Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Міжнародний ринок технологій.
Міжнародний технологічний обмін – це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність. Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х – 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Технологічний обмін перевищує традиційні світогосподарські потоки товарів, послуг і капіталів. Форми трансферту технологій на світовому ринку: передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків); надання know-how і технологічного досвіду; торгівля високотехнологічною продукцією; надання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу або іншим шляхом; промислове і технічне співробітництво в частині, що стосується технічного змісту машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів; надання консалтингових послуг та інжиніринг; передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації; передача технології в рамках інвестиційного співробітництва. Основні передумови, що обумов бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями: на рівні країни – це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері. на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку. Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу». Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, Витрати на експлуатацію заводу напівпровідників у Східній Азії з її великою пропозицією робочої с і зростаючим бізнесом приблизно в 5 разів нижче, ніж у Японії і США і майже на третину нижче, ніж у Європі. Україна в цьому плані переживає далеко не кращі часи. Глибока економічна і соціальна криза привела до того, що досить значимий технологічний і науковий потенціал України використовується не цілком. Більш того, щорічно наукову сферу залишають 30 тис. вчених і фахівців. Тільки 1% промислових підприємств України займаються освоєнням нових технологій. Світовий ринок технологійможна підрозділити на 4 сегменти: ринок патентів і ліцензій;ринок науко- і технологічно ємної продукції;ринок високотехнологічного капіталу;ринок науково-технічних фахівців. Особливості сучасного світового ринку технологій: 1. Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки в цілому. 2. Головними суб'єктами виступають ТНК, у яких відбувається спільне використання результатів НДОКР материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвитий краще національного. Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутріфірмовий обмін ТНК. Більш 60% ліцензійних надходжень промислово розвитих країн приходиться на частку внутрікорпораційних надходжень (у США – 80%). 3. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю 89-90%); 4. Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології: 1 етап – продаж готової продукції, зробленої за новою технологією; 2 етап – технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій; 3 етап – чисте ліцензування. Т.ч., новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх устарювання передаються у філії і далі продаються за рубіж у виді ліцензій. 5. Технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій: 6. Світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним, так і комерційним. Планування технологічної діяльності міжнародних корпорацій. Технологічну позицію фірми багато в чому визначає правильне рішення стратегічних задач: -розміщення науково-дослідних підрозділів; -рішення про те, чи розробляти самим продукт (відповідно технологію), чи закуповувати; -вибір майбутнього напрямку дослідження; -розміщення людських і фінансових ресурсів в різних країнах. 1.Моделі розміщення НДДКР. Модель технологічної кривої. Модель технологічної кривої виходить з того, що кожна технологія має свою природну межу, причому по мірі наближення до нього для покращання параметрів продукту (процесу) необхідні все більші питомі інвестиції. Модель відображає особливості процесу інтернаціоналізації досліджень і розробок. Це можливість перенесення НДДКР за кордон для досягнення тих же результатів за допомогою менших капіталовкладень із-за більш низької вартості ресурсів за кордоном, а також більш швидкого зростання результативності і, можливо, навіть підняття її межі за рахунок іншої науково-виробничої культури, впливу супутніх технологійЗвичайно результативність технологій порівнюють шляхом співставлення досягнутого з їх допомогою головного параметру, що цікавить основного споживача; нова технологія визнається перспективною, якщо вона дозволяє досягти тих же або кращих показників, ніж попередня. Модель Герпотта. Його особливість полягає у виділенні моделей для прийняття управлінських рішень по різним питанням. Вибір політики в технологічній сфері визначається в даній методиці в залежності від значення таких показників, як привабливість технології і технологічна позиція підприємства. При високій привабливості нової технології передбачається вибір більш капіталомістких проектів, а при низькій - менша інвестиційна активність. Із хорошою технологічною позицією пов’язується більш агресивна політика на м/н ринку, більший ступінь залучення ресурсів компанії в глобальну гонку, тоді як більш слабка орієнтує фірму на кооперацію в м/н масштабі. Процес носить двохступеневий характер: спочатку вирішується питання про те, як буде проводитись науково-технічна діяльність, а потім - де будуть розміщені центри НДДКР. Модель Пірсона/Брокхофа/Бемера. В її основі лежить ромб факторів конкуренції М.Портера, яка модифікована таким чином, щоб можна було оцінити відмінності розміщення центрів НДДКР: -серед факторів виробництва виділені людські ресурси, так як кваліфікація персоналу у сфері НДДКР відіграє вирішальну роль; -споживчі “підтримуючі галузі” замінені “підтримуючими технологіями”; -попит має значення остільки, оскільки він визначає тип напрямку розвитку продукту: або орієнтоване на запити конкретних клієнтів (ринкове), або просуваюче технологію (технологічне); -фактор конкуренції меншою мірою суттєвий для вибору місця розміщення центрів НДДКР. 2.Вибір форм науково-технічного співробітництва. Аналіз сучасних тенденцій такої практики показує, що поряд із вказаними мотивами все більше значення набувають наступні вигоди від співробітництва: використання потенціалу партнера для виходу на зарубіжні ринки, нарощення неформалізованого обсягу знань і навичок, оптимізація процесу виконання НДДКР за рахунок координації діяльності постачальників і споживачів і посилення ринкових позицій учасників. 3.Фінансування м/н проектів. Спосіб фінансування м/н проектів визначається вибором методу бюджетування (складання фінансового плану) НДДКР. Фінансовий аспект особливо важливий, так як саме бюджет НДДКР є тим містком, який поєднує стратегічні цілі і процес оперативного управління проектом. Виділяють проектно-незалежний, проектно-залежний і комбінований способи складання бюджету. Проектyо-незалежний спосіб полягає у зведенні воєдино грошових потоків від всіх проектів для досягнення їх глобальної збалансованості. Проектно-залежний спосіб розробки фінансового плану НДДКР полягає у виділенні грошей під конкретно подані проекти. У випадку ухвалення проекту у штаб-квартирі грошові кошти передаються у розпорядження підрозділів. У більшості випадків на практиці використовують поєднання обох способів бюджетування. Комбінований спосіб полягає у фінансуванні довгострокових стратегічних робіт м/н значення на основі проектно-незалежного способу, а підвищення активності і гнучкості національних підрозділів стимулюється наданням фінансових коштів під конкретні проекти. |
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-05-30; просмотров: 238. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |