З методики професійного навчання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

 Кафедра професійної освіти в сфері технологій та дизайну

РЕФЕРАТ

з методики професійного навчання

На тему : «Історія розвитку науки та дисципліни «Методика професійного навчання»

Виконала:

студентка групи БЗПтТ- 16

Богатиренко О.В.

Викладач:

Деркач Тетяна Михайлівна

 Київ 2018

План

1. Цілі та завдання курсу;

2. Стислі історичні відомості;

3. Вимоги до професійної діяльності інженера-педагога.

Цілі та завдання курсу.

Педагогічна діяльність викладача спеціальних і загально технічних дисциплін передбачає організацію і проведення навчального процесу у професійних навчальних закладах різного рівня акредитації.

Методика - це вибір методів діяльності педагога в умовах конкретного навчального закладу. Поняття «метод» в загальному випадку означає систему засобів і способів досягнення мети, що ставиться.

Метод організації педагогічної діяльності - це сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється рішення поставлених завдань.

Традиційний підхід до методики викладання передбачає однобічну дію викладача по вибору найбільш раціональних способів та засобів його діяльності. Разом з тим ми знаємо, що процес навчання - це двобічне явище, яке передбачає взаємодію як викладача, що виконує функцію передавача навчальної інформації («викладання»), так і того, хто навчається, який виконує функцію «навчання». Виходячи з цього, розуміння методики як процесу тільки одного викладання не є обгрунтованим. Тому більш повна і точна назва курсу, що пов'язаний з методикою викладання, - «Методика професійного навчання».[1;45]

Метою даної навчальної дисципліни є засвоєння системи підготовки студентів інженерно-педагогічних спеціальностей (спеціалізацій) до методичної діяльності і створення сприятливих умов для її реалізації.

Що ж таке методична діяльність педагога?

Методична діяльність інженера-педагога передбачає процес трансформації технічних знань для вирішення педагогічних задач.

Суть методичної діяльності полягає у тому, що вона здійснює інтегрування психолого-педагогічних та інженерно-технічних компонентів діяльності викладача. При цьому технічні знання (тобто набір загально технічних і фахово-орієнтованих або фахових дисциплін) є предметом діяльності, а методичні - засобами їх використання.

У процесі навчання майбутній інженер-педагог вивчає досить великий обсяг інженерних дисциплін, тобто здобуває глибоку інженерну підготовку. Встановлено, що у середньому обсяг інженерних знань у типовому навчальному плані інженерів-педагогів складає до 75% загальної підготовки з відповідної спеціальності (спеціалізації) у інституті інженерного профілю.

Значне місце у підготовці інженера-педагога складають знання та уміння, що набуваються при вивченні психолого-педагогічного циклу, який включає такі дисципліни як: «Загальна та вікова психологія», «Теорія та історія педагогіки», «Професійна педагогіка», «Технічні засоби навчання» та інші.

Все це дозволяє майбутнім інженерам-педагогам матеріалізувати результати засвоєння методичної діяльності у вигляді розробки дидактичного (методичного) проекту навчання з конкретної спеціальності, окремого предмета або його фрагменту (теми).

При цьому фундаментальні педагогічні знання, в якості яких виступають дидактичні знання ( загальні положення теорії навчання), стають фундаментом і цеглинами створення дидактичного проекту.

Подібно до того, як інженер-проектувальник або інженер-конструктор використовує знання фундаментальних дисциплін («фізики», «Вищої математики», «Теоретичної механіки» і ін.) при створенні будь-якої конструкції, інженер-педагог при розробці дидактичного проекту використовує знання з такої фундаментальної дисципліни, якою є «Дидактика».[2;61]

Педагогічне проектування є самостійним видом діяльності педагога. Воно підпорядковується деяким законам і має певний продукт (тобто результат) діяльності і засоби його відтворення (інструментарій). Про все це йтиметься мова далі.

Інтеграція методичної діяльності полягає не тільки в її зв'язку з педагогікою (її частина - дидактика, як відомо, є складовою частиною педагогіки). Для здійснення методичної діяльності необхідні знання економіки, психології, філософії та інших фундаментальних та прикладних наук.

Стислі історичні відомості.

Інженерно-педагогічна освіта - це окремий вид підготовки фахівців, який враховує як перспективи розвитку народної освіти, так і перспективи вдосконалення існуючого виробництва.

Першим середнім технічним навчальним закладом, який готував інструкторські кадри для професійного навчання, був Московський інститут інструкторів робочої освіти, який був створений у 1921 році. Трохи пізніше був заснований Московський індустріально-педагогічний інститут ім. К.Лібкнехта.

Викладачів спеціальних дисциплін у середині 30-х років почали готувати Вищі педагогічні курси, які існували при МВТУ, у Ленінградському технологічному інституті та інших навчальних закладах. Значну роль у підготовці інструкторського персоналу для виробничого навчання відіграв Центральний інститут праці (ЦІП), на курсах при якому постійно навчалася велика група інструкторів виробничого навчання.

У цей же період було створено багато індустріально-педагогічних технікумів більше, ніж 60, які почали готувати майстрів виробничого навчання за різними напрямками.[4;27]

Новий розвиток інженерно-педагогічна освіта здобула у середині 60-х років, коли у деяких політехнічних вузах країни за настійною вимогою Державного комітету з професійно-технічної освіті було започатковано новий ланцюг педагогічної підготовки фахівців з вищою фаховою освітою - інженерів-викладачів, котрі б здійснювали викладання одночасно як загально технічних, так і фахових дисциплін у закладах професійної освіти. Відомо, що традиційно фахову підготовку в професійно-технічних училищах, технікумах і інститутах здійснювали викладачі, які не мали ґрунтовну базової інженерно-педагогічної освіти. У цих навчальних закладах спостерігався явний парадокс. Навчальний процес з загальноосвітніх («шкільних») дисциплін здійснювали викладачі-випускники педагогічних інститутів та університетів, які мали як фахову, так і психолого-педагогічну підготовку. У той же час цикл ведучих, профілюючих дисциплін, які визначають фахову підготовку випускників відповідних професійних навчальних закладів, вели не педагоги з базовою освітою, а інженери, які мають у кращому випадку виробничий стаж і деякий життєвий досвід педагогічної діяльності.

У цей же час у 38 ведучих політехнічних інститутах були створені інженерно-педагогічні факультети або відділення, які здійснювали підготовку інженерів-викладачів з таких напрямків: машинобудування, електроенергетика, будівництво, гірнича справа, сільське господарство. Серед них: Білоруський політехнічний (м. Мінськ), Ленінградський політехнічний, Московські інститути: автомеханічний та інженерів сільського господарства, Красноярський сільськогосподарський та інші. В Україні до них відносилися: Кадіївський (зараз м. Стаханів, Луганської області) філіал Комунарського гірничо-металургійного інституту, Дніпродзержинський індустріальний інститут (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), Львівський політехнічний, Український заочний політехнічний, на базі якого в 1990 була створена Українська інженерно-педагогічна академія (УІПА м. Харків).[1;22]

У 1979 році було відкрито перший спеціалізований інститут по підготовці інженерів-педагогів - Свердловський інженерно-педагогічний інститут(СІПІ), який незабаром став науково-методичним центром усієї інженерно-педагогічної освіти. Тут було створено науково-методичне об'єднання з інженерно-педагогічної підготовки фахівців усіх напрямків. Розроблені тут ідеї поширювалися на всі інститути, що готували інженерів-викладачів. Наприклад, прийом на навчання здійснювався виключно за рахунок випускників-відмінників ПТУ або осіб, що мають не нижче 2-3 розряду з робітничої спеціальності. У навчальних планах велике місце займала навчальна дисципліна «Виробниче навчання» ( загалом до 600-1000 годин). Випускники цього ВНЗ отримували диплом про вищу освіту та підвищений робітничий розряд у відповідності з набутою спеціальністю (спеціалізацією). При СІПІ почав функціонувати факультет підвищення кваліфікації викладачів інженерно-педагогічних факультетів, наукова рада з захисту дисертацій методичного спрямування. За рекомендацією СІПІ кваліфікація "інженер-викладач" була замінена на "інженер-педагог", яка є більш універсальною і значно поширює сферу діяльності цих фахівців.[3;36]

Цей інститут почав координувати усю навчально-методичну і науково-дослідну роботу з проблем інженерно-педагогічної освіти. За його ініціативою було збільшено перелік спеціальностей (спеціалізацій) інженерів-педагогів з п'яти до тридцяти.

Саме в цей час на порядку денному виникло питання концентрації підготовки інженерів-педагогів у спеціалізованих вузах, які мають відповідну матеріально-технічну базу і висококваліфікований професорсько-викладацький склад. Підготовка інженерів-педагогів у окремих інститутах з планом прийому до 50-75 осіб не давала можливості суттєво покращувати процес підготовки цих спеціалістів з урахуванням забезпечення тісної інтеграції інженерних і психолого-педагогічних компонентів навчання.

Наприкінці 80-х років було прийнято рішення про створення спеціальних інженерно-педагогічних вузів у різних регіонах держави і передачу їм усієї підготовки інженерів-педагогів для відповідних регіонів, республік, областей.

Враховуючи великий і тривалий досвід навчально-методичної роботи в Українському заочному політехнічному інституті, його заслуги у сфері розробки питань освіти, а також те, що в ньому вже здійснювалась з 1975 року підготовка інженерів-викладачів з обсягом прийому 100 осіб щорічно з машинобудівного і енергетичного профілю, у 1990 році було прийнято рішення про відкриття на його базі Харківського інженерно-педагогічного інституту, який би здійснював централізовану підготовку цих кадрів в Україні.[5;49-50]

У 1994 році на підставі результатів державної акредитації інститут здобув статус Української інженерно-педагогічної академії, яка здійснює підготовку інженерів-педагогів за більш, ніж 15 спеціальностями (спеціалізаціями), серед яких багато в Україні відкрито вперше.

Головна мета інженерно-педагогічної освіти - створення максимально сприятливих умов для вирішення таких завдань:

• формування різнобічної особистості інженера-педагога, що постійно розвивається;

• професійна і загальнокультурна підготовка фахівців;

• формування суспільне важливих і професійно значущих якостей особистості, необхідних для продуктивної інженерно-педагогічної діяльності;

• розвиток індивідуальних особливостей фахівця .

Інженерно-педагогічна спеціальність відноситься до спеціальностей широкого профілю.

Інженер-педагог готується до виконання таких функцій: викладача загальнотехнічних і спеціальних (фахових) дисциплін, майстра виробничого навчання і соціального педагога в усіх видах профтехучилищ, професійних ліцеях, технікумах, коледжах, інститутах, у навчально-виробничих комбінатах; вчителя праці у загальноосвітній школі; інженера відділу технічного навчання на підприємстві, а також для виконання обов'язків вихователя і організатора продуктивної праці. Він може також працювати методистом, старшим майстром, займати керівну посаду в районних, міських і обласних органах освіти тощо. Випускник може працювати на інженерних посадах.[4;18]

Вимоги до професійної діяльності інженера-педагога

Вимоги до професійної діяльності інженера-педагога виходять з тих функцій, які він виконує.

Інженерно-педагогічна діяльність - це інтегративна діяльність, у яку входить педагогічний (методичний), інженерно-технічний, а також виробничо-технологічний («робітничий») компоненти [5;11].

Об'єктом інженерно-педагогічної діяльності є учні (або студенти), які належать, як правило, до однієї вікової групи, а також техніка і технологія у «чистому» вигляді.

Результатом його педагогічної діяльності є система професійних знань, умінь та навичок, які формуються в учнів.

Продуктом (результатом) його праці є професійна підготовленість учнів до виконання робіт кваліфікованого робочого відповідного профілю.

У процесі своєї діяльності інженер-педагог вирішує такі завдання:

а) проектує технології навчально-виховного процесу;

б) створює дидактичні проекти навчально-виробничого процесу;

в) формує науково-технічні знання учнів;

г) організує і здійснює процес пізнавальної діяльності учнів;

д) виконує психолого-педагогічну реабілітацію загальноосвітньої підготовки і поведінки учнів;

е) виконує професійну підготовку учнів з теоретичного і виробничого навчання;

ж) допомагає організації та виконанню виробничо-технологічної діяльності учнів.

Все це входить в загальне поняття: розробка дидактичного проекту і технології теоретичного або практичного навчання, про що мова буде йти нижче .

Проф. Е.Ф.Зеер (СІПІ) розробив групи професійно-педагогічних умінь, без яких неможлива інженерна-педагогічна діяльність. Розглянемо їх докладніше.[2;38]

Першу групу становлять гностичні (тобто пізнавальні) уміння. До них відносяться уміння самостійно здобувати інженерно-технічні, психолого-педагогічні та виробничо-технологічні знання, визначати в них головне, узагальнювати і систематизувати їх, а також особистий педагогічний досвід, досвід новаторів у педагогіці та техніці. Ці уміння є необхідними для людей усякої розумової діяльності. А для інженера-педагога вони є обов'язковими, бо без них його діяльність просто неможлива.

Друга група-це дидактичні уміння .пов'язані зі створенням педагогічного (дидактичного) проекту навчання відповідного рівня, в який обов'язково повинні входити такі компоненти, як цілі навчання, його зміст, методи і форми реалізації процесу викладання і контролю знань, умінь та навичок навчаємих.

Організаційні уміння складають третю групу. Вони є передумовою реалізації раніш розробленого дидактичного (методичного) проекту безпосередньо в конкретних умовах навчального процесу.

Четверта група умінь - комунікативно-режисерські, які супроводжують процес формування загально педагогічних умінь, пов'язаних з навчанням, набуттям педагогічного досвіду, який потім перетворюється у педагогічну майстерність.

Прогностичні уміння, які складають п'яту групу, відіграють дуже важливу роль у діяльності інженера-педагога. Вони обумовлюють можливість передбачення результатів спроектованого заздалегідь навчально-виховного процесу з урахуванням усіх його структурних елементів. Прогностичні уміння е обов'язковим елементом проектування технології навчання.

Загально інженерні уміння є інженерним елементом підготовки інженера-педагога. Вони передбачають формування у нього як політехнічних, так і фахових умінь по виконанню проектно-конструкторських і проектно-технологічних розрахунків. Виробничо-технологічні уміння - це уміння проектувати і здійснювати виробниче навчання у професійних навчальних закладах при здобутті учнями професійного рівня - висококваліфікованого робітника.[3;66-67]

Висновки.

Ще раз підкреслюю, що метою методичної діяльності інженера-педагога є розробка науково обґрунтованого дидактичного проекту, який спрямований на формування цілісних дій тих, хто навчаються, у процесі їх взаємодії з педагогом. Результатом (продуктом) діяльності інженера-педагога є створений дидактичний проект навчання різного рівня в залежності від поставлених завдань.

Методичною основою методики є філософія і теорія пізнання. Цей зв'язок полягає утому, що у підвалинах вивчення методики знаходяться основні закони розвитку природи та суспільства: закон переходу кількісних змін у якісні (накопичення знань приводить до формування умінь та навичок), закон заперечення заперечень (кількісне збільшення навчальної інформації приводить до використання комп'ютерів при навчанні) і ін.

Навчання є одною з форм пізнання об'єктивного світу. В процесі навчання використовується одні й ті ж категорії; відчуття, сприйняття, узагальнення, запам'ятовування і відтворення, які знаходяться між собою у нерозривній єдності.

Діяльність інженера-педагога дуже багатогранна і пов'язана з постійною необхідністю передбачати, прогнозувати та планувати різноманітні аспекти своєї діяльності. Цей творчий процес має свою закономірність та власну технологію, з якими необхідно знайомити майбутніх викладачів технічних дисциплін і майстрів виробничого навчання. Треба виховувати у них здатність до прогнозування, бо воно є одним з головних завдань проектування.

За своєю суттю методична діяльність покликана навчати викладачів умінню передбачати майбутню навчальну або виховну ситуацію і приймати конкретні і оптимальні рішення.