Основні етапи розвитку економічної соціології.

Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній.

Перший етап - протосоціологічний-триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, ви­никнення соціології- не одномоментний акт, а тривалий про­цес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Імена-символи, тобто найбільш знані представ­ники цього етапу: Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквін-ський, Г. Гроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс, І. Кант, Г. Гегель, Ш. Фур'є, К. Сен-Сімон та ін.

Ці мислителі ввели в широкий обіг ключові поняття, котрі потім використовуватимуться в соціологічній науці. Це, зокрема, - суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний і маятниковий розвиток тощо.

До виникнення соціології як науки чітко сформувалися два протилежних підходи щодо розуміння суспільства. Перший тлумачив суспільство як природне явище, а досуспільний стан людини розглядав як долюдський. Отож держава також роз­глядалась як природний витвір, тому що вона є різновид су­спільства. Людина першопочатково є соціальною за своєю природою. Класичним представником такого підходу був Аристотель, який визначав людину як "політичну тварину". Його погляди поділяли: римський філософ Л. Сенека, францу­зькі мислителі Ж. Боден і Ш. Монтеск'є. Другий - протилежний описаному — полягав у витлумаченні суспільства як штучного утворення, вигаданого правителями, монархами задля блага народу. Таке розуміння суспільства характерне для Платона. Серед його послідовників - прибічники теорії суспільного договору: Дж. Локк, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін.

У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали су­спільне життя, активно розробляються: ідея природних прав

людини (Г. Гроцій), ідея суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г. Гегель), ідея "держави права" (І. Кант).

Початок XIX ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та Р. Оуена. У їхніх теоретичних працях розроблялося поняття суспіль­ства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необ­хідність удосконалення суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити в реальне життя.

У межах протосоціології розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу.

Другий етап- академічний,котрий починається із середи­ни XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви - соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органі-цизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармо­нія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо.

Третій етап - новітній.Він починається з перших десяти­літь XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Мід, Р. Парк, Ф. Знанецький, Е. Гіденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н. Луман та ін.

Саме в цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебера, П. Со-рокіна. М. Вебер, на відміну від К. Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чин­никами, а й культурними, релігійними, організаційними.

Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціо­налізація соціальної дії. П. Сорокін викладає і детально об­ґрунтовує концепцію конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва — комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить автор­ство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціаль­ної стратифікації та мобільності.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріаль­ного суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адапта­цій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших.

Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологіч­них досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціо­логія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивча­ється громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.