Система судів загальної юрисдикції

В Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конс­титуції України). До системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України; військові суди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та в інших військовихформуваннях. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спе­ціалізовані суди. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується зокрема: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинст­ва, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України одна­кового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень тощо. Місцеві загальні суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськраионні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять чоловік, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Загальні місцеві суди розглядають цивільні, трудові, сімейні, адміністративні та інші справи, а також кримі­нальні справи, за винятком тих, які віднесені законом до відання інших судів. Ці суди вважаються основними тому, що вони є найближчими до населення і щороку вирішують сотні тисяч справ.

Апеляційні спеціалізовані суди – це апеляційні господарські та апеляційні адміністративні суди, перші утворені у відповідних округах,мережа яких затверджена вказаним Указом Президента.

 Апеляційні суди є судами апеляційної інстанції, тобто переглядають рішення, вироки, постанови та ухвали місцевих судів, що не набрали законної сили, а також розглядають окремі категорії справ, віднесених до їх компетенції процесуальним законодавством по І інстанції. До вищих спеціалізованих судів України належать Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Вони переглядають

рішення відповідних спеціалізованих місцевих судів у касаційному порядку. У системі судів загальної юрисдикції найвищим судовим органом єВерховний Суд України. Він має чітко окреслені повноваження, з яких майже виключено його право розглядати справи по І інстанції

178. Конституці́йний Суд Украї́ни — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Структура Конституційного Суду України — це його внутрішня організаційна побудова. Після того, як судді склали присягу і набули своїх повноважень, формуються керівні органи — Голова суду та його заступники. Вони обираються лише на один трирічний термін. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний термін. Голосування проходить шляхом таємного подання бюлетенів. Головою Конституційного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України. До повноважень Голови Конституційного Суду України належить: організація роботи колегій суддів Конституційного Суду України, комісій та Секретаріату Конституційного Суду України; скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду України; розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом України. Заступники Голови Конституційного Суду обираються за пропозицією Голови у порядку, передбаченому для обрання Голови Конституційного Суду України. Заступники Голови виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження. Постійні та тимчасові комісії — це допоміжні органи Конституційного Суду України. Постійні комісії утворюються на пленарному засіданні з метою організації внутрішньої діяльності суду. У свою чергу тимчасові комісії створюються для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів:для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями; для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями. З метою забезпечення ефективної діяльності Конституційного Суду України, створюється Апарат Конституційного Суду України до складу якого входять: Секретаріат; Служба Голови Конституційного Суду та його заступників; Служба кожного судді Конституційного Суду України;

Інші підрозділи (архів, бібліотека, друкований орган («Вісник Конституційного Суду України»)).

179. Конституційний Суд України, його повноваження, роль. Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Конституція України, як уже відмічалось, визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору на правову природу Конституційного Суду. Зокрема, Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової. Необхідно відмітити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність. Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання. Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його здійснення, вирішує завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

180. Юридична сила рішень та висновків Конституційного Суду України. Конституційний Суд України за результатами розгляду на пленарних засіданнях справ щодо конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України приймає рішення, а у справах з інших питань — дає висновки. висновки надаються тільки тими суддями Конституційного Суду, які брали участь у розгляді матеріалів справи, самої справи на засіданні або пленарному засіданні КСУ. Рішення приймаються, а висновки надаються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів. Рішення і висновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття та які голосували проти, й оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Рішення, висновок Конституційного Суду України підписується усіма суддями не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі.У змісті рішень та висновків Конституційного Суду України мають міститися відомості, передбачені відповідно ст. ст. 65–66 Закону України «Про Конституційний Суд України». Рішення і висновки КСУ офіційно опри­люднюються наступного робочого дня після їх підписання. Ці документи разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання. Їх невиконання тягне передбачену законом відповідальність. Рішення і висновки КСУ діють безпосередньо і не потребують підтвердження з боку будь­яких органів державної влади, посадових та службових осіб.

183Повноваження прокуратури України.

6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.Існують наступні атки прокурорського реагування:

184.Форми реагування прокуратури на порушення законності.

1. Протест прокурора (ст. 21) Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.

Протест на незаконні рішення чи дії посадової особи приноситься у тому ж порядку.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у 10дн строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом 15 днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

 2. Припис прокурора (ст. 22)Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору,  який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

3. Подання прокурора (ст. 23) Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у держорган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору. Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді. 4. Постанова прокурора (ст. 24) У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адмінправопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10дн строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом. У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому воно полягає та що і в який строк і кто мають вжити до його усунення.

185.Поняття і значення територіального устрою держави. Територіальний устрій України — це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на адміністративно-територіальні одиниці. Слід зазначити, що адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль у державі: 1) з урахуванням його особливостей побудована система державних органів і місцевого самоврядування; 2) він сприяє ефективному управлінню економікою і соціально-культурним будівництвом на певній території та забезпеченню збалансованості соціально-економічного розвитку областей; 3) дає змогу враховувати побажання населення в розв’язанні питань територіального поділу та здійснення управління на місцях. У ст. 133 Конституції України визначено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.Розгляд питань, пов’язаних з адміністративно-територіальним устроєм в Україні, віднесено до компетенції Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і визначається Конституцією України та Законом України “Про адміністративно-територіальний устрій України”.

186.Основі принципи територіального устрою держави.

Конституцією України визначено такі основні засади територіального устрою нашої держави:

- єдність та цілісність державної території;

- поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, що означає розподіл компетенції між вищими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, культурних та інших особливостей.