Егх РОСІЇ. СУЧАСНИЙ СТАН РОСІЙСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Заняття 10.

1 Особливості географічного положення Росії.

2 Природо-ресурсний потенціал. Населення.

3 Сучасний стан економіки Росії. Характеристика господарства та транспорту.

4 Зовнішньоекономічні зв’язки Росії.

Україну і Росію пов'язує багато спільного: слов'янське коріння, багатовікова історія, нарешті, багато кілометрів спільного кордону. Зараз обидві країни пов'язані найтіснішими економічними, полі­тичними, культурними відносинами, які іноді стають проблемни­ми. Якими є економіко-географічні особливості однієї з найбіль­ших за площею, кількістю населення і економічним потенціалом країни світу — нашого сусіда, ми маємо дізнатися на цьому занятті.

Росія — євро-азіатська держава: 1/3 її території розташована в Східній Європі, 2/3 — в Північній Азії. До складу Російської Фе­дерації входить Калінінградська область, розташована на захід від основної території країни і відділена від неї Латвією і Литвою. На суходолі Росія межує з 14 державами (Норвегія, Фінляндія, Есто­нія, Латвія, Литва, Польща, Білорусь, Україна, Грузія, Азербай­джан, Казахстан, Монголія, Китай, КНДР). При цьому 2/3 росій­ських кордонів є морськими.

Величезна, переважно рівнинна територія Росії відрізняється різноманітними, часом унікальними природними ресурсами, які зага­лом сприятливі для розвитку господарства країни. Однак географічне положення Росії має і менш сприятливі особливості: на півдні і схо­ді переважають гірські території; велика кількість мінеральних, водних, лісових ресурсів зосереджена в азіатській частині Росії, яка недостатньо освоєна через суворий різко континентальний клі­мат, вічну мерзлоту; моря Північного Льодовитого океану в зимо­вий період надовго покриваються кригою, що утруднює господар­ське освоєння північних територій.

Розпад СРСР змінив геополітичне положення Росії: виникли нові кордони з суверенними державами — колишніми республіками Радянського Союзу, обмежився вихід до Балтійського моря, а та­кож до портів і військово-морських баз Чорного моря. Політичні і економічні зміни в регіоні спричинили виникнення вогнищ неста­більності — як на території самої Російської Федерації (збройні конфлікти на Північному Кавказі), так і поблизу її кордонів (Мол­дова, Таджикистан).

Складна геологічна будова території Росії обумовила величезну   різноманітність корисних копалин. Росія має великі запаси паливно-енергетичних ресурсів, таких як вугілля, нафта і газ, торф, го­рючі сланці, уран.

Дуже багата рудна база Росії, а запаси різноманітної сировини для будівельної і хімічної промисловості є практично на всій тери­торії.

Росія має найбільші лісові ресурси: 34 % її території вкрито лі­сами, особливу цінність представляють хвойні породи дерев.

Росія входить до п'ятірки країн світу, що мають найбільші запаси водних ресурсів. Однак водні ресурси розміщені на те­риторії країни нерівномірно: більша їх частина зосереджена в Си­біру.

Велика частина території Росії розташована в помірному поясі, де міра континентальності клімату помітно зростає із заходу на схід від помірно континентального до різко континентального. Різнома­нітність природних зон визначає різноманітність агро-кліматичних умов для сільськогосподарського використання територій.

Вихід до акваторій трьох океанів сприяє освоєнню природних ресурсів Світового океану.

Таким чином, природно-ресурсний потенціал Росії великий, різ­номанітний і сприятливий для розвитку господарства країни.

Росія — багатонаціональна держава, на території якої мешкає понад 120 націй і народностей. Загальна кількість населення Ро­сії — близько 147 млн чол. (6-е місце у світі). Понад 3/4 населення складають росіяни. Серед інших етносів найбільш численні татари, українці, чуваші, башкири, білоруси та ін. Державна мова — ро­сійська, найбільш поширені релігії — православ'я і іслам.

Населення на території країни розподілене нерівномірно, що визначається різноманітністю природних умов, історією освоєння і рів­нем розвитку окремих районів. При середній густоті населення близько 9 чол./км² в європейській частині Росії вона становить І 60 чол./км² (в Московській області — 300 чол./км²), тоді як в арктичній зоні, Східному Сибіру і на Далекому Сході густота населен­ня коливається від 1 до 5 чол./км². Рівень урбанізації Росії високий — 74 %, міст-«мільйонерів» — 12, міст з кількістю населення від 500 тис. до 1 млн чол.— 20. Поступово формуються міські агломерації навколо Москви, Санкт-Петербурґа, Нижнього Новґорода, Єкатеринбурга, Самари і Ново­сибірська.

Природний приріст населення Росії дуже низький, що зумовлено низькою народжуваністю: 14,6 чол. на 1000 жит. на рік.

Розпад Радянського Союзу поклав початок міграційним пото­кам з колишніх союзних республік до Росії. Серед іммігрантів біженці, вимушені переселенці, економічні мігранти, що створює в Росії серйозні проблеми.

Структура зайнятості населення типова для постсоціалістичних країн: велика частина населення зайнята в матеріальному виробни­цтві і лише близько 1/3 — в невиробничій сфері, однак спостеріга­ється перерозподіл у бік збільшення числа зайнятих у невиробни­чій сфері.

Після розпаду СРСР з березня 1992 р. його правонаступницею в міжнародних організаціях (передусім в ООН) стала Росія, що ви­значило її високий статус у сучасному світі.

Росія першою з республік колишнього СРСР почала проводити радикальні економічні перетворення. Однак поки Росія шукає оптимальну економічну політику, її міжнародний авторитет падає настільки швидко, що перед Росією стоїть питання про перехід з категорії великих держав до категорії «другорозрядних»: до її думки прислухаються, але вона не є вирішальною.

Одні вчені вважають реальною загрозу перетворення Росії на «сировинний додаток», інші, навпаки, затверджують, що через 30—40 років Росія увійде до числа найбільш економічно розвинених країн світу, і ні побоювання з приводу її могутнього військово-потенціалу, ні небажання сприяти розвитку конкурента на світо­вих ринках не перешкодять Росії стати рівноправним партнером відносинах як зі Сходом, так і з Заходом.

Особливості економічної ситуації в сучасній Росії, рівень розвитку її господарства і економічних зв'язків стануть предметом, до кого ми звернемося на сьогоднішньому занятті.

Росія, як і інші постсоціалістичні країни, зараз здійснює перехід до ринкової економіки. На самому початку процесу існувала дум­ка, що на це потрібні роки, тепер абсолютно ясно, що рахунок йде на десятиліття. У постсоціалістичних країнах ще досить довго буде зберігатися своєрідна економічна система, яку часто називають пе­рехідною (або економікою перехідного періоду).

На початку реформування економіка Росії характеризувалася крайньою неврівноваженістю, порушенням основних фінансово-економічних пропорцій. Про це свідчили, зокрема, найвища інфляція, яка наприкінці 1991 р. перевищила 300 %, гострий дефіцит основних товарів, дефіцит державного бюджету (понад ЗО % ВВП), величезний зовнішній борг тощо. У ході реформ Росія [відмовилася від централізованого планування народного господарства і централізованого розподілу виробничих і фінансових ресур­сів, контролю над цінами, монополії на підприємницьку діяльність, торгівлю, зовнішньоекономічні зв'язки тощо, тобто взяла курс на лібералізацію.

Лібералізація — скасування численних регулюючих норм, що стримують розвиток ринкових сил. Основними об'єктами лібералі­зації є ціни, підприємницька і зовнішньоекономічна діяльність, виробництво.

За роки реформування економіки Росії промислове виробництво скоротилося більш ніж у 2 рази, найгострішою проблемою стали несплати величезних масштабів.

При цьому структура російського експорту залишилася практич­но незмінною: основна частка (близько 50 %) припадає на групу паливно-сировинних ресурсів, що підтверджує побоювання з при­воду перетворення держави на «сировинний додаток».

У відносинах Росії з країнами — колишніми республіками СРСР зберігається надто небезпечна тенденція: російський експорт в ці країни неухильно скорочується в порівнянні з експортом на «дале­кий Захід» і зараз складає всього близько 20 % від загального обсягу. У результаті виявляються розірваними господарські зв'язки, що історично склалися, російська промисловість втрачає ринок колиш­ніх радянських республік, який поступово заповнюється продук­цією далекого зарубіжжя, як, проте, і російський ринок.

Російський експорт до колишніх радянських республік в основ­ному складають енергоносії, без яких економіка більшості країн-імпортерів просто не зможе функціонувати. Однак слабкість їх економіки часто означає неплатоспроможність. Внаслідок цього країни — члени СНД виявилися боржниками Російської Федера­ції: наприкінці 1995 р. їх загальна заборгованість становила вже 9 млрд доларів і продовжувала зростати. Це означає, що Росія фактично субсидує ці країни, причому практично безвідплатно, хоч її борги далекому зарубіжжю одночасно постійно зростають. Протягом останніх декількох років Росія стала одним з найбіль­ших боржників світу.

Місце Російської Федерації в новій системі міжнародних відно­син поки ще не визначилося, однак помітні деякі небезпечні тенден­ції: зменшується частка Росії у світовому економічному виробни­цтві і торгівлі, несприятливо складається структура зовнішньої російської торгівлі, зовнішній борг досяг загрозливих розмірів. За рівнем економічного розвитку Росія посідає 25—27 місце у світі.

У чому ж полягають особливості сучасного господарства Росії? Для нього характерна складна багатогалузева структура, в якій переважає промислове виробництво, представлене практично всіма галузями видобувної і обробної промисловості.

Паливно-енергетичний комплекс Росії включає енергетику і всі галузі паливної промисловості. Основна частина електроенергії — 74 % — виробляється тепловими електростанціями, близько 14 % —гідроелектростанціями, 12 % —дев'ятьма атомними. Держава повністю забезпечує внутрішні потреби в паливі, а також екс­портує нафту і газ до Європи.

Чорна металургія базується на Уральській, Центральній і Південно-Азіатській (Кузбас) металургійних базах. Великим металур­гійним центром, що забезпечує промислово розвинений північний захід Росії, є Череповець, на підприємствах якого використовуються руди Кольського півострова і вугілля Печорського басейну.

Кольорова металургія базується на уральських родовищах міді, цинку, алюмінію, магнію, нікелю, при цьому зростає значення сибірської бази. Алюмінієва промисловість переживає серйозну кри­зу, оскільки значна частина глиноземної сировини знаходиться за межами Росії.

Металургійна промисловість майже скрізь поєднується з хіміч­ною промисловістю і виробництвом будівельних матеріалів.

Найважливіші райони хімічної промисловості: Центральний (ви­робництво фосфорних добрив, целюлози, паперу), Північно-Західний (запаси хімічної сировини і лісу), Волго-Уральський (ліс, ка­м'яна і кухонна солі, нафта, газ, сірка), Сибірський (нафта, газ, вугілля, ліс, кам'яна і кухонна солі).

Машинобудування має багатогалузевий характер, його підпри­ємства є повсюдно, найбільше — в Центральному районі, Поволжі, на північному заході, Уралі і в Західному Сибіру. Однією з провід­них галузей е автомобілебудування: Росія як і раніше входить до десятки провідних автомобілебудівних країн світу. Оскільки авто­мобілебудування в розміщенні орієнтувалося на трудові ресурси, спочатку воно розвивалося в центрі європейської частини Росії (Мо­сква, Брянськ), а потім перемістилося на схід — в Поволжя.

Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз, тому пе­реважно концентрується на Уралі (Єкатеринбурґ, Орськ), в Сибіру (Красноярськ, Іркутськ), в Центральній Росії (Бєлгород), де вироб­ляють обладнання для гірської і металургійної промисловості, енер­гетики.

Транспортне машинобудування зосереджене в Центральній Ро­сії (Коломна, Брянськ, Твер), на Північному Кавказі (Новочеркаськ), Уралі (Нижній Тагил). Суднобудування тяжіє до морських (Санкт-Петербурґ, Астрахань, Мурманськ, Владивосток) і річкових (Ниж­ній Новгород, Волґоґрад, Тобольськ) портів.

Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, при­ладобудування, виробництво обчислювальної техніки концентрують­ся в районах з розвиненим науковим потенціалом — в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербурґ), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ).

Лісова промисловість працює на багатій сировинній базі. Лісо­заготівлі здійснюються в Північному, Уральському, Західно-і Східносибірському, Далекосхідному районах. Деревообробна про­мисловість сконцентрована в Поволжському, Центральному, Північному, Північно-Західному районах.

Легка промисловість в основному зосереджена в Центральній Росії і виробляє лляні, шовкові, бавовняні тканини, взуття, трикотажні і швейні вироби.

У структурі сільського господарства переважає тваринництво, основними галузями якого є молочне і молочно-м'ясне скотарство, сальне і м'ясо-сальне свинарство, тонкорунне і м'ясововняне вів­чарство, промислове птахівництво, в північних районах — оленяр­ство.

Під зернові культури зайнято 3/5 всіх посівних площ.

Аналіз картосхеми демонструє зональну і приміську спеціаліза­цію галузей сільського господарства Росії. Від спеціалізації сільсь­кого господарства залежить і спеціалізація харчової промисловості: розвинені такі галузі, як м'ясна, молочна, масложирова, хлібопе­карська, кондитерська, цукрова, виноробна, пивоварна промисло­вість.

У транспортній інфраструктурі Росії розвинеш всі галузі провід­ною серед яких є залізничний транспорт. Найбільш густа залізнична мережа в європейській частині країни. При цьому у вантажо- і пасажироперевезеннях на невеликі відстані зростає роль автомобільного транспорту. У внутрішніх перевезеннях друге місце посідає річковий транспорт, морський транспорт забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків і зовнішньоекономічну діяльність. Повітряний транспорт перевозить пасажирів і вантажі, підтримує медичну службу. Росія має одну з най­більших у світі мережу трубопроводів: довжина тільки газопроводів складає понад 140 тис. км.

Транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з іншими країнами, експорт сировини і обладнання, імпорт вугілля, сталі, прокату, обладнання і комплектуючих для важкої промисловості, продуктів харчування.

Економічні зв'язки Росії з країнами світу багато в чому визначаються її членством у міжнародних організаціях: Росія — член ООН, постійний член Ради безпеки, бере участь у роботі Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), входить до Співдружності Незалежних Держав.

Тобто, ми бачимо, що зараз:

— Росія є одним з найбільших у світі постачальником паливно-енергетичних ресурсів;

— Росія має розвинені енергетичну і металургійну промисловість і багатогалузеве машинобудування;

— аграрно-промисловий комплекс Росії спирається на досить роз­винене сільське господарство, в структурі якого лідирує тваринництво;

— в Росії склалася певна диспропорція між розміщенням під­приємств обробної промисловості в європейській частині країни і ви­добувних галузей і підприємств первинної обробки сировини — в азі­атській;

— першочерговими проблемами Росії є подолання економічної кризи, налагодження нових економічних зв'язків, раціональне ви­користання природних ресурсів, освоєння і розвиток віддалених районів.