Головні методи прийняття господарських рішень (підходи до групування методів господарських рішень)

Поділ методів ухвалення господарських рішень на формалізовані і неформалізовані є доцільним, містить у собі зазначені в табл. 2.3.1 групи методів, і тому може бути представлений як їх головна класифікаційна ознака. Так, неформалізовані методи засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на строгих аналітичних залежностях. Це методи експертних оцінок, сценаріїв, морфологічні, порівняння й ін. Застосування цих методів характеризується деяким суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід і знання аналітика. В основі формалізованих методів лежать досить строгі формалізовані аналітичні залежності, і до такої групи належить велика кількість методів, які є поширеними в теорії ухвалення рішень (рис. 2.3.2).

Така класифікація методів ухвалення господарських рішень тотожна технікам прийняття рішень, запропонованим Г. Саймоном, який зазначає, що всі рішення в різному ступені „програмуються” й умовно розташовуються на своєрідному континуумі, що утворений двома полярними типами рішень – запрограмованими й незапрограмованими. Рішення вважаються запрограмованими, якщо для їхнього прийняття існують певні правила або процедури. Найчастіше „програмуються” такі рішення, які приймаються ситуаціях, що повторюються. Це приводить до того, що при наступному виникненні подібної ситуації використовується заздалегідь підготовлена методика, що заощаджує час і забезпечує прийнятну якість рішення. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані з відбором персоналу, ціноутворенням, короткостроковим плануванням

Рішення вважаються незапрограмованими, якщо для їхнього прийняття немає готових правил або процедур. Такі рішення зустрічаються в нових або унікальних ситуаціях, коли відсутній досвід вирішення виникаючих проблем. Прикладом можуть служити рішення, пов'язані із впровадженням нових технологій, реорганізацією фірми, стратегічним плануванням. У цих випадках найважливішу роль грають інтуїція, досвід і здатності менеджерів. Разом з тим незапрограмовані рішення вимагають розробки нових методик прийняття рішень із урахуванням особливостей конкретної ситуації.

Можна відзначити ще такі три підходи (техніки) до прийняття рішень:

прийняття рішень „навмання”;

прийняття рішень, на основі аналізу;

прийняття рішень, на основі інтуїції.

Дійсно, в реальному житті рішення можуть ухвалюватися як навмання, так і на основі аналізу всіх даних стосовно різних альтернатив. Але господарські рішення мають бути раціональними і спрямованими на вирішення деякої проблеми, тому рішення навмання є неприйнятними для суб’єктів господарювання.

Таким чином, розглянуті методи (підходи) є теоретичною основою прийняття рішень і використовуються в залежності від конкретної ситуації і осіб, які беруть участь в процесі прийняття рішення. Для наочності самого процесу слід розглянути основні моделі ухвалення рішень, які фактично використовуються на підприємствах.

2.4.Типологія моделей прийняття господарських рішень

Метод може містити у собі декілька моделей.Модель – це спрощене представлення деякого об’єкту або явища для їх дослідження та управління. Отже, головною характеристикою моделі прийняття рішення можна вважати спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується, і підвищення здатності особи, що ухвалює рішення, до розуміння й вирішення проблем, що встають перед нею, враховуючи як свій досвід і здатність до судження, так і досвід й судження експертів [Мескон].

В залежності від того, хто ухвалює рішення, який стиль використовує ця особа, наявність інформації про альтернативи тощо, можна говорити про різні характери й моделі прийняття господарських рішень. Сьогодні існують декілька точок зору на моделі прийняття рішень.

В основномудослідникизводять всімоделі до таких трьох типів:

1. Нормативні моделі, які визначають найбільш ефективні дії в ідеальних умовах.

2. Прескриптивні (облигаторні) моделі, що визначають алгоритми ухвалення рішення, реалізація яких ставиться в обов'язок всім керівникам.

3. Дескриптивні моделі, що описують реальні дії реальних людей у процесі прийняття рішень. Поводження менеджерів при ухваленні рішень досить різноманітно, однак у ньому можна виділити загальні характеристики, що пояснюють причини можливих помилок.

Слід зазначити, що прескриптивні моделі можна віднести до нормативних моделей, тобто таких що визначають порядок дій управлінця для прийняття господарського рішення з метою вирішення деякої проблеми.

Дещо відрізняється за назвою класифікація методів за Р. Дафтом, але сутність цих методів тотожна методам, запропонованим в [Кудрявцева]. Зокрема, Р. Дафт виділяє такі три основних моделі прийняття рішення: класична, адміністративна та політична. Слід зазначити, що адміністративна і політична моделі є окремими випадками поведінкової моделі, тобто такої, що описує процес прийняття рішень таким, як він є.

Таким чином, існують дві основні моделі прийняття рішення: класична (нормативна, прескриптивна) і адміністративна (поведінкова, дескриптивна), які відповідно визначають та описують процес прийняття господарського рішення (табл. 2.4.2).

Таблиця 2.4.2.