Хронологія подій Болонського процесу.

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписаноЄвропейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (MagnaChartaUniversitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету ФабіоРоверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора РоджераДіллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора МануэляНуньесаЕнкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських:

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено та прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій вищої освіти Європи, яку підписали 43 країни (Україна в тому числі). Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яким більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці.

25 травня 1998 року міністри освіти Франції, Італії, Великобританії та Німеччини на конференції, присвяченій 800-річчю Сорбонського університету, підписали так звану Сорбонську декларацію «Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти». Основні ідеї цього документу: двоступенева структура вищої освіти; використання кредитно-модульної системи; міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі право навчання за програмами магістра від повідано до положень Лісабонської конвенції.

19 червня 1999 року міністри освіти 29 європейських країн підписали Болонську декларацію. головною метою якої проголошувалась побудова до 2010 року загальноєвропейського простору вищої освіти (TheEuropeanHigherEducationArea), в якому викладачі та студенти зможуть безперешкодно пересуватись. а їхні кваліфікації будуть визнаватися. В цьому документі також наголошувалось на сприянні європейському співробітництві в забезпеченні якості освіти для розробки адекватних критеріїв і методологій.

19 травня 2001 року Прага представники 33 європейських країн підписали Празьке комюніке. Саміт підтвердив позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, і визначив напрямки і пріоритети подальших дій. Високо оцінив активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA), національних студентських спілок Європи (ESIB) та конструктивну допомогу з боку Європейської комісії.

18-19 вересня 2003 року стартував Берлінський саміт – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах – учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціально-гуманітарні, економічні) .