Зак-во Укр про правове регулювя вирішення спорів в сфері ЗЕД

У процесі ЗЕД між суб'єктами, які її здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до чинного зак-ва. Велике значення має при цьому створення відповідних міжнар-правових та національних засад про регулювання розгляду спорів, що виникають у сфері ЗЕД. Як відомо, в Заключному акті Наради з безпеки та співр-ва вЄвропі, 1975 р, значне місце відводилося питанням розгляду міжнар спорів і, зокрема, через використання арбітражу. Цьому було відведено окремий підрозділ Заключного акту «Співр-во в галузі ек, науки і техніки і навкол середова. Торгівля. Арбітраж». ГА ООН 1985 р. схвалила розроблений Комісією ООН з права міжнарторгівлі Типовий Закон «Про міжнар торговий арбітраж». Його рекомендували державам враховувати незалежно від правової та ек системи. Розглядаючи міжнародно-правові засади арбітражу, важливо зазначити, що Україна 1961 р. підписала і 1963 р. ратифікувала Віденську конвенцію «Про зовнішньоторговий арбітраж». Крім того, нашою державою була підписана 29 грудня 1958 р. і ратифікована 1960 р. Нью-Йоркська конвенція «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень». До речі, учасниками цієї Конвенції є понад 130 держав світу. В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у ЗУ «Про ЗЕД» 1991 р. У сьомому розділі цього Закону «Порядок розгляду спорів у ЗЕД», зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами ЗЕД, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами Укр, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам Укр або передбачено міжнар угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі є фізичною особою або державою. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах.

Між нар спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою ВРУ «Про введення в дію ЗУ «Про ЗЕД» 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участі Торгово-промислової палати України були розроблені і 1994 р. прийняті Закон «Про міжнар комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнар комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів,

Зміст принципу незастосування сили чи погрози силою та особл його прояву в МЕП.

Принцип утримання у своїх міжнар віднос від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунків зобов'язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнар питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за МП. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов'язані утриматися від пропаганди агресивних війн. Кожна держава зобов'язана утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в іншій державі. Територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об'єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним. Усі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої обов'язки стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня між-х розбіжностей і суперечок природною функ-єю держави, її невід’ємним правом. Прийняті на Газських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосування сили лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.). 1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію ін. держав; 2.бомбардування; 3.блокада портів, берегів держави; 4.напад на морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські флоти; 5.засилання озброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим. відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій.