Стадії законодавчого процесу.

Законодавчий процес започатковує, як відомо, вияв законодавчої ініціативи, перелік суб’єктів якої вичерпується ст. 93 Конституції України.

Основною формою реалізації права законодавчої ініціативи є внесення підготовлених і належним чином оформлених законопроектів, тобто документів, а не просто побажань, пропозицій, міркувань прийняти або скасувати той чи інший закон.

Цілком очевидно, що разом з проектами законів до Верховної Ради вносяться допоміжні матеріали, зокрема, пояснювальна записка, фінансово-економічне обґрунтування, розгорнутий коментар запропонованого тексту майбутнього закону, перелік актів, що втрачають силу з прийняттям нового закону тощо.

Це неодмінна умова доведення до належної “кондиції” поданих проектів. Таке обговорення починається задовго до того, як проект надходить до Верховної Ради України.

У Верховній Раді проект спочатку розглядається та обговорюється відповідними комітетами, де вирішується питання про готовність проекту, доцільність його прийняття, відповідність існуючій концепції тощо.

Комітети готують проект до другого читання. Допрацьований проект разом з пояснювальними матеріалами знову подається депутатам.

Відповідно до регламенту Верховної Ради наступним етапом роботи над проектом є включення його до порядку денного.

Законопроект обговорюється в трьох читаннях: концептуально, постатейно, а потім по розділах і в цілому.

Після завершення обговорення Верховна Рада приймає рішення про схвалення проекту в першому читанні та про доручення відповідним постійним комісіям доопрацювати проект і внести його на розгляд Верховній Раді. Можливе й інше рішення: проект відхиляється і направляється на доопрацювання.

Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

— нормативність актів;

— юридична сила;

— форма і структура;

— дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

— засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта – значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоящих органів.

Суть конституціоналізму.

Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм, таким чином, поняття значно ширше, ніж сама конституція.

Як специфічна форма відображення об’єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.

Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу.

Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства – це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною.

Конституціоналізм як складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

Суть фактичної та юридичної конституції.

В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції. Конституція фактична – це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою.

Фактична конституція має місце в будь-якому, в тому числі безкласовому суспільстві.

Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку, юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції.

Фактична конституція не може не визначати структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.