ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

У сучасній теоретичній педагогіці існує багато критеріїв виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання.

За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації: 1) проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;

2) визначення змісту виховання (організація трудової, природоохоронної, ціннісно-зорієнтованої, художньої, спортивної та ін. діяльності);

3) форми, методи регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

 4) контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач (рис. ІЗ).

Наступна структура теж грунтується на виділенні послідовних етапів процесу, але за іншим критерієм - за критерієм послідовності етапів і відповідних педагогічних дій.

Вона має стадії:

1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;

 2) формування відносин;

3) формування поглядів і переконань;

 4) формування загальної спрямованості особистості¹.

Першиметапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Для того, щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки. A.C. Макаренко практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Подібні бесіди розробляв і проводив з учнями В.О. Сухомлинський, більшість з них описані у книгах з питань виховання школярів.

Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.

Більшість виховних систем на цей етап звертали мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне - діяльність, тобто формування необхідної поведінки. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан. Вітчизняна школа 20-80 років, навпаки, гіперболізувала даний етап, надавала перевагу словесним методам виховання, на шкоду наступним етапам, які вимагають дії.

Другиметапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи пропонують зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, коли б він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть спонукати учня до дії.

Третіметапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів - це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенційна готовність до дії. Переконання - це тверді, засновані на певних принципах і світогляді, погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов'язані з дією, вони виявляються в праці, ставленні до праці, обов'язків, у стосунках з людьми, в різних вчинках, діях тощо. Формування переконань є складним процесом. Зовсім не кожне засвоєне поняття чи правильно сформоване уявлення переходить у переконання. Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають вияву позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій.

Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, тобто виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання.

Отже, конкретні вимоги, що реалізують принципи виховання, є ознаки, наявність і врахування яких створює передумови для ефективного функціонування виховного процесу.  Цими принципами мають керуватися й педагоги в процесі організації виховної діяльності і учні в умовах самоучіння, організованого як педагогом, так і самими військовослужбовцями.

ВИСНОВКИ

Виходячи з опрацьованого матеріалу можна зробити наступні висновки:

По–перше, наведене судження-умова, як і багато інших, є фундаментальною дидактичною вимогою, а не порадою чи рекомендацією. Педагог вільний у виборі, наприклад, рекомендацій проводити гуртки художньої самодіяльності, робота з періодичною пресою, випуск стінної газети, підготовка радіо- і телепередач, екскурсії, походи та ін.

По–друге, успішність виховання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у створенні вечорів, задоволенням у досягненні поставленої мети.У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м’язове напруження, психологічні гальмування, «розкріпачує» особистість.

По–третє, конкретні вимоги, що реалізують принципи виховання, є ознаки, наявність і врахування яких створює передумови для ефективного функціонування виховного процесу.  Цими принципами мають керуватися й педагоги в процесі організації виховної діяльності і учні в умовах самоучіння, організованого як педагогом, так і самими військовослужбовцями.

Отже, підсумовуючи вище написане, можна зробити висновок, що кожний принцип виховання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі виховання. Існують засоби, за допомогою яких педагог, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби виховання.