IХ. Використана література.

1. Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас.

2.Чупринін О. О. Українська література для 9 кл. ІІ семестр. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – Х.: Вид. група «Основа», 2011. – 135, [1] с. – (Серія «Мій конспект»)

3.Бандура Олександра. Українська література: Підруч. Для 9 кл. гуманітарних гімназій, ліцеїв та шкіл з поглибленим вивченням предмета. – 2-ге вид., перероб. – К.: Освіта, 1998. – 544 с.

4.Літературознавчий словник-довідник / За ред.. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752с. (Nota bene)

X. Додаток.

ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ
Рибалка

МАЛОРОСІЙСЬКА БАЛАДА

Вода шумить!.. Вода ґуля!..

На березі Рибалка молоденький

На поплавець глядить і примовля:

— Ловіться, рибочки, великі і маленькі!

Що рибка смик — то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він, — а сумує!

Сумує він, — аж ось реве.

Аж ось гуде, і хвиля утікає!..

Аж гульк!., з води Дівчинонька пливе,

1 косу зчісує, і брівками моргає!..

Вона й морга, вона й співа:

— Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький.

На зрадний гак ні щуки, ні лина!..

Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?

Коли б ти знав, як Рибалкам

У морі жить із рибками гарненько.

Ти б сам пірнув на дно к линам

І парубоцькеє оддав би нам серденько!

Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні,

— Як сонечко і місяць червоненький

— Хлюпощуться у нас в воді на дні

— І із води на світ виходять веселенькі!

Ти ж бачиш сам, як в темну ніч

Блищать у нас зіроньки під водою.

Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, —

Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!

Зирни сюди!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало, — глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!

Вода шумить!.. Вода гуде...

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав, Рибалка йде.

То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!..

Вона ж морга, вона й співа...

Гульк!.. — приснули на синім морі скалки!..

Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..

І більше вже ніде не бачили Рибалки!..

Коментар

Сюжет балади «Рибалка» навіяний П. Гулаку-Артемовському відомим твором видатного німецького поета Ґете. Але твір має виразні національні ознаки, наближений до фольклорного твору високою емоційністю (вживається багато окличних речень, звертань, вигуків), вживанням зменшувально-пестливих слів, використанням казково-легендарного сюжету про зваблення молодих рибалок міфічними річковими істотами —русалками. Романтично налаштований юнак, який прагнув кохання, піддався чарам Дівчиноньки і пропав на дні ріки.

Євген Гребінка
Українська мелодія

«Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»

«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

Мені в домовину лягати пора.

Як очі закрию, що буде з тобою?

Останешся, доню, одна, сиротою!

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця, стану»

.

«О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!»

Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить:

«О, Боже мій милий! що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світа згубила!»

Коментар

Вірш Є. Гребінки «Українська мелодія» розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину.
Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.

Микола Костомаров
Соловейко

Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенько!

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині...

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він: не то співець

Віршами люб'язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії;

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк...

Терликнув — вп'ять залився...

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странний спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець — ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало;

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава,

Де дівчина сиділа.

Коментар

Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих — соловейка. Його спів то веселий, то сумний, зрізними переливами та колінцями. 1 ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі — хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу. Вірш пройнятий елегійним настроєм.

Віктор Забіла
Соловей

Не щебечи, соловейку.

Під вікном близенько;

Не щебечи, малюсенький.

На зорі раненько.

Як затьохкаєш, як свиснеш.

Неначе заграєш;

Так і б'ється в грудях серце,

Душу роздираєш.

Як засвищеш голосніше,

А далі тихенько:

Аж у душі похолоне,

Аж замре серденько.

Зовсім трошки перестанеш,

Лунь усюди піде;

Ти в темну ніч веселися,

І як сонце зійде.

Твоя пісня дуже гарна,

Ти гарно й співаєш,

Ти, щасливий, спарувався

І гніздечко маєш!

А я бідний, безталанний.

Без пари, без хати:

Не досталось мені в світі

Весело співати.

Сонце зійде — я нуджуся,

І заходить — плачу:

Котру люблю дівчиноньку,

Тієї не бачу.

Довго й чутки вже не маю

Про милу дівчину;

Цілий вік свій усе плачусь

На лиху годину.

Не щебечи, соловейку,

Як сонце пригріє!

Не щебечи, малюсенький,

І як вечоріє!

Ти лети, співай тим людям,

Котрі веселяться;

Вони піснею твоєю

Будуть забавляться.

А мені такая пісня

Душу роздирає! —

Гірше б'ється .моє серце,

Аж дух завмирає.

Пугач мені так годиться:

Стогне, не співає;

Нехай стогне коло мене

Да смерть возвіщає.

Коментар

В. Забіла у вірші «Соловей» використовує прийом поетичного паралелізму, щоб передати почуття закоханого ліричного героя. Герой говорить, як гарно співає соловей — аж серце завмирає у тих, хто його слухає. І це зрозуміло, адже той соловейко закоханий, має дружину, гніздечко. А він — «бідний, безталанний», не має ні пари, ні хати, не може одружитися з тією, котру любить. Тому просить соловейка не щебетати, не ятрити душу. До його настрою тепер більше підходить крик пугача — злого віщуна. Написаний твір у дусі народної пісні з усіма її жанровими ознаками, покладений на музику.