Взяття Києва монголами, 1240

Монголо-татарська навала на українські землі

Із середини ХІ століття Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості, яка є не минучим в період феодальної Європи. Перші її ознаки з’явилися після смерті Ярослава Мудрого надалі вона була закріплена Любецьким з’їздом князів 1097 року.

Причини феодальної роздробленості:

· перетворення великого землеволодіння із спадкового на натуральне;

· воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів;

· поява нових міст,як воєнно-політичних центрів і суперництво їх з Києвом;

· зміна торгових шляхів у зв’язку панування шляхів у степу;

· різний етнічний склад руських територій.

Негативним наслідком феодальної роздробленості було те,що Русь не могла опиратися нападам нових ворогів – це були монгольські орди, що дістали у нас назву татар.

1222 року монгольське 25 тис. військо очолюване полководцями Джебе і Субедеем прошло через Кавказ і на річці Сіверський Донець розгромило половецьких ханів. Останні, відступивши до Дністра, звернулися про допомогу до руських князів. У Києві відбувся з’їзд князів, на якому вирішено допомогти половцям. Всього згодилося  на рать двадцять три князя.  Місце збору призначено о. Хортицю, де до квітня 1223 року зібралися дружини київського, галицького, волинського, чернігівського, смоленського, курського, трубчевського і путивльського князів (всього 60 тис.). 31 травня 1223 року русько-половецькі війська підійшли до правого берега Калки,де зустріли монгольську сторожу,що відступила. Мстислав Удатний і Данило Романович стали переслідувати її, а зустрівшись з великим загоном кінноти не повідомили про це Мстиславу Романовичу (великому київському князю). Потрапивши під удар монгольської кінноти, руські та половецькі війська почали відступати,а потім панічно тікати. Великий князь в цей час споруджував укріплений табір і не надав допомоги відступаючим. Тому монгольське військо атакувало його табір, бій тривав три доби, монголи запропонували за викуп зняти ологу табору,але коли отримали згоду,слова свого не дотримували,и вирізали майже всіх воїнів.

Значення битви на Калці:

· продемонструвала необхідність об”єднання Русі перед монгольською загрозою;

· зупинила монголів,які не наважилися продовжити похід углиб Русі.

  Зимою 1237 р. монголо-татари почали воювати за рязанські землі. Наступного року – спустошена Москва. Москву було взято за п’ять днів. Незабаром впав після восьмиденної облоги Володимир – столиця Північно-Східної Русі.

Навесні 1238 р. завойовники вирушили в напрямку Новгорода, але не дійшовши за 100 верств до Новгорода повернули на південь. Пройшовши по окраїнах смоленської землі і Чернігівського князівства Батий підійшов до м. Козельська, яке тримав в облозі два місяці.

Наступного, 1239 р. почалася навала монголо-татар на Південно-Західну Русь. З березня вони захопили Переяслав (південний), потім Глухів. Довго оборонявся стародавній Чернігів і тільки після того як місто підпалили і людей вибили, завойовники в жовтні увійшли в місто.

Наприкінці року монголо-татари вторглися в Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними силами, прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищ загарбників були крім Батия відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей, Гурюк, Менгу. Літописець повідомляє що „обступила сила татарська Київ і в облозі город був. І вся земля була сповнена Руськая ворогами. І поставив Батий пороки під город і били вони день і ніч”. Мужньо боролися кияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом була Десятинна церква, за кам’яними стінами якої загинуло багато захисників міста. Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від ударів стінопробивних знарядь. 6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всі люди, від малого до великого вбиті мечем.

Монголо-татари зруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам’янець Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинського князівства і інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Русі. Проте деякі укріплені міста Південно-Західної Русі, зокрема, Кременець, Данилов і Холм монголо-татари так і не змогли захопити.

Успіх загарбників пояснюється насамперед відсутністю єдності руських князів в умовах феодальної роздробленості, а також тим, що ворог мав переважаючі сили, використовував при облозі пристосування для ламання фортечних стін, метання каміння, перекидання через фортечні стіни посудин із нафтою, що призводило до пожеж. Останнє часто викликало паніку серед захисників міст-фортець. Основним озброєнням монголо-татарів були лук, стріли і сокири. Для перетягування стінобитних знарядь використовувались канати. Важливим видом озброєння були списи, часто з гачком для стягування вершника з коня.

1241 р. полчища монголо-татар вторглися в Польщу, Чехію, Моравію, Волощину, Трансільванію. 1242 р. – в Хорватію і Дамнацію. Прорвавшись через так звану „Руську браму” в Карпатах і подолавши при цьому мужній опір карпатських русинів і угрів, монголо-татари, на чолі з Батиєм вдерлися в Угорщину, Словаччину, яка тоді була під владою Угорщини.

11 квітня 1241 р. у гирлі притоки Тиси-Слакої були розбиті монголо-татарами угорські війська на чолі з королем Белою ІУ. В Європі в такий відповідальний історичний час не було єдності між державами для організації спільної боротьби з грізним ворогом. Жодна європейська країна в тому числі і папська Курія, на яку покладали надії народи, що сповідали католицьку віру, не вживала ніяких реальних заходів для організації відсічі.

Героїчний опір народних мас зберіг від ворога польське місто Вроцлав, словацькі Братіславу, Комарно, моравські Брно, Оломоуц, Хорватські Опит, Трнаву та інш. Це пояснюється ще й тим, що в Центральній Європі монголо-татари не використовували важкі пристосування для облоги міст, залишені на Русі.

Кочовики, сили яких на той час вже були підірвані боротьбою з Руссю, яка не скорилася і загрожувала їм з тим, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавши удару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули від берегів Адріатики через Болгарію, Русь і відійшли на схід.

Героїчна боротьба руського народу ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на Русі, мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території руських князівств фактично не було ординської адміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвитку країни і для боротьби проти влади завойовників.

Золотоордтнське ярмо

Однак залежність від завойовників руські князі змушені були визнати – спустошена Русь ще не могла надіятись на свої сили дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батий повернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу – Золоту Орду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Із рук хана Ярослав Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначив його найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав повернувся в свої землі з великою честю. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди. Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко.

Золота Орда не мала сили окупувати Русь повністю і поставити її у васальну залежність. Руссю безпосередньо управляли місцеві князі, більшість яких були перетворені у васалів золотоординського хана. Щоб зміцнити їх залежність, золотоординські хани намагалися розпалювати феодальні уособиці, підбурювали одного князя проти іншого. У цій політиці вони не гребували ні підкупом, ні обманом, ні вбивством. Так, у 1246 р. за наказом Батия був убитий чернігівський князь Михайло Всеволодович, в особі якого Батий вбачав небезпечного для Золотої Орди політичного діяча.

Незабаром від рук ворога загинув чернігівський князь – Андрій Мстиславич. 30 вересня цього ж року в далекому Кара-Корумі було отруєно видатного руського діяча того часу Владимирського князя Ярослава Всеволодовича та ін.

Однак Золота Орда не змогла придушити прагнення Русі по політичної незалежності. З самого початку золотоординського іга народ не припиняв боротьби проти поневолювачів. Перший удар золотоординському пануванню завдала хвиля народних повстань. У лісах, степах, плавнях базувалися загони воїнів, які систематично давали відсіч загарбникам.

Велику роль у консолідації антиординських сил зіграла і політика видатних полководців і дипломатів Русі. Зокрема, Галицько-волинський князь Данило Романович.

Ще у 50-х р.р. ХІІІ ст. Данило намагався створити для боротьби проти Золотої Орди оборонний союз, до якого приєднався князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, князь тверський і переяславський Ярослав Ярославович та ін. До цього союз мав намір залучити польську курію. Так, сподіваючись за допомогою папи створити європейську анти ординську коаліцію, Данило Галицький прийняв від рук папи корону і в м. Дороги чинні навіть коронувався. Але папська курія не справдила надій Данила. 1245 р. на церковному соборі в Ліоні обговорювались питання про встановлення зв’язків з ординцями. Тоді ж папа Інокентій ІУ відправив місію в Орду на чолі з Плано Карпіні. Завданням місії було схилить як руських князів, так і правителів орди до католицизму. Папський двір намагався використати монголо-татар для поширення на руських землях католицизму. 1253 р. нове посольство в Орду було послано на чолі з Гільомом, де Рубруком. Але руська дипломатія в особі передусім Данила Галицького і Олександра Невського зуміла нейтралізувати підступи папської курії і зберегти економічні та політичні позиції руського духовенства.

Народні рухи, а також політика деяких руських князів, змусили Золоту Орду залишили непорушними політичний і церковний уклад (1261 р. в Сараї було навіть створено спеціальну руську Єпіскопію) Русі. Золото ординцям залишалося пристосовувати місцеві порядки до цілей, які переслідувала їх політика. З метою придушення народних виступів і посилення експлуатації у деяких землях Русі було створено військово-політичну організацію баскаків.

Основним обов’язком баскаків було тримати у покорі місцеве населення.

Існувала на Русі відповідна система повинностей і зборів: поплужне (поземельний податок – від плуга), кормове (утримання ханської адміністрації і тієї що відряджалась на Русь у „службових справах”), ямне (надання підвід для поштового зв’язку та перевезення ханських чиновників), тамча (мито). Найважчою повинністю була „війна” – виставлення певної кількості воїнів для участі в грабіжницьких, монголо-татарських походах. Золото ординці обкладали руське населення різними поборами. Були випадки, як татари на Русі забирали в рабство одного з трьох синів, часто забирали неодружених чоловіків, жінок. В деяких районах антиординський рух очолювали князі. Так, у Південно-Західній Русі точилася жорстока боротьба проти двох монголо-татарських орд – Мауці і Куремс, яку успішно вів галицько-волинський князь Данило Романович. Зокрема, в 50-х рр. ХІІІ ст. він визволив від загарбників міста Медженбіж, Болохів, Городок, Симач, Жидачів та ін. Незважаючи на те, що в 1257-1259 рр. Галицько-Волинська Русь після походу Бурундая на чолі великого війська була підкорена монголо-татарами, все ж таки Галицько-Волинське князівство залишилось єдиним у Південно-Західній Русі, де влада Орди була номінальною. Правителі Золотої Орди усвідомлювали, що Галицько-Волинське князівство є форпостом європейських держав, які залишилися поза ординським контролем.

Щоб розпалювати боротьбу між окремими князями за великокнязівський стіл у північно-Східній Русі ординці присвоїли собі право призначати великого князя. Саме великокнязівській стіл став одним із знарядь активізації на Русі феодальної ворожнечі.

Орда орієнтувалася на „слухняного” князя в інтересах збереження своєї влади на Русі, а руські князі заручались „ласкою” Золотої Орди, прагнучи використати останню для зміцнення свого становища, подолання між князівських уособиць, що, в свою чергу, створювало умови для посилення політичної централізації Русі.

Ординці підтримуючи і посилюючи феодальну роздробленість, намагалися перешкодити зростанню політичної єдності руських земель і іншими методами. Наприклад, щоб ще більше ослабити Київ, хани передавали його різним руським князям, через що він почав швидко втрачати своє значення економічного і політичного центру Русі. Отже, уже не міг стати об’єднуючим ядром руських земель. Незабаром Київ втратив хоч і тимчасово, значення релігійного центру.

У придонських і приазовських степах 1243 р. Батий заснував державу, що мала назву „Улус Джучі”, яка в свою чергу складалася з двох частин – „Білої Орди” на захід від Волги і „Синьої Орди” на схід від Волги. За давньоруськими літописами „Біла Орда” звалася „Золота Орда”.

Столицею новоствореної держави став Сарай-Бату (неподалік сучасного міста Астрахань, з часом її було перенесено в Сарай-Берке, біля сучасного Волгограда).

  Загальна територія держави в ХІІІ ст. займала такі прикордонні території. Східні кордони Золотої Орди включали області Сибіру Ібіру з прикордонними річками Іртиш і Чуле ман, які відділяли володіння Джучиндів від митрономії. Крайніми районами були Барибінські і Кулундінські степи. Північна границя на просторах Сибіру знаходилась в середній течії ріки Об. Південний кордон держав починався в перед гір’ях Алтая і проходив північне озеро Балхаш, потім тянулось на захід через середню течію Сирдарі, південніше Аральського моря.

Північний півострів також складав частини Золотої Орди з самого початку її існування. Саме після включення в територію цьої держави – він одержує нову назву – Крим, за назвою головного міста цієї території.

 Воєнна міць Золотої Орди дозволяла зберігати в недоторканості границі держави впродовж всього ХІІІ ст. і на початку наступного століття. Але в другій половині ХІУ ст. положення різко змінилось, монголи вже не мали сил утримувати свої розтягнені кордони, і Золота Орда один за одним почала втрачати крайні території.

Основою адміністративно-територіального поділу Золотої Орди була улуська система. Отримавши улус, його власник був зобов’язаний видавати у випадку необхідності певне число повністю озброєних воїнів, а також виконувати різні податкові і господарські повинності. Улуси не передавалися у спадок від батька до сина.

В початковий період існування Золотої Орди великих улусів було не більше 15 і границями між ними частіше всього були ріки. В Золотій Орді не практикувались характерні для Монголії курултаї, на яких всі представники роду Чингізидів рішали важливі державні справи.

Маючи в столиці владу, яка складалася з правлячого роду і багатих феодалів, ханові більше не потрібні були курултаї. Обговорення важливих питань він міг проводити збираючи вищих військових і громадських чиновників держави. Що ж до престолонаслідника, то велику роль грали явірцеві перевороти.

Тільки у 14-15 ст., коли Золота Орда занепадає, у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга. В історії ця подія має назву «Стояння на Угрі».

Причини монгольського завоювання та їх наслідки для Русі

Завоювання і поневолення Давньої Русі полчищами Батия стало можливим насамперед завдяки багаторазовій чисельній перевазі ворога над руськими дружинами і народним ополченням. Князі діяли розрізнено, не бажали допомагати один одному. Більшість міст Русі була погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Чернігова, Владимира на Клязьмі застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників.       

Щодо цивілізаційних наслідків Батиєвої навали, то більшість істориків поділяють думку про те, що вона принесла смерть і неймовірні нещастя давньоруській землі, загальмувала його політичний, економічний і етнокультурний розвиток, відкинувши Русь на кілька століть назад. Ординське іго законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і князівств, завадило відродженню державності.

Іншої позиції дотримуються дослідники, які вважають, що Монголо-татарська навала завдала мало шкоди Русі, натомість стимулювала боротьбу руського народу за незалежність і створення держави.

Висновок

Розглядаючи усі питання, пов’язані із Монголо-татарською навалою та встановленням золотоординського іга на руських землях, ми дійшли таких висновки.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янських земель:

- руйнація та падіння міст;

- занепад ремесла і торгівлі;

- демографічні втрати

- знищення значної частини феодальної еліти.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

- руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

- на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників;

- толерантне ставлення золото ординців до християнства та православного духовенства.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов’ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу. Вони проявилися в:

- переміщенні і своєрідному роздвоєнні центру суспільного життя східних слов’ян;

- консервації та поглибленню феодальної роздрібненості;

- поступовому витісненні в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства;

- послабленні обороноздатності Русі призвело до того, що в ХІУ-ХУ ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського та Польського королівства, а північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свійй відбиток на Східну Європу глибинно на багато віків вперед, підкоригували її історію.

Література

1. Грушевськй М. Історія України Київ 1990

2. Жуковський А. Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак. О.Рокеанів – Львів. Тов-во ім. Т.Г.Шевченка) 1992 р.

3. Полонська-Василенко Історія України Т 1 до серед ХУІІ ст. Київ. «Либідь» 1993

4. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою / Україна крізь віки –

 К 1998 Т

5. Каргалов В.В. «Монголо-татарське нашестя на Русь XIII століття». М.: 1966р.

6. Ян В. Чингізхан, Батий Т.2. М.: Правда, 1989 р. ст. 54

7. В. Смалій  В.Степанков Історія України. Давні часи та середньовічча/ під. для 7 класу Київ «Освіта» 2000рік

Додатки

Монгольська Імперія

Взяття Києва монголами, 1240