Психологічні особливості етапів життєдіяльності сім’ї.

Психологічний аналіз функцій сім’ї

 З огляду на наведені особливості сім’ї виокремимо кілька її функцій — особливих форм життєдіяльності, пов’язаних із задоволенням потреб сім’ї:

- економічну, що спрямована здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб;

 -• регулятивну, що полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету і влади;

 -• репродуктивну, що спрямована на народження дітей і продовження людського роду;

 -• сексуальну, що передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення;

 -• виховну, що реалізується у трьох аспектах — первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена;

 -• комунікативну, що задовольняє потреби членів сім’ї у спілкуванні і взаємодії один з одним і соціумом, багато в чому визначаючи характер сприйняття останнього;

 -• рекреативну, що передбачає організацію дозвілля і відпочинок;

 -• психотерапевтичну, що реалізується у двох аспектах — “погладжування” (ласка й увага один до одного) і “резонування” (розуміння і допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистісному розвитку).

 Перелічені функції так тісно взаємозалежать, що жодну з них не можна визнати основною.

Структура сім’ї.

Під структурою сім'ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї.

За своєю структурою сім’ї можуть бути авторитарними та демократичними.

Авторитарна сім’я характерна суворим, безперечним підпорядкуванням жінки чоловіку, чи чоловіка – жінці і дітей – батькам.

Демократична сім’я характерна взаємною повагою членів сім’ї один до одного, розподіленням сімейних ролей відповідно потребам конкретних обставин. В авторитарній сім’ї жінка, або чоловік є монопольним хазяїном. В демократичній є лідер, авторитет.

Структура сім'ї:

o повна - з неповнолітніми дітьми проживають рідні або нерідні батьки;

o неповна - це сім'я, де є лише один із батьків з дітьми (частіше - одинокі матері).

o зведена - сім' я, у якій у чоловіка чи дружини до вступу в шлюб були власні діти. Це можуть бути як вдова з дитиною, що вийшла заміж за неодруженого, так і шлюб, в якому обидва партнери були в минулому одружені і мають дітей.

Типи сімей.

Існують два найпоширеніших типи сім'ї: нуклеарна та розширена.

Нуклеарна сім'я є найбільш поширеним типом сім'ї в сучасному індустріальному суспільстві. Вона складається із дружини, чоловіка та їхніх дітей. Протягом життя індивід, як правило, буває членом двох нуклеарних сімей: спершу сім'ї своїх батьків, а після власного одруження — сім'ї, яка складається з нього, його дружини та їхніх дітей.

Розширена сім'я — це сім'я, яка складається із кількох поколінь родичів. Вона становить клан (чоловіків разом із їх дружинами і дітьми). Якщо основою нуклеарної сім'ї є подружня пара, то основою розширеної сім'ї є брати і сестри, разом із їх дружинами, чоловіками і дітьми. Розрізняють різні форми розширеної сім'ї: патрілокальну (коли молоді переходять жити у сім'ю чоловіка) і матрілокальну (молоді після одруження переходять жити до сім'ї дружини).

У розширених сім'ях одружений чоловік (або заміжня жінка) в першу чергу залишаються прив'язаними до батьківської сім'ї. Вони в основному пов'язані зобов'язаннями і відповідальністю з тією сім'єю, у якій народилися, а не з тією, з якою вони пов'язані через шлюб. У таких сім'ях відповідальність і турбота розподіляються серед багатьох членів сім'ї.

Психологічні особливості етапів життєдіяльності сім’ї.

Більш розгорнуту картину циклів сімейного життя можна подати з урахуванням “історичності” сім’ї, коли виокремлюють такі фази сімейного життя:

 1) залицяння;

 2) життя без дітей (від початку проживання разом до народження першої дитини);

 3) експансія (від народження першої дитини до останньої);

 4) стабілізація (період виховання дітей до того моменту, коли перша дитина залишає сім’ю);

 5) діти назавжди залишають батьківський дім;

 6) “порожнє гніздо” (батьки після від’їзду дітей);

 7) хтось із подружжя залишається один після смерті іншого.

 Таке виокремлення фаз сімейного життя відбиває певні проблеми сім’ї, властиві кожній з фаз.

 Так, для фази залицяння у вітчизняних умовах характерне те, що багато молодих людей у цей період продовжують жити з батьками. Відсутність досвіду самостійного, фінансово незалежного життя, житлові проблеми в поєднанні з лібералізацією сексуальних стосунків можуть спричинитися до відмови молоді від шлюбу, поширення альтернативних форм шлюбу, підвищення рівня позашлюбної народжуваності чи (через бажання звільнитися від опіки батьків) передчасного шлюбу.

 Фаза життя без дітей характеризується прагненням молодят визначити правила, за якими вони будуватимуть власну сім’ю, розподілити обов’язки, узгодити інтереси, звички, визначити цінності, сексуальні схильності, правила стосунків з родичами. Усе це утруднюється через інфантилізм значної частини молоді (невміння виконувати сімейні обов’язки, залежність від батьків). Вік вступу в перший шлюб знизився, а соціальне дозрівання людини подовшилося, тому будувати сім’ю найчастіше доводиться недостатньою мірою соціально й особистісно зрілим людям.

 Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. У цьому разі постає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї

Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. У цьому разі другий з подружжя, як правило, часто приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї.

 У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями, проблеми, пов’язані з наглядом за літньою людиною, часто ускладнені її хворобами.

1. Співвідношення понять «шлюб» і «сім’я». Фактори стабільності шлюбу і сім’ї.

Шлюб— історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між жінкою і чоловіком, що визначає їх права і обов'язки стосовно одне одного і дітей.

Сім'я є складнішим поняттям, ніж шлюб, адже поєднує в собі риси соціального інституту і малої соціальної групи.

Сім'я— об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, усиновленні, пов'язаних спільністю побуту, взаємними відповідальністю, піклуванням і допомогою.

Значимим фактором для задоволення шлюбом є психологічний клімат в сім’ї, в якому виховувався кожен із подружжя.

Одним із факторів, що впливає на стабільність шлюбу є міжособистісні стосунків подружжя, що становить головну психологічну проблему сім’ї.

 За визначенням М.В.Гамезо міжособистісні стосунки, це повна система взаємодій, контактів, зв’язків. Суттєвим механізмом, що забезпечує встановлення, збереження і розпад взаємин є психологічна сумісність. Вона показує максимальну суб’єктивну задоволеність партнерів одне одним при високих енергетичних затратах та взаємній ідентифікації (М. М. Обозов). Є різні точки зору на подружню сумісність, але дослідники сім’ї спільні в думці: схожість в поглядах, духовна та сексуальна гармонія забезпечують стабільність сім’ї, створюють сприятливий психологічний клімат і свідчить про психологічну сумісність.

 Складовим компонентом будь-яких міжособистісних стосунків та психологічних проблем є міжособистісна симпатія та привабливість.

 Наявність схожості в ціннісних орієнтаціях викликає більшу згоду між індивідами в їх відношеннях до світу, до оточуючих, до самих себе.

1. Роль подружньої сумісності в підтримці стабільності шлюбу.

Подружня сумісність багатопланова. Виділяють такі видиподружньої сумісності: соціальну, психологічну, сексуальну, сімейно-побутову.

Соціальна сумісність – особливий погляд людини на світ, ціннісні орієнтації. Вона полягає в розумінні сенсу життя, суспільній активності, відносинах до себе і до інших людей. Дуже важко витримати таку несумісність у шлюбі протягом усього життя. Психологічна сумісність полягає у взаємодії характерів, темпераментів, особистісно-вольових якостей подружньої пари. Саме від неї залежить емоційний настрій у сім’ї.

Гармонійність, відповідність потреб у інтимному спілкуванні обох сторін подружжя забезпечує сексуальна сумісність, яка формується на знаннях з анатомії і фізіології людини, на культурі і техніці статевого спілкування.

Сімейно-побутова сумісність означає єдність поглядів на стиль життя, на призначення сім’ї, на сімейні ролі. Якщо партнери будуть мати схожі погляди на побутові питання, то у сім’ї завжди буде панувати комфорт і затишок.

Різні види сумісності взаємопов’язані і доповнюють один одного.

Високий рівень подружньої сумісності значно збільшує вірогідність подружньої гармонії, але вирішальною все ж таки є загальна культура партнерів, яка полягає у толерантності, вмінні не розпускатися, контролювати і стримувати негативні емоції.

1. Сутність поняття «психологічне здоров’я сім’ї». Умови створення психологічно здорової сім’ї.

Психологічне здоров’я сім’ї – це комплексний узагальнений показник соціально-психологічної активності її членів у внутрішньосімейних стосунках, в соціальному середовищі і професійній сфері їх діяльності; це інтеґральний показник функціонування сучасної сім’ї, що відображає якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що протікають в ній.

До основних критеріїв психологічного здоров’я сім’ї В. С. Торохтій відносить:

1. Подібність сімейних цінностей, що відображає співпадання, орієнтацій ну єдність поглядів, ставлень членів сім’ї до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку й функціонування сім’ї як малої соціальної групи.

2. Функціонально-ролева узгодженість, що являє собою динамічний показник психологічного здоров’я сім’ї і відображає рівень розвитку таких соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної взаємодії, як взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємодовіра, взаємо терпіння. Цей показник передбачає високий ступінь синхронності дій членів сім’ї.

1. Соціально-ролева адекватність, яка зумовлюється ролевою структурою сім’ї і відображає рівень реалізації міжособистісних, внутрішньосімейних очікувань від кожного члена сім’ї очікують виконання певної ролі (батько – чоловік, лідер годувальник, опора і т. п.; дружина – матір, хазяйка, берегиня і т. п.; діти – помічники батьків, опора в майбутньому, спадкоємці тощо).
2.  Емоційна задоволеність, що показує характер емоційного сприйняття один одного і повага в сім’ї, ступінь емоційної близькості, є джерелом психологічного розвантаження і підтримки всіх її членів. Вона визначається багатьма факторами: рівнем освіти батьків, мотивами шлюбу, характером подружніх стосунків, цілями виховання дітей, методами досягнення результату тощо.
3.  Адаптивність у сімейних стосунках характеризується здатністю насамперед дорослих членів сім’ї пристосуватися до соціально-психологічної атмосфери сім’ї після трудового дня, створювати комфортність емоційного фону стосунків, не допускати так званого „синдрому згорання”, комунікативного перенасичення, наростання дратівливості тощо.
4.  Установка на сімейне довголіття – постійний потяг до нових соціальних ролей, розумні їх планування і підтримання активності всіх членів сім’ї в їх досягнення. Невід’ємним атрибутом будь-якої здорової сім’ї є найближчі і перспективні сімейні цілі .

1. Умови готовності майбутнього подружжя до шлюбу.

поняття "готовність до шлюбу та сімейного життя", що передбачає розуміння молодими людьми, які створюють сім'ю, її соціальної сутності, суспільної значущості своїх дій, відповідних зобов'язань одного перед одним, відповідальності за сім'ю і дітей, добровільне прийняття неминучих у сімейному житті турбот, певне обмеження особистої свободи Підготовленість до сімейного життя означає сформованість у молодих людей навичок здорового способу життя, наявність достатніх психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу; володіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.

Виходячи з методологічних та теоретичних посилань, можемо стверджувати, що готовність молоді до сімейного життя є багатоаспектною категорією. На думку Гребеннікова І.В., її структуру складають такі елементи:

1. Загальносоціальна готовність включає розуміння та прийняття молоддю політики держави у сфері шлюбно-сімейних стосунків та демографії.

2. Етична готовність передбачає наявність у молодих людей таких якостей як рівноправне ставлення до представників протилежної статі; повага до матері, батька, відповідальність, чесність, вірність, стриманість, доброта, поступливість; усвідомлення моральних основ шлюбно-сімйних відносин; почуття обов'язку перед дружиною (чоловіком), сім'єю, дітьми; культура інтимних почуттів.

3. Психологічна готовність базується на сформованості уявлень про особистість як рівень розвитку індивіда; психологічні основи шлюбу та сімейного життя; процес розвитку почуттів, необхідних для шлюбного та сімейного життя; механізми спілкування тощо.

4. Правова готовність передбачає ознайомленість молоді з основами законодавства про шлюб та сім'ю, обов'язками подружжя одного перед одним, перед дітьми, перед суспільством.

5. Фізіолого-гігієнічний компонент базується на знанні фізіологічних особливостей чоловічого та жіночого організмів, основ особистої гігієни тощо.

6. Педагогічна готовність передбачає сформованість уявлень про: роль сім'ї у вихованні дітей; специфіку сімейного виховання; виховних функціях батька та матері; шляхи підвищення педагогічної культури батьків; володіння конкретними знаннями та вміннями з самовиховання та виховання дітей.

7. Естетичний компонент передбачає ставлення молоді до сімейного життя як до самостійної естетичної цінності.

8. Господарська готовність передбачає володіння знаннями про бюджет сім'ї, культуру побуту; вміння вести домашнє господарство