Тема 11. Процедури адміністративного оскарження.

Завдання та задачі:

1. Зазначте адміністративний орган - суб‘єкта розгляду адміністративної скарги, у разі оскарження:

а) рішення виконавчого комітету міської ради;

Основний Закон нашої держави (ст.19) визначає, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, бюджету та фінансів, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, у галузі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення тощо. Реалізовуючи зазначені повноваження органи місцевого самоврядування наділені правом приймати відповідні управлінські рішення:

рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень ( частина перша статті 59 Закону). Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос;

виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради (частина шоста статті 59 Закону);

сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (частина восьма статті 59 Закону).

Досить часто громадяни, вважаючи, що рішення органів місцевого самоврядування є неправомірними, оскаржують їх до місцевих державних адміністрацій, інших органів виконавчої влади. З питаннями щодо порядку оскарження рішень органів місцевого самоврядування звертаються люди і до громадських приймалень органів юстиції.

У зв’язку з цим, Головне управління юстиції роз’яснює, що статтею 71 Закону визначено гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб. Зазначені гарантії передбачають, що органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. Стаття 20 Закону визначає, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Які ж органи наділені правом контролювати діяльність органів місцевого самоврядування?

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" роз’яснює, що нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування покладено на прокуратуру України. Відповідно до статті 19 Закону України «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Отже, якщо громадянин вважає що рішення чи дії органу місцевого самоврядування є неправомірними він може оскаржити їх до органів прокуратури.

Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора вноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України «Про прокуратуру»). У зв'язку з наведеним, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-Кодекс) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративний позов подається у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою. Вимоги щодо написання адміністративного позову визначені статтями 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

 У позовній заяві зазначаються:

 1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо; 6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

б) дій адміністратора дозвільного центру;

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», державний адміністратор - посадова особа міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у місті Києві державних адміністрацій, уповноваженого органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, яка організовує видачу (переоформлення, видачу дублі­катів, анулювання) суб'єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих і регіональних дозвільних органів.

Учасники дозвільного центру, представники міської ради та її виконавчих органів, посадові особи дозвільних органів, уповноважені відповідно до законодавства видавати документи дозвільного характеру, за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру несуть відповідальність у порядку, встановленому Законом України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.

Дії або бездіяльність учасників дозвільного центру можуть бути оскаржені до начальника управління державної реєстрації або до місцевого загального суду як адміністративного суду, у порядку, встановленому законом. (ст. 18 КАС України).

Шкода, заподіяна учасниками дозвільного центру фізичним або юридичним особам під час виконання своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню у порядку, встановленому законом.

Факти порушень вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності можуть розглядатися на нарадах за участю міського голови у присутності керівників місцевих дозвільних організацій.

Також посадові особи дозвільних центрів несуть відповідальність за ст. 166-10 КУпАП- «Порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру».

в) відмови у наданні дозволу на розміщення зовнішньої реклами, який особа отримала через дозвільний центр;

Перелік нормативних актів: Закон України „Про регулювання містобудівної діяльності”; Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”; Закон України „Про рекламу”, „Типові правила розміщення зовнішньої реклами”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р № 2067; відповідне рішення Львівської міської ради „Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Львові.