Конституційного права України.

Тема 2. Системно структурна характеристика

Відомо, що система будь-якої галузі права – це її внутрішня структурна будова. Система конституційного права – це її внутрішня будова, за якої її складові елементи (правові норми), об’єднавшись між собою по певних групах, мають змогу виконувати своє основне призначення – комплексно врегульовувати суспільні відносини.

Елементами системи конституційного права є :

– конституційні принципи;

– конституційно-правові інститути;

– конституційно-правові норми.

Конституційні принципи– це закріплені в Конституції України загальні основоположні засади, відповідно до яких вона виступає як система правових норм і здійснюється регулювання суспільних відносин.

Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно правові норми і втілюються в цих нормах та в правозастосовній діяльності органів влади.

Усі акти державних органів, навіть якщо вони безпосередньо не засновані на конституційних нормах, не повинні суперечити конституційним принципам, інакше вони будуть неконституційними.

За ступенем загальності розрізняють дві основні групи конституційних принципів.

Першу групу складають загальні принципи, що декларуються Конституцією: до них відноситься - державний суверенітет; демократизм; соціальна держава; правова держава;унітаризм; гуманізм; республіканізм; народний суверенітет та інші.

Загальні принципи потребують конкретизації через відповідні конституційно-правові норми, інакше залишаться конституційними деклараціями.

До другої групи конституційних принципів належать спеціальні принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності. Це, наприклад, принципи вільного мандата, депутатської недоторканності, незворотності дії законів, презумпції невинуватості.

Конституційно-правові інститути– це відповідна система норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу.

Конституційно-правові інститути є основними елементами системи конституційного права. Основними конституційно правовими інститутами України є інститути вищих органів держави (це Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України),

Можна виокремлювати також інститути законодавчої, виконавчої і судової влади.

Виділяють три різновиди кон­ституційно-правових інститутів:

а) загальні;

б) головні, що звичайно вхо­дять до складу загальних;

в) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм.

Загальні конституційно-правові інститути — це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед нале­жить інститут начал організації і діяльності державного механізму.

До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави.

Він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-тери­торіальний устрій і власне державна територія.  

Також до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який включає такі го­ловні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи.

До складу головних інститутів, – входять інститути окремих органів державної влади, порядку формування і функціонування кожного з них, окремих прав і свобод особи тощо, можуть розглядатися як початкові.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) діють в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Конституційно-правова норма (норма конституційного права) – це встановлене або санкціоноване державою формально-обов’язкове правило поведінки для учасників конституційно-правових відносин.

Приклад конституційно-правової норми: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.»

Для норм конституційного права будуть властиві всі загальні ознаки, притаманні правовим нормам загалом.

Але вони мають і свої особливості в порівнянні з нормами інших галузей права. Таких характерних особливостей є декілька.

Перша особливість пов’язана із внутрішньою будовою самої норми. Правова норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції.

В нормах конституційного права, зазвичай, санкція (третя частина правової норми, яка визначає міру покарання за невиконання правил поведінки передбачених диспозицією) відсутня. Часто відсутні й інші частини правової норми. Бувають випадки, коли конституційно-правова норма містить тільки одну якусь свою частину, наприклад, гіпотезу або диспозицію.

Друга особливість норм конституційного права полягає в тому, що норми конституційного права на відміну від норм інших галузей права (кримінального, адміністративного, земельного) регулюють найбільш важливі суспільні відносини.

Третя особливість полягає в тому, що норми конституційного права фактично виступають основою (фундаментом) для норм інших галузей права.

Четверта особливість норм конституційного права полягає в тому, що окрім класичних правових норм є так звані «норми-принципи» та «норми-цілі». Наприклад, ст. 1 Конституції України «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава». Очевидно, що останнє положення про Україну як правову державу є не сталим доконаним явищем, а тільки бажаною програмною метою – ціллю.

Класифікація конституційно-правових норм:

1) за функціональною направленістю:

– регулюючі;

– охоронні.

2) за способом дії (впливу) на суб’єкт права:

– уповноважуючі;

– зобов’язуючі;

– забороняючі.

3) за часом дії:

– постійні;

– тимчасові;

– виключні (норми, які діють тільки у виключних обставинах).

Загалом системно-структурну характеристику конституційного права, можна уявити собі як цегляний будинок.

у будиночку «права» цеглиною, тобто найменшою частинкою, є правова норма. Норми (цеглини) об’єднаються в інститути (стіни будинку), а вже інститути містять галузь права (стіни будинку творять кімнату). Всі галузі права разом творять цілісну систему права – будинок «права».

Важливою частиною у розумінні змісту, сутності конституційного права його структурної характеристики є питання про конституційно-правові відносини та про об’єкти і суб’єкти цих конституційно-правових відносин.

Право в цілому врегульовує суспільні відносини – відносини, які складаються між людьми в процесі їхнього спілкування.

Кожна галузь права врегульовує свою окрему групу відносин.

Відносини, які врегульовуються тією чи іншою галуззю права,зазвичай, отримують назву такої галузі, наприклад, відносини врегульовані кримінальним правом – кримінально-правові; цивільним правом – цивільно-правові; адміністративним правом – адміністративно-правові.

Отже, конституційно-правові відносини – це суспільні відносини врегульовані нормами конституційного права. Вони мають єдину для всіх структуру: суб’єкт, об’єкт і зміст (суб’єктивні права та юридичні обов’язки).

Суб’єктами конституційно-правових відносин в Україні є:

1) фізичні особи: – громадяни України;

– іноземні громадяни;

– особи без громадянства.

2) спільноти (об’єднання) людей:

– нація;

– народ;

– національна меншина.

3) об’єднання громадян:

– політичні партії;

– громадські;

– організації;

– збори громадян за місцем проживання.

4) територіальні утворення:

– Автономна Республіка Крим;

– області;

– райони;

– міста, села, селища.

5) органи держави:

– органи законодавчої влади;

– органи виконавчої влади;

– органи судової влади;

– органи самоврядування.

6) юридичні особи:

– підприємства;

– установи;

– організації.

Об’єкти конституційно-правових відносин– це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, у зв’язку з якою виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою.

Об’єкти конституційно-правових відносин виступають їх необхідним елементом,вони забезпечують зв’язок між суб’єктами і ними.

Об’єктами можуть виступати різноманітні явища – дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, виборче право громадянина, депутатський мандат, депутатська недоторканість тощо. Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада.

Кожна галузь має свої джерела. Джерело права– це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право в об’єктивовану реальність.

Джерела конституційного права України – це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу конституційно правових норм.

Джерела конституційного права досить різноманітні. Їх класифікують за характером волевиявлення, змістом, формою, територією дії, чинністю, національною приналежністю тощо.

За сутністю джерела конституційного права поділяються на такі:

· що є безпосереднім волевиявленням усього народу;

· що є волевиявленням держави та органів державної влади;

· що є волевиявленням територіальних громад та інших суб’єктів місцевого самоврядування.

За змістом, тобто юридичною силою, вони поділяються на

· конституційні,

· законодавчі,

· підзаконні

· та локальні.

За формою вираження джерела конституційного права поділяються:

· нормативно-правові акти;

· договори;

· судові прецеденти;

· правові звичаї.

Важливим критерієм розмежування джерел конституційного права України є територія їх дії.

Джерела конституційного права можуть бути загальнодержавними та локальними.

За часом дії вони поділяються на постійні і тимчасові.

Різноманітні за своєю правовою природою джерела конституційного права України перебувають в генетичних, структурних і функціональних взаємозв’язках і утворюють систему джерел конституційного права України. Система джерел конституційного права України – це сукупність взаємозв’язаних і взаємообумовлених законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що є зовнішньою об’єктивацією волі українського народу і політики держави.

Система джерел конституційного права України представлена:

– Конституцією України;

– законами України;

– підзаконними актами.

Отже джерелами конституційного права на сьогоднішній час є:

· Конституція України є головним джерелом конституційного права.

· Закони України, що мають найвищу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або Всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України.

· акти нормативного характеру, що містять конституційноправові норми і приймаються Верховною Радою України

· Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми

· Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України,

· що містять конституційно-правові норми

· Міжнародні договори,

· Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референдумів.

· Нормативний договір – угода між правотворчими (не менше двох) суб’єктами права, що має нормативний характер.

· Судовий прецедент – це рішення суду в конкретній справі,юридичне обґрунтування якого надалі стає правилом,обов’язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при розгляді ними аналогічних справ.

· Конституційний звичай – це правило державно-політичної практики, що має усний характер і ґрунтується назгоді її учасників.