Методика проведення штучного дихання.

Першою ознакою вмирання людини є припинення дихання та роботи серця, а, отже, нестача кисню та відмирання клітин головного мозку. Ця перша фаза вмирання, так звана “клінічна смерть”, триває 5—7 хвилин. При негайному вмілому застосуванні першої допомоги з наступною активною реанімацією та інтен­сивним лікуванням хворого можна повернути до жит­тя. При запізнілому оживленні потерпілий також іно­ді виживає, але психіка в нього буде порушена.

Для проведення штучного дихання потерпілого кла­дуть на спину, розстібують одяг, що стискає грудну клітку. Потім перевіряють, чи вільні дихальні шляхи. їх може закривати запалий язик, сторонні предмети або слиз. Голову потерпілого максимально відкидають назад, підкладають одну руку під шию і натискають другою на чоло. Підборіддя повинно бути на одній лі­нії з шиєю. При цьому корінь язика зміщується від задньої стінки гортані, дихальні шляхи розпрямляють­ся і прохідність відновлюється, рот розкривається. Для збереження досягнутого положення під лопатки мож­на підкласти згорнутий одяг.

При наявності в ротовій порожнині чужорідного вмісту голову й плечі потерпілого необхідно повернути набік, підкласти своє коліно під плечі травмованого, носовою хустинкою або краєм сорочки, намотаними на вказівний палець, прочистити рот та гортань.

Для дотримання правил гігієни губи і ніс потерпі­лого прикривають клаптиком бинта чи тонкої тканини з отвором для вдування повітря. Рятівник робить гли­бокий вдих і, щільно притискаючи свій рот до рота по­терпілого, видихає повітря. При цьому ніс потерпілого затискають пальцями. Штучне дихання можна робити також “рот у ніс”. Техніка проведення його майже та­ка, як і дихання “рот у рот”, тільки рот потерпілого при цьому повинен бути щільно зімкнутим.

При проведенні штучного дихання потрібно стежи­ти, щоб повітря потрапляло в легені, а не шлунок. Як­що шлунок роздувся, а грудна клітка сплющена, необ­хідно видалити повітря з шлунка, натискаючи протягом певного часу на ді­лянку між грудиною і пу­пом. При цьому може ви­никнути блювання.

Після вдування повіт­ря грудна клітка іноді не розправляється внаслідок западання язика. Це спо­стерігається у непритом­них. Тоді необхідно вису­нути нижню щелепу потерпілого вперед. Для цього чотири пальці обох рук ставлять ззаду кутів нижньої щелепи, і, впершись великими пальцями в її край, відтягують і висува­ють вперед нижню щелепу так, щоб нижні зуби стоя­ли попереду верхніх. Можна також висунути нижню щелепу за допомогою введеного збоку в ротову порож­нину великого пальця.

Спосіб “рот у ніс” застосовують тоді, коли зуби по­терпілого стиснуті настільки міцно, що розкрити рот не вдається навіть ложкою.

Вдувають повітря рідко, з інтервалами в 5 секунд, тобто у ритмі дихання: близько 12 разів за хвилину.

Малятам вдувають повітря одночасно в рот і ніс. Чим менша дитина, тим менше їй потрібно повітря для вдиху, але тим частіше потрібно вдувати (до 15— 18 разів за 1 хв). Тому наповнювати легені треба по­вільно і обережно, щоб не пошкодити дихальні шляхи.

Після кожного вдування дають можливість вийти повітрю з легень. Для глибшого видиху натискають ру­ками на грудну клітку. Стискувати грудну клітку слід нерізко, щоб не пошкодити ребер.

Найзручніше користуватись 8-подібною гумовою трубкою — повітропроводом, який повинен бути в ком­плекті обладнання. Посередині такої трубки є щиток для герметичного прилягання до губів потерпі­лого. Повітропровід підводять до гортані через рот або через один з носових ходів. Він входить глибоко за корінь язика, запобігаючи його западанню. Ря­тівник робить глибокий вдих, бере в рот кінець повіт­ропроводу і через нього вдуває в легені потерпілого повітря аж до повного розширення грудної клітки. Піс­ля пасивного видиху вдування повторюють.

Якщо жоден з описаних вище способів штучного ди­хання застосувати неможливо (наприклад, при пошко­дженні обличчя), необхідно використати метод Сильвестра. Суть його зводиться до ритмічного штучного стис­кання і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудей і наступного розведення їх в сторони. Для кращого випрямлення ди­хальних шляхів під лопатки потерпілого щось підкла­дають.

Ще простіші способи ритмічного стискання грудної клітки спереду (Говарда) або ззаду (Шеффера). Але вони малоефективні, їх майже не застосовують.

Штучного дихання не. можна припиняти ні на хви­лину, бо тоді всі старання виявляться марними. Тре­ба також стежити, щоб потерпілий не простудився, адже часто забувають, що лежить він на землі або на бетоні.

При появі перших слабих вдихів штучне дихання потрібно продовжувати водночас із самостійним вди­хом потерпілого, аж до відновлення травмованим влас­ного глибокого й ритмічного дихання.

Спосіб “рот у рот”, як і інші, має свої недоліки: при тривалому застосуванні рятівник стомлюється, його не­зручно робити при транспортуванні потерпілого, особ­ливо на носилках.

Дещо досконаліші методи штучного дихання за до­помогою різних апаратів, наприклад тих, що забезпечу­ють не лише активний вдих (типу РПА-1), але й видих (типу ДП-1, ДП-7). За допомогою них можна протягом тривалого часу вводити зволожену суміш кисню з по­вітрям під тиском, близьким до фізіологічного. Цими ж апаратами можна також періодично відсмоктувати з дихальних шляхів слиз, піну, які перешкоджають досту­пові повітря в легені. Підтримувати життєдіяльність організму потерпілого необхідно аж до прибуття ме­дичного персоналу. Штучне дихання перестають роби­ти лише при явних ознаках біологічної смерті.

Після клінічної смерті настає біологічна, при якій ніякі заходи по оживленню не допоможуть. Ознаками її є помутніння та висихання рогівки, задубіння, охо­лодження тіла та синюваті плями.

Непрямий масаж серця

Дуже важливою складовою частиною оживлення по­терпілого є масаж серця. У випадку зупинки серця, що визначається по відсутності пульсу на сонній артерії і розширенню зіниці, штучний масаж необхідно про­водити негайно. Іноді при раптовій зупинці серця (внаслідок удару блискавки, задушення тощо) одразу після кількох стискань грудної клітки в ритмі 60—70 на хвилину внаслідок механічного подразнення серця відновлюється, хоча і в мінімальному обсязі, його ро­бота. У головному мозку та судинах серця починає циркулювати кров і організм за допомогою своїх ком­пенсаторних механізмів здатний сам справитися з на­несеною йому травмою.

Не варто говорити про необхідність термінового за­стосування масажу. Доцільно лише нагадати, що клі­тини кори головного мозку гинуть уже через 4—5 хви­лин після припинення

кровообігу. Єдиною можливістю запобігання клінічній смерті потерпілого є негайне від­новлення функції серця, що забезпечує проштовхуван­ня по всьому кров'яному руслу насиченої киснем крові до мільярдів клітин.

Припинення серцевої діяльності найчастіше спосте­рігається при травмах, хоча можливе й при інших ста­нах і захворюваннях (прямий удар в серце, крововтра­та, опіки, замерзання, інфаркт, отруєння газами, соняч­ний удар, утеплення тощо). Інколи серце зупиняється рефлекторно внаслідок гальмування центру управління кровообігом.

Розрізняють два види штучного масажу серця: пря­мий, який роблять на оголеному серці, і непрямий — через грудну клітку. Прямий масаж серця застосовують рідко, в основному при його раптовій зупинці під час операції. Непрямий масаж серця отримав загальне визнання. Це ефективний і майже нешкідливий метод.

Суть штучного непрямого масажу серця полягає в насильному стискуванні серця з метою проштовхуван­ня крові по судинному руслу.

Техніка проведення непрямого масажу серця така. Потерпілого кладуть на рівну тверду площину (підло­га, стіл, широка лавка, зняті двері, земля тощо) і оголюють груди. Рятівник, визначивши прощупуванням місце натискання (воно повинно знаходитись на два пальці вище від кінця грудини), кладе одну руку долонею вниз, а другу—навхрест поверх неї. Для кращого упору пальці можна розчепірити. Стисканню під­датливого в передньо-задньому напрямі нижнього від­ділу грудної клітки сприяють знижений тонус м'язів у потерпілого, а також нахил корпусу рятівника. Сила тиску на грудину повинна бути такою, щоб еластично-пружна частина нижнього відділу грудної клітки зміс­тилась у напрямі до хребта на 4—6 см. При цьому тиск передається на серце, переповнене кров'ю, від чо­го воно стискається між грудиною і хребтом. Кров про­штовхується з порожнини серця в кров'яне русло. На­тискують униз протягом 0,5 секунди, після чого руки розслаблюють, але не забирають з грудини. Після при­пинення стискання серце знову розтягується і наповнює­ться кров'ю. Повторювати натискування потрібно кож­ної секунди або й частіше, не менше 60 натискувань за хвилину. Не треба також натискати на верхню частину грудини, на закінчення нижніх ребер, щоб не пошкодити їх. Слід бути обережними і стосовно нижнього краю грудної клітки, адже там розміщені деякі органи, зокре­ма печінка.

Дітям у віці до 12 років зовнішній масаж серця по­трібно проводити однією рукою і робити при цьому 65— 80 натискувань за хвилину.

Новонародженим і грудним дітям до року для зов­нішнього масажу серця достатньо сили двох пальців. Число натискувань 100—120 за хвилину.

Якщо першу допомогу надає одна людина, то най­доцільніше після глибоких двох вдувань повітря в рот і в ніс потерпілого проводити 15 натискувань на груд­ну клітку, потім знову два глибоких вдування і 15 натискувань на ділянку сер­ця і т. д. Пауза при цьо­му, звичайно, повинна бу­ти мінімальною.

При наявності поміч­ника один (менш досвід­чений) проводить штучне дихання через інтубацій-ну трубку, яка дає мож­ливість періодично від­смоктувати вміст бронхів, а другий масажує серце. Після одного глибокого вдування 5 разів натис­кують на грудну клітку.

Якщо це робити дуже важко, можна після кожних двох глибоких вдувань провести 15 стискань. У момент вду вання серце масажувати не можна, бо повітря не буде надходити в легені.

При наявності портативного апарата РПА-1 штуч­не дихання одночасно з масажем серця робити легше. Рятівники міняються ролями через 5—10 хвилин.

Для визначення пульсу на сонній артерії через кож­ні 2 хвилини на 2—3 секунди припиняють масаж серця. Поява пульсу в момент перерви свідчить про віднов­лення діяльності серця. Після цього штучне дихання потрібно продовжувати до появи самостійного. При від­сутності пульсу необхідно негайно відновити масаж серця.

Про поліпшення стану потерпілого свідчить і зву­ження зіниць, зменшення синюшності шкіри та слизо­вих оболонок. Для підвищення ефективності масажу рекомендують трохи підняти ноги потерпілого (на 0,5 м), щоб забезпечити кращий приплив крові в серце з вен нижньої частини тіла.

Після відновлення діяльності серця у потерпілого з'являється власний, не підтримуваний масажем, регулярний пульс. При порушенні дихання та кровообі­гу необхідно негайно проводити штучне дихання та масаж серця.