Парламентська більшість та опозиція.

Парла́ментська бі́льшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті. Як правило, у державах з парламентською формою правління парламентська більшість призначає прем'єр-міністра.

Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.

Політична опозиція — необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню.

Опозиція полягає в двох елементах:

протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил;

виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах.

Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну). Важливим механізмом забезпечення альтернативності, багатоваріантності у прийнятті рішень органами влади є інститут політичної опозиції, існування якого визнається органічним явищем та необхідною характеристикою демократичної політичної системи. Проте виникнення та функціонування цього інституту можливе лише за умов забезпечення права громадян на протест, де опозиція виступає однією з його форм. Виходячи з цього, різними є й підходи до класифікації опозиції. Так, опозицію як форму суспільного протесту можна поділити за сферами життя на політичну, економічну, соціальну, духовно-культурну тощо. • за ставленням до системи влади виокремлюють системну (яка поділяє основні цінності, принципи та цілі існуючої політичної системи, але заперечує методи здійснення політики) та позасистемну (яка не згодна не лише з діями владних структур, а й з самими підвалинами суспільно-політичного ладу в країні); • за характером вимог визначають радикальну опозицію (застосовує як парламентські, так і позапарламентські методи тиску та, як правило, відкидає будь-які компроміси з чинною владою), помірковану (застосовує переважно методи парламентського тиску, вдається до „політичного торгу” з принципових питань) та лояльну опозицію (готова підтримувати владу, може дійти згоди з нею і навіть піти на поступки); • за характером дій виокремлюють конструктивну опозицію (дії опозиції спрямовані на поліпшення якості політичного управління, стимулювання влади до реформ) та деструктивну (її дії спрямовані на створення перешкод у діяльності владних структур); • за місцем у спектрі політичних сил опозицію характеризують як ліву, праву, центристську тощо.

135. Парламентські процедури.  Постійні писані правила процедури, на основі яких Палата регламентує свою роботу, відомі під назвою “регламент” (2). Постійний характер регламенту означає, що він не втрачає чинності із закінченням сесії або терміну повноважень парламенту. Він залишається в силі, допоки сама Палата не вирішить призупинити, змінити або скасувати його. Нині регламент нараховує понад 150 положень, кожне з яких є постійним приписом Палати щодо керівництва і регламентації її роботи. Докладний опис законодавчого процесу, ролі спікера, характеру парламентського порядку денного і правил, що регламентують роботу комітетів і окремих депутатів, є деякими з питань, висвітленими в регламенті. Палата проголошує ці постійні правила регламентом, коли формально приймає їх. Вона періодично видає їх друком як настанову для депутатів у застосуванні їх ними. Коли Палата Громад вперше зібралася у 1867 році, прийнятий нею регламент був значною мірою регламентом Законодавчих Зборів Провінції Канада, утворених у 1840 році (3). Хоча й можна сказати, що Законодавчі Збори Провінції Канада отримали свій регламент від зборів Верхньої та Нижньої Канади, утворених у 1791 році, переважна більшість правил процедури надійшла від Палати Зборів Нижньої Канади (4). З багатьох правил процедури Законодавчих Зборів Нижньої Канади, прийнятих у перші роки їх існування, особливо у 1793 році,(5) понад 35 правил залишилися практично без змін і нині все ще є чинними у Палаті Громад. Ще 40 правил передували утворенню Конфедерації (6). . Ухвалювалися нові правила процедури, у той час як інші правила суттєво видозмінювалися або вилучалися, що призводило часом до істотної перенумерації. Крім того, тлумачення старих правил з часом коригувалися, щоб вони відповідали сучасній ситуації (8). Іноді прийняття нового правила процедури являє собою просто кодифікацію давньої практики Палати (9) або прийняття тимчасового, спеціального правила або процедурного правила на період однієї сесії. В інші часи правило змінюється або доповнюється як результат випадку або події, які спонукали Палату шукати шляхів уникнення їхнього повторення (10). Завдяки значенню, якого Палата надає переглядові регламенту, на початку роботи парламенту кожного скликання повинні відбутися дебати з наступної пропозиції: “Ця Палата бере до уваги регламент і процедури Палати та її комітетів” (11). Крім того, постійний мандат постійного комітету з питань процедури і справ Палати (12) включає “перегляд регламенту, процедури і практики у Палаті та її комітетах і доповідь про них” (13). Комітет може давати рекомендації щодо зміни правила процедури як частину свого постійного мандату або як наслідок окремого, позитивно-висловленого повноваження (14). Хоча засоби, за допомогою яких Палата переглядає правила процедури, є дуже різними, вони можуть доповнюватися, змінюватися або скасовуватися лише за рішенням Палати, яке приймається або шляхом консенсусу, або простою більшістю голосів на пропозицію, внесену будь-яким членом Палати (15). Часто спеціальний комітет утворювався, маючи завданням запропонувати корективи до регламенту і подати свої рекомендації Палаті. Ці рекомендації, внесені у Палату у вигляді доповіді, часто обговорювалися на основі пропозиції погодитися з доповіддю. Якщо Палата погоджувалася з доповіддю, регламент негайно коригувався. Зміст доповіді іноді також використовувався як основа для подальших обговорень, які призводили до змін у регламенті (16). В інших випадках до регламенту вносилися поправки шляхом одностайного прийняття пропозиції уряду; така пропозиція може часом скидатися на рекомендації комітету з питань процедури (17). Пропозиція може також бути урядовою ініціативою, про яку повідомлено у “Порядку денному” у рубриці “Урядові справи” (18). Дуже часто, однак, процедурні зміни є наслідком широкого консенсусу між депутатами від усіх партій і легко приймаються без обговорення (19). Попри все це з 1867 року були випадки, коли спірні пропозиції призводили до тривалих дебатів, і для внесення поправок до регламенту уряд використовував свою більшість.(20) Нарешті, зміни до регламенту вносилися також завдяки прийняттю пропозиції депутата, який не обіймає постів в уряді, (21) і згоді з доповіддю, представленою спільним комітетом Сенату і Палати Громад. (22) Крім постійного регламенту Палата може приймати інші типи писаних норм на обмежені періоди часу. Тимчасові правила процедури є окремими правилами процедури, ухваленими на конкретний період часу, який не співпадає з терміном повноважень парламенту або тривалістю сесії. (23) Вони можуть прийматися на експериментальній основі, (24) тимчасово подовжуватися в часі, вилучатися або з часом ставати постійними. Посесійні правила процедури мають бути тимчасовими і залишатися чинними лише на період сесії, на якій їх прийняли. Термін чинності посесійних правил процедури може продовжуватися від сесії до сесії, і деякі з них зрештою стають постійними правилами процедури. (25) Палата може також приймати спеціальні правила процедури на додаток до постійних, тимчасових і посесійних правил, які складають сукупний корпус писаних правил. Як часто вживаний спосіб ведення роботи Палати спеціальні правила не вносять поправки до “писаних” постійних правил процедури, тобто до регламенту. Оскільки вони, як заведено, стосуються роботи Палати, а отже часто вносяться без попередження після консультацій, вони нерідко приймаються одностайно без обговорення. Вони можуть стосуватися поодиноких випадків або обумовленого періоду часу. (26) Деякі спеціальні правила з часом стають постійними правилами процедури.(27) Нарешті, деякі постійні правила процедури у прямій формі дозволяють Палаті призупиняти дію інших постійних правил процедури. (28) Звичним для Палати є також те, що вона може не брати до уваги свій регламент за одностайною згодою всіх депутатів на той час присутніх у Палаті, так щоб можна було зробити те, що інакше суперечило б регламентові. (29) Палата робить це, наприклад, коли хоче, щоб законопроект пройшов (30) всі стадії за один день, а це така процедура, яка за інших обставин порушувала б регламент.(31) Крім того, Палата може прийняти спеціальний регламент, який заміняє собою прийнятий до цього спеціальний регламент. Регламент передбачає також, що Палата може діяти у ситуаціях, коли одностайної згоди не досягнуто, але переважна більшість депутатів все ж згодні розглядати законодавче рішення. (32) В ієрархії парламентської процедури так само як законоположення не можуть скасувати конституційні норми, регламент не може скасувати статутне право. Лише Парламент може ухвалювати або вносити поправки до законоположень; Палата Громад може прийняти свій власний регламент за умови, що він не порушує писану конституцію і статутне право.