Новинні сюжети як поштовх до вирішення проблем культурно-освітньої сфери

ЗМІ в даний час має великий вплив на культуру. У цього впливу є свої позитивні і негативні сторони. Наприклад, підвищення рівня освіти все більш широких верств населення тісно пов'язане із зародженням ЗМІ.

Наприклад, величезну соціальну проблему, підняла журналістка «21каналу», 14-го березня, 2015-го року. Несанкціоноване сміттєзвалище, безхатьки та пянички на місці колишньої хімчистки, а вулиці Белінського, неподалік двох дитячих садків, заважало формувати молодому поколінню правильні культурні, соціальні та естетичні правила та норми. Сюжетом журналістка звернула увагу міської влади на проблему, та досить агресивним матеріалом спровокувала негайну реакцію влади, яка полягала у вичищені, закритті доступу, та дизинфекції приміщення.

Інша ситуація на телеканалі «Тиса1». Створивши сюжет-анонс про концерт відомої піаністки з Еквадору, Анжеліки Фукс у «Філармонії», телеканал створив ажіотаж у продажі квитків, чим залучив велику кількість людей до прослуховування класичної музики відомих музикантів, таких як: Лістер, Бах та Шопен.

На телеканалі «М-Студіо», днями відзняли репортаж про оздоровлення та можливе дозвілля школяра, пояснивши батькам: як, куди, за скільки і що це дасть для розвитку дитини. Можливо це допоможе батькам у правильному виборі дозвілля для підростаючого покоління, яке потрібно навчати культурі, навіть під час відпочинку.

Але, в той же час, розширення сфери контакту населення з мистецтвом і наукою за допомогою ЗМІ викликало цілий комплекс наслідків і для всіх соціальних верств і для самої культури. З цих наслідків виділимо наступні два.

Мистецтво, розділене до цього на дві не надто пов'язані між собою частини - елітарне і масове, стало розтягуватися в шкалу, кожна ділянка якої з віддаленням від елітарного полюса адресувався все більш широкому колу "споживачів". Малоосвічені, але вже потрапили в сферу впливу ЗМІ, верстви населення отримують свою моду, побутовий дизайн, міський романс, бульварні газети, "романи для куховарок" та інші складові швидко розгортається масова культура. З точки зору елітарних критеріїв, цей потік складався і з деструктивних компонентів, що руйнують мораль і культивують "поганий смак".[5,12]

Симбіоз великого мистецтва і вищих класів будувався до епохи ЗМІ в основному на відносинах "пропозицію-замовлення" і в значно меншій мірі на формі "товар-ринок". З культурним перебудовою, що почалася під впливом розвитку ЗМІ, нове, неелітарних, мистецтво стало формуватися під знаком суто ринкових відносин, причому ринку масового - низька ціна, великий тираж і якість "під клієнта".

Принцип "під клієнта" заслуговує спеціального розгляду, оскільки він завжди грав важливу роль і в елітарному мистецтві, хоча, як правило, не був визначальним, оскільки культурний рівень замовника змушував його зазвичай рахуватися з орієнтирами самого мистецтва. Проте, масового "клієнта" ці орієнтири не були зрозумілі або навіть знайомі.

Його шкала пріоритетів визначалася реакціями психіки на "прямий" вплив. Досить згадати класичний принцип "хліба і видовищ", забезпечував соціальний баланс на основі "прямого впливу" ще задовго до зародження сучасних ЗМІ та масової культури. Саме такими є закони, на основі яких ринок формує дешеву культуру під клієнта з недостатньо стійкою надбудовою і мінімальним рівнем естетичних оцінок.

 ЗМІ відіграють велику роль у виникненні і розвитку масової культури, але все сказане вище не враховує ще один важливий фактор формування високої і низької культур: соціальне замовлення, який ще зовсім недавно вважався основною силою, що визначає домінанти розвитку мистецтва і навіть науки. Поточний контекст - панівна ідеологія, мораль, закони - формував орієнтири і шкалу оцінок, визначалися, у кінцевому рахунку, соціальним замовленням. Високе мистецтво в усі епохи мало насамперед підкреслити право замовника на владу.[13,45]

 Основною ж для мистецтва критерій - "зробіть мені красиво" - міг розглядатися як вторинний, оскільки це зазвичай компонент оформлення величі влади,більш важливий у тих сферах, які рідше входили в основний набір атрибутів влади (література, театр, і т.п.).

На низьке ж мистецтво до епохи ЗМІ впливати зверху можна було швидше батогом, тобто заборонами на небажані елементи, ніж заохоченням бажаних. Поява ЗМІ починає процес становлення нової масової культури, все більше виконує замовлення згори: повчальні і релігійні тексти, пропаганда непорушності режиму. З якогось етапу еволюції масової культури фактор ринку починає грати все більшу, а врешті-решт основну роль, все більше ототожнюючи її з кітчем. При цьому загальні орієнтири культури в цілому залишаються за високим мистецтвом.

Засоби масової інформації – це галузь людської діяльності, яка у час інформації та інформатизації суттєво впливає на все наше життя, є невід'ємною частиною культури, бере активну участь у формуванні мовної культури народу. ЗМІ давно привертали увагу дослідників лінгвістів, зокрема увага приділялася вербальному компоненту, лінгвістичним особливостям мови ЗМІ.

Деякі автори вже не обмежують вивчення текстів ЗМІ тільки вербальним компонентом, зауважуючи, що «вивчення текстів, які поширюються у пресі, неможливе без урахування великого комплексу невербальних засобів комунікації” [10, 26].

Тому звернення до характеристики ЗМІ та їх ролі у здійсненні міжкультурної комунікації нам видається важливим і актуальним.

Звернемося до поняття міжкультурної комунікації, яке вбирає в себе як поняття “культура”, так і поняття “комунікація”.

Відомий італійський дослідник Умберто Еко, аналізуючи низку комунікативних сфер, таких як кіно, живопис, рекламу тощо, стверджує, що “культура – це переважно комунікація” [12, 214].

Комунікація, у найпростішій формі, – це процес передачі повідомлення від джерела отримувачу.

Культура передається, і у наш час вона передається за допомогою засобів масової комунікації. Ми говоримо про культурні епохи, які є результатом соціального, політичного, промислового, технологічного розвитку.

ЗМІ багато в чому формують реальність, що оточує нас. Масове виробництво і ЗМІ значно вплинули на культуру, породивши явище, яке критики назвали масовою культурою.

Ми вважаємо, що найголовнішою проблемою, з якою доводиться стикатися при формуванні іміджу новин  –  це так звана agenda setting, тобто прийняття «порядку денного». С. Хілгартнер і Ч. Бойок під цим розуміють «процес структуризації колективного розуміння іміджу на публічній арені» [2, 21]. Тобто, виникає проста діалектика: лідер або є предметом публічного обговорення в ЗМІ, або ж до нього ніхто не проявляє інтерес. Зокрема зважаючи на «порядок денний» можуть бути застосовані такі технології: технологія позитивізації, заснована на прокладанні курсу для побудови позитивного образу та технологія негативізації, яка характеризується цілеспрямованим конструюванням негативного уявлення про об’єкт.

Умовно можна допустити існування третьої технології стратегії, яка б позначала створення нейтрального або змішаного іміджу, тобто намагалася дати об’єктивну оцінку. Однак будь-яка оцінка, якою б нейтральною та об’єктивною вона не здавалася, реально має знак «плюс», або «мінус», тобто вона працює або на позитивний, або на негативний імідж. Такою технологією

В рамках тематизації можна виділити наступні операційні процедури:

1. підбір теми;

2. визначення актуальності теми;

3. визначення потенціалу теми (позитивний, негативний);

4. визначення тимчасового потенціалу теми (як довго вона буде подаватися);

5. структурування тематичної мозаїки у відповідності зі стратегією посилення потенційного сприйняття чи несприйняття.

На другому етапі використовуються технології конструювання змісту медіа-повідомлення. Залежно від стратегії підбираються негативні або позитивні технології. До числа перших відносяться стигматизація, стереотипізація тощо.

Український інформаційний простір відрізняється високою концентрованістю новинного продукту, надмірною насиченістю ринку теле-новинами (лише загальнонаціональних новин налічується до десятка). Це створює умови для жорсткої конкуренції, виснажливої боротьби за глядача (довіра якого до новин балансує на критичній межі), а відтак  – постійного пошуку нових способів і прийомів його приваблення, «перезавантаження» проекту заради поновлення його статусу та підвищення рейтингу. Так, усе активніше та сміливіше медіа менеджмент вдається до змін у концепції головної програми каналу, полегшуючи формат і стиль подання інформації, дедалі явним стає тяжіння інформаційних програм до інфотейнменту (infotainment: термін виник у результаті абревіатурного з’єднання двох слів: інформація (information) та розвага (entertainment)) – розважального інформування, подання новин у формі розважальних передач або з відтінком розважальності [6]. Часто це призводить до зниження якості програм, витіснення «серйозної» та дійсно важливої інформації, зміщення акцентів, що неодноразово від значали дослідники [2; 9; 10; 13]. У наукових цілях вбачається актуальним і своєчасним здійснення всебічного аналізу цього явища в площині українських телевізійних реалій. Адже, на думку дослідників, причини тяжіння інформаційного мовлення до розважальності мають не лише комерційну, а глибшу  –  психоемоційну природу.

Явище інфотейнменту нині привертає увагу багатьох дослідників масової комунікації, серед яких Г. Беспам’ятнова, А. Вартанов, М. Голядкін, Г. Деваль, Е. Денніс, М. Зорков, М. Картозія, І. Куляс, І. Мащенко, Дж. Мерріл, С. Михайлов та ін. Зокрема вчених цікавлять причини масштабного проникнення цього явища в мас-медіа пострадянських країн. В українському телевізійному дискурсі сучасні трансформації досліджує часопис «Телекритика» [9; 11], проте, явище інфотейнменту в національному телеефірі, й зокрема в теленовинах, нині залишається маловивченим.

Інфотейнмент зародився у 80-ті рр. в США: падіння рейтингів інформаційних програм змусило журналістів змінювати формат телевізійних новин (принципи відбору, способи подання інформації): знизилася частка «офіціозу», збільшилася кількість повідомлень на соціальні та культурні теми, у репортажах висвітлювалося більше деталей події. Серед новинних передач виокремилися інформаційно-розважальні, першою з них вважають щотижневик «60 хвилин» (CBS), де ведучі стали активно додавати в репортажі своє ставлення до подій, з’являтися в кадрі нарівні з героями матеріалів, що було вкрай нетиповим для американського інформаційного телебачення. Досвід CBS підхопили інші телеканали (NBC, АВС «20/20», CBS «48 hours», Fox News), у підсумкових випусках новин почали використовуватися ракурсна зйомка, графіка, спецефекти, мультиплікація, а сенсаційні повідомлення у верстці стали передувати соціально важливим. Теле-компанія Fox узяла інфотейнмент за основу концепції всього каналу [3; 6; 7]. Отже, існує гіпотеза, що інфотейнмент виник не через примхи продюсерів американських телекомпаній, а під впливом змін інтересів і вподобань аудиторії. Як зазначає С. Михайлов, соціологічні дослідження 1970 рр. засвідчили, що американське суспільство втомилося від серйозних матеріалів, і «жорстка» новина вже не цікавить телеглядачів [13].

Необхідно зазначити, що подібний розвиток мас-медіа передбачали теоретики інформаційного суспільства М. Маклюен, М. Кастельс, Е. Тоффлер. Зокрема, М. Маклюен, який вважав телебачення здатним створювати мозаїчну картину світу, зазначав: в епоху телекомунікаційного буму люди значно менше цікавляться соціальними явищами, сприймаючи їх як незначні елементи глобальної мозаїки [12]. Зниження інтересу соціуму до діяльності інститутів громадянського суспільства та набуття ним рис «публіки», яка формулює запит на розважальну інформацію, пророкував і М. Кастельс [8]. У свою чергу Е. Тоффлер вважав, що причиною трансформацій є «футурошок»: переобтяженість інформацією ставить людину на межу її здібностей до адаптації, позбавляє можливості скласти адекватну картину світу, породжує «блокування» всього, що лякає, «реверсіонізм», «надспрощення». Прагнення позбутися стресів викликає «ескейпізм» –  утечу від реальності в різних проявах [14]. Отже, беручи до уваги теорії футурологів, можна припустити, що сама телеаудиторія стає замовником спрощеного формату. Це надає підстави ЗМІ для застосування нових прийомів, зокрема розважально-ігрових.

Слід зауважити, що ігрове начало реалізується на сучасному телебаченні двома способами: 1) через власне ігри, 2) через різні творчі прийоми в межах традиційних журналістських творів. Серед них можна назвати: нетрадиційні жанри, нестандартні підходи до висвітлення подій, особлива інтонація викладення матеріалу, лексико-синтаксичні прийоми. Головна умова — усі прийоми мають створювати ситуацію невимушеного спілкування, глядач не повинен напружуватися, сприймаючи інформацію, а навпаки — отримувати задоволення від витонченої іронії, влучного порівняння, дотепного каламбуру, яскравої метафори.

Інфотейнмент на українському інформаційному телебаченні не є абсолютною тенденцією. А телеканали висвітлюючи культурно-освітні події, дають поштовх владі та глядачам до позитивних рішень та змін.

ВИСНОВКИ

Будь-яка телепередача певною мірою залучає людину до культури. Навіть інформаційні програми демонструють глядачу учасників подій, ведучих, їх стиль спілкування, міра письменності. Часто сьогодні звертаєтьс незначна увага на культурно-просвітницюку функцію у медіа, хоча вона і стоїть на рівні з усіма іншими. Інформація про культурні і просвітницькі заходи прямо впливають на глядацькі установки, сприйняття і бачення.

Поява великої кількості різних каналів і передач, ясна річ, знизила культурний рівень українського телебачення. За останній період відбулася примітивізація подачі теми культури у медіа, а про освіту практично і не ведуться бесіди, за винятком, змін до законодавства про вищу освіту чи непорозумінь та скандалів. Так, зокрема на Закарпатті, часто висвітлюють тематику невідповідної поведінки вчителів у школах. За останній час у ЗМІ, не тільки регіональних, але і у місцевих, висвітлювалось декілька гучних скандалів про неправомірну та недостойну поведінку шкільних педагогів.

Звичайно, демонстрація інформації про освітні та культурні події має великий вплив на глядача. У більшій мірі еталонно сприймаються ведучі програм. Цей факт, до речі, був і залишається мотивом для тривоги телевізійних критиків, оскільки поява безлічі телеканалів різного рівня породила, в свою чергу, велику кількість малокультурних і недостатньо грамотних ведучих. Природно, що культурно-просвітницьку функцію ТВ виконує трансляція будь-яких культурних заходів: спектаклів, концертів, кіно- і телефільмів

Говорячи про залучення аудиторії до мистецтва за допомогою телебачення, не можна, звісно, не відмітити деяку «неповноцінність» такого знайомства з прекрасним, однак, потрібно визнати: для великої частини глядачів це навряд чи не єдина можливість познайомитися з тими або інакшими витворами мистецтва.

 Крім телепередач присвячених культурі та освіті визначну роль у розвитку цих сфер відіграє подача про це інформації у новинних сюжетах. Сюжети такої тематики регуалярно з`являються на місцевому телебаченні Зазвичай, вони схожі між собою структурою, лексикою, навіть інтервюованими. От наприклад, у сюжетах, де йдетьс мова про історію зазвичай спеціалістами вистують місцеві іторики Сергій Федака і Роман Офіцинський, коли сюжет про туризм, часто своє слово з цього приводу у новинних доробках каже Федір Шандор, у питанняї мисцетва основними радниками, яких показують на телебачені є, відомі на Закарпатті, мистецтвознавці Михайло Сирохман і Михайло Приймич. Така тендеція до абсолютного не міняння експертів, на нашу думку, демонструє штампування та певну обмеженість ідей створення сюжету.

Часто матеріалам бракує глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто, телесюжети аналізованих каналів часто демонструють низьку аналітичність.

У їх мові домінують штампи, журналісти не шукають найвлучнішого слова, яке могло б найповнішою мірою передати їхню думку і, водночас, відтворити візуальний образ, бідний синонімічний ряд. З іншого боку, лексика матеріалів теленовин часто штучна, запозичена зі словників, а не з живого спілкування. Багато огріхів  –  переважно на фонетичному і стилістичному рівнях. Зважаючи на те, що говорячи про освіту і культуру журналіст повинен залишатися зразком та еталоном грамтності, освідченості та ерудиції. Цього часто бакує медійникам нашого краю. Ми натрапляли на різниі приклади помилкового вживання слів, невідповідності фактів та неточностей висловлювання.

Спостерігається банальність і невибагливість відеоряду, невиразність операторської роботи, низький професіоналізм режисерів і відеооператорів. Журналісти не використовують багатьох хрестоматійних телевізійних прийомів, сюжети однотипні, зроблені за однією схемою (не працюють у кадрі, записують мало інтерв’ю, відеоряд часто не відповідає або суперечить тексту. Разом з тим, у конкурентній боротьбі зростає майстерність телевізійних журналістів, удосконалюється технологія виробництва теленовин, підвищується їхній вплив на глядача.

Утім, зміни, що призводять до пошуку нових форматів, невідворотні, адже вони зумовлені глобальними процесами й спровоковані появою нових ЗМІ. Не можна ігнорувати очевидну загрозу втрати телебаченням свого лідерства серед засобів масової інформації. Колись телебачення посунуло газети, обійшовши їх за рівнем оперативності, але сьогодні простежується інша тенденція. Загальне телевізійне мовлення втрачає свою новинну першість, особливо серед молодіжної аудиторії, і передає її Інтернету. Навряд чи можна прогнозувати зникнення новин на українському телебаченні, але зміни, яких вони зазнали, вже сьогодні, швидше за все, будуть посилюватися. Дедалі важливішу роль відіграватиме розважальна та пізнавальна функції журналістики. Через інформаційне перенасичення, великою кількістю проблемних та політичних матеріалів, аудиторія потребувати простішого, так званого «легшого» контенту. Така потреба і стане шансом привчити публіку до культурної та освітньої журналістики, який на цей час виражена дуже слабо та одноманітно в українських медіа, особливо на регіональному рівні. Вивчення й аналіз принципів, які спрацьовують в інфотейнменті, та особливої манери викладу інформаційно-розважального матеріалу телеведучими й журналістами є перспективним напрямом подальших наукових досліджень.