ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МОВИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ…………………….5

1.1 Походження і розвиток мови……………………………………….5

1.2 Класифікація мов……………………………………………………8

1.3 Функції мови…………………………………………………………9

РОЗДІЛ 2 ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ………...10

2.1 Законодавство України про мову…………………………………….10

2.2 Цілі та принципи державної мовної політики………………………11

2.3 Державна мові України……………………………………………….12

2.4 Регіональні мови або мови меншин України………………………..13

РОЗДІЛ 3. МОВА КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА………...16

РОЗДІЛ 4. УЧАСТЬ ПЕРЕКЛАДАЧА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………………………………………..18

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………...28

ВСТУП

Актуальність теми.Останнім часом в Україні відбувається значне перетворення внутрішнього законодавства, що більшою мірою стосується саме кримінального процесу. Якщо конкретніше, то в Україні нещодавно набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс, який має низку нововведень та змін.

Також, декілька місяців тому в Україні відбувалися майже революційні події, що безпосередньо стосувалися державної мовної політики. Всім відомо, що в кожній державі є своя офіційна мова, якою мають здійснюватись різноманітні заходи. Але в нашій державі з практичним застосуванням такого принципу є невеликі проблеми. В законі дійсно чітко прописані правила застосування і використання мови, але багато представників влади та суспільства нехтують ними. Така ж ситуація має місце і в кримінальному процесі.

Тому, для того, щоб зрозуміти необхідність та практичну значимість принципу державної мови судочинства, ми і розглянемо це питання в даній курсовій роботі.

Об’єктом дослідження є питання про практичне застосування принципу мови кримінального процесу.

Предмет дослідження сучасне законодавство, що безпосередньо стосується питання реалізації державної мови в кримінальному процесі України. Саме на це треба звернути увагу,тому, що державне законодавство має низку прогалин і не дає в повному обсязі змогу зрозуміти і виявити суть і значення державної мови судочинства.

Метою курсової роботи є дослідження джерел, за допомогою яких можливо визначити стан сучасної державної мови в кримінальному процесі України.

Завдання:

1. Розкрити зміст поняття державної мови судочинства;

2. Визначити історичні передумови виникнення такого принципу, як принцип державної мови судочинства;

3. Виокремити та розглянути питання про проблеми та загальні засади перекладу в кримінальному процесі.

Методи дослідження: в ході написання даної курсової роботи застосовувались такі методи, як історичний, що дав змогу визначити умови та періодичність утворення вищевказаного принципу. Порівняльний метод застосовувався для визначення ступеня розвитку такого принципу. Та метод аналізу та синтезу дав змогу зробити деякі факти більш обґрунтованими поряд з іншими джерелами. Таким чином застосування різних методів дало змогу визначити основні напрямки розвитку та існування мови кримінального процесу.

Структура роботи: вступ, чотири розділи, сім підрозділів та 15 джерел використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ МОВИ ТАЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

За ДСТУ 2392-94 мова — cистема знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.

Походження і розвиток мови

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті. Передбачається, що з появою мови пов'язана зміна гену FOXP2.

Людей здавна цікавило питання про те, як на Землі виникло безліч мов. Одні вчені вважають, що всі вони мають спільне коріння, з'явившись в результаті ланцюга дивергенції прасвітової мови (концепція моногенезу). Інші вважають, що спочатку було декілька незалежних вогнищ виникнення мов (концепція полігенезу). Однак, походження мови як засобу спілкування і виникнення конкретних мов — дві самостійні проблеми, не пов'язані одна з одною. Кожна з них має своєрідний об'єкт дослідження: перша ставить завдання — з'ясувати, як люди почали говорити, друга — коли, де і в якому вигляді сформувалася та чи інша конкретна мова.

Лінгвісти встановили спорідненість мов в тих випадках, коли мовна єдність розпалася не більше 5 — 10 тис. років тому і об'єднали їх в мовні сім'ї. Деякі дослідники намагалися встановити і віддаленіше генетичне споріднення мов.

Походження мови — передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому).

Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктив. передумовами соціального і біологічного характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів. Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями — небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісної людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первісних людей протягом тривалого часу (можливо, 2 — 3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів.

Потім урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості. Артикуляційно нерозчленовані спочатку вигуки дедалі більше ставали членороздільними. Звукові комплекси, які набували характеру мовних знаків — слів, спочатку мали не-диференційну семантику й означали як певний процес дії, так і його об’єкт, знаряддя чи результат. З наступним виділенням у свідомості уявлень і примітивних понять про предмети як об’єкти, що мають істотне значення для життя людини, почали створюватися форм. варіанти назв для предметів, відмінні від позначень дій. Це зумовлювало розширення лексичного складу мови і вдосконалення її фонетичної структури.

Оскільки ці процеси, що відбувалися в умовах роздільного існування первісних людських колективів на віддалених одна від одної територіях, уже втратили безпосередній зв’язок з первісними природними вигуками, спільними для всього виду предка людини (і для раннього неандертальця), у різних первісних людських колективах почалося формування на єдиній початковій основі багатьох місцевих різновидів мов.

Проблема походження мови виникла задовго до сформування мовознавства як науки. Серед багатьох попередніх спроб її розв’язання виділяються теорія божественного походження мови (ведійські, біблійні та інши релігійні міфи), теорія свідомого витворення мови людьми (давньогрецький філософи, теорія «суспільного договору» в XVII — XVIII ст.), звуконаслідувальна теорія (стоїки, Г. В. Лейбніц, Ш. де Бросс), трудова теорія (Л. Гейгер, Л. Нуаре). Пізніше походження мови стали пов’язувати з розробленням загальної проблеми антропогенезу з позиції діалектичного матеріалізму. В укр. мовознавстві проблему походження мови висвітлювали Леонід Булаховський, М. Я. Калинович та ін.

Класифікація мов

Існує кілька способів класифікації мов:

- ареальна, за культурно-історичними ареалами (місцем поширення);

- типологія; наприклад, за способом вираження граматичного значення мови ділять на аналітичні, ізолюючі, синтетичні та полісинтетичні;

- генеалогічна, за походженням і ступенем спорідненості. Мови групуються в групи, ті, в свою чергу, - в сім'ї. Для деяких сімей запропоновано об'єднання в таксони більш високого рівня - макросім'ї. Класифікації мов на основі генеалогічних ознак займається мовна систематика.

Функції мови

У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

Виражальна (еспресивна, емотивна, модальна) функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У працях окремих авторів виділяються також:

функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В. В. Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна.

Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.

В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.

Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, він породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.

У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);

колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;

саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).

Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови.

РОЗДІЛ 2.

ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ

Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.

Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.