Міркування які називаються правильними

Мислення,як предмет вивчення логіки

Предметом логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ.

На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ (і не тільки!) в абстракціях (відволікання). Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розкривати суттєві зв'язки.

Основні властивості абстрактного мислення:

1. Мислення відображає дійсність в узагальнених образах.

2. Мислення – процес опосередкованого відображення дійсності.

3. Мислення нерозривно зв'язане з мовою.

4. Мислення – процес активного відображення дійсності (нове знання).

ІІ. Мислення підпорядковується логічним законам мислення. Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. (Коломия – Азія). Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв'язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

б) Основні форми абстрактного мислення – поняття, судження і умовивід.

Виділяючи певну сукупність загальних, суттєвих властивостей, чи прикмет, ми створюємо поняття предмету (Поняття А складає сукупність признаків а, в, с і т.д., які з'язані певним чином). Таким чином, різні предмети відображаються в мисленні однаково – як певний зв'язок їх суттєвих ознак, тобто у формі поняття.

Логіка,як наука

Ло́гіка— наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад коґнітивної психології.

Побічним продуктом логіки є рецепти мислення, тобто опис того як люди та інші розумні істоти/машини/системи повинні мислити. При цьому такі рецепти не є суттєвими для предмету самої логіки, але є радше одним із її практичних застосувань. Більш того, вони не повинні розглядатись як опис того як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, зокрема коґнітивної психології.

Традиційно логіка вивчається як галузь філософії. Починаючи із середини вісімсотих років минулого тисячоліття логіка стає предметом дослідження математики, а останнім часом і інформатики. Як наука, логіка досліджує та класифікує структури тверджень та аргументів та розробляє схеми їх кодифікації. Таким чином, предмет дослідження логіки може бути дуже широким, включаючи судження про ймовірність та причинність. Логікою також досліджуються структури логічних хиб та парадокси. Стародавні греки поділяли діалектику на логіку та риторику. Риторика має справу з переконувальною аргументацією, що може певною мірою розглядатись як протиставлення логіці.

Формалізація,ак метод дослідження структури мислення

ф о р м а л і з а ц і я у логіці - це виявлення логічної структури наших думок. А логічною структурою думки є форма зв'язку понять у судженні, форма зв'язку суджень між собою у складніших судженнях, форма зв'язку суджень у складі умовиводу.

Іноді формалізацію (не тільки в логіці) визначають як процес вивчення змісту за допомогою засобів формалізованої мови. Це спонукає дати визначення формалізованої мови.

Ф о р м а л і з о в а н о ю м о в о ю, або мовою символів, є будь-яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень.

У логіці ф о р м а л і з о в а н о ю мовою називають формальну систему разом з її інтерпретацією або інтерпретоване числення. У цій науці термін "формалізація" має кілька значень:

1) метод логіки, який полягає в застосуванні формалізованої мови до вивчення предмета логіки;

2) процес кодування засобами формально-логічної теорії фрагментів наукових теорій чи самих теорій;

3) відображення понять логічної семантики в поняттях логічного синтаксису (наприклад, семантичне відношення логічного слідування виражають через синтаксичне відношення - вивідність).

Значення логіки для формування логічної структури майбутнього спеціаліста

Для формування логічної структури необхідно:

· Навчитись логіки – тобто навчитись логічних правил, яким підпорядковується логічне мислення, навчитись вміння аналізувати, критично мислити, оволодіти знаннями з логіки, але й уміти постійно та свідомо користуватися ними на практиці під час мисленнєвої діяльності. Адже зрозуміло, що лиш за умови теоретичного накопичення знань з логіки, логічна культура автоматично не сформується. Людина ж, яка володіє теорією науки логіки та прийомами логічного аналізу, та використовує знання на практиці, має можливість зробити предметом дослідження думку не лише в аспекті її змісту, але й у аспекті її побудови, тобто форми. Це допоможе їй виключити непослідовність та протиріччя у судженнях та міркуваннях.

· Формувати логічну культуру –формувати та розвивати послідовне та обґрунтоване мислення. Під культурою взагалі розуміють сукупність цінностей, накопичених людством. Маємо на увазі результати як матеріальної, так і духовної діяльності людства і навіть засоби цієї діяльності. Логіка відноситься до духовного компоненту культури і втілюється певним чином у елементах матеріальної культури.

інформаційні технології є засобом формування логічної культуридля формування логічної структури майбутнього спеціаліста. Навички мислення, що набуваються під час використання інформаційних технологій, у тому числі, проектної роботи, стають запорукою у подальшій роботі спеціалістів з інформаційними джерелами. Логічна культура, у свою чергу, набуваючи статусу стратегії, стає тим фундаментом, на якому спеціалісти— майбутнє — будуватимуть свою професійну діяльність.

Специфіка абстрактного мислення

Мислення — це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та узагальненим відображенням дійсності. Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначити та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегровано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятійності побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.

міркування які називаються правильними

Міркування — зіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків, логічне мислення. Можна розглядати міркування як аналіз і синтез даних, та їхню оцінку. Хоча знання фактів і є точкою відліку у вивченні суспільних наук, людина також повинна мати здатність до логічного мислення-міркування, адже саме міркування наповнює факти, проблеми і поняття змістом: міркуючи над засвоєним знанням, людина приходить до повнішого розуміння предмета. Міркування є також предметом логіки.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – або істина або хиба.

Правильне міркування – міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

Поняття як форма мислення

Відображення зовнішнього світу людиною починається з чуттєвого пізнання, коли предмети і явища постають перед ним як об'єкти безпосереднього, живого споглядання. На цьому ступені важлива роль належить органам чуття, за допомогою яких інформація ззовні поступає в мозок. В результаті аналізу та переробки отриманої інформації виникають: по-перше, відчуття, що відображають окремі властивості конкретних речей (колір, запах, твердість і т.п.), по-друге, сприйняття, в чуттєвій формі виражають ці речі цілком, е. як сукупність взаємопов'язаних властивостей; по-третє, подання, коли річ усвідомлюється без безпосереднього її сприйняття. Тому подання займають проміжне положення між чуттєвим і раціональним пізнанням, так як вони спираються передусім на пам'ять про тих враження, які збереглися від безпосереднього споглядання речі. Але вже тут відбувається деяке віддалення і відволікання від другорядних, несуттєвих рис і деталей речі.

 Перехід від чуттєвого до раціонального пізнання спирається передусім на процеси абстрагування та узагальнення. За допомогою абстрагування ми відволікаємося від несуттєвих, неосновних, другорядних властивостей і відносин. Виділені таким чином властивості і відносини є загальними для досліджуваних класів речей.

 Поняття як раз і є тією основною формою мислення, за допомогою якої ми виділяємо певні класи речей і відрізняємо їх один від одного. Отже, поняття виступає, по-перше, як результат абстракції, тобто уявного виділення істотних властивостей речей від несуттєвих, головних - від другорядних, а, по-друге, як узагальнення цих суттєвих властивостей в єдиному понятті.

 Узагальнення полягає у відверненні від всіх індивідуальних відмінностей всередині класу досліджуваних об'єктів, наприклад, у понятті "студент", ми не звертаємо уваги на його спеціальність, успішність, національність і інші конкретні особливості.

 Таким чином, поняття можна визначити як результат абстрагування, виділення певних класів предметів за допомогою узагальнення зазначених предметів за допомогою їх відмітного або істотного ознаки. Термін "ознака" позначає виражені в понятті властивості і відносини реальних речей.

 Найбільш знайомими і звичними для нас є властивості, тому класична логіка орієнтувалася на властивості речей. Але між речами існують також різноманітні відносини, що виражаються за допомогою понять. У сучасній логіці їх називають предикатами, причому властивості позначаються одномісними предикатами, а відносини - багатомісними предикатами.