Існують у соціально неоднорідному суспільстві.

Якщо характеризувати політичну системи суспільства більш повно,

то необхідно зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних

інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації

суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим,

ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного

режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе

організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою,

характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію

влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві,

характер участі у політичному житті.

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної

суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною,

економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне

становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-

контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства

визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою,

формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи

консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами.

Елементами політичної системи, тобто її складовими, є: а) суб'єкти

(носії) політики; б) політичні норми та принципи; в) політичні відносини

(стосунки); г) політичні погляди, політична свідомість та політична культура;

д) зв’язки, що об'єднують названі компоненти.

При системному вивченні елементів політичної системи можна

відзначити, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних

сторін політичної системи: а) інституціональної (організації, установи);

б) регулятивної (норми, принципи); в) функціональної (політичні функції,

політичний процес, політичний режим); г) ідеологічної (політичні погляди,

політична свідомість та культура); д) комунікативної (зв'язки, що об'єднують

вказані елементи політичної системи).

Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи;

представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч.

держава, а також окремі люди.

Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто

основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами,

націями, політичними партіями та іншими суб'єктами політики. З одного боку,

політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і

процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики у

тих чи інших межах стосовно до конкретної політичної ситуації. До складу

політичних норм включають норми права, норми політичних партій і

громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи,

моральні норми політичного життя. Політичні норми передбачають і

відповідальність суб'єктів політики за їхні порушення. Специфіка політичної

відповідальності полягає у тому, що вона наступає не тільки за винні дії, але й

за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність

може проявлятися у формі осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата

тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск,

відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності

політичної партії. Наступним структурним елементом політичної системи

суспільства є політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами

стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких у суб'єктів з'являються і

реалізуються права і обов'язки. Політичні відносини включають у себе

реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу,

політичного режиму.

Політичні функції — це основні напрямки політичної діяльності

суб'єктів політики. До них належать: а) владно-політична інтеграція

суспільства; б) регулювання соціально-політичної діяльності; в) забезпечення

цілісного управлінського впливу на суспільні процеси тощо.

1. Громадянське суспільство: поняття, ознаки, структура

Словосполучення "громадянське суспільство" умовне, оскільки "негромадянського", а тим більше "антигромадянського" суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов'язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським через його незрілість, примітивність, а також тому, що там взагалі не було таких понять, як "громадянин", "громадянство".

Інститут громадянства виник і отримав політико-правове визнання лише в буржуазну епоху, під впливом природних прав людини та необхідності їх юридичного захисту. Сам термін "громадянське суспільство" набув у літературі свого особливого змісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан, характер) суспільства, його соціально-економічну, політичну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності.

Громадянське суспільство — це сукупність поза-державних, позаполітичних відносин (економічних, соціальних, культурних, моральних, духовних, корпоративних сімейних, релігійних), які утворюють особливу сферу специфічних інтересів вільних індивідів — власників та об'єднань.

Свій внесок в розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, як Арістотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основоположних ідей:

• економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини;

• безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина;

• легітимність і демократичний характер влади;

• рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;

• наявність правової держави, в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

• політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

• свобода слова й друку, незалежність засобів масової інформації;

• невтручання держави в приватне життя громадян;

• ефективна соціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.

Громадянське суспільство — це така організація людей, в якій кожна людина є вільною у своїй поведінці і має можливість приймати самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, загальну справедливість, у людський розум, тобто це "відкрите суспільство", що є реальністю в розвинутих західних демократіях.

1. Принципи та механізм взаємодії громадянського суспільства та держави.

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.

Державу не можна уявити без права, тому залежно від ролі права вона може бути або правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб'єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там, де існують інститути громадянського суспільства.

Правова держава — політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи, її соціальна безпека закріплені в законі, і тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства надає можливість створити правову державу.

Зміст напрямків взаємодії правової держави і громадянського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю у суспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи, права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими її справами, права на певні послуги держави.