Плюралізм західноєвропейської політичної думки ХІХ - поч. ХХ століття

План

1. Лібералізм і неолібералізм.

2. Консерватизм і неоконсерватизм.

3. Ліві та лівоцентристські ідеологічні доктрини.

4. Екстремістські політико-ідеологічні доктрини.

Політика як практична діяльність завжди має ідеологічне обгрунтування, тобто здійснюється під впливом певної сукупності поглядів та ідей, що виражають інтереси тих чи інших соціальних спільностей людей.

Зв'язок політики з ідеологією простежується з переходом від феодалізму до капіталізму; він проявляється в діяльності політичних партій, які за своєю природою є не тільки носіями влади, а й ідеологічними спільностями. Ідеї і погляди партій та інших політичних сил стають ідейно-політичними доктринами (від лат. dосtгіnа) і реалізуються в державній політиці, визначаючи той чи інший її тип.

Відмінності між різними типами ідеологічного обгрунтування політики стосуються

· організації економічної та інших сфер суспільного життя,

Лібералізм і неолібералізм

Лібералізм проголошує найвищою цінністю свободу, обґрунтовує ідеї недоторканності особи і приватної власності, вільної підприємницької діяльності, невтручання держави в економіку.

Найвідомішими представниками ліберального напряму західноєвропейської політичної думки XIX ст. є Б. Констан, А. Токвіль, І. Бентам, Дж. С. Мілль та ін.

Бенжамен Анрі Констан де Ребек (1767-1830) вважається духовним батьком європейського лібералізму.
Він розрізняв політичну та особисту свободу. В античному світі люди знали лише політичну свободу, яка полягала в можливості їхньої безпосередньої участі у здійсненні політичної влади. Особисте життя громадян детально регламентувалось і контролювалось державою. Для народів передових країн тогочасної Західної Європи політична свобода вже не має колишнього значення.

Для них свобода - це особиста, громадянська свобода, яка полягає в незалежності індивідів від державної влади.

Б. Констан визнавав прийнятними лише ті форми правління, в яких є гарантії індивідуальної свободи.

Такими гарантіями він вважав

Громадську думку, зосереджену в парламенті

Поділ і рівновагу гілок влади.

Політична свобода громадян виявляється в тому, що вони беруть участь у виборах до законодавчого органу, який входить до системи вищих органів влади і втілює громадську думку.

Виконавча влада здійснюється урядом, міністри якого відповідальні перед парламентом.
В державі має існувати "нейтральна влада" в особі глави держави. Наділений відповідними повноваженнями монарх бере участь у здійсненні влади всіма її гілками, попереджує конфлікти між ними і узгоджує їхні дії. Судову владу Б. Констан виокремлював як самостійну. Такий поділ влади забезпечує у суспільстві свободу.

Співвітчизник Б. Констана Алексіє де Токвіль (1805-1859) - історик, соціолог і політичний діяч - "Про демократію в Америці" (1835).

В центрі уваги вченого були проблеми демократії. Він розглядав її не лише як певну форму правління, а й як такий суспільний лад, що не знає станового поділу і базується на принципірівності.

Досягнення рівності (рівність суспільного становища індивідів) не означає встановлення свободи. В усі часи люди віддавали перевагу рівності перед свободою, що є загрозою для сучасної демократії, яка можлива лише за умови єдності рівності та свободи. Проблема полягає в тому, щоб усіляко сприяти досягненню балансу рівності і свободи, створюючи для цього відповідні політико-правові інститути.

Вивчаючи та порівнюючи досвід політичного розвитку Франції і США, А. Токвіль дійшов висновку, що однією з найбільших перешкод для досягнення свободи і, відповідно, демократії, є надмірна централізація державної влади.

Для встановлення свободи і демократії в цілому необхідні:

Представницька форма правління

Поділ влади

Місцеве самоврядування

Забезпечення свободи друку,

Забезпечення свободи совісті

Забезпечення незалежності суддів

Створення суду присяжних.

Противагу розмежуванню людей він вбачав у наданні їм якомога більших реальних можливостей для спільної участі в політичному житті. Тільки в єдності рівність і свобода забезпечують демократію і є самодостатніми умовами справді людського буття.

Чільне місце в лібералізмі має переконання про те, що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розрахунок на отримання від своїх дій якнайбільшої особистої вигоди.

Найповнішою мірою це переконання знайшло обгрунтування у вченні англійського філософа і юриста Ієремії Бентама (1748-1832), яке дістало назву "утилітаризм" (від лат. utilitas - користь, вигода) - "Фрагменти про владу" (1776) і "Принципи законодавства" (1789) І. Бентам виходив з того, що сенс людської діяльності складають отримання задоволення та уникнення страждань, а найвагомішим критерієм оцінки будь-яких явищ є їхня корисність, тобто здатність бути засобом розв'язання якого-небудь завдання. І. Бентам визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Критерієм оцінки цього права є користь, а його метою - найбільше щастя найбільшої кількості людей. І. Бентам обстоював республіканський устрій держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Однак він був проти того, щоб ці гілки існували самі по собі й діяли незалежно одна від одної.

Законодавча влада повинна здійснюватися однопалатним парламентом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавча влада має здійснюватися посадовими особами, які підпорядковуються законодавчій палаті парламенту, відповідальні перед нею і часто змінюються.

Основоположні ідеї і принципи класичного лібералізму були сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. й Конституції 1791 р., в американській Декларації про незалежність 1776 р. і Конституції 1787 р. Прихильниками лібералізму були "батьки-засновники" США Т. Джефферсон і Дж. Медісон.
На початку XIX ст. поняття "лібералізм" увійшло до європейського суспільно-політичного лексикону.

У XIX ст. в багатьох європейських країнах виникли ліберальні політичні партії, які функціонували як масові організації. В середині XIX ст. доктрина класичного лібералізму стала пануючою у європейській і північноамериканській політичній думці, а ліберальні партії займали провідні позиції в політичному житті західних країн.

Криза класичного лібералізму виявилась на рубежі XIX-XX ст. з настанням монополістичного етапу розвитку капіталізму. Монополістичні об'єднання стали витісняти з ринку дрібні й середні підприємства, які не витримували конкуренції з ними і розорялись. Монопольні ціни, банкрутство дрібних і середніх підприємств призводили до зубожіння широких верств населення капіталістичних країн, зростання безробіття, загострення класової боротьби між найманими працівниками і власниками засобів виробництва.

Ідеологи буржуазії виступили з пропозиціями про перегляд деяких найважливіших положень класичного лібералізму і здійснення реформ, покликаних обмежити свавілля монополій і полегшити становище найбільш знедолених верств населення. Вони сформулювали низку нових важливих принципів лібералізму, які склали соціальний лібералізм.

Мова йде про реальне забезпечення соціальних прав людей на:

Працю

Відпочинок

Добробут

Охорону здоров'я

Освіту

Для приборкання стихійних сил економічного розвитку визнано за необхідне втручання держави в економіку й соціальні відносини.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) виступив з теорією "регульованого капіталізму", згідно з якою в нових історичних умовах держава має відмовитись від ролі "нічного сторожа" і стати дійовим регулятором соціально-економічних відносин.

Вона мусить