Теорія граничної корисності

Семінар№1 6 пит чим відрізняються економічні категорії від економічних законів

Економічні закони і категорії та їх класифікація

Економічні закони, їх об'єктивний характер. У за­гальному вигляді відносини економічної власності, як уже зазначалося, виражають сутність системи виробни­чих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається всистемі економічних законів. Це сут­ність більш глибокого порядку.

оакон І сутність, як відомо, поняття однорідні (одно-порядкові).

Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багат­ше, ніж закон, бо у ньому відображаються також випад­кові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише че­рез всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через ка­тегорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.

Закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між проти­лежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою супереч­ністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономір­ним відношенням між протилежними сторонами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єкти­вний характер. Проте вони істотно відрізняються від зако­нів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробни­цтві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економіч­ні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.

Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної влас­ності є колективний (монополістична, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елемен­тами їх свідомого використання через механізм держав­ного і наднаціонального регулювання економіки, розши­рення масштабів планомірності в межах гігантських мо­нополістичних об'єднань.

Держава не може скасувати об'єктивні економічні за­кони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарсь­кого механізму; по-друге, за допомогою державного регу­лювання. Отже, економічні закони не залежать від свідо-

мості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно­сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра­ці, закон економії часу тощо). Загальні економічні зако­ни відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу ви­робництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм.

2. Закони, що діють у декількох суспільно-економіч­них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропози­ції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком техноло­гічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в одно­типних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що ді­ють лише в межах одного суспільного способу виробниц­тва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, від­носинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхід­ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за­кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні категорії.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально іс­нують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторо­ну системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відпо­відною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній ка­тегорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин

економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою фор­мою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такого означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій «зміст праці», «робоча сила», «споживча вартість», «процес праці» тощо.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж еко­номічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які ви­ражаються у низці категорій. Іншими словами, внутріш­ньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економіч­ними явищами та процесами, що виражається за допомо­гою економічних законів, набуває відображення у взає­мозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вира­женням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємо­дії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифіка­ція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

Так, з погляду об'єктів власності та виробництва еко­номічна теорія вивчає виробничі відносини, які виника­ють між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

Семінар №2 зіставте теорію трудової вартості з теорією граничної корисності і обгрунтуйте чому їх необхідно поєднати

Теорія трудової вартості

В цій теорії за основу вартості приймається кількість витраченої праці. її засновниками були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. В подальшому її розробляв К. Маркс у праці "Капітал", який вважав, що вартість можна визначити тільки на підставі кількості праці, затраченої на виробництво товару. Він застосовував такий підхід при визначенні кількості праці.

По-перше, К. Маркс визначав двоякий характер праці: вона може бути конкретною та абстрактною. Конкретна — корисна праця, яка не залежить від економічного устрою суспільства і є природно необхідною; визначається метою, предметом, засобами, характером дій, які виконуються, кінцевими результатами. Результатами є конкретно вироблені товари або предмети. Абстрактна — праця без визначення корисності та доцільності; визначається як затрати робочої сили людини у фізіологічному розумінні.

По-друге, на підставі двоякості праці К. Маркс виводить поняття суспільно необхідної праці, тобто середні затрати часу в певний період за середньої продуктивності та інтенсивності праці робітника. Згідно з цією теорією кількість затрат праці є основою при визначенні вартості товару, а ціна — вторинною щодо неї. Цю теорію можна застосовувати також для ринкової економіки, хоча і проголошувалося, що попит і пропозиція можуть впливати на рівень ціни. Звідси висновок: в основі вартості товару лежить тільки один чинник — праця найманих робітників, а всі вироблені товари та продукти є результатом діяльності людини, і при цьому вимірником праці є суспільно необхідні витрати.

Теорія граничної корисності

Теорія граничної корисності — це третя теорія вартості, головним уякій е те, що основою цінностей є ступінь корисності, яку приносить той чи інший товар споживачу. Воснові теорії лежить висновок про те, що споживання кожної наступної частини будь-якого блага приносить споживачу меншу користь, і якщо корисність його дорівнює нулю, то і його ціна також дорівнює нулю, тобто такий товар стає безкорисним. Засновниками цієї теорії були У. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк, М.І. Туган-Барановський, Є.Є. Слуцький та ін.

На відміну від теорії трудової вартості, сутність цієї теорії полягає в тому, що врахування у вартості блага тільки витрат праці не дає можливості у повному обсязі врахувати корисність товару. Це характерно у випадках, коли благо є у великій кількості і сукупна корисність його велика (наприклад, повітря, вода). Але за умови, що сукупна корисність усіх наявних благ обмежена (наприклад, вироби з золота або інших дорогоцінних металів), то їх обмежена кількість робить корисність більшою і ціна при цьому буде збільшуватись. Цей висновок підтверджується таким явищем, як дефіцит. Навіть якщо блага мають однакові затрати суспільної праці, але різні співвідношення між попитом та пропозицією, то й цінність їх буде різною. Цю теорію можна поєднати з теорією попиту та пропозиції, й у деяких випадках вона вважається продовженням останньої.

У сучасних умовах розвитку економіки з'являються нові теорії, як, наприклад, теорія чинників виробництва. Згідно з нею вартість формується на підставі трьох чинників — землі, капіталу та праці, причому головним є земля як природний фактор. Першими, хто виклав суть цієї теорії, були французькі економісти Ж. -Б. Сей і Бастіа. Згідно з цією теорією в утворенні вартості беруть участь, причому в рівних частинах, усі три чинники виробництва. Така теорія переважно використовується під час розрахунку ціни на продукцію сільського господарства.

У цілому потрібно зазначити, що всі теорії постійно вдосконалюються і їх не можна протиставляти одна одній, оскільки кожна відображає різні сторони економічної життєдіяльності в різних умовах господарювання.