Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на основі однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно-патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є природно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницьке створені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких суспільне життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спрямованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи експлуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявилися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів "справедливість" існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що неспроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини.

В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах влади.

В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.

В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів І незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей.

Держава в політичній системі суспільства

План

1. Походження держави, її сутність, ознаки і функції.

2. Форми державного правління та державного устрою.

3. Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади.

4. Походження держави, її сутність, ознаки і функції.

Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території.

Потрібно пам'ятати, що поняття держави неоднозначне:

1. це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.

2. організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).

3. поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,

4. система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.

Державу відрізняє:

1. наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;

2. наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;

3. наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.

В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави.

Платон вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.

Арістотель вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра.

Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.

Теологічна концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).

Договірна теорія розвивається протягом ХУІ-ХУШ ст ст. Виникають вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо.

В тісному зв'язку з цією ідеєю виникає і вчення про суспільний договір. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди учасників угоди. Договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір.

В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами (Франц Оппенгеймер).

Психологічна теорія походження держави (Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб.

Прихильники органіцистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини.

Марксистська теорія походження держави пояснює походження держави наступним чином. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву - держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам економічно панівного класу.

Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, і суб'єктивні спрямованості людей.

Особливості держави:

1. Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.

2. Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.

3. Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.

4. Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.

5. Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:

o податки;

o територія;

o відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення,

o поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;

o виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави належать наступні:

1. законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів;

2. економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;

3. соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;

4. захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,

5. культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у:

1. захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;

2. у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.