Буквоскладальний синтетичний метод

Цей метод полягав у механічномузаучуванні назв окремих літер з наступним поєднанням (синтезом) їх у склади, а потім у слова. Алфавітні назви літер у ста­рослов'янській мові становили цілі слова; аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть, живєтє, зєло... люди, мислітє і т. д.

Для того щоб утворити, скажімо, склади ба, го, гра, треба було спочатку назвати відповідні букви: буки-аз — ба, глаголь-он. — го, глаголь-рцьі-аз— гра. Після цього йшло так зване читання слів «по верхах», тобто цілими словами, без попереднього називання букв і складів. Таке читання було для учнів ще складнішим. Ним діти оволодівали також протягом року. До вправ з письма переходили тільки на третьому році навчання. Таким чином, читання було ві­дірваним від письма.

Оволодіння грамотою за буквоскладальним методом являло собою механічне зазубрювання букв, складів і слів. Складність полягала ще й у тому, що матеріалом для читання служили тексти з церковнослов'янських кни­жок, зміст яких був переважно недоступний для молод­ших школярів. Велике значення для поліпшення справи навчання грамоти мала поява на Русі перших книжок. У 1574 р. Іван Федоров видрукував у Львові перший «Бук­вар» — підручник для вивчення читання й письма, який значною мірою сприяв поширенню освіти на Україні, її демократизації, полегшив і прискорив сам процес оволо­діння грамотою.

Сучасному вчителеві треба мати на увазі, що інколи під впливом домашнього навчання у читанні деяких учнів можуть проявитися ознаки буквоскладального методу — так зване побуквене читання. Такий спосіб читання необ­хідно негайно переборювати, розкриваючи для дітей ме­ханізм злитого прочитування обох букв (на позначення голосного і приголосного звуків) відразу.

Складовий синтетичний метод

Цей метод виділився із буквоскладального. Він полягав утому, що одиницею читання виступав склад. Безумовно, порівняно з буквоскладальним мето­дом, його застосування було кроком уперед у вдосконаленні процесу навчання грамоти. Але недолік цього методу полягав у тому, що зазубрювані штучні склади, віді­рвані від реальних слів, не аналізувалися за звуковою бу­довою. Механічне заучування їх у великій кількості (близь­ко 400) було дуже стомливим і нецікавим для дітей. Значні труднощі відчували і вчителі, які користувалися цим ме­тодом, оскільки вони повинні були забезпечити учнів великою кількістю карток з готовими складами, які б охоп­лювали всю різноманітність буквосполук. Тому цей метод також не набув великого поширення у наших школах.

Звуковий аналітичний метод

У 40-х роках XIX ст. в Росії і на Україні поширились звукові методи, серед яких відомі такі їх різ­новиди: аналітичний, синтетичний і аналітико-синтетичний.

Звуковий аналітичний метод полягав у тому, що учні спочатку сприймали зором ціле речення, яке ділили на ок­ремі слова. Запам'ятовувались вимова і графічне зобра­ження кожного слова, після чого слова ділилися на склади, вимову і написання яких діти також запам'ятовували. Тільки після цього із складів виділялися окремі букви (на письмі) і звуки (усно).

В основі цього методу лежали зорові сприйняття. До звукової будови слова учні підходили тільки в результаті великої кількості вправ, спрямованих на запам'ятання графічного зображення слів і складів. Звуковий аналіз слів не відображав у багатьох випадках їх дійсної фоне­тичної будови: усі букви на позначення приголосних, не­залежно від їх дійсного звукового значення, називалися коротко як твердий приголосний звук, наприклад: [д], [т], [з], [с].Звідси й поширились помилкові висловлю­вання типу «Звук і буква д»,

Звуковий синтетичний метод

У школах на Україні цей метод пропагував в 60-х роках XIX ст. педагог і методист М. О. Корф.

Позитивною стороною даного методу було те, що в навчанні читання й письма пропонувалося йти від окремих звуків і букв. Після того як учні засвоювали певну кількість звуків, уміли позначати їх відповідними буквами, розпо­чиналися синтетичні вправи на злиття із звуків складів і на утворення складів із відомих букв.

Засвоївши склади та окремі слова з вивченими літе­рами, учні знайомилися з новою групою звуків і букв. Спо­сіб читання за цим методом являв собою поступове нази­вання звуків, позначуваних відповідними буквами, на­приклад: [л, о, ж, к, а]— ложка.

Недолік даного методу полягав у тогочасному непра­вильному уявленні про співвідношення звуків і букв у ро­сійському та українському письмі. Помилково вважалося, що кожному звукові на письмі відповідає буква, оскільки звуки в слові сприймалися так само, як і ті, що вимовля­ються ізольовано. Не враховувались також реальні зв'язки між окремими звуками в слові, які можна виявити тільки у виділених складах. Це означає, що не брався до уваги складовий принцип письма, за яким однією і тією ж буквою можуть позначатися в різних складах два парні приголосні звуки — твердий і м'який. Саме це й породжувало так зва­ні «муки синтезу», які особливо були відчутні при переході до читання слів із м'якими приголосними звуками. Наприклад, окремо названі звуки [с, і, н, о]дитині було не під силу злити у слово сіно, оскільки твердий звук [с]не зли­вається зі звуком [і]. Як бачимо, за своєю природою зву­ковий синтетичний метод був різновидом буквоскладального, хоча й становив порівняно з ним певний крок уперед.