Властивості, що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний університет

Технологій та дизайну

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’КУ МІЖ ФОРМОУТВОРЮЮЧИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ МАТЕРІАЛІВ ТА ХАРАКТЕРОМ ФОРМИ ОДЯГУ 

Методичні вказівки

До виконання лабораторних робіт

З дисципліни «Проектування пластичної форми одягу»

для студентів спеціальності 6.05160202 –

Конструювання та технологія швейних виробів

Напряму 6.051602 - Технологія виробів легкої промисловості

Денної і заочної форм навчання

КИЇВ КНУТД 2011

Проектування пластичної форми одягу. Методичні вказівки до виконання лабораторних і самостійних робіт на тему: «Аналіз взаємозв’язку між формоутворюючими властивостями матеріалів та характером форми одягу» з дисципліни «Проектування пластичної форми одягу» для студентів спеціальності 6.05.1602 02 – конструювання та технологія швейних виробів денної та заочної форми навчання /Упор. Васильєва І.В., Авраменко Т.В, Приходько І.О. – К.КНУТД, 2011.- 18с. Укр. мовою.

Упорядники: Васильєва І.В. доцент

                   Авраменко Т.В. асистент

                    Приходько І.О. асистент  

Рецензент: Арцева  О.О., к.т.н., доцент

Відповідальний за випуск: зав. кафедри ергономіки і проектування одягу доктор техн. наук, професор М.В. Колосніченко

Затверджено на засіданні кафедри ергономіки і проектування одягу. Протокол № від 27.04.2011

Між формою одягу і властивостями матеріалів, з яких він створений, здавна існує зв’язок, що підтверджується прикладами як історичного, так і народного костюму.

Важливою складовою успішної роботи сучасного спеціаліста при проектуванні форми одягу є його вміння передбачати поведінку швейних матеріалів, максимально розкривати їх пластичні та інші властивості.

Характер поведінки матеріалу залежить від великої кількості факторів, які в сукупності визначають його пластику. Одні матеріали здатні зберігати задану форму костюма без додаткових технологічних прийомів, інші – створюють нестабільну рухливу форму, що постійно змінюється в процесі руху людини. Завдяки формоутворюючим властивостям швейних матеріалів створюється той чи інший пластичний образ форми одягу, творчий пошук якого може ефективно здійснюватися шляхом ескізування наколкою.

Основна задача лабораторної роботи спрямована на розвиток творчого мислення і придбання практичних навичок по створенню об’ємно-просторової пластичної форми одягу методом наколки.

Лабораторна робота

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ

ФОРМОУТВОРЮЮЧИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ

МАТЕРІАЛІВ І ХАРАКТЕРОМ ФОРМИ ОДЯГУ

Мета роботи: вивчення впливу формоутворюючих властивостей матеріалів на характер форми і конструктивно-композиційного рішення моделі одягу.

Зміст роботи:

1. Підібрати декілька цілих кусків матеріалів для одягу різного виду з гладко фарбованих тканин і тканин з різноманітними рисунками.

2. Здійснити пошук пластичної виразності матеріалу – його пластичного образа :

2.1 виявити органолептичним способом формоутворюючі властивості обраних матеріалів;

2.2 визначити характер пластики майбутньої форми одягу з конкретного матеріалу при різних варіантах ліплення форми.

3. Виконати методом наколки ескізування об’ємних форм одягу з кожного виду матеріалу і зарисувати або сфотографувати їх.

4. Розробити по три ескізи нових моделей одягу для кожного виду матеріалу.

3

5. Відтворити методом наколки моделі у відповідності до розроблених ескізів і зарисувати або сфотографувати їх. 

6. Виконати аналіз результатів роботи, підготувати висновки по роботі.

Висновки по роботі.

Матеріали та інструменти:

· манекени типових жіночих фігур;

·  8 цілих куски тканини з різними формоутворюючими властивостями;

· папір для зарисовок;

· кольорові олівці та приладдя для виконання рисунків;

· фотоапарат;

· швейні шпильки, швейні голки, нитки, ножиці, сантиметрова стрічка;

· лінійка, крейда, різець;

· папір чи калька для первинних шаблонів лекал.

Контрольні запитання:

1. Що таке тектоніка?

2. Від чого залежить пластика форми одягу?

3. Що розуміють під пластикою матеріалів?

4. Які фактори визначають пластичну виразність матеріалів?

5. Які існують варіанти ліплення форми з тканини?

ДОДАТКОВІ ВІДОМОСТІ

Одним з основних принципів формування естетичних властивостей також є принцип пластичності- це взаємодія форми з матеріалом. Логічний взаємозв'язок форми, конструкції і матеріалу визначає тектоніку виробу.

Пластика (від грец. plastikе – створення, скульптура) – запозичене з галузі пластичних мистецтв і в широкому значенні цього

слова визначається, як скульптура, мистецтво ліплення з м'яких матеріалів, художня виразність об’ємної форми.

Як відомо, форма створює художній образ виробу. Вона не може існувати без конструкції. Тому конструкцію можна розглядати як своєрідну технічну структуру виробу, яка у великій мірі залежить від властивостей матеріалу, що використовується. Логічний взаємозв'язок форми, конструкції і матеріалу визначає тектоніку виробу.

Взаємозв'язок  цих  складових  спостерігається в одязі протягом

4

століть. Так, наприклад, в ХVI – XVII ст. виробляли дуже щільні, важкі тканини (сукно, оксамит, парчу і т.п.). З них відповідно виготовляли складні громіздкі костюми.

В кінці XVIII ст. характер жіночого костюма під впливом античного костюма різко міняється, зникають каркасні, важкі форми і актуальними стає одяг з м'якими драпіровками. Драпіровки ж красиві на м'яких світлих гладко фарбованих тканинах, коли кожна фалда дає глибокі світлотіні. Відповідно з'являється серпанок, муслін, батист, кашемір переважно світлих тонів.

До 30-х рр. XIX ст. в костюмі знову починає з'являтися чіткість форм; на зміну легким тканинам приходять більш жорсткі, хоча і менш громіздкі і важкі, чим раніше. Це муар, тафта, атлас і т.д.

Вплив пластичних властивостей матеріалів на характер форми одягу можна спостерігати також і на прикладах народних костюмів. Так, російські селянки шили свій одяг з домотканого льняного або вовняного полотна. Така тканина відрізнялася значною товщиною і жорсткістю, тому вона погано драпірувалася і була здатна утворювати лише жорстку форму одягу типу футляра. Ці якості тканини визначили характерпластики костюма – прямолінійну геометричну.

Китай же відвіку славився виробництвом високоякісного шовку. Природно, що одяг в Китаї виготовлявся переважно з натуральних шовкових тканин, які мають прекрасні пластичні властивості: "текучість", рухливість, здатність створювати красиві драпіровки. Тому китайський костюм має зовсім інший, на відміну від російського, криволінійний характер форми.

Аналізуючи ці і інші приклади, можна зробити висновок про те, що тектоніка- це не що інше, як природна пластика матеріалу, його невимушена, ненасильна робота. При цьому такої ж ясною повинна бути конструкція виробу. Звичайно, можна з матеріалу, що "ллється", наприклад, шляхом його дублювання, створити жорстку, "суху" форму одягу. Але в цьому випадку не можна говорити ні про природну пластику матеріалу, ні про ненасильну роботу конструкції. Образно кажучи, тектоніка – це природність форми, яка досягається ненасильною роботою конструкції і ясністю пластики матеріалу. Такий взаємозв'язок, кінець кінцем, визначає пластичну форму виробу.

Безумовно, етап розробки форми одягу на об'ємі з використанням певних матеріалів є одним з найвідповідальніших. Саме на цьому етапі перевіряються об'ємні параметри майбутнього виробу, які при площинному способі дуже складно врахувати; відпрацьовується композиція моделі одягу з урахуванням властивостей матеріалів, що використовуються.

5

Властивості, що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів

Усі властивості форми і її конструкції тісно пов’язані з матеріалом, з якого вони виконані, і через нього візуально розкриваються. За зовнішнім виглядом матеріалу часто судять про ступінь міцності, надійності форми. Природній зовнішній вигляд матеріалу – їх колір, фактура, текстура чітко зв’язані в понятті споживача з певними фізико-механічними властивостями. Тобто, природній вигляд кожного матеріалу несе значну інформацію про його конструктивні властивості, і тому, як правило, є найбільш тектонічним. Збереження і виявлення природного вигляду матеріалу, у більшості випадків, є доцільним для створення виразних і технологічних швейних виробів. Важливою складовою роботи сучасного фахівця над проектованою формою одягу є його уміння передбачати поведінку текстильних матеріалів, максимально розкрити їх виразні якості і здібності.

Характер поведінки матеріалу залежить від безлічі чинників, які в сукупності визначають його пластику. Одні матеріали здатні зберігати задану форму костюма без додаткових технологічних прийомів, інші - створюють нестійку рухому форму, що постійно змінюється в процесі руху людини. Іншими словами, у великій мірі завдяки формоутворювальним властивостям швейних матеріалів створюється той або інший пластичний образ форми одягу, творчий пошук якого може ефективно здійснюватися шляхом ескізування наколюванням.

В теорії проектування костюма пластика матеріалу розглядається як художньо-естетичне поняття і означає його здатність   утворювати ту   або  іншу   об'ємну   форму   виробу. Ця   здатність визначається формоутворювальними властивостями матеріалу, які дозволяють забезпечити певну пластичну організацію форми одягу. Ці властивості залежать від ряду механічних, фізичних і ін. властивостей, а також від різних характеристик будови матеріалу, які розглядаються в даному випадку з погляду можливості їх визначення органолептичним способом.

В зв'язку з цим особливо важливими є наступні групи властивостей.

Геометричні властивості:

· ширина – відстань між краями матеріалу, яка визначається в напрямі, перпендикулярному ниткам основи – кількісний показник;

· товщина – відстань між самими виступаючими ділянками поверхні ниток на лицьовій і виворітній сторонах матеріалу. Коливається в широких межах: від 0,14 мм у дуже тонких тканин для суконь, до 3,5 мм у товстих пальтових тканинах. Даний показник оцінюється по такій

6

градації: дуже тонкий (до 0,5 мм); тонкий (від 0,5 до 1,0 мм); середньої товщини (від 1,0 до 2,0 мм); товстий (понад 2,0 мм).

Фізичні властивості представлені однією характеристикою, що оцінюється без технічних засобів вимірювання за допомогою суб'єктивних відчуттів:

маса матеріалу, якісні показники якої наступні: легкий, середньої тяжкості, важкий.

Механічні властивості визначаються також без технічних засобів вимірювання такими характеристиками вигину:

· жорсткість – здатність тканини чинити опір вигину, зміні форми. Розрізняють матеріали підвищеної жорсткості, жорсткі;

· гнучкість є характеристикою, протилежною жорсткості. Розрізняють матеріали гнучкі, дуже гнучкі;

· драпірування – це здатність матеріалу утворювати м'які округлі складки під дією власної маси. Залежно від здатності драпіруватися розрізняють матеріали: добре, задовільно, погано що драпіруються;

· зминаємість – здатність матеріалу утворювати зморшки і складки під дією вигину і стиснення. Розрізняють матеріали: зминаємі, малозминаємі, незминаємі.

В залежності від перерахованих вище фізико-механічних властивостей тканини мають можливість утворювати різні форми одягу

М’які еластичні тканини добре драпіруються, є пластичними, жорсткі, щільні – утворюють складки, що стирчать, геометризовані форми, тобто визначають ступінь пластичності форми Різним матеріалам, як правило, властиві свої характерні форми і конструкції, тому що матеріал багато в чому визначає форму. Для жорстких матеріалів (волокнистої, зернистої будови) це форми прямокутні, коробчасті, жорсткі, для пластичних матеріалів – складні, скульптурні, просторової форми. 

Естетичні властивості. Властивості матеріалів, що визначають їх естетичні якості – це пластичність, фактура, текстура, колір і малюнок на поверхні матеріалу.

Важливу роль в створенні пластичної форми одягу відіграє характер структури поверхні, тобто фактура матеріалу (від лат. factura – обробка, будова) - це його лицьова поверхня, одержана в результаті певної технологічної обробки тканини. Фактура створює зоровий образ виробу і виступає одним з основних джерел відчутної на дотик інформації. Саме фактура дає нам змогу відрізняти на чорно –

7

білому відображенні воду і метал, сніг і папір. Фактура – це характер поверхні матеріалу (ворс, вузли, букле, китиці, пір’я, джгути).. Наприклад, тканини можуть бути гладкими або шорсткими, зернистими, блискучими, матовими 

Фактура сучасних матеріалів для одягу має широкий спектр варіантів. З одного боку – це гладкі поверхні, на яких елементи поверхні настільки малі, що їх майже не можливо розрізнити, з іншої – поверхні, на яких елементи фактури за своєю величиною сприймаються, як самостійні елементи форми і кількість їх достатньо мала, так що всіх їх можна достатньо добре розрізнити . В такому випадку елементи фактури поверхні виступають вже, як елементи членування ( рельєфна поверхня)

Фактура матеріалів має велике значення для визначення ступеня об’ємності одягу, його маси, щільності. Поверхня матеріалів з яскраво вираженою фактурою надає костюму об’єму і маси. Гладка поверхня навпаки надає легкості та зорово зменшує об’єм. Використання насичених фактурних поверхонь є модним прийомом при створенні сучасного костюму. При створенні швейного виробу вибір фактури поверхні  настільки ж важлива задача, як і сам вибір тканини. Недостатня увага до властивостей фактури, невдале поєднання різних матеріалів в одному виробі часто приводить до роздробленості і дисгармонії форми.

Залежно від характеру поверхні матеріалів умовно розрізняють наступні види фактури:

· гладка – тканини з рівною поверхнею і з чітким малюнком переплетення;

· шорстка - нерівна, вузликова, зерниста поверхня. Виділяють дрібнозернисті, грубозернисті поверхні;

· рельєфна фактура виходить при вживанні переплетень, що створюють опуклий рельєфний узор, за рахунок використовування ниток різної товщини, а також в результаті обробних операцій, сприяючих утворенню опуклого малюнка (жмуті, тиснення, гофре);

· повстяноподібна або валяна поверхня виходить в результаті механічної обробки (валяння) з метою її ущільнення. Характеризується тим, що повстяноподібний застил повністю закриває малюнок переплетення;

· ворсова фактура може бути створена в результаті начісування, ворсовим і петельним переплетеннями, а також шляхом приклеювання ворсу, який, як правило, знаходитися на лицьовій стороні.

Залежно від величини і кількості елементів фактури на одиницю площі тканини мають різну по своїй виразності поверхню. Слід

8

враховувати, що великим малюнок фактури зменшує розміри поверхні; дрібний, навпаки, збільшує розміри поверхні.

Крайніми межами у виразі фактури є:

· дуже великий елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі невелика. Тоді тканина сприймається як рельєфна (витравний оксамит);

· дуже дрібний елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі велика. Тоді тканина практично сприймається як гладка (тканини крепового переплетення).

Кожна фактура несе в собі ознаки певного емоційно-образного звучання. По силі дії на глядача розрізняють фактури пасивні, що мають майже однорідну нейтральну поверхню з дуже дрібними

елементами, і активні, мають складну рельєфну поверхню з великими елементами. .Активні фактури дуже декоративні і не потребують додаткової прикраси. Пасивні ж фактури є хорошим фоном для активних або для їх обробки.

Різні фактури по-різному взаємодіють з формою одягу. Так, наприклад:

· гладкі та гладкі блискучі поверхні зорово зменшують об'єм, додають м'якість, легкість і пластичність формі;

· з яскраво вираженою рельєфністю (в широкий рубчик), букльовані навпаки, зорово збільшують об'ємність, тяжкість форми одягу;

· тканини з довгим ворсом додає формі одягу округлість, узагальненість;

· завиткові хутра (каракуль) володіють властивістю додавати формі монолітність, цілісність, скульптурну чіткість оскільки з'єднання;

· окремих частин форми, завдяки посиленій фактурності матеріалу, зорово не відчутні.

Для людей повної статури не підходять тканини прозорі, тонкі, розріджених структур. Для створення одягу для цієї групи споживачів треба використовувати щільні фактурні тканини.

Текстура матеріалу – характер його побудови в зрізі чи на зломі. Вона має декоративне значення у тектоніці формування оздоблювальних елементів одягу.

Малюнок і декор тканини розрізняють в залежності від способу виробництва та її обробки. За способом виробництва розрізняють  малюнки ткані, набивні, витравні. Тканини з тканим малюнком часто бувають двосторонніми, а лицьова і виворотна сторони можуть використовуватися як тканини-компаньйони.

9

 За характером елементів, що складають малюнок на поверхні тканини, розрізняють безпредметний (абстрактний), геометричний, рослинний, тематичний і стилізований рисунки.

 За величиною рапорту на сьогодні розрізнять тканини однотонні і тканини з дрібними за масштабом малюнком. Розмір рапорту коливається в межах 0,5-1,5см. Рисунки трактуються умовно, в графічній манері. Серед мотивів найбільше розповсюджені смужки, прості клітинки, квадрати, ромби, прості орнаменти. В рослинних мотивах також домінує прямокутна схема рапорту. Структура поверхні таких тканин відрізняється формостійкістю і матовістю. Тканини з середнім рапортом рисунка. Розмір рапорту коливається в межах 2,0-5,0см. При цьому треба розрізняти тканини з рисунками прямокутної або ромбовидної побудови, і тканини абстрактного розташування окремих елементів. Тканини з великим рапортом рисунка. Розмір рапорту коливається в межах 5,0-10,0см.

За частотою заповнення тла розрізняють тканини із суцільним заповненням тла (гладкофарбовані), з рідким, частим, рівномірним, а також каймовим і купонним заповненням тла. Кожен з цих типів малюнків потребує особливого підходу до створення форми виробу, взаємного розташування окремих елементів малюнки на деталях виробу (симетричне несиметричне). Для малюнків з середніми і великими   рапортами  і  елементами  увагу  необхідно  зосередити  на

членуванні їх конструктивними лініями і зоровими ілюзіями, які при цьому виникають.

Окремо треба сказати про тканини у смужку. Тканини з широкою поперечною смужкою або з частою вузькою збільшують ширину і зменшують довжину, тканини з широкими вертикальними смужками і вузькими горизонтальними – навпаки сприяє збільшенню довжини і зменшує ширину фігури.

Колір і орнаментація матеріалів мають велике значення в моделюванні одягу, впливають на зовнішній вигляд форми, її виразність, декоративність, образність, вибір основних тектонічних характеристик формоутворення костюма (величину і масу форми, ступінь її статичності та динамічності). Кольори здійснюють заспокійливий, збуджуючий або пригнічуючий вплив на відчуття людини. Кольори можуть сприйматися, як радісні або похмурі, об’ємні або плоскі, щільні або повітряні, виступаючі або відступаючі. При виборі кольорової гами треба пам’ятати наступне правило: холодні кольори (зеленувато-блакитні, синій, синьо-фіолетовий, чорний) зорово зменшують фігуру, а світлі і теплі кольори – сприяють збільшенню об’єму. Тому для людей великих розмірів не підходять яскраві тканини з великим орнаментом. Не рекомендуються для таких

10

споживачів і чорні, особливо блискучі тканини, які можуть виділяти фігуру на відповідному фоні і підкреслювати об’єм.

Оптичні властивості тканин визначаються двома показниками:

Блиск матеріалу залежить від ступеня віддзеркалення світлового потоку. Розрізняють матеріали:

· матові, коли світло від поверхні відображається у різних напрямах;

· блискучі, коли світло від поверхні відображається в одному напрямі;

· мерехтливі, коли світло від поверхні відображається в певному напрямі;

· дзеркальні, коли відбувається 100%-ве віддзеркалення світла від поверхні матеріалу.

Прозорість– здатність матеріалу пропускати проміння видимої частини спектру. Залежно від ступеня прозорості розрізняють: прозорі; напівпрозорі; непрозорі.

Поєднання тканин, як правило, дозволяє підкреслити глибину кольору і виразність фактури матеріалу. Виділити конструктивні членування моделей одягу.

Тактильні властивості визначаються, перш за все, сприйняттям текстильних матеріалів на дотик, характером дотику – туше, яке має словесні характеристики, що позначають стан відчуттів (приємне, неприємне, тепле, холодне і т. д). Наприклад:

· сухі - хрусткі, шарудять, папероподібні (органза, тафта, льон з шовком, поплін). – дозволяють створювати стійкі форми з чіткими контурами, не дивлячись на те, що при їх використовуванні виникають певні технологічні труднощі в процесі виготовлення виробів.

Як правило, вони забарвлені в спокійні, пастельні тони. Ці особливості використовуються при створенні стриманих, чітких геометричних форм одягу повсякденного призначення, а також спеціального одягу;

· пружні (типу поліаміду) – створюють пишні легкі форми з складками,  що стирчать. При використовуванні прозорих тканин, такі форми виконуються з мінімальною кількістю швів, оскільки шви ускладнюють сприйняття виробу;

· рихлі – об'ємні, пористі, пухнасті (махрові, букле). Створюють форму м'яку нестійку;

· маслянисті (типу креп-сатину) - володіють хорошою відбивною здатністю (завдяки сатиновому переплетенню) і драпирувальність. З подібних тканин можливі ковзаючи форми, які підкреслюються грою відблисків;

11

· що ллються – струмуючі, мокрі, спадаючі. Вони чудово драпіруються і стискаються в джгут. Створюють текучі форми, змінні при русі фігури, але не "липнуть" до тіла.

Отже, при характеристиці пластики форми костюма (її геометричної чіткості, овальності, м'якості, жорсткості, текучості і т.д.), завжди мається на увазі сукупність певних властивостей матеріалів. Це значить, що якщо необхідно створити форму певного геометричного вигляду, виходячи зі всієї різноманітності тканин вибрати тільки ту, яка своїми властивостями у зв'язку з певним конструктивним рішенням зможе забезпечити стійкість цієї форми.

Методика виконання роботи

1. Для виконання даної роботи академічна група розділяється на підгрупи по 2-3 студента, кожна з яких здійснює на манекені наколювання декількох (не менше чотирьох гладко фарбованих і чотирьох тканин з різним малюнком) цілих кусків тканини для різних видів одягу.

2. Пошук пластичної виразності конкретного матеріалу здійснюється, як правило, в наступній послідовності.

2.1 Виявляють органолептичним способом формоутворюючі властивості вибраних матеріалів. Результати аналізу надають у вигляді таблиці (див. додаток таблиця 1).

2.2 Визначають характер пластики майбутньої форми одягу з конкретного матеріалу при різних варіантах ліплення форми. Для цього:

· укладають тканину в певному напрямі ниток основи на манекені у вигляді складок, драпірувань, «вузлів» і закріплюють її булавками;

· визначають характер складок і вид ліній, що утворилися в процесі ліплення форми (тобто створюють м’які чи жорсткі складки, прямі лінії напружені лінії, чи, навпаки, криві та „в’ялі”, ломані чи зміщенні, тощо);

· знімають тканину з манекена і знову викладають її при іншому розташуванні нитки основи;

· повторюють процес до визначення найбільш виграшної виразності матеріалу – його пластичного образа, який є символом майбутньої форми одягу, і зарисовують обраний варіант.

3.Одним з ефективних засобів пошуку пластичної форми одягу є ескізування наколкою, коли при закріпленні цілого куска матеріалу на манекені йому надається певний об’ємний вигляд (див. додаток рис.1).

12

Цей метод застосовується для перевірки можливості використан-

ня конкретного матеріала для створення тієї чи іншої об’ємної форми виробу. Наколка в такій ескізній стадії служить для спеціаліста своєрідним художнім імпульсом, так як етюд для художника при створенні картини.

Якість кроєного одягу багато у чому зумовлено тектонічністю його рішення, тобто взаємозв’язку між формою конструкції і матеріалу. Історія розвитку костюму має в своєму арсеналі різноманітні тектонічні системи. Відомі системи. Коли м’яким розтяжним матеріалам намагалися надати невідповідну їм форму за допомогою каркасних пристроїв. А жорстким – пластичність за допомогою членувань.

Знаходження правильного співвідношення між згаданими елементами являє собою доволі складний процес, який вимагає знань як і галузі конструювання одягу, так і властивостей матеріалу.

У формах пластичних, плавних (струмуючих) повинні бути виключені ломані конструктивні лінії, які є доречними в геометричних чітких формах. Для створення чітких геометричних форм найкраще підійдуть сухі, жорсткі матеріали з пружною пластичністю.

Невеликі щільно прилеглі форми потребують матеріалів стійких до деформації, малозминаємі. Для створення форми з рельєфною пластикою поверхні у вигляді фалд необхідно використовувати не тільки м’які, але й пластичні тканини з здатністю добре драпіруватися.

З всього сказаного попередньо очевидно, що тектонічності конструкції можна досягти, тільки залишаючись вірним природі матеріалу (тканина, трикотаж, шкіра і т.п.), його волокнистому складу, оптичним, фізико-механічним, хімічним і геометричним властивостям. Для кожного з видів матеріалів відомі свої, перевірені часом конструктивно-композиційні рішення.

У виробах з не термопластичних матеріалів (льон, бавовна, змішані тканини) головним є формотворення за допомогою швів і виточок. В джинсовій тканині головним є міцність, і тектоніка моделей повинна відповідати цій ідеї: заклепки, подвійні оздоблюючи строчки, найчастіше контрастного кольору. Всі ці засоби направлені на те, щоб звернути увагу на властивості тканини, яка хоча і не пластична, але має добрі гігієнічні показники, і дуже приємна на дотик. Звідси точний крій, конструктивний метод формотворення, велика кількість членувань, які забезпечують облягання і добру посадку одягу на фігурі людини.

Натуральний шовк – тонкі тканини, які добре драпіруються, але складні в обробці і експлуатації. Для таких тканин небажаним є моделі, в яких велика кількість швів. Маленьких деталей, підрізів тощо. Здатність, наприклад, крепдешину спадати пружними складками що ллються, пластичність в русі, особливий м’який відлив на згинах проявляються в моделях суконь з об’ємним ліфом, розширеними спідницями, широкими рукавами.

13

Креп-шифон більш легка тканина, ніж крепдешин. Прозорість – найбільш ціна якість, яка виділяє його поміж інших тканин. Форма одягу створена з такої тканини повинна відповідати ніжності, легкості. і повітряності.

 Тканини з вовни формостійкі, теплозахисні, гігроскопічні і термопластичні (добре спресовуються і відтягуються). Цінність сучасних тканин з вовни є не їх товщина. А легкість і здатність при малій вазі стримувати як можна більше повітря. В конструктивно-композиційному рішенні моделей ці переваги повинні знайти своє відображення.

Термопластичні властивості дозволяють отримати необхідну форму без зайвих швів і виточок. У виробах з драпів необхідно уникати жорстких, запресованих форм. Краще проектувати з драпів пальта і жакети вільної форми з деталями з округленими контурами. Менше конструктивних ліній членувань, композиційно перевантажених виробів. Різноманітні модельні ускладнення – подвійні строчки, відрізні деталі краще використовувати у виробах із сукна. Кашемір, легкий креп використовувати краще використовувати як шовкові тканини – ті ж свобода і динамічність.

Для тканин з лавсаном більш підходять прямі форми з мінімумом швів. Так як тканина формостійка і малозминаємі вона є незамінною для проектування поясних виробів, особливо спідниць в складку, плісе, гофре. Малозминаємі синтетичні тканини диктують використання в моделях різноманітних форм буфів, зборок, які добре зберігаються в процесі експлуатації, в тому числі і після прання..

Бархат і тканини грубих насичених тонів виграють у виробах м’якої форми з драпіруваннями складками і фалдами.

Контраст фактур при їх поєднанні може зорово змінити значення і розміри окремих частин форми. При роботі з фактурними матеріалами треба пам’ятати, що кожна фактура матеріалу вже несе в собі ознаки певного образу. Блискучі тканини з ефектом мерехтіння дають відчуття деякої таємності форми, невловимості контурів. Прозорі тканини світлих тонів здатні як би розчиняти форму у просторі, зближувати її з фоном або робити зовсім невидимою. Бархатні ж поверхні роблять форму контрастною, відчутною і дуже активною. 

В даній роботі передбачено виконання ескізів моделей одягу в об’ємно-просторовій формі методом наколки з урахуванням виявлених пластичних властивостей конкретного матеріалу. Вдалий варіант наколки студент зарисовує або фотографує спереду і ззаду.

Після цього тканину розколюють і приступають до роботи над наступним ескізом. Всього треба виконати не менше трьох об’ємних ескізів форми одягу з кожної обраної тканини.

4. У відповідності до отриманого досвіду кожен студент розробляє по три ескізи нових моделей одягу для кожного виду

14

матеріалу, з яким він працював на попередньому етапі.

5. Після затвердження ескізів викладачем кожен студент відтворює методом наколки моделі у відповідності до розроблених ескізів і повинен зарисувати або сфотографувати їх. Після перевірки правильності виконання наколки двох або трьох моделей (визначає викладач), на них необхідно відмітити всі конструктивні і формотворні лінії та точки крейдою, милом або спеціальним олівцем. Після цього необхідно зняти наколку з манекена та вийняти шпильки з кожного з отриманих макетів. Отримані деталі розкласти на столі і перенести контури деталей на щільний або міліметровий папір. Уточнити їх, виправляючи випадковості в обведених лініях, користуючись лінійкою й лекалом. Використовуючи попередньо отримані методом наколки лекала базових конструкцій сукні і спідниці розробити схему моделювання визначених моделей в масштабі 1:1.

6. В ході аналізу результатів роботи треба виходити з того, що при оцінці пластики форми костюма (її геометрична чіткість, овальність, м’якість, жорсткість тощо), перед усім розуміється певні властивості матеріалів. Необхідно створити певний геометричний вид, вибравши з всього різноманіття матеріалів той, що своїми формоутворюючими властивостями в тісному зв’язку з певними конструктивними рішеннями зможуть забезпечити стійкість створеної форми

В висновках до роботи необхідно відобразити виявлений взаємозв’язок між формоутворюючими властивостями вибраних матеріалів і характером форми одягу.

7. Вимоги до оформлення звіту.

Після виконання лабораторної роботи студент повинен представити викладачеві звіт оформлений на аркушах формату А4, який повинен містити:

· характеристику формоутворюючих властивостей кожного з вибраних матеріалів в табличній формі (таблиця 1);

· результати аналізу взаємозв’язку між формоутворюючими властивостями кожного з вибраних матеріалів і організацією створених форм одягу;

графічна частина звіту включає в себе 16-20 ескізів або фотографій найбільш вдалих моделей одягу, що створені шляхом ескізування наколкою (мінімум по 2 на кожен вид тканини), 16-20 ескізів нових моделей одягу для кожного виду матеріалу, для розробки моделей. Ескізи виконуються в кольорі в будь-якій техніці і перед усім акцентують  увагу  на  виявлений  пластичний  образ  у відповідності до пластичних властивостей використаних тканин;

15

· до  звіту додають схеми моделювання двох або трьох моделей (визначає викладач), що виконані на шаблонах деталей, які отримані методом наколювання.

Примітка. Студенти заочної форми навчання не виконують пункти 4 і 5 даної лабораторної роботи.

Додаток

Рисунок 1 – Взаємозв’язок між формоутворюючими властивостями матеріалів і характером форми одягу. Ескізування наколкою.

16

Додаток

Таблиця 1- Аналіз формоутворюючих властивостей матеріалу

Список рекомендованої літератури

1. Т.В. Козлова, Л.Б.Рытвинская. Основы моделирования и художественного оформления одежды. – М.: Легкая индустрия, 1979 – 168с. (стр. 49-50)

2. Горина Г.С. Моделирование формы одежды. М.: Лег. и пищ. пром-сть, 1982.-184 с. (162-164)

3. Ермилова В.В., Ермилова Д.Ю. Моделирование и художественное оформление одежды. М.: Мастерство; 2001. – 184 с.

4. Шершнева Л.П., Ларькина Л.В. Конструирование одежды (Теория и практика). М.: ФОРУМ – ИНФРА-М, 2006. – 288с (стр.76-78)

5. Сафина Л.А., Тахбатуллина Л.М., Хамматова В.В. Дизайн костюма. Р/Д „Феникс”, 2006. – 390 с (стр. 205-212).

6. Бердник Т.О. Основы художественного проектирования костюма и костюмной графики (Серия «ученик ХХI века») „Феникс”, 2001. – 390 с. (стр 171-179)

7.  Литвина Л.М., Леонидова И.С., Турчановская Л.Ф. Моделирование и художественное оформление женской и детской одежды. – М.: Лег. индустрия, 1972 - (стр. 129-137).

8.  Черемных А.И. Основы художественного конструирования женской одежды. – М.: Лег и пищ. Пром-сть, 1983, - (стр. 116-148).

9. . Кащенко О.Д., Козлова Т.В. Покупателю об одежде и моде.- М. Экономика, 1986.(стр 95-103)

10. Ніколаєва Т.В. Тектоніка формоутворення костюма. Навчальний посібник. – К. Арістей, 2005. – 224с (стр72-76)

18