МЕТА ТА ЗАДАЧІ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З ІНЖЕНЕРНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Гуманітарний інститут

Кафедра авіаційної психології

Інженерна психологія

Методичні рекомендації

Щодо виконання курсової роботи

Київ 2009

МЕТА ТА ЗАДАЧІ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З ІНЖЕНЕРНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Курсова робота виконується кожним студентом з метою закріплення та поглиблення теоретичних знань, набутих під час вивчення дисципліни "Інженерна психологія", а також розвитку навичок їх практичного застосування при розв'язанні фахових завдань.

Курсова робота має також за мету навчити студента-психолога працювати з літературними джерелами і надати йому досвід самостійного теоретичного та, якщо цього вимагатиме тема роботи, емпіричного дослідження.

ВИБІР І ЗАТВЕРДЖЕННЯ ТЕМИ

Важливим етапом у написанні курсової роботи є вибір проблеми дослідження, та формулювання теми.

Тематика курсових робіт з інженерної психології пропонується студентам кафедрою психології (Додаток 1), і студенти вибирають собі тему зі списку. Але вони і самі можуть запропонувати тему роботи, виходячи з її актуальності, відповідності фахові, зі своїх наукових інтересів та сучасного стану розвитку наукових досліджень, визначальних для обраної проблеми. В останньому випадку студент обов’язково повинен узгодити свою тему з викладачем кафедри, який здійснює наукове керівництво.

Після вибору теми студент оформлює завдання на виконання курсової роботи (Додаток 2) та звертається до свого наукового керівника за порадою. Дуже важливо, коли він сам перед тим спробує розробити план своєї теми, добре обміркує і чітко уявить собі хід її виконання, враховуючи конкретні умови, в яких йому доведеться працювати. Це дасть можливість керівникові зважити і врахувати здібності студента, його підготовленість до виконання даної роботи, а отже, зробити правильні висновки про те, яку надати йому допомогу саме там, де вона найбільш необхідна.

Курсова робота може мати реферативний і дослідницький характер. У першому випадку робота має теоретичний характер і пишеться на основі аналізу й узагальнення ряду літературних джерел: монографій, брошур, статей, методичних рекомендацій і т. ін. Студент повинен взяти з літератури основний матеріал, який стосується проблеми, що вивчається, дати оцінку вивченим роботам, висловити свою точку зору; зв'язано, грамотно і логічно обгрунтувати вибрану тему, зробити наукові або методичні висновки.

У другому випадку, коли робота має дослідницький характер, студент використовує як науково-методичну літературу, так і свої спостереження і факти, результати експерименту, якщо він проводився, може висувати власні гіпотези і т.д. Курсова робота такого типу повинна мати теоретичну частину (30-40% загального обсягу), аналіз і узагальнення наукових даних та висновки.

Теоретичні положення курсової роботи слід підтверджувати не випадковими, а типовими фактами і прикладами. Важливо, щоб не було допущено довільного використання фактів, адже вони не розкривають всебічно і переконливо суті питання і не можуть служити основою для правильних висновків та узагальнень.

Починаючи роботу, студент повинен розподілити свій час, спланувати його і після вибору теми паралельно з навчальними заняттями взятися за її розробку. Надзвичайно важливо, щоб студент вчасно розпочав працювати над темою. Висока оцінка студентом своєї працездатності не повинна ставати підставою для зволікання з початком роботи, у розрахунку на високий темп її виконання, оскільки якісна розробка теми вимагає грунтовного осмислення матеріалу, творчого пошуку, подекуди суттєвої переробки вже напрацьованого. Тому надмірна самовпевненість в цьому питанні може позбавити здібного студента можливості реалізувати у курсовій роботі свій дійсний потенціал. Практика підтверджує безсумнівну доцільність складання графіка виконання курсової роботи. Він дисциплінує студента, лімітує термін, відведений на підбір літератури з теми і її вивчення, аналіз матеріалів, літературне й технічне оформлення роботи та підготовку її до захисту.

Загальні вимоги до роботи та її оформлення

Текстовий та ілюстративний матеріал роботи друкується комп'ютерним способом на одному боці аркушів формату А4, та подається до захисту у зброшурованому вигляді (текстовий редактор Word for Windows, версія 7.0 або пізніша, шрифт Times New Roman, кегль 14 пт, 1,5 інтервали між рядками, текст вирівнюється по ширині аркуша).

Обсяг курсової роботи повинен складати не менше 25 сторінок, та не повинен перевищувати 50 сторінок.

При оформленні пояснювальної записки К.Р.дозволяється використовувати аркуші без рамки. Відповідно до вимог стандарту 2.104-68, 2.106-98 ЄСКД кожний розділ пояснювальної записки курсової роботи повинен починатися з нового аркуша. Аркуші повинні мати такі поля: ліве -ЗО мм, верхнє - 20 мм, нижнє - 25 мм, праве - 15 мм.

Зразок оформлення титульного аркуша пояснювальної записки наведено в Додатку 3.

Заголовки структурних елементів та розділів друкуються великими напівжирними літерами без крапки в кінці і вирівнюються посередині рядка.

Якщо заголовок складається з двох речень, то їх розділяють крапкою.

Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів друкуються з абзацу (5 знаків) нормальними літерами, починаючи з першої великої літери. Відстань між заголовком та наступним чи попереднім текстом повинна бути не менше двох рядків.

Розміщення заголовку в нижній частині аркушу, якщо після нього залишається менше двох рядків тексту, забороняється. Перенесення слів та Їх підкреслювання в заголовку не опускається.

Розділи, підрозділи, пункти та підпункти нумеруються арабськими цифрами. У кінці номера підрозділу, пункту та підпункту має бути крапка.

Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, розділених крапкою, наприклад,: 2.1. Основний зміст програми CRM

Заголовки структурних елементів пояснювальної записки: РЕФЕРАТ, ЗМІСТ, ВСТУП, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ не нумерується.

Ілюстрації (схеми, графіки, креслення, таблиці) мають бути розташовані таким чином, щоб їх можна було розглядати без повороту або з поворотом по ходу годинникової стрілки.

Ілюстрації позначаються словом "Рис." (крім таблиць) і нумеруються арабськими цифрами в межах розділу (за винятком ілюстрацій, наведених у додатках). Позначення ілюстрації з номером, що складається з номеру розділу та її порядкового номеру, розділених крапкою, та пояснювальною назвою без крапки в кінці, розташовується нижче під ілюстрацією, наприклад:

Рис. 1.2. Структурна схема.

Ілюстрації розташовуються безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, або на наступній сторінці з обов'язковим посиланням на них у тексті, наприклад: "...на рис. 1.2. ...", "(див. рис. 1.2.)".

Таблиці нумеруються арабськими цифрами в межах розділу (за винятком ілюстрацій, наведених у додатках). Надпис "Таблиці" з вказівкою номера, що складається з номеру розділу та її порядкового номеру, розділених крапкою, без знака №, розташовується праворуч над її заголовком, наприклад:

Таблиця 2.3.

Таблиці розташовуються безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, або на наступній сторінці з обов'язковим посиланням на них у тексті, наприклад: "...в табл. 23 ...".

Формули розташовуються безпосередньо після тексту, в. якому вони згадуються вперше, причому, вище та нижче кожної формули має бути по одному вільному рядку. Номер формули складається з номера розділу та її порядкового номера, розділених крапкою Номер вказується в круглих дужках на рівні формули в крайній правій позиції по рядку, наприклад, (3.1.).

Посилання в тексті на використані літературні джерела треба зазначати порядковим номером зі списку використаної літератури, виділеним квадратними дужками, наприклад: "... до вимог, наведених у [7]".

Прізвища, назви установ, організацій, фірм, назви виробів та інші власні імена в тексті пояснювальної записки наводяться мовою оригіналу Дозволяється власні імена та назви наводиш в перекладі на мову пояснювальної записки з додаванням (при першому згадуванні) оригінальної назви.

Сторінки пояснювальної записки нумеруються арабськими цифрами в їх правому нижньому куті, із наскрізною нумерацією по всій записці. Нумерація сторінок починається з цифри № на аркуші реферату.

Додатки оформлюються як продовження основної частини пояснювальної записки і розташовуються в порядку згадування в основному тексті.

Кожний додаток має починатися з нової сторінки з вказівкою в її правому верхньому куті слова "Додаток" з номером (якщо кількість додатків більше одного), наприклад,. Додаток 2, і мати змістовний заголовок, що розташовується нижче Заголовки додатків друкуються великими напівжирними літерами без крапки в кінці вирівнюються посередині рядка.

Графічний матеріал виконується комп'ютерним способом у порядку визначеному методичними вказівками.

Креслення та плакати інший ілюстративний матеріал можуть бути виконані на паперових, плівкових (слайди) або магнітних (дискета 3.5) носіях. В останніх двох випадках для демонстрації графічного матеріалу використовуються слайдпроектори та мультімедійні засобиПЕОМ.

ЗАДУМ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

В процесі підготовки та захисту курсової роботи здійснюється досягнення як науково-дослідних, так і навчальних цілей. Студенти глибоко вивчають певні питання, вчаться аналізувати літературу, критично оцінювати її, полемізуваїи з авюрами статей, висловлювати власні думки, відстоювати їх, робити правильні наукові, теоретичні та практичні висновки, набувають певних навичок сучасних наукових методів дослідження.

У процесі такої роботи студент повинен пройти нелегкий шлях творчих пошуків, який включає в себе низку взаємозв'язаних етапів. Як правило, дослідження складається з шести етапів.

Перший етап включає обгрунтування теми, вибір об'єкта, предмета та визначення мети дослідження. Тема наукового дослідження є складовою частиною певної проблеми.

Об'єктом дослідження є вся сукупність зв'язків, відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації. Предмет дослідження - це тільки ті суттєві зв'язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є більш вузьким, ніж його об'єкт.

Правильне, науково обгрунтоване визначення об'єкта дослідження - це не формальна, а суттєва, змістовна наукова акція, яка покликана зорієнтувати самого дослідника на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті, яким є об'єкт дослідження. Але буде недостатнім тільки визначити і назвати об'єкт дослідження. Потрібно обов'язково дати його змістовну характеристику, бо, спираючись на неї, можна забезпечити більш цілісний підхід до характеристики і вивчення основного предмета дослідження.

Визначення теми, об'єкта і мети дослідження складаєпо своїйсуті єдиний нерозривний процес.

Визначення теми і мети дослідження мають два структурних елементи, які збігаються: об'єкт дослідження і кінцевий результат. При цьому мета має і третій елемент (шлях досягнення кінцевого результату), який відсутній у формулюванні теми.

Другий етап дозволяє визначити завдання дослідження на основі проведеного літературного огляду стану проблеми, яка вивчається під кутом зору його мети.

Основною методологічною вимогою до виконання огляду є наявність чітко поставленої мети і конкретного об'єкта дослідження.

Для проведення літературного огляду з теми дослідження доцільно перш за все скласти план і продумати його структуру. План повинен відтворювати основний зміст огляду, а структура -форму його втілення.

Перелік питань, які розглядаються, структурується за принципом від загального до конкретного, тобто в розділі здійснюється редукція основного питання (теми дослідження) до більш конкретних питань, які являють собою завдання дослідження.

Таким чином, завдання дослідження можуть включати в себе наступні елементи:

1) вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження;

2) всебічне (при потребі й експериментальне) вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів, їх причин, типових рис передового досвіду. (Таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальній літературі, періодичних виданнях, підняти їх з рівня думок окремих авторів на рівень наукових фактів);

3) обгрунтування необхідної системи заходів для вирішення даної проблеми. Обгрунтування системи заходів практично співпадає з конкретизацією гіпотези дослідження;

4) експериментальна перевірка запропонованої системи заходів з точки зору відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально можливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль (це завдання може ставитись автором лише за умови її фактичної необхідності, а також наявності усіх необхідних умов її реалізації);

5) розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.

Звичайно, коло завдань дослідження залежить від можливостей самого дослідника, рівня його фахової підготовки і попереднього досвіду наукової роботи, наявності часу та матеріально-технічного забезпечення.

Всі ці, а також багато інших чинників повинні враховувати студент і його науковий керівник при формулюванні і постановці завдань дослідження.

Третій етап включає відпрацювання гіпотези та теоретичних передумов дослідження. Гіпотеза є одним із методів розвитку наукового знання, а також структурним елементом педагогічної теорії. Вона має формуватись як таке припущення, при якому на основі ряду факторів можна зробити висновок про існування об'єкта, про зв'язок між явищами або про причини явища, причому цей висновок не можна вважати повністю доведеним. Гіпотеза має формуватись так, щоб з її змісту чітко проглядалися положення, що потребують доведень і захисту. Гіпотеза по праву вважається головним методологічним стержнем будь-якого дослідження.

Гіпотези можуть бути:

- описові, що передбачають існування якого-небудь явища, описують його причини і можливі наслідки;

- пояснювальні - в них дається тлумачення можливих наслідків з певних причин, а також характеризуються умови та обставини, за яких ці наслідки обов'язково наступають, тобто, в силу яких чинників і умов буде даний наслідок;

- описово-пояснювальні - тобтосинтезована комбінація гіпотез першого і другого типу.

Слід зазначити, що в теорії і методиці наукових досліджень можуть застосовуватись і більш складні типи гіпотез, але їх розгляд виходить за межі даної роботи.

Описовий тип гіпотез у меншій мірі дає можливість передбачення, а пояснювальний - не тільки дає таку можливість, а й, більше того, є їх головною властивістю. Тому пояснювальний тип гіпотез частіше використовуються в дослідженнях, оскільки вони виводять дослідника на припущення щодо існування певних закономірностей зв'язків між явищами, чинниками та умовами.

Необхідність і розробка гіпотези виникає тоді, коли існуючі, встановлені наукою ідеї, теорії, концепції, принципи, методи, закони або закономірності не є достатніми для пояснення емпіричних фактів як результатів досліду.

В даній ситуації гіпотеза виступає в ролі проміжної логічної побудови між існуючим та необхідним, знову створюваним теоретичним знанням і є логічним засобом перетворення емпіричного знання в теоретичне.

При цьому важливо розуміти, що ефективність результату складного інтуїтивного процесу гіпотези в першу чергу визначається наявністю фактів про об'єкт дослідження, а також вмінням їх опрацьовувати та осмислювати.

Для правильної побудови будь-якої гіпотези перш за все необхідно пам'ятати, що вона повинна бути конкретною. Під конкретністю розуміється її глибина, відповідність меті й завданням дослідження. Іншими словами, гіпотеза повинна відповідати конкретній меті та описувати конкретний об'єкт дослідження.

Звичайно, перш ніж формулювати гіпотезу дослідження, автору наукової роботи необхідно всебічно осмислити проблему, познайомитися з основними літературними джерелами. При цьому слід пам'ятати, що гіпотеза будь-якого психологічного дослідження має формулюватись так, щоб її можна було перевірити. Перебіг того чи іншого психологічного явища залежить від багатьох чинників, і треба вміти встановити, вплив яких факторів є визначальним, а на які можна не зважати.

Побудова гіпотези можлива лише на основі докладного вивчення психологічних явищ. Лише після вивчення характерних рис явища, обставин, умов тощо можна висловити припущення про можливу причину даного явища (або класу явищ), почати побудову гіпотези. Хід думки при цьому оформляється як своєрідний умовивід.

При побудові гіпотези слід пам'ятати, що умовивід йде від наслідку (того чи іншого факту, явища) або від схожості наслідків (чи ознак) до схожості основ. Подальше дослідження полягає у перевірці гіпотези. Необхідність її випливає з самої суті гіпотези як припущення. Перевірена, обгрунтована, підтверджена дослідами, фактами, аргументами, гіпотеза перетворюється в достовірне знання, в теорію.

Четвертий етап включає розробку програми і методики експериментального дослідження та його проведення (якщо це передбачається задумом). Курсова робота з інженерної психології може виконуватися без експериментальної частини, але в разі необхідності і наявності відповідних можливостей щодо організації експерименту студент може також провести і експериментальне дослідження.

Програма експериментального дослідження являє собою план, в якому вказані послідовність і зміст його етапів.

Методика містить опис методів, систему прийомів, які будуть використані для дослідження. Вона відповідає на запитання: як, яким способом проводити дослідження?

Правильно вибрана методика є запорукою успішного виконання дослідження, непродумана - приводить до помилок, внаслідок яких нагромаджується багато безсистемне зібраного матеріалу, що не дозволяє зробити ніяких висновків.

Методика містить: характеристику об'єкта і предмета дослідження, виклад методів дослідження, вказівку на кількість дослідів (експериментів) з точки зору необхідності їх точності та надійності, називає умови проведення досліджень (лабораторні, в обстановці природного спілкування й т.і.), дає вказівки про прилади, апаратуру; порядок проведення експерименту і запис його результатів; способи обробки оформлення експериментальних даних.

Нижче зупинимося більш конкретно на методах дослідження. Важливо відзначити, що методи дослідження підбираються з урахуванням специфіки завдань, які поставив перед собою дослідник, а не просто перераховуються всі відомі методи тієї чи іншої галузі науки. Метод значною мірою визначає і результативність дослідження, форми організації роботи, загальну методологічну орієнтацію автора. Метод можна розглядати як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовує дослідник для досягнення мети і завдань дослідження.

П'ятий етап включає обробку та аналіз результатів експериментального дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою і методикою, а також формулювання висновків і рекомендацій за результатами дослідження.

Шостий етап - літературне оформлення роботи і підготовка до захисту.

Підсумовуючи вищевикладене, структура курсової роботи повинна бути наступною.

В рефераті повинні бути представлені об’єкт, предмет мета і методи дослідження, а також актуальність проблеми.  

Вступна частина дослідження повинна віддзеркалювати ту теоретичну роботу, яку автор провів згідно з рекомендаціями, наведеними вище. Крім цього, тут важливо дати теоретичний аналіз проблеми і попереднього досвіду її вивченості, здійснити методологічне обгрунтування та логіко-історичний аналіз проблеми, оцінити ступінь інноваційної, теоретичної та практичної значимості дослідження. Остаточне редагування вступної частини роботи доцільно виконувати на завершальній стадії дослідження, коли досліджувана проблема постає перед автором у повному обсязі.

Розділи роботи повинні за своєю назвою, структурою, змістом відповідати завданням дослідження поставленої проблеми. Із практики написання робіт науково-дослідного характеру відомо, що виникає необхідність для кожного розділу (глави) готувати більш-менш детальний план-проспект. Це заощаджує час автора при компонуванні чистого матеріалу, допомагає уникнути повторів і викласти матеріал роботи більш структуровано та якісно.

Кожен розділ (глава) роботи повинен мати свої короткі висновки, які узагальнюють результати дослідження, отримані автором при розробці усіх названих тут питань.

При роботі над рукописом необхідно звернути увагу і на таке питання, як розбивка тексту на абзаци. Кожен абзац повинен містити в собі певну думку, виражену однією чи кількома фразами, або реченнями.

Узагальнені числові дані, які можуть концентруватися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, повинні наводитись з необхідним ступенем точності та аргументованості, з посиланням на відповідні джерела чи власні обчислення.

Заключна частина, як правило, вміщує в концентрованому вигляді основні результати дослідження, висновки з усіх поставлених завдань, які виконувались автором у процесі написання роботи.

РОБОТА 3 ЛІТЕРАТУРНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ТА ЇХ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС

Складений студентом список літератури, необхідної для вивчення при роботі над курсовою роботою погоджується з керівником.

Керуючись складеним списком літературних джерел, студент приступає до їх вивчення. У бібліографічні картки вносяться короткі анотації літературних джерел, в яких відзначаються основні питання, викладені у книзі або статті, та висновки. Після попереднього ознайомлення з літературними джерелами і складанням студентом особистої невеликої бібліографічної картотеки з теми слід приступати до більш глибокого їх опрацювання на основі повторного читання.

Існують загальноприйняті правила при описі використаної літератури. Цих правил і слід дотримуватися.

Про кожен документ (книжку) подаються такі відомості: прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку "та ін."; повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному листку); дані про повторне видання; назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Ленінграда вживаються скорочення: К., X., М., Л.); назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р"); кількість сторінок із скороченням "с".

Кожна група відомостей відокремлюється одна від одної знаком крапка і тире (. -).

Бібліографічний опис роблять мовою документа. З метою компактності бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення скорочують, окрім назви документа.

Документи, які мають більше трьох авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідальність наводять прізвища чотирьох авторів (якщо їх чотири) або трьох з припискою "та ін." (якщо їх п'ять і більше).

Наприклад:

Ошибки пилота: человеческий фактор / С.Р.Молер, М.Олнатт, М.К.Стриклер - младш., и др.: Пер.с англ. - М.: Транспорт, 1986. - 260 с.

Экспериментально-психологические исследования в авиации и космонавтике / Береговой Г.Т., Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. - М.: 1978. – С. 75-88.

Якщо на титульному листку відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви книжки, після чого вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем, і всі останні елементи під прізвищем автора.

Наприклад:

Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности/ Под ред. В.А.Ядова.- Л.: Наука, 1979.- C. 47-195.

Проектирование самолетов / Под ред. С.М.Егера. - М.: Машиностроение, 1983. - С. 487-488.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; заголовок статті, після якого йде повна назва джерела, в якому знаходиться стаття (книжки чи збірника) за викладеними вище правилами, а для періодичних видань - назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет - число і місяць. Наприклад:

Бодров В.А., Федорук А.Г. Исследование функциональной ассиметрии парных органов у лиц летного состава // Военно-медицинский журнал. - 1985.- №7. - С.50-53.

Бугаев Б.П., Пркофьев А.И. Психологические аспекты предотвращения авиационных происшествий // Психол. журн. - 1981. -Т.2, №4. - С.85-90.

Робота студента з літературними джерелами не закінчується їх вивченням за складеним з самого початку списком. Автор майбутньої курсової роботи повинен уважно слідкувати за монографічною та періодичною літературою, що виходить із друку і проводити її вивчення відповідно з указаними вище рекомендаціями.

Список літератури розміщується після основного тексту роботи, його обсяг не перевищує 5% обсягу рукопису. В цей список рекомендується включати основну спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоч на неї і немає посилань.

Список літератури в науковій роботі свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою. Якщо в роботі використовуються цитати, цифрові дані чи згадуються твори або запозичуються думки з праць інших авторів, близьких до оригіналу, то слід обов'язково робити бібліографічні посилання на джерела.

Найбільш поширеним способом упорядкування бібліографічних описів у списку є алфавітне групування матеріалу.

Всі описи виконуються в алфавітній послідовності за прізвищами авторів або назвами джерел. Кожний опис має свій порядковий номер.

Наприклад:

1. Алякринский Б.С. Основы авиационной психологии. – Москва, Транспорт. – 1985. – 315 с.

2. Барановкая О.П., Васильченко В.П. К вопросу о критериях профессионального психологического отбора в гражданскую авиацию // Тез. докл. на V Всес.конф. “Авиакосмическая медицина”. - М.-Калуга, 1975. - Т. 2, С.14-16.

3. Волошин В.Г. Кожно-гальванические реакции летчиков на аварийные ситуации во время тренировок // Военно-медицинский журнал. - 1963. - №10. - С.78-80.

4. Дарымов Ю.П. Системный подход в решении проблемы “безопасность полетов и человеческий фактор” // Отчет о работе семинара ИКАО по человеческому фактору. Ленинград, апрель 1990. Циркуляр 229-AN/137. Человеческий фактор: Сборник материалов №4. - Монреаль: ИКАО, 1990. - С. А 372-А 380.

При пронумерованому списку літератури досягається значна економія в об'ємі тексту курсової роботи, оскільки у необхідних випадках досить у кінці наведеної цитати вказати в дужках номер відповідного літературного джерела за списком і сторінку, з якої вона взята, наприклад (14, с. 35). У випадку опису джерела в цілому в дужках зазначається лише його номер за списком, наприклад: (8).

Додаток 1

Приклади Тем курсових робіт                                               з інженерної психології

1. Актуальні напрямки підвищення надійності оператора складної технічної системи в процесі психологічного супроводу його професійної діяльності.

2. Психологічні особливості формування афективно-когнітивних утворень у діяльності оператора.

3. Емоційний стан оператора складної технічної системи: детермінуючі фактори, вплив на показники діяльності та підходи до оптимізації.

4. Емоційні складові індивідуального перцептивного світу оператора складної технічної системи.

5. Індикаторні системи як засіб узгодження внутрішньокабінного та позакабінного просторів діяльності оператора рухомого об’єкту.

6. Психологічна підготовка оператора складної технічної системи до дій у особливих ситуаціях.

7. Операторська діяльність та управління ризиками.

8. Врахування схильності до ризику, як особистісної риси у професійному психологічному відборі операторів.

9. Особливості адаптації оператора технічної системи до чинника персональної відповідальності в умовах наявності потенційних небезпек.

10. Теорія та практика аналізу помилки оператора.

11. Психологічна підтримка на етапі переробки операторами власного негативного професійного досвіду.

12. Запобігання явищам монотонії в діяльності оператора.

13. Захопленість роботою та психологічне вигоряння мотивації у операторів технічних систем.

14. Особистість оператора технічної системи в інституційному просторі нормативних вимог до його професійної діяльності.

15. Тестові дослідження та анкетування у системі заходів психологічного супроводу діяльності операторів складних технічних систем.

16. Особливості процесу прийняття рішень у багатоосібному екіпажі.

17. Соціально–психологічна проблематика операторської діяльності у складі команди.

18. Особливості реалізації навичок міжособистісного спілкування у команді операторів.

19. Вплив індивідуальних психофізіологічних особливостей на професійну придатність авіаційного диспетчера.

20. Закономірності формування і реалізації індивідуального досвіду оператора.

21. Порівняльний психофізіологічний аналіз особливостей роботи пілотів на повітряних суднах різних поколінь.

22. Стан психофізіологічної дезадаптації та засоби його компенсації у пілотів і диспетчерів.

23. Психологічні особливості мовленнєвої взаємодії в системі “диспетчер – пілот”

24. Сучасна проблематика контролю функціонального стану оператора.

25. Особливості поведінки пілота в екстремальних умовах.

26. Психофізіологічна підготовка пілотів для роботи в екстремальних умовах.

27. Стан напруженості у авіаційних диспетчерів.

28. Психофізіологічні аспекти рухової активності людини в умовах космічного польоту.

29. Взаємодія в роботі екіпажу. Програма підготовки екіпажів CRM та особливості її практичної реалізації.

30. Дослідження особистісних якостей в системі професійного відбору операторів.

Список літературних джерел,

з вивчення яких рекомендується починати

розробку проблематики курсових робіт

з дисципліни “Інженерна психологія”

1. Алякринский Б.С. Основы авиационной психологии. – Москва, Транспорт. – 1985. – 315 с.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во Ленингр. Унив. !968 – с. 148, с. 219-223, 241-245.

3. Артамонов И.Д. Иллюзия зрения. Изд-во «Наука», Москва, 1969, 221 с

4. Бодров В.А., Венда В.Ф. Системный подход в инженерной психологии и психологии труда. – М.: 1992.

5. Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 288 с.

6. Бернштейн Н.А. Очерки физиологии движений и физиологии активности. Москва, 1966 с

7. Брагина Н.Н., Доброхотова Т.А. Функциональные асимметрии человека. Москва, «Медицина», 1988

8. Венда В.Ф. Видеотерминалы в информационном взаимодействии: инженерно-психологические аспекты. – М.: Энергия. !980. – 200 с.

9. Гарднер М. Этот правый, левый мир. «Мир», 1967.

10. Губинский А.И. Надежность и качество функционирования эргатических систем. – Л.: Наука. 1982. – 270 с.

11. Гератеволь, З. Психология человека в самолете: Пер. с нем. под ред. А.П.Попова. - М.: Изд-во ин. лит., 1956. - 356 с.

12. Денисов В.Г. Онищенко В.Ф., Скрипец А.В. Авиационная инженерная психология: Учебник для вузов ГА. - М.: Машиностроение, 1983. - 232 с.

13. Дубровский В.Я., Щедровицкий Л.П. Проблемы системного инженерно-психологическог проектирования. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – 93 с.

14. Душков Б.А., Королев А.В., Смирнов Б.А. Основы инженерной психологии. – М.: Академический проект, 2002. – 576 с.

15. Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. Образ в системе психической регуляции деятельности (летчика). – М.: Наука, 1986.

16. Зигель Ж., Вольф Дж. Модели группового поведения в системе человек-машина. – М.: 1973. – 261 с.

17. Инженерная психология в военном деле. Под ред. Б.Ф. Ломова. -М.: 1986

18. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. – М.:, «Academia», 2003. - 338 с.

19. Макаров Р.Н. Основы формирования профессиональной надежности летного состава гражданской авиации. - М.: Возд. транспорт, 1990. - 384 с.

20. Марищук В.Л., Платонов К.К., Плетницкий Е.А. Напряженность в полете. - М.: Воениздат, 1969. - 117 с.

21. Небылицын В.Ф. Надежность работы оператора в сложной системе управления и ее психофизиологические факторы // Инженерная психология – М.: 1969.

22. Носов Н.А. Ошибки пилота: психологические причины. – М.: Транспорт, 1990. – 64 с.

23. Основы инженерной психологии. Под ред. Б.Ф. Ломова - М.: Высшая школа, 1986. – 448 с.

24. Ошибки пилота: человеческий фактор / С.Р.Молер, М.Олнатт, М.К.Стриклер - младш., и др.: Пер.с англ. - М.: Транспорт, 1986. - 260 с.

25. Платонов К.К., Гольдштейн Б.М. Психология личности пилота. - М.: Ред-издат. МГА СССР, 1972. - 292 с.

26. Платонов К.К., Гольдштейн Б.М. Основы авиационной психологии. - М.: Транспорт, 1987. - 222 с.

27. Психологические проблемы взаимной адаптации человека и машины в системах управления. – М.: Наука, 1980.

28. Психологические факторы операторской деятельности. – М.: Наука, 1988. – 200 с.

29. Руководство по психологическому обеспечению отбора, подготовки и профессиональной деятельности летного и диспетчерского состава гражданской авиации Российской Федерации (Вводится в действие с 01.01.2001). Ч. 1-5 / Гос. служба ГА. - М.: Воздуш. транспорт, 2001. - 280 с.

30. Руководство по психологическому обеспечению отбора, подготовки и профессиональной деятельности летного и диспетчерского состава гражданской авиации Российской Федерации (Вводится в действие с 01.01.2001). Ч. 6: Приложение к руководству / Гос. служба ГА. – М.: Воздуш. транспорт, 2001. – 96 с.

31. Скриппець А.В. Основи авіаційної інженерної психології. – К.: НАУ, 2002. – 532 с.

32. Собчик Л.Н., Лукьянова М.Ф. Изучение психологических особенностей летного состава стандартизированным методом исследования личности. - М., 1978.

33. Стрелков Ю.К. Инженерная и профессиональная психология. – М.: Издательский центр «Академия»; Высшая школа, 2001. – 360 с.

34. Трофімов Ю.Л. Інженерна психологія. – К.: Либідь, 2002. – 264 с.

35. Харви Шиффман. Ощущение и восприятие “Питер”, 2003. – 924 с

36. Экспериментально-психологические исследования в авиации и космонавтике / Береговой Г.Т., Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. - М.: 1978.

37. Циркуляр ИКАО №253 - AN/151. Человеческий фактор: Сборник материалов №12. Роль человеческого фактора при техническом обслуживании и инспекции воздушных судов. - Монреаль: ИКАО, 1995. - 57 с.

38. Циркуляр ИКАО №241 - AN/145. Человеческий фактор: Сборник материалов №8. Человеческий фактор при УВД. - Монреаль: ИКАО, 1993. - 52 с.

39. Циркуляр ИКАО №240 - AN/144. Человеческий фактор: Сборник материалов №7. Изучение роли человеческого фактора при авиационных происшествиях, инцидентах. - Монреаль: ИКАО, 1993. - 76 с.

40. Циркуляр ИКАО №234 - AN/142. Человеческий фактор: Сборник материалов №5. Эксплуатационные последствия автоматизации в оборудованных передовой техникой кабинах экипажа. - Монреаль: ИКАО, 1992. - 54 с.

41. Циркуляр ИКАО №216 - AN/131. Человеческий фактор: Сборник матер. №1. Фундаментальные концепции человеческого фактора. - Монреаль: ИКАО, 1989. - 34 с.

42. Циркуляр ИКАО №217 - AN/132. Человеческий фактор: Сборник материалов №2. Подготовка летного экипажа в кабине (CRM) и летная подготовка в условиях, приближенных к реальным (LOFT). - Монреаль: ИКАО, 1989. - 72 с.

43. Циркин В.И., Трухина С.И. Физиологичес-кие основы психической деятельности и поведения человека. – М.: Изд-во НГМА, 2001. – 518 с

44. Шульговский В.В. Основы нейрофизиологии. – М.: «Аспект пресс», 2002.

Додаток 2

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ