ООН ТА МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

ТЕМА 5

МЕТА: розкрити історію становлення та функціонування ООН, охарактеризувати структуру та діяльність структурних підрозділів ООН

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: Організація Об'єднаних Націй; мета ООН; сфери діяльності ООН; принципи діяльності ООН; напрями діяль­ності ООН на перспективу; Генеральна Асамблея; Рада Безпеки; Еко­номічна і соціальна рада; функціональні комісії ЕКОСОР; регіональні комісії ЕКОСОР; Міжнародний суд; Секретаріат; Генеральний секре­тар; спеціалізовані заклади ООН; Програма розвитку ООН; Всесвітня продовольча програма; Програма з довкілля; Фонд у галузі народонаселення; Фонд розвитку інвестицій; Міжнародний торго­вельний центр.

ПЛАН:

1. Загальна характеристика ООН.

2. Організаційна структура ООН і її головні органи:

2.1. Генеральна Асамблея ООН

2.2. Рада безпеки ООН

2.3. Економічна і Соціальна Рада ООН

2.4. Рада з опіки

2.5. Міжнародний суд

2.6. Секретаріат

3. Регіональні економічні комісії ООН в системі координації міжнародних економічних відносин

1.

За 2500 років від початку писаної історії людство пережило майже 1600 збройних конфліктів. Тому ідея міжнародної органі­зації безпеки має давню історію. Проте перша спроба виявилася невдалою, бо створена 1919 р. Ліга Націй не виконала своєї мі­сії — не змогла вберегти світ від війни. Страхіття Другої світової війни примусили народи замислитися над своїм майбуттям і ви­сунули на чільне місце необхідність створення таких умов спів­існування, які б назавжди ліквідували навіть можливість виник­нення нової світової війни. Спочатку організацію було створено як інструмент попередження передовсім збройних конфліктів, а нині вона займається вирішенням питань соціальних та економіч­них реформ у світі, захистом довкілля, проблемами біженців, гу­манітарної допомоги тощо.

«Об'єднані Нації» — назва, яка була запропонована президен­том США Франкліном Д. Рузвельтом. Вперше вона була викори­стана у «Декларації Об'єднаних Націй» від 1 січня 1942 р., коли представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів про­довжувати спільну боротьбу проти країн, що розв'язали Другу світову війну. Далі слідувала ціла низка нормативних документів по створенню ООН. Нарешті 24 жовтня 1945 року біло ратифіковано статут ООН і ця дата стала днем заснування ООН. Засновниками була 51 держава, серед яких - і Ук­раїна. Нині в складі ООН налічується 193 країн-учасниць з 234 країн світу. Решта країн не є членами ООН переважно че­рез те, вони не повністю незалежні (наприклад, Фарерські Ос­трови, Норфолк, Мідуей та ін.). Деякі держави не приєднали­ся до ООН з принципових міркувань, оскільки, на думку їх урядів, це може порушувати їх конституційний статут не­приєднання. До них належать Ватикан; але й во­на має в ООН своїх спостерігачів. Крім них, статус спос­терігачів надано деяким організаціям (Європейський Союз, Організація африканської єдності, Організація Ісламська кон­ференція, Міжнародний комітет Червоного хреста та ін).

Членами ООН можуть стати миролюбні держави, які бе­руть на себе зобов'язання згідно зі Статутом ООН. Нові члени приймаються рішенням Генеральної Асамблеї за рекомен­дацією Ради Безпеки.

Офіційними мовами в ООН прийняті: англійська, російська, іспанська, французька, китайська, арабська; робо­чими мовами, що вживаються в повсякденній роботі, є англійська і французька.

За типологічною класифікацією ООН - глобальна, універсальна, багатофункціональна, міждержавна організація.

Оскільки ООН є універсальною, глобальною організацією, то й цілі її діяльності мають широкомасштабний, узагальнюю­чий характер. Головною ме­тою при утворенні ООН передбачалось збереження миру в усьому світі, запобігання військових конфліктів. Але поступо­во поле діяльності Організації розширювалось, охоплюючи інші напрями міжнародного політичного співробітництва, економічні й соціальні відносини, культуру, науку, екологію тощо. Можна з певністю твердити, що немає такої сфери в міжнародних відносинах, яка була б поза увагою ООН. При цьому найдинамічнішим виявилось розширення компетенції ООН саме в соціально-економічній сфері.

Таким чином головною метою ООН на сьогодні є підтримка і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Цілі організації охоплюють найваж­ливіші сфери й проблеми міжнародних відносин:

1) підтримка міжнародного миру й безпеки шляхом прий­няття ефективних колективних заходів і мирного уре­гулювання спорів;

2) розвиток дружніх відносин між націями на основі пова­жання принципів рівноправності та самовизначення народів;

3) забезпечення міжнародного співробітництва по вирішенню міжнародних економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, заохочення пова­жання прав людини для всіх людей без будь-яких ви­нятків;

4) перетворення ООН на центр узгоджених зусиль для досягнення цих цілей.

Ми бачимо, що всі цілі пов'язані між собою й логічно випливають одна з одної. Сфера економічних відносин віддзеркалюється в третьому блоці цілей. Соціально-еко­номічні цілі тут сформульовані дуже стисло, але вони розгалу­жуються й конкретизуються в структурі цілей окремих ор­ганів і організацій системи ООН.

Принципи діяльності ООН логічно пов'язані з її цілями. Вони є взірцем, еталоном міжнародних відносин для будь-якої країни і відповідають поняттям справедливості й гуманності, які прийняті в людському спілкуванні. Головні принципи:

1) суверенна рівність усіх членів;

2) сумлінне виконання взятих на себе за Статутом обов'язків;

3) вирішення міжнародних суперечок мирними способа­ми і таким чином, щоб не завдати погрози міжнародно­му миру, безпеці й справедливості;

4) утримання в міжнародних відносинах від погрози си­лою або її застосування проти іншої держави;

5) надання Організації всілякої допомоги в усіх її діях, які вона застосовує відповідно цим принципам.

Ці принципи можна розглядати як ідеал міжнародних відносин. Проте вони поки що повністю не реалізуються. Так,  принцип суверенної рівності всіх членів не дотримується в Раді Безпеки, а також у деяких організаціях (МВФ, МБРР), де голоси членів зважуються відповідно до їх політичної та економічної могутності. Інші принципи також порушуються час від часу окремими державами внаслідок ло­кальних конфліктів. Деякі члени ООН, особливо найбагатші, інколи відмовляються сплачувати свою частку на здійснення заходів ООН, якщо вони з ними не згодні. Все це свідчення то­го, що відносини між державами, національний "менталітет" на міждержавному рівні ще далекі від ідеалу, а ООН – поки ще не ідеальна організація. Але саме формулювання прин­ципів, що відповідають сподіванням людства, і величезна по­всякденна праця членів ООН та її співробітників щодо втілен­ня цих принципів у життя викликає повагу до Організації і надії на кращі перспективи.

Діяльність ООН супроводжується значними витратами коштів, тому для підтримки функціонування Організація ут­ворює відповідні фонди й щороку затверджує бюджет. Внесок кожної країни відповідає її економічній могутності. Найбільшу частку вносять США (22% усіх коштів), далі йдуть Японія (12), Німеччина (8), Франція (6), Велика Британія (7), Італія (5). Частка України становить 0,2%. Регулярний бюджет ООН затверджується ГА ООН на дворічний термін.

"Хронічною хворобою" ООН, на жаль, стали затримки сплати ба­гатьма державами-членами внесків до регулярного бюджету і на операції з підтримки миру, що фінансуються окремо.

2.

У сучасній системі міжнародних відносин склалась так звана система ООН, яка об’єднала під егідою ООН багато міжурядових організацій і програм. Окрім того, величезна кількість неурядових організацій отримала при ООН консультативний статус. Усе це дозволи стверджувати, що ООН стала для інших міжнародних організацій, що здійснюють регулювання різних аспектів міжнародного життя , свого роду «центром тяжіння».

ООН має дуже розгалужену організаційну структуру, яка складається з великої кількості керівних органів, комісій, комітетів, організацій, програм, конференцій, центрів тощо. Але провідна роль у керівництві ООН належить голо­вним органам:

1) Генеральна Асамблея.

2) Рада Безпеки.

3) Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР).

4) Міжнародний суд.

5) Секретаріат.

6) Рада з Опіки.

Таблиця 5.1

Організаційна структура ООН

2.1.

Генеральна Асамблея (ГА) - вищий дорадчий, директивний та представницький орган ООН. Вона являє собою своєрідний світовий парламент, в якому є пред­ставники всіх членів ООН, тобто майже всіх країн світу. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Представницькі функції ГА виконуються найчастіше дипломатом високого рангу, але час від часу міністри закордонних справ і навіть голови держав також відвідують сесії ГА.

ГА - найдемократичніший орган ООН, оскільки кожна держава-член має однин голос, незважаючи на розмір країни, її еко­номічну могутність та політичний вплив. Важливі рішення приймаються в ГА кваліфікованою більшістю в дві третини го­лосів, звичайні рішення - простою більшістю. Останнім часом все більше резолюцій ГА приймається на основі консенсусу. Це найбільш ефективний метод прийняття рішень, оскільки ви­ключає протиріччя між інтересами окремих представників.

В цілому резо­люції Генеральної Асамблеї мають рекомендаційний характер, але практично їх сприймають до виконання всі члени ООН. Навіть у Статуті Організації передбачено позитивне ставлен­ня членів до резолюції ГА. Крім того, в компетенції Асамблеї є рішення обов'язкового характеру: прийняття нових членів або виключення з ООН, обрання Генерального секретаря, затвер­дження бюджету ООН, вибори непостійних членів Ради Без­пеки, вибори членів ЕКОСОР, Ради з опіки, а також рішення деяких адміністративно-технічних питань. Генеральна Асамблея прийняла низку резолюцій з питань, що мають для людства надзвичайно важливе значення. До них відносяться, зокрема:

1) Загальна декларація прав людини:

2) Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

3) Декларація про заборону застосування ядерної зброї;

4) Декларація про міжна­родне співробітництво в цілях роззброєння;

5) Декларація про надання незалежності колоніальним країнам.

Втілення в жит­тя цих рішень сприяло тому, що мир у світі став стійкішим, а міжнародні відносини - більш гуманними й справедливими.

Являючи собою своєрідний форум націй, Генеральна Асамблея дає змогу представникам держав прилюдно висло­вити свою точку зору з будь-якої проблеми, зіставити різні підходи до їх оцінки, виявити межі співпадання позицій і знайти компромісне вирішення проблеми.

Найважливіші функції Генеральної Асамблеї:

1) зміцнення міжнародного миру;

2) пом'якшення міжнародного напруження;

3) скорочення озброєнь і роззброєння;

4) створення умов для дружніх відносин між державами.

Згідно із Статутом Організації Об'єднаних Націй, Генеральна Асамблея ООН має такі повноваження:

- розглядати загальні принципи співпраці в підтримці міжнародного миру і безпеки, у тому числі в питаннях роззброєння, і робити відповідні рекомендації

- обговорювати будь-які питання, що відносяться до підтримки міжнародного миру і безпеки, і робити рекомендації відносно цих питань, за винятком коли дана суперечка або ситуація знаходяться на розгляді Ради Безпеки;

- організовувати дослідження і готувати рекомендації в цілях сприяння міжнародній політичній співпраці, розвитку і кодифікування міжнародного права, здійснення прав людини і основних свобод і сприяння міжнародній співпраці в економічній, соціальній і гуманітарній областях і в області культури, освіти і охорони здоров'я;

- рекомендувати заходи мирного залагоджування будь-якої ситуації, яка могла б порушити дружні стосунки між націями;

- отримувати і розглядати доповіді Ради Безпеки і інших органів ООН;

- розглядати і затверджувати бюджет Організації Об'єднаних Націй і встановлювати розмір внесків держав-членів

- обирати непостійних членів Ради Безпеки і членів інших рад і органів ООН і, за рекомендацією Ради Безпеки, призначати Генерального секретаря.

ГА сесійний орган. Сесії можуть бути: регулярні, спеціальні та надзвичайні. Регулярні сесії Генеральної Асамблеї відбуваються у вересні-грудні кожного року. Робота щорічних чергових сесій здійснюється шляхом проведення пленарних засідань Крім пленарних засідань, представ­ники працюють у головних комітетах ГА (їх усього шість):

1) Комітет з питань роззброєння й міжнародної  безпеки;

2) Комітет з економічних й фінансових питань;

3) Комітет із соціальних й гуманітарних питань та питань культури;

4) Комітет зі спеціальних політичних питань  й питання деколонізації;

5) Комітет з адміністративних й бюджетних питань;

6) Комітат з правових питань.

Рис. 5.1. Структура Генеральної Асамблеї ООН

Окрім чергових сесій, можуть скликатись спеціальні сесії з будь-якого питання, на вимогу Ради безпеки ООН або більшості членів ООН, протягом 15 днів з дня отримання Генеральним секретарем такої вимоги. Надзвичайні сесії ООН можуть збиратись з питань загрози миру, порушення миру або актами агресії на вимогу РБ ООН або більшості членів ООН протягом 24 годин з моменту отримання Генеральним секретарем такої вимоги. ГА, як правило, збирає­ться у Нью-Йорку

Структура ГА рис. 5.1 складається з головних комітетів, постійних комітетів, процедурних комітетів, робочих і спеціальних органів. Генеральній Асамблеї організаційно підпорядковані дві автономні організації - Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) і Світова туристська організація (СТО). Крім того, ГА регулює роботу ще низки закладів сумісно з ЕКОСОР.

2.2.

Рада Безпеки (РБ) є найважливішим постійно діючим органом, на який покладено головне завдання — підтримання міжнародного миру і без­пеки. При виконанні цих обов'язків РБ ООН діє від імені всіх членів Органі­зації (ст. 24).

До складу Ради Безпеки входять 15 членів:

5 постійних членів — Росія, США, Великобританія, Франція і Китай

10 непостійних членів, обраних відповідно до принципу справедливого географічного представ­ництва строком на два роки без права негайного переобрання. Непостійні члени обираються за принципом:

5 від Азії й Африки,

2 від Латинської Америки,

2 від Західної Європи та інших країн;

1 від Східної Європи.

У роботі РБ можуть брати участь (без права голосу) й інші держави-члени ООН.

Рада Безпеки ООН — постійно діючий орган; усі його члени повинні бути постійно представлені у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (ст. 28). Рада збирається на засідання в міру необхідності, але, згідно з Правилами процедури, не рідше ніж раз на два тижні. Засіданням Ради Безпеки керує Голова, який переоби­рається щомісяця.

Рада Безпеки приймає акти двох видів — рекомендації та рішення; останні володіють юридично обов'язковою силою. Рішення Ради Безпеки обов'язкові для виконання всіма членами ООН і не підлягають оскарженню в інших органах. В окремих випадках, якщо приймається рішення з дуже склад­ної справи, Рада може звернутися до Міжнародного суду за юридичною консультацією

Порядок голосування в РБ ООН визначений тими виключно важливими функціями, які на неї покладено за Статутом.

Кожний член Ради має один голос. Після набуття сили поправки до ст. 23 Статуту (31 серпня 1965 р.), що збільшує загальну чисельність чле­нів РБ до 15, для ухвалення рішення з процедурних питань достатньо дев'яти голосів будь-яких членів Ради. Для ухвалення рішень з усіх пи­тань, які пов'язані з реалізацією Радою її функцій, потрібно не менше дев'яти голосів, включаючи співпадаючі голоси всіх постійних членів Ради (правило одноголосності постійних членів). У разі голосування проти хоча б одного постійного члена РБ ООН рішення вважається відхиленим; у цьо­му випадку йдеться про запровадження вето постійним членом. Сторона, що бере участь у суперечці, повинна утриматися від голосування (ст. 27). У практику РБ ООН увійшло також правило, коли мотивована стриманість постійного члена Ради, що не є стороною в суперечці, не вважається пере­шкодою для ухвалення рішення.

Статутом ООН передбачена взаємодія РБ ООН з іншими органами — ЕКОСОР (ст. 65), Міжнародним судом (ст. 94); низку функцій РБ здійснює спільно з ГА ООН.

Рада Безпеки уповноважена "розслідувати будь-який спір чи будь-яку ситуацію, яка може спричинити міжнародні зіткнення чи викликати спір або будь-яку іншу ситуацію, для визначення того, чи не може продовження цього спору чи ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки. РБ ООН «визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії і робить рекомендації чи вирішує які заходи слід застосувати для підтримки і відновлення міжнародного миру та безпеки. Рада має право застосовувати примусові заходи до держав, які порушують міжнародний мир і безпеку.

Головна функція Ради Безпеки - запобігання збройних конфліктів між країнами або їх приборкання. Для цього роз­роблено особливий механізм, систему заходів, яка складається з різного рівня дій, залежно від стадії розвитку конфлікту. До них належить:

1) превентивна дипломатія;

2) осуд агресивних дій;

3) посередництво по врегулюванню конфлікту;

4) направлення спо­стерігачів ООН в зону конфлікту;

5) введення миротворчих сил для роз'єднання сторін, що воюють, або для приборкання агре­сора;

6) економічні санкції.

Найгуманнішим (й нерідко - найефективнішим) методом є превентивна дипломатія. Це політичні й дипломатичні заходи, спрямовані на запобігання озброєного протистояння конфліктуючих сторін. Рада діє як доброзичливий посередник між ворогуючими країнами. Часто місію посередництва за до­рученням РБ виконує Генеральний секретар. Превентивні за­ходи включають також, у разі потреби, встановлення деміліта­ризованих зон по обидва боки кордону між конфліктуючими країнами. Превентивна дипломатія супроводжується заохо­ченням сторін до миру, спонуканням їх до переговорів, мирно­го урегулювання конфлікту.

Якщо превентивні дії не дали позитивного результату і воєнні дії розпочались, Рада Безпеки виступає із заявою про осуд обох або однієї зі сторін. Осуд не слід розцінювати як просто декларацію морального характеру. Він є попереджен­ням про наступні дії ООН.

Для всебічної й глибокої оцінки суті конфлікту й форм йо­го прояву Рада Безпеки надсилає своїх спостерігачів в зону конфлікту. Це цивільні й військові фахівці, іноді навіть неве­ликі військові угруповання (але без повноважень на збройні дії), їх називають "блакитними беретами". Спостерігачі вино­сять остаточне рішення про подальші заходи щодо приборкан­ня конфлікту.

В разі неможливості врегулювати конфлікт мирними за­собами Рада Безпеки вдається до збройного втручання. В рай­он конфлікту надсилаються озброєні угруповання ООН ("блакитні каски"). Вони або утворюють зону, що роз'єднує війська протилежних сторін, або беруть участь у військових операціях на боці однієї зі сторін. Прикладом застосування "буферних" сил може бути використання збройних сил ООН в Південному Лівані для роз'єднання палестинських військо­вих угруповань "хезболлах" та ізраїльських військ. Щодо опе­рацій проти однієї з конфліктуючих сторін, то приклади не­давніх часів - це воєнні дії проти Іраку (в Ірако-Кувейтській війні) і проти Югославії (конфлікт між сербами й албанцями в Косово).

Треба зазначити, що останнім часом Рада Безпеки передо­ручає проведення військових операцій або якійсь групі країн (найчастіше - США і Великій Британії), або міжнародній воєнній організації (НАТО, Західно-Європейський Союз).

Одним із заходів, які застосовуються в разі неможливості вирішити конфлікт мирними заходами, є санкції, що не пов'язані з військовими операціями. Насамперед - це еко­номічні санкції. Якщо уряд країни, що порушує міжнародне право, не прислухається до вимог ООН, Рада Безпеки може прийняти рішення про обмеження економічних стосунків з країною: ліквідація пільг у торгівлі, припинення кредитування й фінансування, позбавлення технічної допомоги тощо. У дея­ких випадках уводиться повне ембарго на економічні зносини з країною.

Рада Безпеки може створювати допоміжні органи, необхідні для ви­конання нею своїх функцій (ст. 29).

2.3.

Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. економічні й соціальні проблеми, що постають перед світовою спільнотою, розглядаються й вирішуються в ЕКОСОР та в численних її підрозділах. Вона координує діяльність таких міжнародних велетнів, як МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі та інших галузевих міжнарод­них організацій. Через посередництво ЕКОСОР узгоджують свої відносини з іншими органами й організаціями ООН регіональні економічні організації (ЄС, СНД, НАФТА та ін.), а також неурядові міжнародні економічні організації (МНЕО). Економічна і соціальна рада перетворилася на форум, де зіста­вляються й узгоджуються точки зору представників країн світу з економічних і гуманітарних питань, виробляється спільні принципи міжнародних економічних відносин.

Важливість цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ре­сурсів, а також персоналу ООН.

ЕКОСОР складається з 54 країн-членів, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН терміном на 3 роки, щорічно по 18 членів. отже, за три роки склад повністю оновлюється. Місця в Раді розподіляються за географічним критерієм:

14 місць - країни Африки,

11 місць - країни Азії,

 6 - країни Східної Європи,

10 - країни Латинської Америки та Карибського басейну;

13 - країни Західної Європи та інші країни.

Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів.

Функції та повноваження:

- обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

- проводить дослідження, складає доповіді, розробляє реко­мендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сфе­рах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

- заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;

- скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

- веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;

- погоджує діяльність спеціалізованих установ через кон­сультації з ними і надання рекомендацій;

- надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамб­леї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохан­ня останніх;

- консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.

Економічна і соціальна рада є сесійним органом. ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві.

Робота чергових сесій ЕКОСОР відбувається в трьох сесійних комітетах у складі всіх членів Ради: Першому (економічному), Другому (соціальному) і Третьому (з програм і ко­ординації).

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і пода­ють доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів (табл. 5.2).

. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність

Таблиця 5.2

Функціональні комісії ЕКОСОР:

1) Статистична;

2) З народонаселення й розвитку;

3) З соціального розвитку;

4) З прав людини;

5) З становища жінок;

6) Щодо запобігання злочинності;

7) З наркотиків;

8) З науки й техніки;

9) Зі стійкого розвитку.

Функціональні комісії охоплюють переважно соціальну сферу діяльності ЕКОСОР; принаймні, 6 з них (з 2-ї по 7-му) прямо займаються вирішенням актуальних соціальних про­блем. Щодо Статистичної комісії, то її функція полягає в до­робці й обробці величезного фактичного матеріалу з еко­номічного й соціального становища всіх країн світу. Завдяки цій комісії людство має найточнішу й найповнішу інформацію про соціально-економічне становище будь-якого регіону, країни, окремих верств населення. Важлива роль належить Ста­тистичній комісії в підготовці дослідів, доповідей по міжнарод­них питаннях з економічних, соціальних, екологічних проблем. Комісія з науки й техніки ставить перед собою завдання розпов­сюджувати інформацію про новітні відкриття в цій сфері та сприяти втіленню наукових досягнень і технологій у вироб­ництво, особливо в країнах, що розвиваються. На підвищення економічного розвитку членів ООН, насамперед найбідніших країн, спрямована діяльність Комісії зі стійкого розвитку.

Регіональні комісії ЕКОСОР утворені для координації міжнародних економічних відносин на рівні регіонів. Ось ці комісії:

1) Європейська економічна комісія (ЄЕК).

2) Економічна комісія для Африки (ЕКА).

3) Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океа­ну (ЕСКАТО).

4) Економічна й соціальна комісія для Західної Азії(ЕСКЗА).

5) Економічна комісія для Латинської Америки і Ка­рибського басейну (ЕКЛАК).

Крім функціональних і регіональних комісій, до складу ЕКОСОР входять постійні комітети й комісії, що координу­ють співробітництво Ради з іншими організаціями та об'єднанням, а також керують окремими програмами. Комітетів шість:

1) Комітет з програми й координації.

2) Комітет з природних ресурсів.

3) Комітет з неурядових організацій.

4) Комітет по переговорах з міжурядовими закладами.

5) Комісія з транснаціональних корпорацій.

6) Комісія з населених пунктів.

Особливу увагу слід звернути на Комітет з неурядових ор­ганізацій і Комісію з транснаціональних корпорацій, оскільки вони координують відносини ООН з об'єднаннями, що не вхо­дять до складу Організації. Саме через ЕКОСОР Міжнародні неурядові організації, в тому числі економічні (МНЕО), беруть участь у роботі ООН і спілкуються з міжурядовими ор­ганізаціями.

ЕКОСОР координують роботу спеціалізованих закладів ООН, які, по суті, є самостійними, досить потужними й авто­ритетними організаціями. їх вісімнадцять:

1) Міжнародний валютний фонд (МВФ).

2) Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

3) Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

4) Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

5) Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ).

6) Продовольча й сільськогосподарська організація(ФАО).

7) Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).

8) Міжнародна морська організація (ІМО).

9) Міжнародна організація праці (МОП).

10) Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ).

11) Всесвітній поштовий союз (ВПС).

12) Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку(МФСР).

13) Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

14) Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

15) Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

16) Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

17) Організація з промислового розвитку (ЮНІДО).

18) Світова організація торгівлі (СОТ).

Економічній та соціальній раді підпорядковані також ок­ремі програми, фонди й центри; деякими з них ЕКОСОР ке­рує спільно з Генеральною Асамблеєю. До них, зокрема, відно­сяться:

1) Всесвітня продовольча програма (ВПП);

2) Центр з насе­лених пунктів (Хабітат);

3) Програма розвитку ООН (ПРООН);

4) Фонд розвитку ООН для жінок (ЮНІФЕМ).

До складу ЕКОСОР входять також органи експертів:

1) Комітет з розвитку планування;

2) Спеціальна група експертів з міжнародного співробітництва в галузі оподаткування;

3) комітет з транспортування небезпечних вантажів;

4) комітет з економічних, соціальних і культурних прав;

5) комітет з національних ресурсів;

6) комітет з нових джерел енергії;

7) Наради експертів з державного управління й фінансів.

Керівництво ЕКОСОР складається з 54 членів, причому щороку з них переобирається третина (18 чоловік); отже, за три роки склад повністю оновлюється. Рішення ЕКОСОР приймаються простою більшістю.

2.4.

На Раду з Опіки покладено завдання спостереження за управлінням підопічними територіями:

території, що знаходилися під манда­том Ліги Націй;

території, відчужені в результаті Другої світової війни від ворожих держав;

території, добровільно включені в систему опіки дер­жавами, відповідальними за їх управління.

Рада уповноваже­на вимагати і розглядати звіти держав, що управляють цими тери­торіями відносно політичного, економічного, соціального прогре­су підопічних територій, розглядати (консультуючись з місцевою владою) петиції з підопічних територій і направляти туди спеці­альні місії. Таким чином, у систему опіки увійшло 11 територій. Держави, що управляють територіями під опікою, уклали з ООН відповідні угоди. З боку ООН функції опіки здійснювала Рада з опіки, що працювала під керівництвом ГА ООН. Склад Ради зале­жав від кількості управляючих держав (максимальна кількість досягла 14 у період 1955—1960 рр.).

Остання з підопічних територій – Палаї (частина островів Мікронезії) отримала не­залежність у 1994 р., тим самим Рада з опіки виконала покладені на неї функції. У зв'язку з цим було ухвалено рішення про те, що Рада повинна скликатися лише в міру необхідності.

2.5.

Міжнародний суд- головний юридичний орган ООН. Його призначенням є врегулювання будь-яких спорів, що ви­никають між країнами. Він розглядає саме міждержавні спори і не займається юридичними справами, що відносяться до су­перечок між приватними особами з різних країн або між ор­ганізацією й приватною особою. Міжнародний суд може розглядати суперечки між державами з їх згоди, а також надавати консульта­тивні висновки з правових питань за запитами РБ ООН, ГА ООН та інших органів і спеціалізованих установ ООН з дозволу Генеральної Асамблеї.

Усі члени ООН є учасниками Міжнародного суду. Відповідно до ст. 93(2) учасником Міжна­родного суду може стати держава, яка не є членом ООН (наприклад, Швей­царія, яка була членом Суду, не будучи членом ООН до 2002 р.).

Суд складається з 15 незалежних суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки. Критерієм для об­рання є компетентність, а не належність до конкретної країни. Кандидатами в судді є висококваліфіковані юристи, які про­явили себе в своїй країні чи на міжнародній арені компетент­ними, сумлінними й порядними фахівцями. Судді обираються на 9-річний строк з ротацією третини складу кожні три роки. У складі Суду не "може бути двох громадян однієї і тієї ж держави".

Штаб-кварти­ра Міжнародного суду знаходиться в Гаазі (Нідерланди). Суд займається справами, що стосуються міжнародного права. До його компетенції відносяться тлумачення договорів між державами, делімітація кордонів, порушення міжнарод­них зобов'язань. Щодо питань, пов'язаних з воєнними діями, озброєним втручанням, окупацією, - то це вже компетенція Ради Безпеки. Серед справ, якими займався Міжнародний суд, можна назвати врегулювання конфлікту між Лівією й Ча­дом, розмежування морського кордону між Данією й Нор­вегією (в районі Гренландії та Ян-Майєна), сухопутного кор­дону між Буркіна Фасо і Малі, морського шельфу в Егейському морі між Грецією й Туреччиною тощо.

Міжнародний суд здійснює також консультативні функції. Він надає висококваліфіковані консультації та ви­черпну інформацію з будь-якої юридичної справи для органів ООН і міжнародних організацій. Консультативні висновки, які надає Суд іншим органам ООН, не обов'язкові, але є важ­ливою підставою для прийняття остаточного рішення відповідним органом.

Судочинство в Міжнародному суді ведеться англійською або французькою мовами.

2.6.

Секретаріат ООН виконує адміністративну й оператив­ну роботу. Він перетворює в життя рішення, що прийняті іншими органами, здійснює організаційне й технічне забезпе­чення конференцій і нарад. Секретаріат виконує практичну роботу щодо миротворчих операцій і санкцій відповідно рішень Ради Безпеки. Він готує економічні огляди, організує дослідження з актуальних проблем людства. До функцій Сек­ретаріату належить повсякчасна підготовка різноманітної до­кументації, включно переклади з однієї мови на інші.

Секретаріат складається з генерального секретаря, департаментів, управлінь та інших служб. Генеральний секретар ООН призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією РБ ООН і є ви­щим посадовцем Організації, і персоналу. Генеральний секретар обирається строком на 5 років, після чого він може бути переобраний ще на один строк.

Генеральний секретар виконує наступні функції:

1) керівництво Секретаріатом;

2) офіційне представництво ООН в глобальному вимірі;

3) постійні контакти з державами - членами ООН;

4) роз'яснення функцій ООН світовій громадськості, не­ урядовому й приватному секторам;

5) координація в системі ООН;

6) постійне спостереження за розвитком подій у світі;

7) продукування ідей і визначення стратегій;

8) надання добрих послуг конфліктуючим сторонам у критичних міжнародних ситуаціях.

Генеральний секретар добирає персонал і забезпечує кадрами органи ООН. Персонал Секретаріату поділяється на чотири категорії: фахівці; співробітники польової служби (працюють у відряд­женнях з місією моніторингу або контролю); співробітники загального обслуговування; господарсько-технічні служби. Міжнародний персонал Секретаріату налічує 15 тисяч співро­бітників з більш ніж 170 країн, що працюють як у центральних установах у Нью-Йорку, так і у відділеннях по всьому світові.

Секретаріат повинен забезпечити нормальне функціонування всіх органів ООН. У його структуру входять департаменти, управління та інші підрозділи.

3.

Регіональні економічні комісії ЕКОСОР — це органи, які ма­ють на меті сприяння економічному й соціальному співробітниц­тву країн певного регіону. Такі комісії допомагають урядам країн регіону у виборі шляхів і методів регіонального співробітництва, займаються науково-дослідною діяльністю, вивчають проблеми розвитку та поглиблення регіональної інтеграції, займаються пи­таннями підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, поширю­ють інформацію про взаємодію держав в економічній та соціаль­ній сферах, розробляють рекомендації щодо підвищення резуль­тативності співробітництва.

Свою діяльність регіональні комісії погоджують з ЕКОСОР, а також її спеціалізованими установами. Щорічно через ЕКОСОР ко­місії звітують про свою діяльність перед Генеральною Асамблеєю.

Організаційна структура регіональних комісій досить складна і розгалужена, що зумовлюється конкретними цілями і завданнями діяльності. Як правило, у структуру входять робочі органи, адміні­стративні утворення, наукові установи, центри з підготовки кадрів та численні комісії. Секретаріати всіх регіональних комісій є скла­довою частиною Секретаріату ООН.

Нині під егідою ООН діє п'ять регіональних комісій:

1) ЄЕК — Європейська економічна комісія,

2) ЕСКАТО — Економічна і соці­альна комісія для Азії і Тихого океану,

3) ЕКЛАК — Економічна комісія для Латинської Америки і країн Карибського басейну,

4) ЕКА — економічна комісія для Африки,

5) ЕСКЗА — Економічна і соціальна комісія для Західної Азії.

3.1.

Європейська економічна комісія — ЄЕК.Створена у 1947 р. як тимчасовий орган ООН з економічного відродження Європи, Комісія в 1951 р. була наділена повноваженнями здійснювати свою роботу на постійній основі. Штаб-квартира Комісії знаходи­ться в Женеві (Швейцарія). У складі ЄЕК — 55 держав-членів. В її роботі мають право брати участь як спостерігачі або консультанти представники будь-якої країни — члена ООН, міжурядових і між­народних організацій.

ЄЕК відрізняється від інших чотирьох регіональних комісій тим, що це — найстаріший регіональний орган ООН, і тим, що об'єднує в основному промислово розвинуті країни. Це єдиний загальноєвропейський форум у системі ООН, що охоплює майже всі європейські країни, а також США, Канаду та Ізраїль.

Головна мета Комісії - аналізувати економічну й соціальну ситуацію, що утворюється на просторі Європи й Південної Америки

Структура Комісії подана нарис. 5.2.

Рис. 5.2. Структура ЄЕК

Вищим органом Комісії є пленарна сесія, яка скликається що­річно, зазвичай на рівні заступників міністрів. На пленарній сесії розглядається загальна економічна політика в регіоні і приймаються рішення, що спрямовуватимуть майбутню діяльність усіх органів Комісії. У роботі сесії беруть участь представники дип­ломатичних служб, а також відомств, відповідальних за економіч­ну політику країн-учасниць. Поточною діяльністю Комісії керує Секретаріат на чолі з виконавчим секретарем, який призначається Генеральним секретарем ООН. До складу Секретаріату входять: група з системних даних, економічна довідкова служба, відділ за­гального економічного аналізу, відділи економічного аналізу і прогнозування, торгівлі й техніки, енергетики, транспорту, нав­колишнього середовища і населених пунктів, сільського госпо­дарства і лісоматеріалів, статистичний відділ.

У структурі ЄЕС також діє понад 100 допоміжних робочих, галузевих і спеціальних органів та установ.

Комітет з розвитку торгівлі визначає політику в галузі торгівлі в регіоні. До його компетенції належать питання з проблем внут-рішньорегіональної та міжрегіональної торгівлі; довгострокові угоди про економічне співробітництво та торгівлю; компенсаційна торгівля; перепони на шляхах розвитку торгівлі; інформація про ринки, маркетинг та ділові зв'язки; удосконалення процедур світової торгівлі; розробка стандартів ООН/ЕДІФАКТ (Правила електронного обміну даними ООН в управлінні, торгівлі та на транспорті); міжнародна договірна практика в галузі промисло­вості тощо.

Комітет з питань внутрішнього транспорту (КВТ ЄЕК ООН) займається питаннями міжнародного співробітництва в галузі транспорту і зв'язку, координації залізничного, автомобільного та водного транспорту. До його компетенції належать питання шляхового руху і безпеки, впливу транспорту на навколишнє се­редовище, а також розробка міжнародних стандартів на конструк­цію автотранспорту, суден, вагонів та контейнерів, питання спро­щення процедур міжнародної торгівлі. У КВТ розроблено і підпи­сано більш як 50 конвенцій і угод, у тому числі: Угода про міжна­родні перевезення небезпечних вантажів, Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів і про спеціальні засоби, призначені для цих перевезень; Угода про дорожні знаки і сигнали, Угода 1958 р. про прийняття однакових умов офіційного затвердження та про взаємне визнання офіційного затвердження предметів устаткування і частин механічних транспортних засобів, Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів.

У складі КВТ на постійній основі працюють три основні ро­бочі групи (з питань автомобільного транспорту, водного транс­порту та залізничного транспорту), які мають розгалужену струк­туру допоміжних робочих груп.

Комітет з енергетикизаймається питаннями міжнародного співробітництва і координації діяльності в галузі електроенерге­тики, газу та вугілля і має відповідні робочі групи.

Комітет з сільського господарства займається вивченням і розв'язанням проблем розвитку районів, що перебувають у не­сприятливих умовах; раціонального використання грунтів і вод­них ресурсів; енергозбереження в сільському господарстві; охо­рони навколишнього середовища, а також узгодження і розробки стандартів, що застосовуються в міжнародній торгівлі у регіоні ЄЕК на конкретні види сільськогосподарської продукції, в тому числі на швидкопсувні продукти. В роботі Комітету беруть участь представники провідних міжнародних організацій (ЄС, ФАО, ЮНКТАД, ВООЗ, ОЕСР тощо). У складі Комітету працю­ють робочі групи і групи експертів, серед яких на постійній ос­нові функціонують робочі групи з питань якості й стандартизації, із статистики харчових продуктів; з насіннєвої картоплі тощо.

Традиційно пріоритетними в діяльності Комісії в останні де­сятиріччя є такі напрями:

1) сприяння розвиткові європейської тор­гівлі,

2) довгострокове економічне планування і прогнозування,

3) на­уково-технічне співробітництво і захист довкілля.

ЄЕК співпрацює як з установами ООН (ФАО, ЮНІДО, МВФ, МБРР), так і з багатьма урядовими і неурядовими міжнародними організаціями (ЄС, ЄАВТ, ОЕСР, ІСО, СНД, ОЧЕС тощо).

ЄЕК щорічно звітує перед ЕКОСОР, яка координує роботу Комісії і керує нею, затверджує її робочі програми. Адміністра­тивний бюджет Комісії складається за рахунок регулярного бю­джету ООН, а для окремих проектів залучаються позабюджетні кошти

.

3.2.

Економічну і соціальну комісію для Азії і Тихого океану — ЕСКАТО — було створено в 1947 р. До її складу входять 45 азіатських держав (в тому числі Росія й азіатські республіки колишнього СРСР), США, Австралія, Франція, Велика Бри­танія; крім того, 10 держав (островні країни Тихого океану) є асоційованими членами. Штаб-квартира знаходиться в м. Бангкок (Таїланд).

Головною метою ЕСКАТО є сприяння економічному й соціальному розвитку в регіоні. Основні напрями діяльності Комісії:

1) регіональне економічне співробітництво;

2) пом'якшення проблем злиденності шляхом еко­номічного й соціального розвитку;

3) навколишнє середовище.

Так само, як і ЄЕК, ЕСКАТО являє собою форум для об­говорення найактуальніших проблем регіону в економічній та соціальній сферах. Особливої уваги надається забезпеченню технічної допомоги для країн, що розвиваються.

Структура ЕСКАТО подана на рис.5.3.

Рис. 5.3. Структура ЕСКАТО

Вищим органом є щорічна пленарна сесія. Секретаріат ЕСКАТО знаходиться в Бангкоку (Таїланд). До його складу вхо­дять:

1) управління з координації і контролю програм;

2) відділи: сіль­ського господарства і розвитку сільських районів; планування розвитку; промисловості, населених пунктів і навколишнього се­редовища; міжнародної торгівлі і туризму; судноплавства, портів і внутрішніх водних шляхів; природних ресурсів; народонаселен­ня; соціального розвитку; статистики; транспорту і зв'язку; тех­нічного співробітництва; адміністративний;

3) об'єднана група з транснаціональних корпорацій.

Постійні комітети ЕСКАТО вивчають економічні й соціальні проблеми з метою розробки відповідних рекомендацій.

Конференції ЕСКАТО присвячуються актуальним питанням регіонального розвитку і проводяться на рівні міністрів країн-членів.

3.3.

Економічну комісію для Латинської Америки і країн Карибсь­кого басейну — ЕКЛАК— було створено в 1948 р. з метою постійного сприяння економічному та соціальному розвиткові регіону. До її складу вхо­дять представники 41 держави; поряд з латиноамериканськи­ми країнами це також США, Канада, Франція, Італія, Порту­галія, Велика Британія, Нідерланди. Присутність європейсь­ких держав пояснюється тим, що вони на момент заснування Комісії були метрополіями низки залежних країн в цьому регіоні або мають з ними тісні економічні зв'язки. Керівництво Комісії знаходиться в Сантьяго (Чилі). Комісія має філії в Мехі­ко, Вашингтоні, Ріо-де-Жанейро, Монтевідео, Боготі та Порт-оф-Спейні.

Головне в діяльності ЕКЛАК - аналіз соціально-еко­номічної ситуації в регіоні та розробка планів розвитку. Вона організовує міжурядові наради, здійснює досліди, надає інформацію й технічну допомогу, готує висококваліфікованих фахівців народного господарства.

Основні напрями діяльності: економічний розвиток, довкілля, продовольство й сільське господарство, міжнародна торгівля, енергетика, транспорт, наука й техніка.

ЕКЛАК є виконавчим органом, який займається питаннями здійснення (виконання) регіональних, субрегіональних, міжгалу­зевих проектів, що фінансуються ПРООН.

Структура ЕКЛАК наведена на рис. 5.4.

Рис. 5.4. Структура ЕКЛАК

Вищий орган — пленарна сесія, яка скликається раз на два ро­ки в одній із країн Латинської Америки і Карибського басейну. В період між сесіями Комісії працюють комітети. Виконавчим ор­ганом є секретаріат, до складу якого входять: відділ з планування та оперативного обслуговування програм; спільний сільськогос­подарський відділ ЕКЛАК/ФАО; відділ економічного розвитку; центр економічного прогнозування; спільна група ЕКЛАК/ЦТК з транснаціональних корпорацій; спільний відділ ЕКЛАК/ЮНІДО з промислової техніки; група з питань науки і техніки; відділ міжнародної торгівлі і розвитку; відділ статистики і кількісного аналізу; відділ транспорту і зв'язку; відділ документації і публі­кацій тощо.

Комітет державних експертів високого рівня аналізує реаліза­цію в регіоні міжнародної стратегії розвитку. Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського басейну сприяє інтеграції на­ціональних економік. Регіональна конференція займається пи­таннями залучення жінок у процес економічного і соціального розвитку Латинської Америки і Карибського басейну. Регіональ­на рада з планування розробляє директиви для роботи Інституту економічного і соціального планування Латинської Америки і Карибського басейну (ІЛПЕС), створеного в 1962 р. для прове­дення досліджень, надання консультаційних послуг і сприяння співробітництву між службами планування країн регіону.

Комісія вивчає економічні і соціальні процеси, які відбуваються в країнах регіону; надає консультативну допомогу державам у роз­робці й реалізації проектів індустріального та аграрного характеру; проводить дослідження в різних сферах, особливо таких, як валют­не та клірингове співробітництво, регіональне експортування гото­вих виробів; сприяє поглибленню інтеграції між країнами регіону.

За сприяння Комісії створені такі інтеграційні об'єднання, як Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Центральноаме­риканський спільний ринок.

Особлива гострота боргової ситуації в Латинській Америці призвела до того, що імперативом діяльності Комісії в останні роки стали аналіз стану зовнішньої заборгованості регіону та ви­значення засобів для зменшення боргового тягаря.

3.4.

Економічна комісія для Африки — ЕКА — заснована 1958 р., є найбільшою за своїм складом регіональною комісією — 53 афри­канські держави. Крім того, в роботі Комісії мають право брати участь як спостерігачі або консультанти представники будь-якої іншої країни — члена ООН, органів і спецустанов ООН, міжуря­дових і неурядових організацій, акредитованих при ООН.

Голо­вною метою Комісії є сприяння економічному й соціальному розвитку в Африці. Для цього вона застосовує такі форми діяльності: організує зустрічі голів держав, голів урядів і міністрів африканських країн для всебічного обговорення еко­номічних і соціальних проблем континенту; розробляє програ­ми соціально-економічного розвитку; надає консультативні послуги з питань управління господарством; організує на­вчальні заклади для підготовки кваліфікованих фахівців

Структура ЕКА подана на рис.5.5..

Рис.5.5. Структура ЕКА

Вищим органомКомісії є конференція міністрів, яка прохо­дить двічі на рік у штаб-квартирі в Аддис-Абебі (Ефіопія). Допо­міжним органом конференції є технічний підготовчий комітет, до якого входять відповідальні працівники урядових установ держав-членів. Комітет скликається напередодні сесій, до його функ­цій входить вивчення підготовлених секретаріатом ЕКА дослі­джень і розробка рекомендацій конференції міністрів. Крім того, періодично на рівні міністрів проводяться зустрічі з окремих проблем економічного розвитку, зокрема фінансів, економічного планування, планування розвитку, соціальних питань, торгівлі, транспорту і комунікацій, ресурсів тощо.

Секретаріат як виконавчий орган забезпечує проведення конфе­ренцій і керує допоміжними органами ЕКА. До його складу вхо­дять: галузеві відділи — планування, торгівлі і фінансів, промисло­вості, сільського господарства, соціального розвитку, природних ресурсів, транспорту, зв'язку та туризму, державної адміністрації, управління і людських ресурсів, статистики, народонаселення, а та­кож чотири функціональних відділи — координації політики і про­грам розвитку, економічного співробітництва, технічного співробі­тництва та адміністративний.

Для розробки і здійснення програм розвитку й економічного співробітництва 1977 р. створено п'ять субрегіональних цент­рів, які розміщені в Лусаці (Замбія), Яунді (Камерун), Танжері (Марокко), Ніамеї (Нігер), Гізенії (Бурунді).

Під егідою ЕКА створені й успішно діють понад 20 економічних організацій.

Нині основна діяльність Комісії спрямована на розвиток і по­глиблення інтеграційних процесів у регіоні з метою припинення подальшого загрузання Африки у трясовину економічної кризи.

3.5.

Економічну і соціальну комісію ООН для Західної Азії — ЕСКЗА— було створено 1973 р. Виокремлення цього регіону з ве­ликого Євразійського континенту обумовлено специфічними політичними й економічними умовами. Усі члени ЕСКЗА (їх 13) - арабські країни, майже всі вони мають значний видобу­ток нафти. Це регіон нестабільний в політичному відношенні, отже, зміцнення співробітництва між членами ЕСКЗА є на­гальним завданням. Це є головною метою Комісії. Вона дося­гається шляхом аналізу проблем економічного й соціального характеру й вироблення відповідних рекомендацій як країнам-членам, так і ЕКОСОР загалом. Штаб-квартира Комісії міститься в Аммані (Йорданія).

Організаційна структура Комісії майже аналогічна структурі інших регіональних комісій ООН: вищий орган ЕСКЗА — щорі­чні сесії, виконавчий орган — Секретаріат, допоміжні органи — галузеві і функціональні відділи.

Основними напрямами діяльності ЕСКЗА визнано: здійс­нення погоджених дій країнами-членами для економіч­ного розвитку країн Західної Азії і зміцнення економічних від­носин як між країнами регіону, так і з іншими державами; вивчення економічних і соціальних проблем у регіоні; збір, оцінка і поширення економічної, технічної і статистичної ін­формації; надання країнам регіону дорадчих і консультативних послуг.