Загальна характеристика іменника як частини мови.

Лекція

Граматична система мови

Граматика. Основні поняття граматики

Частини мови.

Література:

Основна:

1. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. Модульний курс. – К.,2007.– С.375-405.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид. – К.: Вища школа,1997.

Додаткова:

3. Безпояско О. К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К., 1993.

4. Вихованець І.Р. , Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К., 2004.

5. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К., 2004.

6. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища школа, 2005.

7. Ющик І.П. Українська мова. –К.,2003.

8. Януш Я.В. Сучасна українська мова. Курс лекцій. – К., 2005.

Граматика. Основні поняття граматики

Граматична система мови — це частина організації мови, представлена в її граматичних одиницях, граматичних формах і граматичних категоріях.

Граматика – розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови, тобто систему правил зміни слів, їх зв’язків у реченні і словосполученні.

Граматика як розділ мовознавства поєднує морфологію і синтаксис.

Морфологія вивчає частини мови, словозміну, граматичні значення слів.

Синтаксис вивчає особливості поєднання словоформ у реченні.

Найважливішим і вихідним для граматики є поняття граматичного значення.

Кожне самостійне слово має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення –це назва, яку одержує предмет, явище, поняття у час його виникнення. Воно індивідуальне для слова. Лексичне значення повнозначного слова обов’язково супроводжується граматичним значенням.

Граматичне значення— узагальнене, абстрактне значення, що властиве цілому ряду слів і яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження. На відміну від лексичного, граматичне значення має такі ознаки:

1) вищий ступінь абстракції. Для граматики мороз, будинок, вчитель — всього лише предмети, об’єднані граматичними значеннями називного відмінка, однини, чоловічого роду. Різні слова будинку, великого, цього, п'ятого об'єднані спільним граматичним значенням родового відмінка, яке не пов'язане з конкретним лексичним значенням цих слів. Лексичне значення індивідуальне (кожне слово має тільки йому притаманне лексичне значення), тоді як граматичне значення загальне, спільне для цілих груп і класів слів;

2) необов'язкова співвіднесеність з позамовною дійсністю. Так, наприклад, дійсність і лексичне значення не дадуть пояснення, чому ставок, водойма, озеро, океан чи море мають різне родове значення (відповідно чоловічого, жіночого і середнього роду), хоча всі вони позначають природні або штучні заглибини, заповнені водою. Однак, істоти чоловічої і жіночої статі позначаються іменниками, відповідно, чоловічого і жіночого роду (у цьому випадку йдеться про співвіднесеність граматичного значення роду з позамовною дійсністю). 

3) регулярність свого вираження. Кожне граматичне значення має обмежений набір засобів свого вираження. Так, значення давального відмінка іменників виражається закінченнями -у (-ові), -і (батьку (ові), матері, дорозі, теляті). І навпаки, закінчення, наприклад, -и виражає різні граматичні значення іменників: вітр-и (множина називного відмінка іменника чоловічого роду), наук-и (родовий відмінок однини жіночого роду), пиш-и (наказовий спосіб 2-ї особи однини дієслова).

Отже, одне граматичне значення може виражатися різними морфемами і, навпаки, різні граматичні значення можуть виражатися однією морфемою.

4) обов'язковість. Граматичні значення не вибирають, вони задані: коли вже вибрали слово-іменник, то  мусимо його вжити у певному роді, відмінку і числі (степ, степами, гори, на горі, поля, полів); якщо ж дієслово, -- то у певному виді, стані, способі, за необхідності, часі, особі, числі та роді (малює, малюватимуть, намалюймо).

Граматичні значення іменника: чоловічий рід, жіночий рід, середній рід; число: однина і множина; відмінок: називний, родовий, і т.д.

Граматичні значення дієслова: доконаний і недоконаний вид, дійсний, умовний і наказовий спосіб, теперішній, минулий і майбутній час і т.п.

Граматична категорія— система протиставлених одна одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Граматичне значення реалізується у граматичній формі.

Граматична форма – спеціальні постійно використовувані засоби мовного вираження граматичних значень (А.Грищенко). Наприклад, значення майбутнього часу має дві форми – писатиму, буду писати;

Граматичні форми слова (словоформи) – різновиди того самого слова, які тотожні лексично, але протиставлені граматичним значенням у конкретному випадку вживання слова, напр., форма родового відмінка іменника, форма однини (В.Горпинич). Це засіб мовного вираження граматичного значення. Граматичне значення не може бути без граматичної форми.

Засоби вираження граматичного значення:

1. закінчення: мам-а – Н.в.одн., мам-ою – О.в.одн.; мам-и --Р.в.одн., Н.в. мнж.
2. суфікс: солод-к-ий – солод-ш-ий, смач-н-ий – смач-н-іш-ий – нульовий / вищий ступінь порівняння прикметника;
3. префікс: дорогий – най-дорожчий -- нульовий / найвищий ступінь порівняння прикметника;
4. префікс + суфікс: віш-а-ти – по-віс-и-ти – недоконаний і доконаний вид дієслова;
5. чергування звуків: рука – руці, набирати – набрати, скакати – скочити;
6. суплетивізм (зміна кореня, основи) : ловити – піймати – видове значення, великий – більший (ступінь порівняння), я – мене (відмінкове значення), переходити – перейти (значення виду);
7. наголос: в'оди -- вод'и, в'есни-- весн'и – Н.в. мнж.—Р.в.одн.; винос'ити -- в'иносити -- недоконаний і доконаний вид дієслова;
8. службові слова (прийменники, частки): ходив – ходив би – дійсний / умовний спосіб, відпочинуть – нехай відпочинуть – дійсний / наказовий спосіб, вагомий – (най)більш вагомий -- нульовий / найвищий ступінь порівняння прикметника; таксі – у таксі – Н.в.—М.в.; тривають розмов-и – дослухаюсь до розмов-и -- Н.в.мнж. – Р.в. одн.;
9.  синтаксичний зв'язок слів: люблю кіно – не люблю кіно – не задоволений кіно -- З.в. – Р.в.— О.в.; нове таксі – нові таксі – одн. – мнж.;
10.  порядок слів: Знання (Н.в.) породжуєцікавість (З.в.) – Цікавість (Н.в.) породжуєзнання (З.в.).

Способи вираження граматичного значення:

1. синтетичний спосіб -- спосіб вираження граматичного значення синтетичною формою, тобто формою словозміни, у якій використовуються афікси (префікси, суфікси, закінчення): писати-му, писати-меш, вдал-іш-ий, співа-є, співа-ють.

2. аналітичний – спосіб вираження граматичного значення за допомогою аналітичної форми, тобто складеної форми, утвореної поєднанням самостійного і службового слова: буду розповідати, більш відомий, співав би, нехай співає.

Частини мови

Граматичне значення дає змогу віднести слово до певного граматичного класу слів – частин мови.

Частини мови – класи слів, об’єднані спільними семантичними, морфологічними і синтаксичними ознаками.

Семантичні ознаки – спільне лексичне значення: іменник – предметність (назва предмета), прикметник – стала ознака предмета, числівник – кількість, дієслово – динамічна ознака предмета (дія, процес, стан), прислівник – ознака іншої ознаки.

Морфологічні ознаки – однакові граматичні категорії, форми зміни слів.

Синтаксичні ознаки – спільна основна функція у реченні: іменник –підмет, додаток, дієслово – присудок, прикметник – означення, прислівник – обставина.

Поділ слів на частини мови – питання суперечливе, тому у мовознавстві, зокрема і в сучасному, існує низка класифікацій, більшою чи меншою мірою відмінні від традиційної.

Традиційна морфологія користується такою класифікацією частин мови (її ще називають шкільною):

I. Самостійні частини мови (повнозначні слова):

1. Іменні частини мови:

А) іменник;

Б) прикметник;

В) числівник;

Г) займенник.

2. Дієслово.

3. Прислівник.

II. Службові частини мови (неповнозначні слова):

1. прислівник;

2. сполучник;

3. частка.

III. Вигук.

Частини мови є також

змінювані (змінні) – ті, які мають закінчення: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово та його форма дієприкметник;

незмінювані (незмінні) – прислівник, дієприслівник як форма дієслова, усі службові частини мови.

Лекція

Іменник як частина мови

Загальна характеристика іменника як частини мови.

2. Лексико-граматичні розряди іменника:

а) назви  істот і неістот;

б) іменники конкретні й абстрактні;

в) іменники загальні і власні;

г) іменники предметні і речовинні;

ґ) іменники збірні й одиничні

3. Граматичні  категорії іменника:

а) категорія роду. Іменники спільного роду. Рід іменників на –ище. Рід незмінюваних іменників – загальних і власних назв. Рід відмінюваних і невідмінюваних абревіатур;

б) категорія числа. Іменники, що мають форму тільки однини або тільки множини;

в) категорія відмінка;