Поняття і принципи місцевого самоврядування.

Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

194.Сучасні теорії та системи місцевого самоврядування. Основні теорії місцевого самоврядування Чихладзе Леван Теймуразовіч 1. Теорія вільної громади Основоположниками теорії вільної громади були Гербер , Аренс , Е. Мейєр , О. Лабанд , О. Ресслер . Суть теорії полягає в тому, що право населення (громади ) на завідування місцевими справами (самоврядування) є невід'ємним, властивим їй спочатку і незалежним від волі державної влади. Звідси в поняття самоврядування включали наступні елементи: управління власними справами громади; визнання громад як суб'єктів належних їм прав, а посадових осіб общинного управління, по суті, органами не держави, а громади. Виходячи з цього, творці теорії природного громади виділяли не три, а чотири гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову і муніципальну, яка визнавалася рівною іншим. 2. Громадське теорія Основоположниками громадської теорії були О. Ресслер , Р. Моль , В.Н. Лешко , А.І. Васильчиков . Її суть зводилася до протиставлення місцевого товариства державі. Як наслідок цього ставилося питання про повну відособленості общинних органів влади від державних. Прихильники «Громадської» теорії неодноразово намагалися скласти список справ, підвідомчих органам місцевого самоврядування, які по суті відрізнялися б від справ державного управління. Однак, як справедливо відзначають деякі автори, на практиці «виявилося досить складно розмежувати справи власне общинні (місцеві) і державні справи, доручені для виконання громадам. Прихильники цієї теорії робили акцент не тільки на визнання самоврядної громади як самостійного суб'єкта права, а й на реалізацію нею комунальної діяльності. Вважалося, що місцеве самоврядування чуже політиці, але має свою особливу сферу господарської діяльності. 3. Державна теорія сновні положення даної теорії були сформульовані в XIX ст. видатними німецькими вченими Р. Гнейстом та Л. Штейном . Державна теорія одержала широке поширення в Росії в працях відомих дореволюційних державознавець Н.І. Лазаревського , А.Д. Градовський , В.П. Безобразова . Суть державної теорії полягала у визнанні місцевого самоврядування частиною державного управління. Отже, на думку авторів цієї теорії, місцеве самоврядування - це лише одна з форм організації місцевого державного управління, що володіє певною автономією у вирішенні місцевих питань. Крім того, місцеве самоврядування повинне здійснюватися не урядовими чиновниками, а безпосередньо місцевим населенням або його представниками.За думку прихильників цієї теорії, представники державної влади на місцях покликані підкорятися директивам вищих органів влади. Як наслідок цього вони не представляють інтересів місцевої громади та не вникають в специфіку місцевого самоврядування. Згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.6) система місцевого самоврядування включає :територіальну громаду;сільську, селищну, міську раду;сільського, селищного, міського голову;виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;органи самоорганізації населення.Головним елементом системи місцевого самоврядування виступає територіальна громада, яка безпосередньо здійснює місцеве самоврядування за допомогою різних форм прямої демократії. Нормативне визначення територіальної громади дається в ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

195.Основні моделі місцевого самоврядування. у практиці управління склалися дві моделі демократичної організації влади на місцях: 1) європейська, яка використовує, насамперед, положення державницької теорії; 2) англо-американська, що бере за основу громадівську теорію. Для європейської моделі місцевого самоврядування характерним є поєднання на одному територіальному рівні місцевого самоврядування з місцевим управлінням. При цьому на місцеві органи управління покладаються певні функції щодо місцевого самоврядування. В минулому, це була, насамперед, функція адміністративної опіки, яка передбачає, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть вступити в силу, поки не дістануть схвалення місцевого адміністратора, призначеного чи уповноваженого органами державної влади (префекта, бургомістра, губернатора). Англо-американська модель характеризується дією місцевого самоврядування на всіх територіальних рівнях нижче держави, суб'єкта федерації чи автономного регіону. Наприкінці XX століття почала формуватися так звана новітня концепція (модель) місцевого самоврядування, для якої є притаманним: 1) зростання значення громадянських ініціатив, впливу жителів громади на діяльність органів місцевого самоврядування; 2) органи місцевого самоврядування допомагають окремим громадянам та суспільним групам самим задовольняти свої потреби і тому передають право на надання частини публічних послуг неурядовим організаціям та бізнесу; 3) органи місцевого самоврядування вишукують джерела фінансування розвитку громади в інших організаціях та установах. Окрім того, прийнято також виділяти форми місцевого самоврядування, якими є 1) парламентська; Для парламентської форми притаманними є вибори місцевої адміністрації (місцевого уряду) місцевим представницьким органом (радою) із свого складу. Нерідко глава адміністрації (мер) е одночасно головою представницького органу. Для президентської форми типовими є вибори не лише членів представницького органу (депутатів), але й глави адміністрації (мера), а також деяких інших посадових осіб (прокурора, шерифа, казначея). Специфічною е американська форма місцевого самоврядування: місцева рада обирає мера, який виконує, насамперед, представницькі функції, а главою адміністрації є професійний менеджер, якого рада наймає на роботу. Здебільшого форми місцевого самоврядування збігаються з формою правління даної держави. Таким чином, сутнісні форми місцевого самоврядування залежать від поєднання багатьох факторів, найбільш важливими з яких є історичні традиції самоврядності, територіальний устрій держави, форма правління, рівень політичної культури населення.

196Форми здійснення місцевого самоврядування в Україні.Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають: 1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування. До них відносяться: – місцевий референдум – форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення; – місцеві вибори – вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів; – загальні збори громадян – збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення; – місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов’язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов’зковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи; – громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення; – організація і участь в мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;  – участь населення у роботі органів місцевого самоврядування на добровільних засадах (в якості експертів, спеціалістів, консультантів, громадських контролерів).2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування – це представницькі органи місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.