МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

МЕТА:засвоїти систему міжнародних валютно-кредитні організації та дати характеристику основним з них.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Світова валютна система; міжнародні ва­лютно-фінансові конференції; Міжнародний валютний фонд; Група Всесвітнього банку; Європейський центральний банк; Європейський банк реконструкції й розвитку; клуби кредиторів; консультативні групи країн; регіональні банки розвитку; Банк міжнародних розрахунків.

ПЛАН:

1. Сучасна система міжнародних валютно-кредитних організацій.
2. Міжнародний валютний фонд (МВФ).
3. Група Всесвітнього банку.

1.

Міжнародні валютні відносини як економічне явище ста­ли утворюватись ще в античну й феодальну давнину, спочатку в формі обміну іноземних монет, дисконту внесків, а потім у формі розрахунків між банками різних країн. Проте цілісна система валютно-кредитних відносин складається лише з се­редини XIX ст., коли розвиток міжнародного поділу праці сти­мулював процес формування світового господарства, міжна­родної економіки, міжнародного валютно-кредитного ринку. До цього часу належить утворення міжнародних банків і фор­мування міжнародних фінансових центрів.

З розвитком міжнародної економіки, диверсифікації міжнародних економічних відносин ускладнювались і валют­но-кредитні відносини. Міжнародна роль найбільших банків зростала. Збільшувалась кількість їх клієнтів (приватні фірми, інші іноземні банки, уряди іноземних держав тощо), а також обсяги валютних угод. Але цей процес гальмувався не упорядкованістю міжнародних валютно-кредитних відносин, прак­тично некерованістю валютних ринків, неоднозначністю й су­перечливістю валютної політики різних країн. Виникла на­гальна потреба в заходах міжнародного характеру, що перетво­рили б досить-таки стихійні валютно-кредитні відносини в упорядковану систему. Необхідні були наднаціональні орга­ни, які встановлювали б "правила гри" на міжнародному ва­лютному ринку. Такими тимчасовими органами стали міжна­родні конференції, які юридично оформили статус світової ва­лютної системи на основних етапах її розвитку.

Міжнародні економічні (валютно-фінансові) конфе­ренції - це специфічне явище в інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. За своєю суттю вони близькі (але не тотожні) міжнародним ор­ганізаціям. Спільне у конференцій і організацій полягає в їх призначенні - це регулятори світового валютно-кредитного ринку. Проте функції конференції ширші, ніж функції ор­ганізації; часто організація утворюється як наслідок рішень конференції (наприклад, Міжнародний валютний фонд був заснований за постановою Бреттон-Вудської конференції). Інша відмінність у термінах функціонування. Конференція - короткостроковий орган; міжнародні ж організації можуть функціонувати десятки років. Конференція, таким чином, не є інститутом у повному розумінні цього слова. Але вона відіграє важливу організаційну роль у формуванні інституціональної системи. Як уже зазначалося в 1-му розділі, найважливішими конференціями світового значення були: Паризька конфе­ренція (1867); Генуезька міжнародна конференція (1922); Бреттон-Вудська валютно-фінансова конференція (1944); Ямайська Угода країн-членів МВФ (1976).

Поява міжнародних організацій (у повному розумінні цього слова) у валютно-кредитній сфері відноситься вже до першої половини XX ст. В 1930 р. було утворено Банк міжна­родних розрахунків (БМР), а в 1945 р. - Міжнародний валют­ний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції й роз­витку (МБРР).

Після Другої світової війни утворилася система соціалістичних країн; вирішенням її економічної інтеграції стала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), заснована в 1949 р. Згодом у РЕВ виникла необхідність в інститутах, які регулювали б валютно-кредитні відносини соціалістичних держав. Такими інститутами стали Міжнародний банк еко­номічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародний інвес­тиційний банк (МІБ). МБЕС був заснований у 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях. Він проводив операції в перевідних рублях і конвертованій ва­люті, здійснював кредитну емісію перевідного рубля. Міжна­родні розрахунки здійснювались у перевідних рублях.

Найефективніше діють валютно-кредитні інститути, що з'явились внаслідок західноєвропейської економічної інтеграції. Вони стали інструментом валютної політики спочатку Європейських співтовариств, а потім - і Європейського Союзу.

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних валютно-кредитних відносин є клуби кредиторів і консульта­тивні групи країн. Найвідоміші й найвпливовіші в міжнарод­них відносинах - Паризький і Лондонський клуби кредиторів.

У міжнародних валютно-кредитних і фінансових відноси­нах зростаючу роль відіграють консультативні групи провідних країн світу. Це також своєрідні клуби на міждер­жавному рівні, які здійснюють загальне регулювання міжна­родних економічних процесів, в тому числі й у валютно-кре­дитній сфері.

Регулювання-міжнародних відносин у валютно-кредитній і фінансовій сфері здійснюють неспецифічні органи ООН, тобто організації, діяльність яких виходить за межі цієї сфери. Це насамперед ЕКОСОР, потім ЮНКТАД та деякі інші орга­ни й організації.

Таким чином, наприкінці XX ст. утворилася розгалужена й досить складна інституціональна структура міжнародного валютно-кредитного ринку. Основними її структурними бло­ками є такі групи інститутів:

1. Державні органи й заклади, що контролюють міжна­родну валютно-кредитну діяльність країни, - міністер­ства (фінансів, економіки), національні банки й інші установи.
2. Багатонаціональні банки (БНБ).
3. Валютні біржі.
4. Міжнародні валютно-кредитні організації, які в свою чергу, поділяються на групи й види:
5. Міжнародний валютний фонд (МВФ);
6. Група Всесвітнього банку (МБРР, МАР, МФК, БАГІ, МЦУІС);
7. Банк міжнародних розрахунків (БМР);
8. Група Європейських міжнародних банків, ор­ганізаційно пов'язаних з ЄС (ЄІБ, ЄЦБ);
9. Регіональні банки розвитку;
10. Неспецифічні органи ООН (ЕКОСОР, ЮНКТАД);
11. Клуби кредиторів (Паризький, Лондонський);
12. Консультативні групи (Г-5, Г-7, Г-10, Г-20, Г-24, Г-30, Г-77 та ін.).

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації — це організації, які створені державами-членами і отримують кошти безпосередньо від країн-членів. У них є спільна мета — розвиток співробітництва та забезпечення цілісності, а також стабілізація складної світової економічної ситуації. Міжнародні фінансові організації безпосередньо займаються регулюванням світових фінансових і валютних ринків.

Основні цілі міжнародних інститутів:

1. стійкий і поступальний розвиток економіки;
2. прискорення міжнародної валютної інтеграції як на регіональних рівнях, так і в глобальному вимірі;
3. нормалізація й стабілізація міжнародних валютно-кре­дитних відносин;
4. лібералізація й координація валютно-кредитної політи­ки у відносинах між країнами;
5. надання економічної допомоги країнам, що розвива­ються, та країнам з перехідною економікою шляхом на­ дання кредитів і консультативної допомоги;
6. збирання й оброблення інформації, наукові досліджен­ня з проблем міжнародних валютно-кредитних і фінан­сових відносин.

Функції МВФО:

- операції на міжнародному валютному та фінансовому ринку з метою стабілізації та регулювання міжнародної економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі, забезпечення ліквідності світової банківської системи;

- надання міждержавних кредитів на здійснення державних проектів та фінансування бюджетного дефіциту;

- кредитування міжнародних проектів, які відповідають інтересам декількох країн, що беруть участь у проекті;

- кредитування "внутрішніх" проектів (які стосуються інтересів однієї країни або комерційної організації), здійснення яких може позитивно вплинути на міжнародний бізнес (інфраструктурні проекти, проекти в галузі інформаційних технологій тощо);

- благодійна допомога (фінансування програм міжнародної допомоги);

- фінансування фундаментальних наукових досліджень.

За сферою функціонування розрізняють:

МВФО у системі ООН – це Міжнародний валютний фонд та Світовий банк

регіональні МВФО – це Азіатський банк розвитку, африканський банк розвитку, Банк міжнародних розрахунків, Європейський інвестиційний банк, Ісламський банк розвитку тощо

2.

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, кот­ра зруйнувала світову економіку в 30-ті роки.

Неодноразові спроби вирішення валютних проблем на міжна­родних конференціях та зустрічах не мали успіху. Треба було на­лагодити співробітництво між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США,) та Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) майже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після тривалих перего­ворів, що відбувались у тяжких умовах воєнного часу, міжнарод­на спільнота погодилася на прийняття нової системи та створен­ня організації для контролю над нею.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.. Членами Фонду на сьогодні є 188 держави, в тому числі й Україна.

Колишніми членами є Куба, яка вийшла з МВФ в 1964 році та Республіка Китай (Тайвань), який був замінений в ООН на КНР в 1980 році після втрати підтримки тодішнього президента США Джиммі Картера. Крім Куби не належать до МВФ ще шість держав-членів ООН: Північна Корея, Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Науру і Південний Судан. Острови Кука, Ніуе, Ватикан, і інші держави з обмеженим визнанням також не є членами МВФ.

Деякі члени мають дуже складні відносини з МВФ і, навіть, все ще будучи членами, вони не дозволяють контролю над собою з боку МВФ. Наприклад, Аргентина відмовляється від участі в консультаціях за Статтею IV.

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашинг­тоні.

Міжнародний валютний фонд — це міжнародна наднаціональна ва­лютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представниць­кої установи Організації Об'єднаних Націй. Специфіка МВФ, порівняно з іншими міжурядовими організаціями, полягає у виконанні ним одночас­но функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування дер-жав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

Міжнародний валютний фонд є організацією акціонерного типу. Це означає, що для кожної країни визначається вступна квота, залежно від частки країни у світовій економці.  При розрахунках квот застосовується спеціальна формула, що являє собою середньозважене значення ВВП (50%), відкритості (30%), економічної мінливості (25%) та міжнародних резервів (5%). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення (СДР, від англ. special drawing rights), розрахунковій одиниці Фонду. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

Внесок кожної країни в уставний капітал МВФ здійснюється на 25% СДР або твердій іноземній валюті (долари США, євро, єні, фунті стерлінгів) та на 75% в національній валюті. Ця квота переглядається кожних п'ять років.

Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до уставного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення, провідним державам.

Більшість робочих рішень Фонду приймається шляхом досягнення консенсусу, а не голосуванням, що дозволяє невеликим державам впливати на процес та відстоювати свою позицію.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнарод­ному валютному співробітництву та стабілізації валют, запровадження багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, здійснення системи заходів, спря­мованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ виконує такі групи функцій:

1. нагляд за валютною політикою країн-членів;
2. кредитно-фінансова діяльність
3. технічна допомога;
4. емісія СДР

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, не­обхідну для здійснення нагляду. Це - інформація про реаль­ний грошовий, бюджетний і зовнішній сектори економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навко­лишнє середовище). В процесі нагляду виявляються по­тенційні дисбаланси, які можуть дестабілізувати валютні кур­си. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні ре­комендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах:

1. консуль­тації,
2. багатосторонній нагляд,
3. поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, які щороку навідують країну-члена й ведуть перегово­ри з керівниками основних економічних інститутів, з міністра­ми фінансів, економіки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці до­кументи доповідаються на засіданні Виконавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній наглядздійснюється у формі аналізу Ви­конавчою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді "Світовий економічний ог­ляд", на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішньо­го боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У про­цесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжна­родній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічпих дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у важ­кому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборго­ваність і просить перенести строки платежів по зовнішньому боргу. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. За наслідками аналізу розробляються реко­мендації з коригування економічної політики; цим рекомен­даціям уряд повинен неухильно слідувати.

Кредитно-фінансова діяльність полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Структура ресурсів фонду складається з двох блоків:

1. внесок кожної країни в уставний капітал МВФ відповідно з її квотою;
2. позичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях:

1. угода, або трансакція, яка полягає в на­данні країнам коштів із власних ресурсів Фонду;
2. операція, яка полягає в наданні посеред­ницьких фінансових і технічних послуг за рахунок за­ позичених коштів.

Фінансові ресурси МВФ нада­ються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансови­ми можливостями:

1. Регулярне фінансування, в свою чергу, поділяється на короткострокове й подовжене.

Короткострокове або "стенд-бай" здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансу­вання для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів. Надасться траншами в 25% від квоти. Купівля ва­люти здійснюється на умовах 2-7% щорічних. Крім того, надаю­чи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

1. Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років.
2. Спеціальне фінансування надається у зв'язку з над­ звичайними обставинами. До них належить стихійне лихо, соціальні заворушення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх - на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема, до країн Центральної та Східної Європи.

В рамках регулярного фінансу­вання країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою - до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Попри фінансових операцій Фонд здійснює й чисто кредитні. До середини 70-х років кре­дити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситу­ація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть у країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою

Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними грошової, валютної політики, банківського на­гляду, бюджетної і податкової політики, упорядкуванні статис­тики, в розробленні фінансового й економічного законодавства. Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ у центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допомога надається на прохання країни. Експерти місії працюють у країні звичайно 2-3 роки.

Випуск СДР є специфічною функцією МВФ для поповнення міжнародних валютних резервів.

СДР (СПЗ) - спеціальні права запозичення - це міжнародний валютний актив. Вони призначені для поповнення офіційних валютних ре­зервів, погашення дефіциту платіжного балансу країни й роз­рахунків її з Фондом.

СДР поділяються між країнами-членами пропорційно їх квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придба­ти в інших країнах-членах їх валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілені ліміти МВФ сплачує їх власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах 1-14%.

Частка СДР у світових валютних резервах становить 2%. Курс СДР відносно долара розраховується на основні "коши­ка" курсів провідних валют - долара США, фунта стерлінгів, євро, єни.

Організаційна структура МВФ:

1. Рада керуючих.
2. Виконавча рада (директорат).
3. Директор-розпорядник.
4. Комітет з розвитку.
5. Адміністративний департамент.
6. Секретаріат

Рада керуючих - вищий орган МВФ. Вона складається з керуючих від кожної країни-члена (звичайно це голови цент­ральних банків або міністри фінансів) та їх заступників.

Компетенція Ради: прийняття нових членів, визначення їх квот, розподіл СДР, а також актуальні політичні питання, що постають перед МВФ. Рада може тимчасово припинити право участі якоїсь країни в процедурі голосування за порушення вимог Статуту.

 Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів).

Країни ОЕСР мають 63% голосів, решта країн - 37%.

При Раді керуючих утворено Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ.

Виконавча рада або Рада директорів (директорат) відповідає за поточні спра­ви МВФ.Скла­дається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами (США, Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція).

Виконавча рада засідає тричі на тиждень і керує поточною діяльністю МВФ, включно розподіл кредитів країнам-членам. Виконавча рада призначає директора-розпорядника.

Директор-розпорядник. Його обов'яз­ками є ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Якщо президент Світового банку традиційно американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією — європеєць. Він має трьох заступників, один з яких - перший. За традицією директором-розпорядником є громадянин Європи, а його першим заступником - громадя­нин США. Директор-розпорядник - головний офіційний пред­ставник Фонду на міжнародних форумах, ділових зустрічах. Він голосує у Виконавчій раді.

Комітет з розвитку - спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвива­ються. Складається з 24 членів; звичайно це міністри фінансів країн-учасниць. Комітет надсилає аналітичні доповіді й реко­мендації Раді керуючих МВФ і МБРР.

Адміністративний департамент керує набором, навчанням і кваліфікацією співробітників, слідкує за будівництвом і орендою центральних офісів, виконує різні адмі­ністративні послуги для організації, керує Об'єднаною бібліоте­кою МВФ/МБРР.

Департамент секретаря допомагає менеджменту в підго­товці й координації робочої програми для Виконавчої ради та інших керівних структур, включаючи складання порядку ден­ного і графіка проведення сесій і робочих нарад керівних орга­нів. Крім того, департамент веде архів, підтримує зв'язки і програму безпеки. Інші бюро, офіси та секретаріати відповіда­ють за обчислювальні послуги, переклади, аудит і оцінювання; бюджетні питання, технічну допомогу, інвестування в пенсій­ний фонд тощо.

3.

Світовий банк — це великий міжнародний кредитор, що був засно­ваний у 1944 р. одночасно з МВФ. На відміну від останнього, Світовий банк займається проблемами довготермінового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є такі структурні перетворення: лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти й охорони здоров'я, інве­стиції в інфраструктуру, тобто реформи, які є запорукою довготерміново­го економічного зростання.

Слід зазначити, що термін "Світовий банк" позначає два юридично та фінансово окремі поняття:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвит­ку (МБРР)
2. Міжнародну асоціацію розвитку (МАР).

Світовий банк має три організації-філії: Міжнародну фінансову кор­порацію (МФК), Багатосторонню агенцію гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС). Хоча ці організації мають відокремлені власні статути та акціонерний капітал, вони багато в чому координують свою політику і часто ними ке­рують одні й ті самі люди чи органи. Усі ці організації разом утворюють Групу Світового банку.

Таким чином, група світового банку складаються з чотирьох основних інститутів:

1. Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР),
2. Міжнародної фінансової корпорації (МФК),
3. Міжнародної асоціації розвитку (МАР),
4. Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГ1); до цієї групи належить також Міжнарод­ний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Всесвітнім банком. (табл.1)

Таблиця 1

Організаційно-функціональна структура Всесвітнього банку

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Всесвітнього банку тісно пов'язані, насамперед єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвивають­ся, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іно­земного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - прези­денту Всесвітнього банку, мають спільну адміністративну сис­тему. Водночас за функціями інститути Всесвітнього банку мають специфічні розбіжності.

Головною установою Світового банку є Міжнародний банк рекон­струкції та розвитку (МБРР). МБРР — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міждународної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набуло чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р.

На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

До числа часників банку входить 187 країни, в тому числі і Україна (увійшла в 1992 р.). Членство у МБРР є відкритим для всіх членів МВФ. Основними вимогами до країни, що бажає вступити до МБРР, є:

1. незалежна зовнішня політика;
2. дотримання прав і обов'яз­ків, визначених в уставі Банку;
3. членство у МВФ.

Щоб вийти з МБРР за власним бажанням, країна повинна розплатитися по взя­тих нею кредитах МБРР. При цьому у залік боргів такої країни може бути зарахована сплачена частина її акціонерного капіталу. Після вирішення всіх фінансових проблем залишки внеску (якщо вони існуватимуть) передаються колишньому членові МБРР. Крім того, після подання заяви до штаб-квартири Банку про свій намір припинити членство в ньому країна втрачає можливість отримувати нові кредити та/або гарантії і обов'язок вносити ту частку несплаченої частини акціонерного капіталу, на яку вона підписалася при вступі у випадку неспроможності Банку розпла­титися по своїх зобов'язаннях.

Згідно зі статтею Угоди, метою Банку є:

1. сприяння реконструкції та розвитку територій його членів шля­хом інвестування капіталу для відродження економік, зруйнованих війною;
2. сприяння інвестуванню іноземного капіталу шляхом гарантуван­ня або участі у позиках та інших інвестиціях, що здійснюються іноземни­ми інвесторами;
3. сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнарод­ної торгівлі та підтримка рівності й збалансованості у розрахункових ба­лансах шляхом заохочення міжнародного інвестування у розвиток вироб­ничих ресурсів своїх членів.

Основними напрямами діяльності МБРР є:

1. надання країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною еко­номікою довгострокових кредитів під конкретні проекти на розвиток виробничої сфери та створення інфраструктури за умови, що вони неспроможні сплачувати відсоткові ставки, близькі до ринкових;
2. надання кредитів для подолання труднощів макроекономічного характеру та на структурну перебудову;
3. надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою;
4. гарантування погашення заборгованості відповідним урядом;
5. участь у спільному з іншими інвесторами фінансуванні про­ектів чи програм;
6. участь у створенні спеціальних трастових (довірчих) фон­дів, кошти яких забезпечують МБРР можливість мобілізувати ра­зом з партнерами ресурси на надання грантів, і керування цими фондами за дорученням партнерів.

Кожний напрям діяльності МБРР включає декілька видів дія­льності (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація напрямів діяльності МБРР

Джерелами формування фінансових ресурсів МБРР є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу.

Уставний капітал банку на середину 1998 р. складав 191 млрд. доларів. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів.

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється згідно з їхньою економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України становить 0.8% капіталу банку, США – 17% , Японії – 6, 24% . Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії – по 2,99%.

Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Організаційна структура МБРР наведена на рис. 2.

Рис.2. Організаційна структура МБРР

Організаційна структура МБРР:

1. Рада керуючих;
2. Директорат;
3. Комітет з розвитку;
4. Президент.

Рада керуючих - вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого - 5 років, але можливе повтор­не призначення. Рада збирається один раз на рік для обгово­рення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать державам "Великої сімки".

В коло обов'язків Ради включено розв'язання стратегічних питань діяльності Банку, зокрема:

1. внесення змін до статуту;
2. прийом нових членів і визначення умов їх вступу та призу­пинення членства;
3. збільшення або зменшення акціонерного капіталу Банку:
4. встановлення партнерства з іншими міжнародними органі­заціями;
5. розподіл чистого прибутку;
6. припинення операцій Банку і розподіл його авуарів.

Директоратпостійно діючий орган, який складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п'ятьма члена­ми МБРР - СІЛА, Японією, Німеччиною, Великою Бри­танією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори здійснюють поточну діяльність банку.

Виконавчі директори відповідають за виконання загальних за­ходів, визначення загальних напрямів операцій Банку. До сфери їхньої компетенції входить:

1. постійний моніторинг реалізації фінансових та операційних програм, виконання адміністративного бюджету;
2. розподіл людських і фінансових ресурсів на наступний рік;
3. вивчення звітів про завершені Банком проекти: аналіз до­свіду, набутого Банком у різних секторах; забезпечення викорис­тання цього досвіду в практиці діяльності Банку і його членів;
4. визначення подальшої політики Банку через узгодження проектів конкретних рішень, що подаються на їх розгляд щорічно (наприклад, про розподіл чистого прибутку, винагороду персона­лу, спрямування природоохоронної діяльності Банку) або періо­дично (щодо визначення основних напрямів фінансової політики Банку, затвердження умов кредитування, визначення пріоритет­ності окремих секторів тощо);
5. контроль кредитної програми МБРР;
6. підготовка доповідей на розгляд щорічних сесій Ради ке­руючих про результати аудиторських перевірок фінансових опе­рацій, адміністративний бюджет, операції і політику Банку тощо;
7. внесення власних ініціатив щодо політики Банку.

Засідання Ради директорів відбуваються у міру необхідності (в середньому тричі на тиждень) у штаб-квартирі (Вашингтон).

Виконавчі директори здійснюють свої повноваження за допомо­гою постійних комітетів, а також заступників, яких кожен директор призначає самостійно. Більшість директорів працюють у складі од­ного чи декількох комітетів, кількість, назва і призначення яких ви­значаються безпосередньо Радою директорів.

Комітет з розвитку - спільний орган Всесвітнього банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем у сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й скла­дає аналіз середньострокових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку.

Президент - обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Міжнародна фінансова корпорація заснована (МФК) в 1956 р. Штаб-квартира її знаходиться в м.Вашингтон. Нараховує 182 члени, серед них - Україна (з 1993). Членами корпорації можуть бути лише члени МБРР.

Головна мета МФК - сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Джерелами фінансування є: внески країн-членів в устав­ний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; кошти, залучені на зовнішніх ринках.

Характерними рисами МФК є надання всіх позик приватним підприємствам та інвестування в співробітництві з приватним бі­знесом, відсутність права домагатися урядових гарантій під свої інвестиції, здійснення фінансування за ринковими цінами.

Рішення щодо фінансування певного проекту МФК приймає, виходячи з аналізу двох аспектів: ефективності для країни-члена та прибутковості для інвесторів.

МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвинутим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вища від пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Зви­чайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту. Решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

На відміну від МБРР, для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це позбавляє приватні компанії від державного контролю. Іншою відмінністю є те, що МФК не тільки надає кредити, а й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепро­дажем акцій приватним інвесторам

Попри своєї головної функції - заохочення приватних інвестицій - МФК надає країнам-членам також і технічну до­помогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування - капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник "База даних" по нових рин­ках.

Організаційна структура МФК:

1. Рада керуючих;
2. Директорат;
3. Президент;
4. Банківська консультативна комісія;
5. Діловий консультативний комітет.

Рада керуючих - вищий орган МФК. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Рада проводить щороку збори водночас зі збо­рами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й МФК.

Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. Він називається також виконавчим президентом.

Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом МФК вони обговорюють ділові й політичні про­блеми й стратегію корпорації.

Діловий консультативний комітет об'єднує провідних промисловиків, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом МФК з економічних та фінансових проблем.

Міжнародна Асоціація розвитку (МАР) утворена в 1960 р. Місце знаходження – м.Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Членами Асоціації можуть бути лише члени МБРР.

Основні цілі МАР:

1. сприяння економічному розвитку країн-членів;
2. підвищення продуктивності праці;
3. зростання рівня життя в державах-членах, насамперед таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомо­гу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку при­ватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура МАР:

1. Рада керуючих;
2. Виконавчий директорат;
3. Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті самі представники, що й до МБРР, тобто ті самі особи. Вико­нують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штаб співробітництва МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерела фінансування: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" - країн першої групи. Частка "Великої сімки" становить 80% загальної суми внесків.

МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається за ставкою 5% щорічних.

Кредити надаються в основному в розвиток інфраструкту­ри і в сільське господарство.

Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ) заснована в 1988 р. Місцезз находження її - м.Вашингтон. До її складу входить 175 членів. Україна - стала членом БАГІ з 1995 р. Членом БАГІ може бути будь-яка країна—член МБРР.

Основні цілі БАГІ:

1. сприяння збільшенню притоку інвестицій у країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страху­вання, по некомерційним ризикам;
2. здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;
3. надання технічної допомоги країнам, проведення кон­сультацій з інвестиційних питань.

БАГІ виконує три функції:

1. надає гарантії від некомерційних ризиків обраним нею інвесторам;
2. консультує уряди країн, що розвиваються, з питань розробки та реалізації стратегій, програм і процедур, які стосуються міжнародного інвестування;
3. пропонує рекламні послуги і виступає як спонсор діалогів між міжнарод­ними діловими колами і конкретним урядом — організатором зу­стрічей з питань інвестицій.

Організаційна структура БАГІ:

1. Рада керуючих;
2. Директорат;
3. Комітет з розвитку;
4. Президент.

Рада керуючих складається з тих самих осіб, що й Рада керуючих МБРР й виконує такі ж функції щодо до цілей БАГІ.

Директоратскладається з 24 виконавчих директорів та їх заступників. Президент МБРР за посадою є головою Директо­рату БАГІ. Директорат займається поточними справами.

Комітет з розвитку являє собою групу міністрів великих країн; вони здійснюють моніторинг з проблем розвитку в сфері економіки й фінансів.

ПрезидентБАГІ призначається Директоратом за пропо­зицією президента МБРР. Займається організаційною робо­тою.

В рамках БАГІ створена служба ін­вестиційного маркетингу для надання країнам-членам допомоги в маркетинговій діяльності для забезпечення інвесторів необхід­ною інформацією, здійснення заходів до залучення іноземних ін­весторів. Основною є функція гарантування інвестицій. Гарантії надаються тільки інвесторам із кран-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років за прямими інвестиціями, за по­зиками - понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни - члена БАГІ; інве­стиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть та­кої, що не входить до БАГІ.

Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вар­тості гарантії.

БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних по­слуг.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) заснований у 1966 р. Місцезнаходження його — м.Вашингтон. До складу Центру входить 144 членів (Україна з 2000р.).

Головна мета - сприяти прито­ку іноземних капіталів шляхом ство­рення умов для примирення й урегулювання спорів між уря­дами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною ор­ганізацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Всесвітнього банку, хоча за цілями й ор­ганізаційно він з нею пов'язаний.

Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому ви­падку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішення конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументова­не рішення на користь однієї із сторін; така процедура має на­зву арбітражу.

Організаційна структура МЦУІС:

1. Адміністративна рада;
2. Технічний секретаріат;
3. Президент.

Адміністративна рада складається з керуючих від кожної країни-члена й займається обговоренням найважливіших про­блем Центру.

Технічний секретаріат виконує поточну роботу. Його очо­лює Генеральний секретар, який є віце-президентом Всесвітнього банку.

Президентом Центру є президент Всесвітнього Банку.