Міф (міфологічний світогляд)

Філософія життя

Філософія життя – філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше (1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон (1859-1941) та інші.

На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному смислі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людськогосвіту і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.

Істина

І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.

У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні.

Абстрагування

Абстрагування (від лат. abstrahere -відволікати) — смислова операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку.

Походить з традиції античної філософії Платона, Аристотеля, та ін., далі отримав розвиток у філософії «Просвітництва» Локка, Юма,Спінози, Лейбніца, Декарта. Як метод найбільш завершеного вигляду набув у німецькій філософії «ідеалізму» Гегеля і Шеллінга. В 20 столітті в вітчизняній загально-науковій і філософській літературі можна зустріти у вигляді парних діалектичних висловлювань: «Сходження від абстрактного до конкретного», або навпаки — «Перехід від конкретного до абстрактного». Як мислительний метод чи операція в наш час використовується скрізь у наукових дослідженнях, особливо при переході від прикладних досліджень до теоретичних висновків і навпаки. Як такий належить і розглядається у філософській галузі «Логіка і Методологія науки».

Академія

Академія ( від грец. ’Ακαδήμεια) - різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня, а також певних товариств із почесним членством. Поняття "академія" відоме з IV ст. до н.д..

У стародавній Греції Академією називався оливовий гай поблизу Афін, де, за легендою, було поховано афінського героя Академа(грец. ’Ακαδήμος). Саме в цьому гаю розташовувалася школа філософа Платона, яка з часом перебрала на себе назву «Академія».

В епоху Відродження передусім в Італії почали утворюватися товариства сприяння розвитку мистецтв і наук, які вважали Академію Платона взірцем для своєї діяльності.

Аксіологія

Аксіолóгія (від грец. αξια­—цінність) ­— наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язку між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.

Аксіологія виховання ­— орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації.

Аналіз

Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

1. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

2. Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки.

3. Синонім наукового дослідження взагалі.

Аналітична філософія

Аналіти́чна філосо́фія — два по­в'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістич­на філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалужен­ня від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних пози­тивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хроно­логічні межі аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст.

Антиномія

Антино́мія ( грец. αντινομια проти закону/правила) — термін логіки та епістемології, що означає парадокс або нерозв'язну суперечність. Антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними. Поняття антиномії зустрічається в античній філософії і середньовічній схоластиці.

Антропологія

Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

Антропоцентризм

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за якимлюдина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Апокатастасис

Апокатастасис (др.-греч. Ἀποκατάστασις - відновлення) -богословське поняття, що використовується в значенні «відновлення» і в значенні «відновлення всього», коли з нимототожнюється вчення про загальне спасіння.

Апологети

Апологети(від греч.(грецький) apologeormai — захищаю), збірна назва ранньохристиянських письменників, головним чином 2—3 вв.(століття) (період гоніння на християн з боку римських властей), що захищали принципи християнства від критики нехристиянських філософів (іудеїв і «язичників»).

Апорія

Апо́рія (грец. απορια — безвихідність) — за формальною логікою — ускладнення в міркуванні, яке уявляється непереборним. Вантичній філософії широко відомі апорії Зенона Елейського в поняттях руху, простору і часу.

З точки зору марксизму всі апорії зумовлені об'єктивною суперечністю буття і можуть бути подолані тільки матеріалістичною діалектикою.

Апостеріорі

Апостеріо́рі (лат. a posteriori) — те, що випливає з досвіду. Протилежний термін — апріорі.

Апостеріорні знання

Апостеріорні знання — знання, які людина отримує вивчаючи світ завдяки відчуттям. Однак, за Кантом, пізнання світу неможливе тільки через досвід. Воно опирається на певні апріорні поняття, закладені в свідомість суб'єкта пізнання початково.

Протиставлення пізнання апріорі та апостеріорі виникло ще в Античні часи в філософії Платона та Аристотеля. В подальшому різницю між цими поняттями вивчали Северин Боецій, середньовічні арабські філософи (Ібн Рушд, Ібн Сіна)і європейські схоласти(Альберт Великий, Фома Аквінський).

Апофатизм

Апофати́зм (від грец. αποφατικός — негативний) — вчення про те, що вища Реальність в своїй останній глибині незбагненна і невизначна засобами людської мови і понять. Це учення було вперше ясне проголошено упанішадами. Також ідеї про принципову непізнаваність кінцевої Реальності виникають в грецькій філософії, зокрема, у Платона і неоплатоніків.

У християнстві також існує традиція апофатичного богослов'я, тобто описи бога, Абсолюта, шляхом послідовного відкидання («заперечення») всіх визначень, що відносяться до нього, як несумірних з Його природою. Яскравими представниками апофатичного богослов'я в християнстві є Діонісій Ареопагіт, Григорій Нісській, в епоху Відродження — Микола Кузанський.

Апріорі

Апріорі (лат. a priori — первісно) — те, що передує досвіду, є філософським терміном. Протилежний термін, апостеріорі, позначає те, що випливає з досвіду.

Поняття апріорі й апостеріорі є важливими термінами у філософії Канта. Кант приходить до висновку, що при пізнанні світу людина опирається на певні поняття, які не можна вивести з досвіду, тож вони неодмінно закладені в людську свідомість. До таких понять Кант відносить поняття часу й простору.

Араньяки

Араньяки — складова частина індуїстських священних текстів шруті, в яких описуються особливо небезпечні ритуали, які потрібно вивчати в пущі, далеко від людей. Слово араньякаозначає приналежний до пущі. Араньяки написані пізньоведичним санскритом, типовим дляБрахман або Упанішад.

Арістотелізм

Аристотелізм — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченнюАристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ. Етичні принципи Аристотеля яскраво вираженні в одному з його відомих творів — Нікомаховій етиці.

Аскетизм

Аскети́зм (грец. ασκησις — вправа, грец. ασκεω — вправляюся) — релігійно-етичне вчення, за яким придушення людиною своїх фізичних потреб наближує її до божества, до «царства небесного». Аскетизм проповідує відлюдництво, безшлюбність, самотортури, «умертвіння плоті», зречення радощів життя і тому подібне. Протягом всієї історії аскетизм відігравав реакційну роль.

Атараксія

Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.

Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан спокою, що виникає тоді, коли людина відкидає віру в загробне життя, не боїться богів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.

На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві відчуття, тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо догм і будь-чого неочевидного, не припинаючи водночас допитуватися до істини. Як художник Апеллес, розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект

Атман

А́тман^[1] — душа, особистість або власне «я» в індуїзмі та буддизмі.

В індуїстькій традиції Упанішад вважається незмінюваною, вічною сутністю в колі перероджень, ототожнюється з абсолютним духом — Брагманом. Означає суб'єктивну психологічну першооснову буття, душу як в індивідуальному, так і в універсальному значенні.

У буддистській традиції існування атмана як реальної субстанції заперечується; віра в його існування вважається одним з найбільших гріхів, перепоною на шляху просвітлення.

Атхарваведа

Атхарва-веда (санскр. अथर्ववेद) - священний текст індуїзму, одна з Вед, зазвичай під час нумерації розташовується на четвертому місці.

За індуїстською традицією,«Атхарва-веда» була в основному складена двома групами ріші, відомими як Бхрігу і Ангіраса. Частина «Атхарва-веди» приписується іншим ріші, таким якКаушік, Васіштха і Каш'япа. Збереглися дві редакції ( шакхи) «Атхарва-веди», відомі якШаунакія і Пайппалада.

Брахман

Брагман^[1] (санскр. ब्रह्मन् від санскр. बृह्, брг, «зростати, наростати» і санскр. मन्, ман, «відбивати, вірити, мислити») — в індуїзмі абсолютний дух, всесвітня душа, першооснова всіх речей і явищ. Аналог середземноморської концепції абсолютного Бога або гегелівського абсолютного духу. Незмінна, безмежна, повсюдна і трансцендентна дійсність, буття. Складає основу речовини, енергії, часу, простору та всіх сутностей у Всесвіті.

Брахмани

Бра́гмани^[1] або бра́міни (від санскритського слова Brāhmaṇa; Деванагарі ब्राह्मण) — вища з чотирьох головних індуїстських варн, варна жерців

Короткі відомості

Брагмани складають лише 2-5% населення Індії. В 1931 році вони складали 4,32% всього населенняБританськой Індії. Назва повязана з творцем Всесвіту Брахмою. Більшість брахманів — арії не тільки духовно, а й за генетичним походженням.

В Індії брахманів теж називають віпра — натхненними та двіджа — двічі-народженими.

Буддизм

Будди́зм — одна зі світових релігій^[1], яка зародилася в Індії і поширена переважно вАзії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії^[1]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті^[1]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті^[1].

Буденний світогляд

Буденний — сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований світогляд підтримується певними соціальними інституціями.

Буття

Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найбільш абстрактних світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.

Серед синонімів поняття «буття» — поняття «сутність» (від «суть» — 3-ої особи множини дієслова «буть» в староруській мові), «життя» (процес буття для живих створінь називається словом «життя»), реальність, дійсність і т. д.

Слово «буття», яке позначає це поняття в українській мові утворене від слова «бути», синонімами якого є слова «існувати», «жити» і т. д. Мовознавчі дослідження показують, що слово «бути» має дуже давнє походження з тих доісторичних часів, коли існувала єдина індоєвропейська (а можливо навіть загальнолюдська — ностратична) прамова. Це підтверджується зокрема тим, що в багатьох сучасних мовах індоєвропейської сім'ї існують слова, близькі за значенням і за звучанням до слова «бути».

Питання буття є найважливішими питаннями у житті кожної людини. Не дивно, що ці питання цікавили людей з найдавніших часів і відповіді на ці питання займали важливе місце у віровченнях і філософських теоріях різних часів.

Вайшешика

Вайшешика - одна із шести ортодоксальних шкіл (астіка) класичної індійської філософії, історично тісно зв'язана із індійською логічною школою ньяя.

Вайшешика проголошує своєрідну форму атомізму, постулюючи, що всі тіла фізичного Всесвіту зводяться до скінченного числа атомів. Ця система започаткована у другому столітті до нашого літочисленняКанадою, якого називали кана-бхук (поїдач атомів).

З часом вайшешика злилася зі школою ньяя, а після 15 ст. поступово занепала.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій - землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум.

Веданта

Веда́нта (деванагарі: वेदान्त, Vedānta) — будь-яка з декількох шкіл індуїстської релігійної філософії природи дійсності, що базується на Упанішадах; особливо моністична система Шанкара, що вчить поклонінню Брахмі, як творцю і душі всесвіту.

Веди

Ве́ди — священні тексти індуїзму, які були створені в II—I тис. до н. е. і записані ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Ригведи — Веди гімнів^[1], Самаведи — Веди пісень, Яджурведи — Веди жертвоприношень та Артхарваведи — Веди заклинань^[2]. Спочатку Веди передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше, коли священики-брахмани склали спеціальний алфавіт деванагарі для запису санскриту.

Випадковість

Випадковість - прояв зовнішніх нестійких зв'язків в дійсності;вираз, що описує початковий етап пізнання об'єкта; прояврезультату перетину (збігу) незалежних процесів чи подій;прояв невід'ємного доповнення до законів необхідності.

Відродження

Філосо́фія епо́хи Відро́дження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в ХІV ст., що в ХVІІ ст. стає загальноєвропейським явищем. Головна відмінність філософії Відродження —антропоцентризм та гуманізм.

Термін "відродження" свідчить про бажання людини повернуте щось втрачене, віднайти в минулому відповіді на суттєві світоглядні питання.

Віра

Ві́ра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більш ніяких доказів. Віра у людському суспільстві існує у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій). З точки зору теорій, які ототожнюють буття (суще) і істину, віра — це один із спосібів бачення буття (а от же істини). Віра у багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні, та поясненні проявів буття.

Віра — у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але опирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри.

Воля

Воля - феномен регуляції суб'єктом своєї діяльності таповедінки, що забезпечує формування цілей та концентраціювнутрішніх зусиль на їх досягнення.
Воля - це не фізична діяльність, не емоційна діяльність і незавжди свідома діяльність людини, та діяльність, завждивідображає принципи моралі і норми особистості й указує націннісні характеристики мети обраної дії. Людина, здійснюючивольові дії, протистоїть імпульсивним бажанням, формуючи всобі сильну особистість.

Всесвіт

Все́світ — весь матеріальний світ, різноманітний за формами, що їх приймає матерія таенергія, включаючи усі галактики, зорі, планети та інші космічні тіла. Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити. Всесвіт, досліджуваний астрономами, — частина матеріального світу, що доступна дослідженню астрономічними засобами, які відповідають досягнутому рівневі розвитку науки (часто цю частину всесвіту називають метагалактикою), простягається на 1,6·10²⁴ км і нікому не відомо, наскільки він великий за межами видимої частини.

Герменевтика

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами.

Гіпотеза

Гіпо́теза — наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією.

Особливістю гіпотези як форми наукового знання є те, що вона завжди має певний ступінь імовірності

Гносеологія

Гно́сеологія (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

Гуманізм

Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культуріепохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.

Гуманістичний світогляд протиставляється світоглядам, для яких людина не стоїть на вершині піраміди цінностей: релігійному, де найголовнішою цінністю проголошується Бог, класовому, для якого найважливіші інтереси певного класу, імперському, для якого найпершою цінністю є інтереси імперії, тощо.

Даршан

Даршан, даршана (санскр. दर्शन, darśana IAST, «споглядання») - термін у філософії індуїзму, що позначає споглядання, бачення Бога (або його прояви), об'єкта релігійногопоклоніння (наприклад, Мурті), гуру чи святого. Вважається, що можна «отримати даршан» божества в храмі або відвеликого святого

Дедукція

Дедукція — процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні та висновок на їх підставі єчинним (див. Правильність). Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких якАрістотель.^{[Джерело?]} Процес виведення дедуктивно вірний тоді і лише тоді, коли з точки зору логіки за умови вірності вихідних припущень висновки також вірні; або, логічно неможливі хибні висновки за вірних припущень.

Деїзм

Деї́зм (від лат. deus, «бог») — віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, в подальшому він не втручається — на противагу теїзму).

Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняття про якого акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея заснована на відчуженні, абсолютизації і обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістичній формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб’єкта, який творить і пізнає світ.

Детермінізм

Детерміні́зм (лат. Determinatus — визначний, обмежений) — філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі.

Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).

Джайнізм

Джайні́зм (санскр. जैन, від санскр. जिन, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають древню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Дискурс

Ди́скурс (франц. discours — промова, виступ, слова) — у широкому сенсі являє собою складну єдність мовної практики і екстралінґвальних факторів (значима поведінка, котра маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, тобто дає уявлення про учасників комунікації, їхні установки і цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення.

Діалектика

Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.

Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Догмат

Доґма́т (від грец. δογματίζω - постановляти, приймати) — основні положення, що їх слід сприймати як незаперечну істину за будь-яких обставин.

Як правило, поняття доґмат відноситься до області релігії, релігійного вчення. Подібно до аксіоми в математиці, і постулату у фізицідогмат не може бути доведений і приймається як основа у віровченні конкретної релігії. Свідомий відхід від догмата (повне неприйняття або інше трактування) називається єрессю і часто приводить до релігійних конфліктів.

Досвід

До́свід — відображення в людській свідомості законів об'єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навиків, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному.

Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї,знання (внутрішній досвід).

У філософії досвід є основою всього непонятійного знання про дійсність. До досвіду повинна зводитися вся наука, вона повинна бути достовірною; в той же час пізнанню не можна зупинятися тільки на досвіді. Навпаки, досвіду належить бути впорядкованим, звіреним, об'єднаним за допомогою мислення і навіть виправленим та доповненим.

Дуалізм

Дуалізм — доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.

Екзистенціалі́зм

Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Еклектика

Еклекти́зм, також екле́ктика (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій.

Еклектизм — був напрям у давньогрецькій філософії доби еллінізму, в 2 столітті до н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між ученнями і школами.

Еклектизм був більш-менш поширений у школах епікурейців, стоїків, академіків, перипатетиків, кініків.

Експеримент

Експериме́нт (рос. эксперимент, англ. experiment, нім. Experiment n, Test m, Versuch m)

1. Спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування.

2. Форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Елеати

Елеати - давньогрецькі філософи, представники елейскоїшколи (кінець VI - перша половина V ст. До н.е.).

На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей. Елеати аргументовано критикують всі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.

Емпіризм

Емпіри́зм (грец. έμπειρία — досвід) — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що всезнання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм — це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.

Ентелехія

Ентелехія (грец. ἐντελέχεια) — реалізація, дійсність. Життєва сила, що її припускають у філософії віталізму. В філософіїАристотеля — внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльний, формуючий початок.

Енциклопедисти

Енциклопедисти (фр. Encyclopédistes, англ. Encyclopaedists) — група європейських мислителів, науковців, письменників та митців XVIII сторіччя, які співпрацювали над Енциклопедією, під редакторством Дені Дідро та Жана Д'Аламбера. Робота над Енциклопедією йшла між 1751 та 1772 роками.

Епікуреїзм

Епікурейство — школа давньогрецької філософії, заснована Епікуром в Афінах, яка досить широко впливала на свідомістьмислителів наступних етапів еллінської епохи, а також Стародавнього Риму.

Епікур спирався на головні положення філософії Демокріта, оскільки вчителем Епікура був його послідовник Навсіфан. Водночас Епікур створює зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».

Естетика

Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisthēta — відчутні речі та aisthanesthai — пізнавати) — філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Естетика - наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.

Есхатологія

Есхатологія (грец. ἔσχᾰτον, «кінець») — розділ теології і філософії, що складає систему поглядів і вірувань про кінець світу, а також про долю людства і Всесвіту після нього. Есхатологічні уявлення присутні в багатьох релігійно-філософських і світоглядних системахЗемлі. Іудаїзм, християнство та іслам мають власну есхатологічну концепцію: «страшний суд».

Етика

Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος — звичай)

1. Наука, що вивчає мораль.

2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (лікарська етика, етика державного службовця тощо). Є важливим фактором свідомого підтримання правопорядку в суспільстві.

Ідеалізм

Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовне начало: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенніосновного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.

Ідеї (у Платона)

Значні ідеї: реалізм

Реалізм — філософський погляд, за яким існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов. Реалізм не тотожний матеріалізму, оскільки реалістичні філософські погляди часто, навіть здебільшого, проголошувалиреальність існування ідей.

Іманентний

Іманéнтність — характеристика притаманності, властивості предмету чи явищу, що випливає з його внутрішньої природи.

Імане́нтний (лат. властивий, притаманний чомусь) — внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи.

Індукція

Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

Іпостась

Іпостась (дав.-гр. ὑπόστᾰσις, основа, сутність) — термін античної філософії, вперше вжитий Посідонієм (I ст. до н.е.) в значенні одиничного реального буття. У християнстві починаючи з патристики термін "іпостась" служить для позначення кожної з осіб триєдиного Бога (відповідно до християнського догмату, Трійця складається з трьох Іпостась).

Істина

І́стина — одна з центральних категорій гносеології^[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини^[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності^[3].

У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом^[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні^[4].

Йога

Йо́га^[1] (дослівно: «звязок [з Брагманом]») — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітнихіндійських духовних і фізичних практик, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.

Карма

Ка́рма (санскр. कर्म, від санскр. कर्मन् карман «справа, дія, праця» / «причина-наслідок, відплата») — універсальний закон дії та наслідків в дхармічних релігіях.

Причина і наслідок є головною двоїстістю матеріального світу. Все, що відбувається, має причини та наслідки, прямі та непрямі. Випадковості не існує. Все є частиною високоорганізованої структури причин та наслідків. Причина та наслідок відноситься до принципу дії та реакції. Відповідно до Ведичного вчення, цей принцип прикладається і до фізичного і до метафізичного рівня.

Картезіанство

Картезіа́нство складається з багатьох напрямів та течій філософії другої половини XVII ст., серед яких можна знайти навіть взаємовиключні. Картезіанська філософія (Картезій — латиною Декарт) саме у Декарта вбачає свої витоки.

Катафатизм

Катафатизм (від грец. Kataphatikos - "ствердну") - один з методів усвідомлення Божественного, заснований на злиттісимволу і об'єкта зображення, поклонінні священномуатрибуту, реліквії, св. мощам. Катафатіческая теологія вважає в основу принцип аналогій, відповідників; у візантійськомумистецтві вона служила ідейної опорою иконопочитания впротистоянні іконоборства, але найбільш повне вираженнякатафатізм отримав в західноєвропейському католицькомумистецтві.

Категоричний імператив

Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує єдиний фундаментальний моральний принцип: чинити так, аби завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Колесо сансари

Сансара або Самсара (санскрит:संसार) — нескінченний циклстраждань (народжень, хвороб, смертей та реінкарнацій) вбуддизмі, індуїзмі, джайнізмі, сикхізмі та інших дхармічних релігіях.

У релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — це уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження і смерті, трансміграція душі (метемпсихоза)

Конфуціанство

Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуттяобов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманістьтощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норметикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

Концептуалізм

Концептуалізм (від лат. Conceptus - думка, поняття) - напрямсхоластичної філософії; доктрина, згідно з якою пізнанняпроявляється разом з досвідом, але не виходить з досвіду. У суперечці про Універсал концептуалісти, як і номіналісти,відкидаючи вчення реалізму, заперечували реальне існуваннязагального незалежно від окремих речей, але на відміну відноміналістів визнавали існування в розумі загальних понять, концептів як особливої ​​форми пізнання дійсності.

Концепція

Конце́пція, також Концепт (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Термін вживають також для позначення головного задуму в науковій, художній, політичній та інших видах діяльності людини.

Креаціонізм

Креаціонізм (англ. creationism) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя наЗемлі створені вищою, надприродною силою. Креаціонізм не є цілісною доктриною — існує багато різновидів креаціонізму з різними уявленнями про час акту творіння та різним ставленням до сучасних наукових поглядів на біологічну та геологічну еволюцію

Ліцей (лікей)

Ліцей — навчальний заклад середньої базової освіти. Назва походить від грец. Λύκειον — район на околиці Стародавніх Афін, де був зведений давній храм Аполлона Лікейського.^[1] В афінському лікеї викладав своїм учням Аристотель.

В 18-19 століттях (до 1917) ліцеєм називався тип середноьго і вищого навчального закладу. Нині ліцей — загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня акредитації з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою

Логіка

Ло́гіка (грец. λογιχη від грец. logos — слово, сенс, думка, мова) — наука про форми та закони мислення. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад коґнітивної психології.

Логос

Логос — термін старогрецької філософії, який вживався Гераклітом, Платоном та іншими в значенні закон. У східних філософіях йому аналогічні дао, а також — дхарма. Логос — образ вогню.

В античній філософії Логос — це термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа і людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» бог.

Маєвтика (у Сократа)

Своє мистецтво пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — маєвтика (тут дослідники проводять паралель із тим, що мати Сократа була повитухою, жінкою, що допомагає народженню). Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину, обговорювану з установками того, хто намагається.

Масова свідомість

Ма́сова свідо́мість — один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації.

Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У М.с. дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Матеріалізм

Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак, зазвичай, матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму.

Матерія

Мате́рія (з грецьк. матер - мати) — мати всього сущого, філософська категорія для позначення (об'єктивної) дійсності (реальності), яку люди здатні пізнати через відчуття і яка проте існує (об'єктивно) незалежно від них. Все суще, все об'єктивно існуюче являє собою різні форми існування та руху матерії у просторі та часі. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження йексперименту. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.

Метафізика

Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде післяфізики. Так назвали учні Арістотеля його твори, що не потрапили до твору "Фізика".

Метод

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через») (рос. метод, англ. method, нім. Methode f) – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу.

Слово "метод" з'явилося в англійській мові в 1541 році з французької і латини.

Методологія

Методоло́гія науки (від метод і грец. λόγος — вчення) — термін, що в залежності від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.

Міманса

Міманса, пурва-міманса (санскр.) — одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії. Викладена в Міманса-сутрах, авторство яких приписують Джай-міні (4-3 ст. до н.е.).

Послідовники міманси вважали, що Веди не є божественним одкровенням, і тому ведичні релігійні філософські положення потребують логічних обґрунтувань.

Міманса виходить з того, що остаточне звільнення індивіда від перевтілень (мокші) не можна раціонально пояснити. Але до мокші індивід може прийти і незалежно від своїх прагнень – завдяки беззастережному дотриманню громадських і релігійних обовя’зків – дхарми.

Міф (міфологічний світогляд)

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. (див. Міфологія). Філософія, яка помиму своєї популярності, є помилковою.

Монади (монадологія)

Монадоло́гія (Monadologie, 1714) — одна із праць Ґотфріда Лейбніца, що найкраще визначає його філософію — монадизм. Написана під кінець його життя щоб підтримати метафізику простих субстанцій. Монадологія, таким чином, — праця про формальні атоми — не фізичні, а метафізичні.

Натурфілософія

Натурфілосо́фія (лат. natura - "природа") — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософіею і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу.

Наука (науковий світогляд)

Науковий світогляд - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ(природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука — це процес творчої діяльності з отримання нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука — системазнань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Необхідність

Необхідність - явище, визначене певною областю дійсності іоднозначно передбачуване в рамках знання про неї.Необхідність протиставляють випадковості.

Неоплатонізм

Неоплатоні́зм — ідеалістичний напрям античної філософії III-VI ст., що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії. Найбільш відомим і значним виразником ідей неоплатонізму є Плотін. Ідеалістична теорія ідей Платона прийняла в неоплатонізмі форму вчення про еманації (випромінювання) матеріального світу з духовного першоджерела.

Нірвана

Нірвана — стан переходу в абсолютну пустоту, небуття, спокій. Виникає в результаті відмови живої істоти від всіх пристрастей,бажань, почуттів. Центральне поняття буддизму і джайнізму. Необхідною умовою досягнення нірвани є розрив безкінечного циклу народження і смерті — самсари.

Номіналізм

Номіналізм — напрям в середньовічній філософії, який у диспутах про універсалії протистояв реалізму.

Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я», «назва». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (так звані, універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Дунс Скот,Росцелін, Вільям Оккам.

Ньяя

Ньяя — одна з ортодоксальних (астіка) шкіл індійської філософії, яку характеризують як школу логіки.

Засновником школи ньяя був давньоіндійський філософ Готама, автор «Ньяя-сутр». Погляди представників цієї школи переважно матеріалістичні й близькі до поглядів школи вайшешика. За їхніми уявленнями світ складається з вічних дрібних частинок «ану»: води, землі, повітря і вогню.

Омана

Омана, філос., ухилення від істини, прийняте нами за істинне судження; грунтується завжди на невірності по суті самихпосилок, а тому його треба відрізняти від помилки, якапредставляє порушення лише формальної сторони мислення.Першу класифікацію З. дав Бекон під ім'ям "ідолів". Причинувиникнення З. одні філософи бачать у волі (Лейбніц, Шопенгауер), більшість же приписує їх розуму.

Онтологія

Онтоло́гія — (лат. ontologia від дав.-гр. ών рід. п. грец. όντος — суще, те, що існує і грец. λόγος — учення, наука) — це вчення пробуття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

Пантеїзм

Пантеїзм (англ. Pantheism, грецьке: Pan - усе і Theós - Бог) — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним зБогом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це - вірування чи вчення, яке представляєприродний світ, включаючи людину, частиною божества.

Термін "пантеїст" був введений англійським філософом Дж. Толандом (1705), а термін "пантеїзм"- його противником нідерландським теологом І. Фаєм (1709).

Патристика

Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

Передвизначення

Передвизначення - релігійне уявлення про вихідної від волі Бога встановленою подій історії та людського життя. У релігії - попередня заданість життялюдини, його порятунку або засудження у вічності волею Бога.Ідея приречення має особливе значення в монотеїстичнихрелігіях, оскільки з точки зору монотеїзму все існуючевизначається волею Бога (у тому числі і зло), тому проблемаприречення стикається з проблемою теодицеї.

Перипатетики

Перипатетики (від грец. περιπατέω — прогулюватись) — давньогрецька філософська школа послідовників Аристотеля, проіснувала до ІІІ століття нашої ери.

Назва школи походить від звички Аристотеля прогулюватись разом із учнями під час читання лекцій. Інша назва школи Лікей походить від назви району у східній околиціАфін, де Аристотель почав навчати своїх учнів.