Кодифікація права України-Гетьманщини

Правова система гетьманської України, що основувалася на численних джерелах, з одного боку, обумовлювала відносну автономію її правового укладу, а з іншого - містила багато внутрішніх суперечностей, а отже, прогалин у регулюванні суспільних відносин та інших вад. Зрештою, дослідники (В. Кульчицький, В. Чехович, А. Яковлів) наголошують, що така строката система джерел права, яка створювала певні труднощі в застосуванні правових норм і призводила до зловживань в українських судах, викликала необхідність систематизації чинного в Україні права. Різноманітність джерел правової системи також кепсько відповідала тим феодально-кріпосницьким відносинам, які дедалі більше утверджувалися в Україні. Прагнучи юридично їх оформити, українські феодали висунули ідею укладення кодексу, який був би затверджений царським урядом. Своєю чергою, російський уряд також розраховував на те, що кодифікація українського права сприятиме зближенню українських і загальноросійських правових норм.

Упродовж XVIII ст. було здійснено кілька спроб кодифікації права козацької України. Систематизацією правових норм займалися спеціально створені для цього комісії, а також ряд приватних кодифікаторів.

Хронологічно першою пам'яткою історичного розвитку українського права першої половини XVIII ст. був "Процесе краткий приказной, изданный при резиденции гетманской" (1734 р.). Він складався зі вступу, 13 параграфів, короткого додатку і характеристики порядку винесення вироків. Основну частину становили нормативні акти, що регулювали тогочасний судовий процес. При цьому важливого значення "Процес..." надавав розгляду тих категорій судових справ, які належали до проблем урегулювання майнових відносин і поновлення порушених речових прав (А. Ткач): боргових (п. 5); земельних (п. 6); про майнові відносини подружжя (п. 7); про втечі селян (п. 13). Збірник використовувався як підручник або посібник для юристів-практиків у судових та адміністративних установах. Складено його було при гетьманській канцелярії, однак укладач невідомий. Існує кілька редакцій цього Збірника, зокрема його переробка під назвою "Акцес" (1743 р.). В основу цієї кодифікації, яка не набула офіційного значення, було покладено Литовський статут і "Порядок". Дослідники (А. Пошук) уважають її своєрідним підручником, який знайомив із тогочасним судовим устроєм і процесом.

Подібне призначення - практичної збірки права для господарів, щоб застерегти їх від юридично неправильних учинків, має "Экономика краткая... права". Вона складалася з 25 пунктів, в яких було виписано норми, що стосувались управління приватним господарством, чиншового права, земельної власності, зобов'язальних відносин, тобто ті, що найчастіше траплялись у практиці господарювання. Цей збірник, що був укладений у 1730-1740 рр., також основувався на Литовському статуті і збірниках магдебурзького права. Крім того, до нього були долучені царські укази, за якими заборонялося давати притулок утікачам, незнайомим та безпаспортним людям. У ньому наводилися норми процесуального і кримінального права.

Ще одна спроба приватної кодифікації першої половини ХУЩ ст., серед джерел якої пріоритетне місце належало нормативним актам російського законодавства (зокрема, окремим положенням "Соборного уложення", "Устава воинского" і "Устава вексельного"), мала назву; "Права малороссийские с книг Статута, Саксона и Порядка выписанные" (упорядкована в 1744-1757 рр.). Вона охоплювала також ряд норм із Литовського Статуту, "Саксона" і "Порядка". Більшість норм, уміщених у "Виписі прав", стосувалися майнових відносин (В. Рубаник). У кожному окремому випадку кодифікатор точно посилався на те джерело, з якого наводилася та чи інша норма. У "Виписі" наводилися поняття власності й визначались способи набування права власності. Зокрема, як один із способів набуття права власності "Випис" указував давність володіння, визначаючи, однак, при цьому вже не норму Литовського статуту -10 років, а 30-річний термін.

Та найвідомішою з кодифікацій українського права першої половини XVIII ст. були "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.). Ініціатива підготування збірника виходила від російського уряду, який у "Решительных пунктах..." гетьманові Д. Апостолу (1728 р.) запропонував укласти збірку чинного в Україні права в перекладі російською мовою. Роботу було завершено в результаті 15-річної праці спеціально створеної комісії, до складу якої входили представники козацької старшини й духовенства. Серед членів комісії були високопоставлені правники (лохвицький сотник В. Стефанович, генеральний хорунжий М. Ханенко), знані історики (С. Савицький, С. Луковський, Я. Лизогуб), професори Києво-Могилянської академії та культурні діячі (Я Апостол). У складанні збірника комісія творчо використала, першоджерела: Литовський статут 1588 р. (в польському виданні 1648 р.), правові книги магдебурзького і хелмміського права, гетьманські універсали, окремі російські законодавчі акти, реальну практику козацьких судів, українське звичаєве право. Багато норм і правничих дефініцій комісія виробила самостійно.

"Права, по которым судится малоросийсекий народ" як систематизований звід чинних в Україні-Гетьманщині правових норм структурно складалися з передмови і 30 розділів, що поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів (за іншими даними І. Бойка - 532 артикули і 1607 пунктів). Окрім того, до збірника було додано Інструкцію кодифікаційної комісії та "Степенный малоросийського воисъкового знания порядок после гетмана", тобто перелік службових військових і цивільних чинів Гетьманщини. Кодекс давав пояснення цитат, що наводились у тексті, алфавітний покажчик, заголовки із зазначенням розділів і поданням короткого змісту артикулів.

Провідною ідеєю збірника вважають захист феодального ладу та розширення можливостей для кріпосницької експлуатації селянства. Водночас у зводі обґрунтовувалося право Лівобережної України на автономне самоврядування. А це суперечило тогочасній царській політиці, поточному законодавству, спрямованому на створення єдиної правової системи Російської імперії. Саме ця обставина, на думку більшості вчених (А. Ткач), була справжньою причиною того, що український кодекс не було вчасно затверджено. У 1744 р. його подали на розгляд Сенату, аби потім передати імператорові для остаточного затвердження. Відповідь надійшла лише через 12 років. Указом від 20 травня 1756 р. проект кодексу було повернено на повторний розгляд із метою внесення змін відповідно до вимог часу. Робота з перегляду "Прав..." тривала аж до 1767 р., однак не було завершена, і кодекс так і не було санкціоновано верховною владою (отже, не набув законодавчої сили). Проте в усьому масиві спеціальної літератури відзначається, що "Права..." великою мірою відобразили той суспільно-політичний устрій Лівобережної України, який склався на середину XVIII ст., і фактично були збірником чинного законодавства. Вони дають найбільш повне уявлення про право Гетьманщини, правову культуру українського народу та розвиток правових ідей в Україні першої половини XVIII ст. У 1879 р. цю пам'ятку вітчизняного права відшукав, проаналізував та опублікував правознавець Олександр Кістяківський.

Питому вагу у збірнику законів складачі приділили поземельним відносинам. Кодекс розкривав судову систему - систему "козацьких судів", яка склалася в Гетьманщині, містив норми різних інститутів права. У кодексі, крім норм цивільного і кримінального права та правил судового устрою й процесу, містилися також норми адміністративного права. Кодекс уважають першорядним джерелом для вивчення історії українською права, а також визначною пам'яткою кодифікації законів Східної Європи.

Кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в Україні, мали на меті закріпити економічне й політичне становище української шляхти, яке дедалі більше зміцнювалося, а також відобразити її прагнення відновити українську автономію. Найбільш помітними спробами систематизації правових норм в Україні того часу були передусім приватні кодифікації Ф. Чуйкевича, В. Кондратьева, О. Безбородька.

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана Кирила Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Федір Чуйкевич здійснив приватну кодифікацію і розробив по-своєму унікальний збірник під назвою "Суд і розправа в правах малоросійських..." Цей збірник, власне, був витягом із польсько-литовського та російського законодавства, а також звичаєвого права, що діяло на Лівобережжі й Правобережжі впродовж XV-XVЦI ст. Структурно він складався з таких розділів: 1) Про докази; 2) Про рочки й роки (судова організація); 3) Про процес; 4) Про апеляції; 5) Про виконання рішення суду; 6) Про посаг, віно і привінок.

У збірнику систематизовано юридичні норми, які закріплювали права українських державців на землю й маєтки, на залежність від них селян (посполитих). У травні 1752 р. цю книгу було передано гетьманові К. Розумовському з присвятою від Ф. Чуйкевича. Згодом автор додав розділи: про Апеляції зі Статуту (1754 р.); про давність земську (1755 р.); про суд польовий, підкоморський і комісарський, тобто межовий (1758 р.). Хоча праця Ф. Чуйкевича не набула офіційного характеру, вона безпосередньо застосовувалась у тогочасній судовій практиці й помітно вплинула на подальший розвиток правової думки в Україні. Зміст і рекомендації кодифікації Ф. Чуйкевича, зокрема, було враховано під час проведення судової реформи 1760-1763 рр.

Подібною до "Суду й розправи..." працею був збірник під назвою "Книга Статутов и прочие права малороссийские". Він був укладений 1764 р. в результаті приватної кодифікації В. Кондратьєвим. Структурно він складався з: 1) короткого покажчика магдебурзького права з книги "Порядок" Б. Троїцького; 2) виписки з книги Литовського статуту "согласних" артикулів; 3) витягів із книги "Порядок"; 4) екстракту з книги "Статут прав малоросійських" і різних юридичних матеріалів довідкового характеру (виписка про козацькі вольності і маєтки, копії указів, грамот і привілеїв, реєстр книги "Порядок", переклад алфавітного покажчика до Литовського статуту, списки гетьманських статей тощо).

Наступним кроком у напрямі систематизації чинних в Україні правових норм стало підготування групою правників під керівництвом секретаря Малоросійської колегії та члена Генерального суду Олександра Безбородька збірника під назвою "Екстракт малоросійських прав" (1767 р.). Усі правові норми з різних джерел, які діяли в Україні протягом майже двох останніх століть, у збірнику викладались у хронологічному порядку,- у цьому плані даний збірник був унікальним зводом, оскільки дозволяв відстежувати історичний розвиток різних інститутів права і виявити його основні тенденції. Книга була збірником норм державного, адміністративного та процесуального права. Однак вони були викладені таким чином, щоби довести необхідність відновлення попередніх "малоросійських прав", тобто автономного устрою України. О. Безбородько систематизував права по розділах, показав регламентацію управління на Лівобережній Україні, діяльності судів, розкрив джерела права, з'ясував фінансове регламентування, самоуправління міст, соціально-правове становище старшин, духовенства, козацтва, селянства. До збірки додано інструкцію про судову організацію та судовий процес першої половини XVIII ст. Проте, зіткнувшись із централізаторською політикою самодержавства, скерованою на ліквідацію особливостей системи управління в Україні, "Екстракт малоросійських прав" також не було затверджено Сенатом як офіційний збірник права.

І лише з остаточною ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно-територіального поділу чиновники Малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник правових норм, в основу якого поклали "Экстракт..." О. Безбородька, "Учреждение об управлении губерниями" (1775 р.) та інші акти, прийняті впродовж 1767-1786 рр. Цей збірник із новим обґрунтуванням дістав назву "Екстракт з указів, інструкцій і настанов" (1786 р.). Він містив норми як українського права, так і російського законодавства. Після затвердження Сенатом його було розіслано у "присутні місця" України для практичного застосування.

Отже, історія кодифікаційного процесу в Україні XVIII ст. насамперед свідчить про те, що в основі тогочасних кодифікаційних робіт лежали зміни в соціально-економічних і політичних відносинах. Безпосередній вплив на кодифікацію українського права в той період мала внутрішня політика російської самодержавної влади. Наявність різних розробок правових збірок, нормативні акти гетьманської влади свідчили про високий рівень правової освіти, розвиток правових ідей у козацькій Україні, високу правову культуру українського народу і такий же рівень правової свідомості українців. Кодифікація українського права XVIII ст. засвідчила, що українське право та українська науково-юридична техніка того часу були набагато Краще розвинені порівняно з російським правом і російською юридичною технікою. Зазначені обставини й прирікали кодифікацію права козацької України на неуспіх (А. Ткач).

Збірники українського права, кодифіковані в період XVIII ст., дають досить повне уявлення про правову систему Козацько-гетьманської держави з її строкатою джерельною базою. Першорядне значення для історії українського права мав Кодекс 1743 р. Не будучи офіційно затвердженими, "Права, за якими судиться малоросійський народ" стали Кодексом, який набув поширеного застосування в судових установах Гетьманщини як законодавчий акт для розгляду та вирішення судових справ, що документально підтверджується архівними матеріалами (І. Бойко). Ця правова пам'ятка особливо чітко відображає основні правові інститути і характеризує основні риси права Гетьманщини. На наш погляд, на сьогодні найповніше проаналізовано зібрані у "Правах, за якими судиться малоросійський народ" чинні в тогочасній Україні правові норми у праці А. Яковліва (1949 р.). Вона дає вичерпну характеристику інститутів цивільного, кримінального та процесуального права.

Терлюк І.Я. Історія державаи і права України. 2011.

В історії кодифікації права України XVIII ст. збереглася оригінальна пам'ятка, яка була зовсім невідома або маловідома дослідникам цієї проблеми. Її виникнення, як і попередніх, було зумовлене тими змінами, що відбувалися в суспільно-економічних і політичних відносинах у 60-х та 80-х рр. XVIII ст. Мова йде про „Екстракт Малоросійських прав" 1767 р.

У дореволюційній історико-правовій літературі „Екстракт Малоросійських прав" 1767 р. не згадувався. Він не був відомий навіть тим вченим, котрі мали доступ до секретних архівів. Вперше цей збірник відшукав дослідник В. Мєсяц, але глибоко не вивчав його і використав лише один розділ, матеріали якого стосувалися історії кодифікації права в першій половині XVIII ст. [3, с. 225].

Цей екстракт являв собою систематизований збірник різноманітних нормативних актів, що закріплювали основи тогочасних суспільних, економічних і політичних відносин та виявляли прагнення правлячої еліти Гетьманщини.

Найбільш повно ці прагнення були обґрунтовані О. Безбородьком, який і склав у 1767 р. збірник „Екстракт Малоросійських прав" для Д. Натальїна, обраного депутатом кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії. Збірник добре систематизований. Він складається із вступу і 16 розділів, до частини яких прикладені копії найважливіших законодавчих актів.

Значна кількість нормативних актів, зібраних у „Екстракті Малоросійських прав", як підкреслює К. Віслобоков, дає змогу не тільки визначити основні риси окремих галузей та інститутів тогочасного права, їх соціальний зміст, а й глибше з'ясувати найважливіші сторони суспільно-економічних і політичних відносин, зокрема адміністративно-політичну і військову організацію українського суспільства, порядок вирішення земських, цивільних та інших справ у судах та адміністративно-політичних установах, правове становище класів і окремих соціальних груп [2, с. 154].

„Екстракт Малоросійських прав" - пам'ятка середньовічного права. Це підтверджено змістом правових норм, зібраних у ньому, а також досить тенденційним їх підбором та особистим тлумаченням О. Безбородька тих актів, які визначали право власності на землю, кріпосний стан селянства та взаємовідносини між станами. Достатньо ознайомитись зі змістом першого розділу - „Про головне правління в Малій Росії", шостого - „Про прибутки державні", десятого - „Про простий народ", або проглянути прикладені до збірника інструкції судам, а тим паче відомість про чини, аби переконатися в тому, що право земельної власності, зайняття посад у військово-адміністративному апараті й суді, право на експлуатацію селян і переваги у сплаті податків і одержанні маєтків визнаються виключно за українською шляхтою [1, с. 57].

Вступ до збірника невеликий за обсягом. У ньому наводиться зміст імператорського указу про утворення кодифікаційної комісії (14 грудня 1766 р.), сенаторського указу стосовно виборів депутата кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії (19 лютого 1767 р.) та розпорядження П. Румянцева (9 квітня 1767 р.) і Малоросійської колегії (5 травня 1767 р.) про складання Екстракту.

Перший розділ „Про головне правління в Малій Росії" визначав правове становище центральних органів управління і, частково, судову організацію. Тут наводились акти про відновлення і ліквідацію гетьманства та правове становище Генерального суду, канцелярії скарбу Малоросійського і генеральної лічильної комісії. Акти і тлумачення О. Безбородька обґрунтовували необхідність збереження окремих інститутів місцевого самоуправління у Гетьманщині.

В другому розділі „Про суди" акти підібрані дуже особливо. Автор прагнув виправдати судові реформи 1760 - 1763 рр. і відновлення станових шляхетських судів.

Посилаючись на привілей 1569 р., Конституцію 1600 р., Статті 1654 р. та поточне законодавство, О. Безбородько в третьому розділі „Про права" відстоював „попередню силу малоросійських прав" і збереження автономії права Гетьманщини [1, с. 59].

У четвертому розділі „Про порядок ведення справ" О. Безбородько характеризував судовий процес, використовуючи з цією метою чинні нормативні акти та матеріали судової й адміністративної практики.

З особливою старанністю О. Безбородько систематизував акти, норми яких регулювали майнові відносини і правове становище окремих станів. У розділі п'ятому - „Про маєтки державні", шостому - „Про прибутки державні", сьомому - „Про ревізію" і восьмому - „Про комісаріат" на підставі різного юридичного матеріалу визначалися види державної, головно земельної власності та порядок розпорядження і користування нею. Внормативних актах обстоювалось право козацької старшини та інших чиновників апарату місцевого управління на одержання землі за умовою служби „на ранг" та право передавати її у спадщину. Систематизуючи нормативні акти про державні прибутки, порядок їх надходження і витрат, права і обов'язки комісарів та взаємовідносини різних установ у зв'язку з розпорядженням державним майном, О. Безбородько тлумачив їх так, щоб визначити, обґрунтувати і закріпити особливі переваги української шляхти та верхівки міського населення [3, с. 243].

Прикладена до розділу сьомого інструкція про проведення ревізії в Гадяцькому полку та копія опису власності в Прилуцькому полку розкривали соціальну структуру українського суспільства. У визначенні порядку розпорядження і користування державним майном мали значення прикладені до розділу „Про комісаріат" Інструкція генеральному підскарбію, Інструкція комісару та низка імператорських указів XVIII ст.

Більшість розділів (6 - 16) визначала правове становище української шляхти, козацької старшини, духовенства, чиновників військово-адміністративного апарату, кріпосних і слобідських селян, іновірців. Юридичні акти, що закріплюють види права й особисті переваги пануючих станів, О. Безбородько підібрав з особливою послідовністю. У розділі десятому „Про шляхту, перевагах і маєтках його", крім актів, що стосувалися становища окремих станів, були документи, які закріплювали переваги й особисті інтереси шляхетських родин. Як один із представників свого стану, О. Безбородько найдетальніше тлумачив норми, що стосувалися шляхти і підтверджували її панівне становище. В такому ж напрямі викладені матеріали розділу одинадцятого „Про духовенство, перевагах і маєтках його". Повна власність на землю і неповна власність на кріпосних селян, право обіймати посади у військово-адміністративному апараті, а також переваги в обов'язках перед державою - така ідея цих розділів.

У розділі дванадцятому „Про козаків, вольності маєтки їх", тринадцятому „Про чиновників Малоросійських", чотирнадцятому „Про артилерію" розкрито фактичну і юридичну нерівноправність козацтва. Весь стан козацької старшини, на думку О. Безбородька, повинен користуватися правами нарівні з російським офіцерським складом.

Прикладена до збірника Інструкція про суди дає змогу визначити судову організацію і риси судового процесу першої половини XVIII ст. Вона ніби доповнювала другий розділ - „Про суди" і четвертий - „Про порядок судочинства".

Завершувався „Екстракт Малоросійських прав" відомостями про чини. У них визначалось правове становище генеральної військової канцелярії, її чиновників, канцелярії генеральної артилерії, полкового і сотенного управління, а також перелічувалися всі чини з визначенням їх звання, посади, службових обов'язків, прав і матеріального забезпечення. Детальний опис чиновницького апарату розкривав штатну структуру, адміністративно-політичну і військову організацію Гетьманщини до ліквідації самоуправління.

Кодифікаційна комісія 1767 р. припинила роботу, так і не приступивши до створення нового Уложення. Збірник О. Безбородька спіткала така ж доля, як й інших підготовлених матеріалів, що надходили в розпорядження комісії. „Екстракт Малоросійських прав" був переданий в архів Сенату і про нього не згадували майже 20 років.

Остапенко Тимур Олександрович.

„Екстракт малоросійських прав" 1767 р. Як напрямок проведення систематизації права України-Гетьманщини у другій половині xvii - 80-х рр. XVІІІ ст.