«Затверджено Міністерством освіти і науки України»
(Наказ МОН України від 23.10.2017 № 1407)
2017 рік
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Вступ. Головна мета сучасної школи – допомогти молодим людям зорієнтуватися в сучасному суспільстві, свідомо зайняти відповідну соціальну і громадянську позиції, підвищити рівень їхньої духовної культури, культури спілкування і практичної діяльності, формувати соціально зрілу, творчу особистість. Зважаючи на це, у старших класах загальноосвітньої школи запроваджується профільне навчання, що створить системно-спеціалізовану підготовку, спрямовану на індивідуалізацію навчання і соціалізацію учнів з урахуванням потреб ринку.
Курс «Географія», що пропонується для профільного навчання в 10 і 11 класах, завершує географічну освіту в загальноосвітній школі і відповідає логіці пізнання світу. Таким чином система географічної освіти узгоджується з теорією природничих і суспільних наук, загальною географією, регіоналізацією, країнознавством, краєзнавством і має українознавчу спрямованість.
Загальна мета курсу – вдосконалити уявлення учнів про географічну картину світу, утверджувати поняття про географію як конструктивну науку і формувати географічне мислення на основі історичного, просторового, комплексного, типологічного, проблемного і конструктивного підходів. Провідні ідеї програм – гуманізація, соціологізація, екологізація, економізація, залучення учнів до соціально корисної практичної діяльності засобами сучасної географії.
Основні завдання курсу «Географія» (10,11 класи) для профільної школи:
· поглибити географічну і економіко-соціальну освіту випускників середньої загальноосвітньої школи через вивчення глобальних територіально-диференційованих господарських, соціокультурних і соціоекологічних проблем, розкрити роль окремих держав і народів у світовій економіці й політиці, процесів економічної і політичної інтеграції країн і народів;
· узагальнити й систематизувати попередні знання учнів з географії на значно вищому теоретичному рівні;
· розкрити роль географічних знань і географічної експертизи у вирішенні сучасних економічних і соціальних проблем;
· формувати географічні й соціокультурні знання, розвивати економічне мислення учнів, яке передбачає розуміння процесів, що відбуваються в сучасному світі;
· сформувати уявлення про територіальну організацію господарства і населення окремих регіонів і держав світу;
· показати системний характер світової економіки, сформувати уявлення про природу, сутність і функцію міжнародного географічного поділу праці;
· висвітлити походження і суть сучасних економічних та екологічних проблем людства;
· ознайомити з принципами і світовим досвідом раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища, сталого (збалансованого) розвитку;
· розвивати вміння користуватися порівняльними методами статистико-економічного аналізу, використовувати статистичні дані, що характеризують рівень і темпи розвитку економіки країн світу, України, своєї області, адміністративного району, окремого господарства; вільно орієнтуватися на політичній карті світу та використовувати тематичні географічні карти для розв’язування навчальних і практичних завдань;
· розвивати географічну, екологічну й економічну культуру, розуміння викликів, що стоять перед державою і світовою цивілізацією;
· сприяти полікультурному, толерантному, неупередженому сприйняттю і доброзичливому ставленню до інших етносів, народів, груп та особистостей; розвивати в учнів інтерес та повагу до культури свого народу й інших народів, прагнення зберегти і примножити культурну спадщину своєї країни і всього людства, вчитися жити і працювати в полікультурному середовищі;
· виховувати в учнів риси громадянина України, загальнолюдську духовну ціннісну орієнтацію, вміння сприймати ідеї гуманізму та демократизму, патріотизму і взаєморозуміння між народами, утверджувати ідеї демократії, добра та справедливості;
· готувати старшокласників до свідомої активної участі в суспільному житті Української держави, усвідомлювати її роль і місце в Європі та світі, формувати співвідповідальність за долю України, Європи, світу;
· розвивати вміння зіставляти географічні й економічні події і процеси, працювати з різними джерелами знань, самостійно добувати географічну інформацію;
· розвивати творче мислення, формувати власний погляд та критичне ставлення до інформації, обстоювати власні погляди на ту чи іншу географічну проблему, толерантно ставитись до протилежних думок.
Особливістю курсу є те, що він розкриває важливі й актуальні проблеми сучасної географії та низки суміжних наук.
Структура і зміст навчальної програми.Навчальна програма ґрунтується на принципах безперервності й наступності шкільної географічної освіти, інтеграції внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків, гуманізації та диференціації навчального матеріалу залежно від практичної спрямованості. У програмі знайшли відображення наскрізні для шкільної географії змістові лінії, зазначені в Державному стандарті базової та середньої освіти.
Програму побудовано з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків і залежностей між географічними законами і закономірностями, процесами і явищами. Курс розрахований на 350 годин (по 5 годин на тиждень у 10 і 11 класах), що розподілені за розділами. Кожний розділ охоплює теми, в яких висвітлено основний зміст навчального матеріалу. У програмі акцентовано увагу на основних тенденціях і закономірностях розвитку географічної оболонки, особливостях соціально-економічного, політичного та соціокультурного розвитку регіонів і провідних країн світу та України. У знаннєвому компоненті регламентовано засвоєння географічної номенклатури.
У 10 класі учні вивчають курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах.
Наведений у програмі перелік країн для вивчення є орієнтовним. Учителю надається право додавати для вивчення ті країни, що відповідають інтересам навчального закладу з огляду на його можливі міжнародні зв’язки, пріоритетам зовнішньої політики України з урахуванням зміни політичної, економічної ситуації у світі.
Окремі питання курсу доцільно пропонувати учням опрацьовувати самостійно. Необхідно стимулювати пізнавальну діяльність старшокласників, спонукати їх, використовуючи базові поняття, закономірності, типові плани комплексної характеристики територій (регіонів та окремих країн), розвивати навички самостійного пошуку та аналізу інформації, прогнозування та проектування.
У 11 класі зроблено акцент на розгляд основних тенденції і закономірностей розвитку географічної оболонки, її структурну особливість – горизонтальну (широтну) зональність. Закони еволюції, цілісності, колообігу речовин і енергії, ритмічності розглядаються для всіх сфер географічної оболонки з урахуванням екологічних умов. Окремий розділ присвячено вивченню топографії з основами геодезії, картографії, географічним інформаційним системам (ГІС) та дистанційному зондуванню Землі (ДЗЗ). Це відповідає вимогам сьогодення сучасного світу і з огляду на зростаюче значення такої інформації для територіальної організації господарства й інформаційного забезпечення обороноздатності держави.
Практичні роботи, є важливою й обов’язковою складовою уроку географії. Вони передбачають розв’язування географічних, екологічних і соціально-економічних задач, здійснення порівняльного аналізу, проведення міні-досліджень, дискусій, круглих столів, ділових ігор, моніторингових досліджень, підготовку презентацій, написання есе, творчих робіт, створення індивідуальних і колективних проектів. Мета проведення таких робіт може бути різною – мотиваційною, узагальнювальною, контролюючою тощо. У 10 класі передбачено виконання 25 практичних робіт,в11 класі –54, які є обов’язковими для всіх учнів класу. Учитель обов’язково оцінює п’ять практичних робіт на вибір у кожному семестрі.
До більшості розділів курсу запропоновано орієнтовні теми творчого характеру для проведення досліджень. Учитель оцінює таку роботу під час її захисту чи презентації.
Форми організації вивчення курсу.Під час організації вивчення курсу важливо використовувати компетентнісний, діяльнісний практико-орієнтований та особистісно орієнтований підходи до засвоєння змісту. У процесі засвоєння змісту формуються не тільки специфічні географічні, а й загальнонавчальні знання, вміння, навички, ключові компетентності: інформаційно-цифрова, соціальна, підприємницька, здоров’язбережувальна, математична, вміння розв’язувати проблеми, спілкуватися рідною та іноземними мовами тощо.
Велику роль у навчанні географії відведено роботі з картою та статистичними матеріалами для встановлення причинно-наслідкових зв’язків, правильної оцінки найважливіших соціально-економічних питань.
У процесі навчання географії на профільному рівні доцільно поєднувати з традиційними сучасні освітні технології – інформаційні, моделювання, проблемно-пошукову (дослідження), проектну, кооперованого, продуктивного навчання тощо.
Рекомендації щодо роботи з програмою. Програма дає право вчителю творчо підходити до реалізації її змісту, добирати об’єкти для вивчення та залучати до змісту приклади, що повʼязані із життям свого регіону (області, міста). Враховуючи рівень підготовки учнів, їхні інтереси і нахили, учитель може запропонувати свій варіант вивчення матеріалу з методичним обґрунтуванням доцільності внесених змін. Кількість годин на вивчення тем є орієнтовною, її можна змінювати в межах визначеного навчального часу. Учитель може на власний розсуд змінити розподіл годин між темами і розділами, використати години резервного часу з метою глибшого вивчення окремих тем, проведення уроків узагальнення і систематизації знань після вивчення великих розділів і тем, проведення екскурсій, зустрічей, обговорення дискусійних питань, що виникли під час вивчення певних тем тощо.
Оцінювання навчальних досягнень учнів. Оцінюючи навчальні досягнення учнів з географії, потрібно враховувати:
• правильність і науковість викладення матеріалу, повноту розкриття понять і закономірностей, точність вживання географічної та картографічної термінології;
• ступінь самостійності відповіді;
• логічність, доказовість у викладенні матеріалу;
• ступінь сформованості інтелектуальних, загальноосвітніх, специфічних умінь (робота з картографічними, статистичними та іншими додатковими матеріалами).
Початковий рівень навчальних досягнень характеризується фрагментарним володінням учнем навчальним матеріалом. Учень може розпізнавати окремі географічні об’єкти, намагається давати їм визначення, за допомогою вчителя знаходить їх на карті.
Середній рівень навчальних досягнень передбачає, що учень може відтворити (повторити) інформацію, тобто володіє знаннями-копіями. Він розуміє основний матеріал, за допомогою вчителя визначає поняття і закономірності, частково пояснює взаємозв’язки у природі та суспільстві, використовує картографічний матеріал. Під час виконання практичних робіт правильно використовує джерела знань. Спостерігаючи за природними і суспільними явищами, розрізняє лише окремі їх особливості.
Достатній рівень навчальних досягнень передбачає, що учень достатньо володіє програмовим навчальним матеріалом, самостійно виправляє допущені помилки, підтверджує свої знання відповідними аргументами, здатний застосовувати здобуті знання на практиці, правильно добирає необхідні джерела знань для розвʼязання проблем у типових ситуаціях, здатний вести спостереження за природними і суспільними явищами.
Високий рівень навчальних досягнень передбачає вичерпну, правильну відповідь, повне розкриття змісту понять, закономірностей і географічних взаємозв’язків, підтвердження їх прикладами. Учень грамотно і творчо використовує картографічні матеріали й інші джерела знань, вміє робити висновки й узагальнення на основі практичної діяльності; здійснює спостереження за природними і суспільними явищами, правильно оформляє та аналізує їх результати, виступає з доповідями, захищає власні проекти.
ГЕОГРАФІЯ: РЕГІОНИ ТА КРАЇНИ
Клас
(175 год, 5 год на тиждень)
№ п/п
К-ть
год
Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Орієнтовний зміст теми
1
5
Вступ
Знаннєвий компонент:
називає регіони світу (за класифікацією ООН): Європа, Азія, Океанія, Америка, Африка;
показує на карті регіони світу, держави та їхні кордони;
наводить приклади джерел географічних знань про регіони та країни світу;
розрізняє спроби зображення Землі, елементи карти;
розпізнає види карт за просторовим охопленням, масштабом, змістом і призначенням.
Діяльнісний компонент:
користується основними джерелами географічних знань про регіони світу;
визначає способи картографічного зображення на тематичних картах;
уміє читати карти, використовуючи умовні знаки та легенду.
Оцінно-ціннісний компонент:
усвідомлює пізнавальну та конструктивну роль країнознавства у сучасному світі;
оцінює практичне значення географічних карт для життєдіяльності людини
Що вивчає курс «Географія: регіони і країни». Регіони світу (за класифікацією ООН). Пізнавальна та конструктивна роль країнознавства у сучасному світі.
Джерела знань про регіони та країни світу. Класифікація картографічних творів (карт, атласів і глобусів). Карта як джерело інформації: властивості, елементи. Мова карти. Умовні знаки карт. Способи картографічного зображення об’єктів і явищ на тематичних картах (передача якісних і кількісних показників). Способи зображення рельєфу. Картографічні методи дослідження. Електронні карти та глобуси. Картографічні інтернет-джерела.
Практична робота
1. Створення тематичної карти умовної території з використанням різних способів картографічного зображення
2
16
Розділ І. ГЛОБАЛІЗОВАНИЙ СВІТ
2.1
Тема 1. Політико-географічні закономірності
Знаннєвий компонент:
пояснює зміст понять«країна», «держава», «територія», «акваторія», «суверенітет», «суверенна держава», «залежна територія», «територія держави», «державний кордон», «виключна економічна зона»;
називає життєво важливі національні інтереси держави, функції кордонів, основні складові держави як територіально-політичної системи: народ (нація), публічна державна влада, територія, основні елементи господарської системи держави;
розрізняє унітарні й складні держави, країни за типом державного устрою, за рівнем економічного розвитку згідно з класифікацією ООН та концепцією «Центр – периферія».
Діяльнісний компонент:
показує на карті складові території окремих держав;
читає політичні карти;
визначає за картою особливості розташування унітарних та федеративних держав, республік і монархій;
аналізує картосхему просторової моделі концепції «Центр – периферія».
Оцінно-ціннісний компонент:
усвідомлює значимість знання і розуміння політико-географічних закономірностей глобалізованого світу
Країни, держави, території та акваторії як геопросторові реалії життєдіяльності людства. Суверенна держава на політичній карті світу. Поняття державного суверенітету. Унітарні та складні (федеративні) держави. Нація. Національні інтереси держави.
Суверенна держава як цілісна територіально-політична і господарська система. Геопростір і територія, географічне середовище і природні ресурси, соціосфера (населення і розселення), культуросфера, еконосфера і техносфера, політосфера держави.
Територія і кордони держави. Склад, різновиди, історія формування, відмінності морфології та геопросторового положення територій. Поняття державного кордону. Функції кордонів.
Типологічні підходи в процесі вивчення країн і регіонів. Типізація країн за рівнем економічного розвитку згідно з класифікацією ООН та концепцією «Центр – периферія».
Республіки та їх різновиди, монархії та їх різновиди.
Дослідження
1. Місце України в просторовій структурі світового господарства за концепцією «Центр – периферія»
2.2
Тема 2. Географія цивілізацій
Знаннєвий компонент:
пояснює зміст поняття «цивілізація»;
називає сучасні цивілізації;
показує на карті ареали поширення основних світових релігій та сучасних цивілізацій.
Діяльнісний компонент:
пояснює сутність зв’язків між релігією, культурою і цивілізацією в тому чи іншому регіоні;
характеризує сучасні цивілізації.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки щодо важливості цивілізаційного підходу до вивчення країн
Цивілізаційний підхід у вивченні країн і регіонів.
Статево-вікова, етнічна, релігійна структура населення світу.
Цивілізація, цивілізації і релігії. Сучасні цивілізації та їхні географічні межі.
Дослідження
1. Основні відмінності цивілізаційних настанов «Заходу» і «Сходу»
2.3
Тема 3. Глобальні закономірності світосистеми
Знаннєвий компонент:
пояснює зміст понять «глобалізація», «світосистема»;
називає компоненти світового господарства.
Діяльнісний компонент:
читає схематичні моделі світового господарства;
характеризує сектори світового господарства;
Оцінно-ціннісний компонент:
усвідомлює необхідність системного підходу до аналізу структури і динаміки розвитку світового господарства
Глобалізація як суспільно-географічний процес. Господарство світосистеми (світова економіка) на постіндустріальному (інформаційному) етапі розвитку.
Сучасна світова економіка як система, її компоненти. Сучасні тенденції розвитку світового господарства від економіки індустріального до економіки постіндустріального суспільства.
Множина структур світового господарства і господарства окремих країн. Секторальна модель економіки.
Динаміка розвитку структури світового господарства за секторальною моделлю.
Дослідження
1. Інформаційно-технологічна революція та її вплив на світову економіку.
2. Від економіки індустріального до економіки постіндустріального суспільства
3
40
Розділ ІІ. Європа
3.1
Тема 1. Загальна характеристика Європи
Знаннєвий компонент:
називає склад регіону;
розрізняє форми державного правління і територіального устрою країн Європи;
наводить приклади різних типів та підтипів країн Європи за рівнем економічного розвитку, кількісних та якісних змін на політичній карті регіону;
показує на карті:
субрегіони Європи (Західна Європа, Північна Європа, Південна Європа, Східна Європа);
усі країни Європи, їхні столиці;
мегаполіси (Англійський (Лондон – Манчестер), Прирейнський (Рандстад), Лотаринзький);
основні райони видобування мінеральних ресурсів (Верхня Сілезія, Північне море, Скандинавія), лісозаготівлі, рекреації;
«центральну вісь» розвитку Європи, найбільші промислові регіони (Рур у Німеччині, Великий Лондон у Великій Британії, Іль-де-Франс у Франції, Верхньосілезький у Польщі, Придніпров’я в Україні, Центральна Росія, Урал в Росії);
найбільші морські порти (Роттердам, Антверпен, Лондон, Гамбург, Генуя, Марсель, Гавр, Барселона); аеропорти-хаби (Хітроу, Руассі-Шарль-де-Голль, Франкфурт-на-Майні);
найбільші фінансові центри Європи (Лондон, Париж, Цюрих, Амстердам, Франкфурт-на-Майні);
світові міста в Європі (Лондон, Париж, Амстердам, Брюссель, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Женева, Відень, Мілан); освітні, туристичні центри;
розуміє зміст понять «джентрифікація», «реіндустріалізація».
Діяльнісний компонент:
характеризує особливості демографічних та урбанізаційних процесів, розміщення населення в регіоні;
обчислює індекс «транснаціональності» корпорацій;
здійснює необхідні обчислення для оцінювання забезпеченості окремих країн мінеральними ресурсами;
порівнює чинники міжнародної спеціалізації економічно розвинених країн і країн з перехідною економікою;
обґрунтовує особливості спеціалізації сільського господарства та розміщення основних осередків переробної промисловості в Європі;
пояснює причини вузької спеціалізації промислового виробництва економічно розвинених невеликих країн Європи; вирізняє особливості економіки країн Європи, зумовлені регіональною інтеграцією.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності економічного розвитку країн і субрегіонів Європи;
прогнозує позитивні риси та ризики вступу України до ЄС; оцінює роль ЄС та НATO в регіоні, вплив ТНК на економіку регіону;
зіставляє позитивні та негативні наслідки глобалізації в економіці та культурі країн Європи
Особливості економіко-географічного положення Європи. Склад регіону. Сучасна політична карта Європи. Форми державного правління і територіального устрою країн Європи. Прояви сепаратизму. Типи країн Європи за рівнем економічного розвитку. Інтеграційні процеси. Міжнародні організації в Європі: Європейський Союз, Рада Європи. Країни Шенгенської зони. Роль НATO у загальноєвропейській системі безпеки.
Природні умови і ресурси регіону.
Населення Європи: демографічні процеси, механічний рух. Демографічна політика. Структура населення. Українська діаспора у країнах Європи. Урбанізація, субурбанізація, рурбанізація, джентрифікація. Світові міста в Європі, міські агломерації, мегаполіси. Працересурсний потенціал.
Особливості економіки країн Європи. Уплив цивілізаційних чинників на господарства країн регіону. Первинний сектор економіки. Видобувна промисловість: основні райони видобування палива, рудної та нерудної сировини. Сільське господарство. Лісове господарство.
Вторинний сектор економіки. Переробна промисловість. Основні промислові регіони. Реіндустріалізація.
Третинний сектор економіки. Сфера послуг. Найважливіші міжнародні транспортні коридори та вузли. Зв’язки України з країнами Європи.
Практичні роботи
2. Розробка картодіаграми «ВВП країн Європи» (можливе використанням ІТ-технологій) та аналіз її особливостей.
3. Позначення на контурній карті центрів розташування управлінських структур міжнародних організацій та встановлення закономірностей.
Дослідження
1. Інтеграційні та дезінтеграційні процеси в Європі.
2. Індекс «транснаціональності» європейських корпорацій: обчислення, обґрунтування країни базування ТНК та ступеня виходу на ринки інших країн (на прикладах «Роше», «Нестле», «Філіпселектронікс», «Водафон» тощо).
3. Відновлювана електроенергетика в країнах Європи: регіональні особливості та відмінності.
4. Структура й просторова організація виробництва чорних металів у країнах Європи.
5. Креативна економіка в Європі: кластери і хаби.
6. Європейські аеропорти-хаби як елементи світової системи авіаперевезень
3.2
Тема 2. Країни Європи
Знаннєвий компонент:
називає основні показники, що визначають місце країни в регіоні і світі, основні складники третинного, вторинного та первинного секторів економіки високорозвинених та середньорозвинених країн, основні чинники міжнародної спеціалізації країн;
розрізняє поняття «урбанізація», «субурбанізація», «рурбанізація», «джентрифікація»;
наводить приклади промислових виробництв та послуг, що визначають «географічний образ» окремих європейських країн;
знає і показує на карті найбільші міста країн, світові міста, осередки видобувної промисловості та виробництв вторинного сектору, найбільші морські порти, аеропорти, фінансові й туристичні центри країн. Діяльнісний компонент:
характеризує особливості демографічних та урбанізаційних процесів, розміщення населення в країнах;
аналізує статево-вікову структуру населення окремих країн;
проектує вплив демографічних процесів на працересурсний потенціал країни;
дає оцінку природно-ресурсного потенціалу окремих країн;
ранжує чинники, що визначають місце країни у міжнародному поділі праці (МПП);
порівнює чинники міжнародної спеціалізації економічно розвинених країн і країн з перехідною економікою, участь у МПП європейських країн «Великої сімки», економічно розвинених невеликих країн та країн з перехідною економікою;
складає комплексну економіко-географічну характеристику країн;
знаходить та систематизує необхідну інформацію для характеристики країни;
використовує тематичні карти для обґрунтування особливостей системи розселення та розміщення виробництва товарів і послуг у межах країни,
рейтинги показників соціально-економічного розвитку країн для обґрунтування їхнього місця в у світі та регіоні;
пояснює особливості зональної спеціалізації сільського господарства та розміщення основних районів (центрів) обробної промисловості; обґрунтовує структуру експорту й імпорту товарів та послуг, основні напрямки зовнішнього інвестування країн Європи.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності економічного розвитку окремих районів у межах країни та напрямки внутрішньої регіональної інвестиційної політики;
оцінює вплив ТНК на економіку країн, роль громадянського суспільства у становленні соціально-орієнтованої ринкової економіки в розвинених країнах Європи;висловлює власні судження щодо можливості і доцільності використання досвіду розвитку економіки та соціальної сфери у розвинених країнах регіону;
прогнозує перспективи розширення економічних зв’язків України з країнами Європи в рамках Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом;
проектує напрями міжнародного кооперування економічних суб’єктів країн Європи та України
Країни «Великої сімки» в Європі: Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія.
Німеччина. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в міжнародному поділі праці (МПП): економіко-географічне положення (ЕГП), працересурсний, науково-технічний, споживчий, природно-ресурсний потенціал, унікальна структура та інноваційність бізнесу, зважена соціальна та економічна політика уряду. Система розселення. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни. Основні складові третинного сектору економіки. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни: машинобудівні, хімічні, харчові. Особливості аграрного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства, державна регіональна політика. Німецька стратегія збалансованості. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Німеччиною.
Франція. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, капітал (фінансові та матеріальні ресурси), науково-технічний, працересурсний, споживчий, природно-ресурсний потенціал, історичний чинник (заморські володіння, тривала орієнтація економіки на фінансово-кредитну діяльність, політика «дирижизму»). Система розселення. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни. Основні складові третинного сектору. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (машинобудування, атомна енергетика, хімічна промисловість, виробництво одягу, продуктів харчування, напоїв). Особливості аграрного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства. Париж – політичний, економічний, культурний, туристичний центр країни. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Францією.
Велика Британія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: історичний (заморські володіння, Співдружність Націй, деіндустріалізація), ЕГП, капітал (фінансові та матеріальні ресурси), науково-технічний, працересурсний, споживчий, природно-ресурсний потенціал. Система розселення. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни. Основні складові третинного сектору. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (машинобудування, хімічна промисловість, видобування нафти). Особливості аграрного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства, регіональна політика. Лондон – світовий фінансовий центр. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Великою Британією.
Італія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, працересурсний, споживчий, природно-ресурсний потенціал, активна роль держави в економіці країни. Система розселення. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни. Основні складові третинного сектору. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (машинобудування, хімічні та металургійні виробництва, індустрія одягу, взуття, продуктів харчування і вин). Спеціалізація аграрного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства, регіональна політика. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Італією.
Економічно розвинені невеликі країни Європи: Швеція, Норвегія, Швейцарія, Іспанія.
Швеція. Норвегія.Місце країн у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країн в МПП: ЕГП, природно-ресурсний потенціал, соціальна та економічна політика уряду, працересурсний, споживчий. Особливості розселення. Основні складники економіки: третинний сектор, машинобудування, енергетика, металургійні виробництва, індустрія продуктів харчування, видобування мінеральних ресурсів, лісозаготівля, переробка деревини. Характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Швейцарія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, працересурсний потенціал, державна політика нейтралітету та інтеграція економіки з країнами ЄС. Особливості розселення. Основні складові економіки: банківські та страхові послуги, торгівля, туризм, освіта, транспорт, фармацевтика і хімічні виробництва, машинобудування, переробка золота, індустрія продуктів харчування. Особливості сільського господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Іспанія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, природно-ресурсний та праце-ресурсний потенціал, інтеграція економіки з країнами ЄС. Особливості розселення. Основні складові економіки: туризм, транспорт, машинобудування, текстильні і харчові виробництва. Особливості аграрного сектору. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Країни-сусіди України: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Білорусь, Молдова, Росія.
Польща. Місце країни в регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, інтеграційні процеси, природно-ресурсний та працересурсний потенціал. Система розселення. Особливості структури економіки середньорозвиненої країни. Прискорений розвиток третинного сектору, сучасна транспортна система країни. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (машинобудування, металургійні, хімічні виробництва, видобування мінеральних ресурсів, індустрія одягу, взуття, продуктів харчування). Спеціалізація аграрного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Польщею.
Словаччина, Угорщина, Румунія. Місце країн у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країн в МПП: ЕГП, природно-ресурсний потенціал, історичний, працересурсний. Особливості розселення. Основні складові економіки та характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Білорусь. Місце країни в регіоні Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, природно-ресурсний та працересурсний потенціал, політична система. Система розселення. Особливості структури економіки середньорозвиненої індустріально-аграрної країни. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (машинобудування, хімічні й деревообробні виробництва, індустрія товарів для внутрішнього споживчого ринку). Спеціалізація сільського господарства. Особливості розвитку третинного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Білоруссю.
Молдова. Місце країни в регіоні. Вплив ЕГП, історичного та політичного чинників, природно-ресурсного та працересурсного потенціалу на сучасну економіку країни. Основні аграрні та промислові виробництва. Економічні зв’язки Молдови з державами-сусідами та Придністровською Молдавською Республікою.
Росія. Місце країни в регіоні й світі. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, природно-ресурсний та працересурсний потенціал, політична система. Національний склад населення, українська діаспора в Росії. Система розселення. Особливості структури економіки середньорозвиненої індустріально-аграрної країни. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (видобування мінеральних ресурсів, заготівля деревини і деревообробка, металургійні та хімічні виробництва, машинобудування). Зональна спеціалізація сільського господарства. Особливості розвитку третинного сектору. Характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Росією.
Практичні роботи
4. Добирання статистичних показників та оцінювання працересурсного потенціалу (кількості, динаміки, якості та ціни робочої сили) в одній з країн Європи.
5.Складання картосхеми просторової організації (просторового каркасу) економіки однієї з європейських країн «Великої сімки» (за вибором учнів).
6. Порівняльна характеристика структури промислового виробництва двох економічно розвинених невеликих країн Європи (за вибором учнів).
7.Порівняння товарної структури зовнішньої торгівлі Білорусі та Молдови.
Дослідження
1. «Нове обличчя» Руру: індустріальна культура та зелені міста замість похмурих ландшафтів.
2. Секрети економічних успіхів Німеччини.
3. «Оновлення» економіки депресивних районів Великої Британії.
4. Кластери в Італії як основна форма організації виробництва товарів і послуг.
5. Лондон, Берлін, Париж, Київ: схожість і відмінність джентрифікації.
6. Верхньосілезька агломерація – індустріальне ядро Польщі
5
35
Розділ IІІ. Азія
5.1
Тема 1. Загальна характеристика Азії
Знаннєвий компонент:
називає склад регіону;
наводить приклади країн Азії, що належать до різних форм державного правління і територіального устрою, різних типів та підтипів за рівнем економічного розвитку, кількісних та якісних змін на політичній карті регіону;
показує на карті
субрегіони Азії (Західна Азія, Центральна Азія, Східна Азія, Південна Азія, Південно-Східна Азія), країни Азії, їхні столиці;
мегаполіси (Токайдо в Японії, Дельта річки Янцзи, Сянган-Гуанчжоу в Китаї);
основні райони видобування мінеральних ресурсів (нафтогазові басейни Перської затоки, Середньоазійський, Зондський; вугільні басейни Карагандинський у Казахстані, Північно-Східний у Китаї, Східний в Індії, країни зі значним видобутком руд (Китай, Індія, Казахстан, Іран, Монголія);
лісозаготівлі, рекреації;
найбільші промислові райони (Тихоокеанський в Японії, Північно-Східний у Китаї, Східний в Індії).
найбільші морські порти (Шанхай, Сянган, Пусан, Сінгапур, Нагоя, Осака, Токіо, Гаосюн);
позакласові аеропорти в містах Пекін, Токіо, Сянган, Джакарта, Дубай, Бангкок, Сінгапур, Гуанчжоу, Шанхай, Куала-Лумпур, Стамбул;
найбільші фінансові центри Азії (Сінгапур, Сянган, Токіо, Сеул, Дубай, Шанхай, Осака);
світові міста в Азії (Сянган, Сінгапур, Токіо, Шанхай, Дубай, Пекін, Мумбай, Куала-Лумпур, Сеул, Джакарта, Делі, Стамбул, Бангкок, Тайбей).
Діяльнісний компонент:
характеризує особливості демографічних, урбанізаційних процесів та розміщення населення в Азії;
основні риси сучасної структури економіки;
порівнює особливості господарства країн Азії, що належать до різних типів за рівнем економічного розвитку
дає оцінку ресурсозабезпеченості, працересурсного потенціалу окремих країн Азії;
пояснює виникнення районів конфліктів у регіоні;
обґрунтовує розміщення основних районів видобування мінеральних ресурсів, обробної промисловості, особливості спеціалізації сільського господарства;
ілюструє добірками статистичної інформації, графіками й діаграмами процеси індустріалізації в країнах Південно-Східної Азії, переходу до поліспеціалізації в нафтовидобувних країнах Західної Азії.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності економічного розвитку субрегіонів Азії; оцінює вплив глобалізації, в т. ч. ТНК на місце країн Азії в міжнародному географічному поділі праці;
висловлює власні судження щодо шляхів вирішення міждержавних конфліктів у регіоні;
ілюструє прикладами вплив політичних та економічних процесів у регіонах Азії на Україну
Особливості економіко-географічного положення Азії. Склад регіону. Сучасна політична карта Азії. Форми державного правління і територіального устрою країн Азії. Типи країн Азії за рівнем економічного розвитку. Міжнародні організації в Азії: АСЕАН, Ліга арабських держав. Райони збройних конфліктів та проявів тероризму.
Природні умови і ресурси регіону. Населення Азії. Урбанізаційні процеси. Працересурсний потенціал.
Особливості економіки країн Азії. Первинний сектор економіки. Видобувна промисловість. Сільське і лісове господарство.
Вторинний сектор економіки. Основні промислові осередки і регіони. Третинний сектор економіки. Найважливіші міжнародні транспортні коридори та вузли.
Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Азії та особливості їх участі у міжнародному поділі праці. Зв’язки України з країнами Азії.
Практичні роботи
8. Складання картосхеми типології країн Азії за рівнем їх економічного розвитку.
9.Аналіз статистичної інформації щодо зміни обсягів виробництва автомобілів у світі і в країнах Азії протягом останніх десятиліть.
Дослідження
1. Екологічні виміри економічного зростання в країнах Азії.
2. Географічне положення країни як чинник її економічного розвитку та міжнародної спеціалізації (на прикладі однієї з країн Азії).
3. Вплив ОПЕК на світовий ринок нафти
5.2
Тема 2. Субрегіони та країни Азії
Знаннєвий компонент:
називає основні складники третинного, вторинного та первинного секторів економіки високорозвиненої країни та країн, що розвиваються;
розрізняє поняття «рівень урбанізованості » і «темп урбанізації»;
наводить приклади промислових виробництв та послуг, що визначають «географічний образ» окремих країн регіону;
показує на карті найбільші міста країн, світові міста, промислові райони, технополіси, найбільші морські порти, аеропорти, фінансові й туристичні центри країн.
Діяльнісний компонент:
аналізує динаміку чисельної кількості та статево-вікову структуру населення окремих країн;
проектує вплив демографічних процесів на працересурсний потенціал країни;
дає оцінку ресурсозабезпеченості окремих країн;
складає комплексну економіко-географічну характеристику країн;
знаходить та систематизує необхідну інформацію для характеристики країни;
ілюструє добірками статистичної інформації, графіками, діаграмами процеси інформаційно-технологічного прориву Японії та Китаю;
використовує тематичні карти для обґрунтування особливостей системи розселення, розміщення виробництва товарів і послуг, напрямків основних транспортних магістралей у межах країни, рейтинги показників соціально-економічного розвитку країн для обґрунтування їхнього місця у світі та регіоні;
порівнює чинники міжнародної спеціалізації країн;
пояснює особливості спеціалізації сільського господарства та розміщення основних осередків (районів, центрів) обробної промисловості;
характеризує структуру експорту й імпорту товарів і послуг окремих країн регіону;
обґрунтовує основні напрямки експорту капіталу й технологій та закордонного підприємництва Японії.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності економічного розвитку окремих районів у країнах Азії, про відмінності рівня соціально-економічного розвитку й структури економіки країн з ринковою та плановою економікою (на прикладі Північної і Південної Кореї);
зіставляє позитивні та негативні наслідки глобалізації в економіці та культурі Японії, Китаю, Індії;
висловлює власні судження щодо перспектив взаємовигідного співробітництва України з окремими країнами Азії;
оцінює роль державних інституцій та громадянського суспільства у розвитку країни
Східна Азія: загальна економіко-географічна характеристика субрегіону.Японія. Місце країни у світі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, «людський фактор», науковий потенціал і технології, фундаментальні принципи економіки (кейрецу, «господарчий патріотизм», ін.). Система розселення. Самобутня культура японського народу і особливості організації суспільства. Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни. Основні складові третинного сектору. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни: машинобудівні, хімічні, металургійні, електроенергетика. Транспортна система. Традиції й технології в сільському господарстві. Аквакультура. Характерні риси територіальної організації господарства: Тихоокеанський промисловий пояс, мережа технопарків, технополісів. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Японією.
Китай. Місце країни у світі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Китай – країна- цивілізація. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, «людський фактор», працересурсний, споживчий, природно-ресурсний потенціал, імпорт технологій, політична система. Система розселення. Особливості сучасного розвитку країни. Поліспеціалізація як риса «географічного образу» країни. Особливості розвитку і розміщення виробництв первинної і вторинної сфер. Основні складові третинного сектору, пріоритетність розвитку освіти. Характерні риси територіальної організації господарства. Спеціальні економічні зони. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Китаєм.
Республіка Корея (Південна Корея) та Корейська Народно-Демократична Республіка (Північна Корея) – соціалістична і демократична ринкова моделі розвитку.
Республіка Корея. Місце країни у світі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, історичний, працересурсний і науковий потенціал, технології. Система розселення. Особливості сучасного розвитку. Основні складові третинного сектору. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни: машинобудівні, хімічні, металургійні. Транспортна система. Сільське господарство. Характерні риси територіальної організації господарства. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
КНДР. Основні чинники, особливості сучасного розвитку країни. Мілітаризація Північної Кореї.
Південна Азія: загальна економіко-географічна характеристика субрегіону.
Індія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни у міжнародному поділі праці (МПП: ЕГП, природно-ресурсний, працересурсний потенціал, соціальні фактори, державні монополії. Система розселення. Особливості структури економіки країни, що розвивається. Індія – країна древньої землеробської цивілізації. Спеціалізація сільського господарства. Видобування мінеральних ресурсів. Промислові виробництва, що визначають «географічний образ» країни (металургія, машинобудування, хімічне, текстильне, швейне виробництво). Особливості розвитку третинного сектору, державні програми розвитку аутсорсингу («Сто розумних міст», «Цифрова Індія», ін.). Характерні риси територіальної організації, «коридори зростання». Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Індією.
Південно-Східна Азія: загальна економіко-географічна характеристика субрегіону.
Сінгапур. Сінгапур – місто-держава з розвиненою економікою. Значення ЕГП. Сучасна модель економіки країни: високотехнологічні виробництва, робота транспортно-логістичного комплексу, фінансово-банківська діяльність.
Індонезія. Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають її місце у міжнародному поділі праці (МПП: ЕГП, працересурсний потенціал, релігії, природно-ресурсний потенціал, фрагментарність території і нерівномірність розміщення населення. Індонезія як індустріально-аграрна країна. Туристичні райони, центри.
Західна Азія: загальна економіко-географічна характеристика субрегіону.
Туреччина. Туреччина – одна з провідних індустріально-аграрних країн мусульманського світу і південний морський сусід України. Основні чинники, що визначають місце країни у МПП: ЕГП і політико-географічне положення (ПГП), природно-ресурсний, працересурсний потенціал, історико-культурна спадщина, соціальні фактори. Сучасна структура промисловості та сільського господарства. Характерні риси територіальної організації виробництва. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Саудівська Аравія. Основні чинники, що визначають місце країни у МПП: ЕГП і ПГП, природно-ресурсний потенціал, соціальні фактори. Сучасна структура промисловості та сільського господарства. Розвиток третинного сектору. Характерні риси територіальної організації виробництва. Зовнішні економічні зв’язки.
Центральна Азія: загальна економіко-географічна характеристика субрегіону.
Казахстан. Основні чинники, що визначають місце країни у МПП: ЕГП і ПГП, природно-ресурсний потенціал, соціальні й політичні. Сучасна структура господарства. Характерні риси територіальної організації виробництва. Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки з Україною.
Практичні роботи
10. Порівняльна оцінка забезпеченості земельними ресурсами окремих країн Азії.
11. Аналіз статево-вікових пірамід різних за рівнем економічного розвитку країн Азії.
12.Позначення на карті та обґрунтування схеми високошвидкісного транспорту Японії.
13. Аналіз територіальної структури економіки Китаю (за економічною картою).
14. Розроблення картосхеми територіальної організації виробництва промислових товарів та послуг в Індії.
15.Порівняння продовольчого кошика жителів країн Західної та Східної Азії.
Дослідження
1. Демографічна політика в Китаї та Індії: успіхи та прорахунки.
2. Унікальність економічної системи Китаю.
3. Острови Кюсю і Хоккайдо: контрасти Японії.
4. Японія – основний інвестор розвитку промисловості в «коридорах зростання» Індії
5. Розроблення і презентація проекту винесення японською корпорацією матеріаломісткого (енергомісткого / працемісткого) виробництва в одну з країн Південно-Східної або Південної Азії.
6. Нові індустріальні країни Азії: складові успіху.
7. Країни Перської затоки як осередок світового господарства.
8. Складання тематичного туристичного маршруту для ознайомлення з об’єктами Світової спадщини ЮНЕСКО в одній з країн Азії
6
8
Розділ ІV. Океанія
6.1
Тема 1. Австралійський Союз
Знаннєвий компонент:
називає чинники міжнародної спеціалізації країни;
показує на карті
основні райони видобування мінеральних ресурсів в Австралії (кам’яного вугілля, залізних, алюмінієвих, мідних руд, золота;
найбільші промислові райони Австралії (Південно-Східний, Південно-Західний)); найбільші морські та авіаційні порти (Мельбурн, Сідней, Брисбен);
світові міста в Австралії (Сідней, Мельбурн).
Діяльнісний компонент:
аналізує динаміку природного та механічного руху населення країни;
проектує вплив демографічних та міграційних процесів на працересурсний потенціал країни;
дає оцінку забезпеченості мінеральними ресурсами;
складає комплексну економіко-географічну характеристику Австралії;
знаходить та систематизує необхідну інформацію для характеристики країни;
використовує тематичні карти для обґрунтування особливостей системи розселення та розміщення виробництва товарів і послуг у межах країни;
пояснює особливості зональної спеціалізації сільського господарства та розміщення основних районів (центрів) видобувної та обробної промисловості в країні; характеризує структуру експорту й імпорту товарів та послуг країни;
обґрунтовує основні напрямки експорту сировини та імпорту капіталу й технологій.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності економічного розвитку окремих районів Австралії;
зіставляє позитивні та негативні наслідки діяльності ТНК в Австралії;
висловлює власні судження щодо традиційних елементів державного устрою країни;
оцінює місце країни в Співдружності Націй
Місце країни у світі та регіоні. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП, історичний (країна Співдружності Націй), природно-ресурсний та працересурсний потенціал. Система розселення. Українська діаспора в Австралії. Канберра як політико-адміністративний центр країни. Особливості сучасного розвитку країни. Основні складові третинного сектору. Виробництва, що визначають «географічний образ» країни (видобування палива, рудної і нерудної сировини, металургія, тваринництво і рослинництво, виробництво харчових продуктів і напівфабрикатів, машинобудування). Характерні риси територіальної організації виробництва товарів та послу.Зовнішні економічні зв’язки, міжнародні зв’язки України з Австралією.
Практичні роботи
16. Порівняння чинників міжнародної спеціалізації Австралії та Великої Британії.
17. Складання картосхеми територіальної структури аграрного виробництва в Австралії
Дослідження
1. Національні парки Австралії як об’єкти міжнародного туризму.
2. Розвиток Західної Австралії у контексті зростання глобального попиту на природні ресурси.
3. Канберра – політико-адміністративний центр країни.
4. Економічні інтереси китайських інвесторів в Австралії
6.2
Тема 2. Мікронезія, Меланезія, Полінезія
Знаннєвий компонент:
називає приклади країн, що включені доМікронезії, Меланезії, Полінезії, основні види економічної діяльності в країнах;
показує на карті Меланезію, Мікронезію, Полінезію, держави (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Вануату, Фіджі, Тонга, Науру, Самоа, Федеративні Штати Мікронезії), залежні території (Французька Полінезія, Нова Каледонія, острів Гуам).
Діяльнісний компонент:
знаходить та систематизує необхідну інформацію для характеристики країн;
пояснює особливості спеціалізації країн; обґрунтовує низький рівень і нестабільні темпи економічного розвитку більшості країн.
Оцінно-ціннісний компонент:
висловлює власні судження щодо перспектив економічного розвитку та суверенності країн регіону
Особливості положення регіону. Держави та залежні території, що входять до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії. Основні чинники, що визначають місце країни в МПП: ЕГП та геополітичне положення, природні умови і ресурси. Населення країн регіону. Види господарської діяльності, що визначають «географічний образ» країн: використання ресурсів океану, сільське господарство, видобування мінеральних ресурсів, туризм. Кустарні промисли і ремесла. Зовнішні економічні зв’язки.
Дослідження
1. Нова Зеландія – високорозвинена країна зі сприятливими умовами для ведення бізнесу.
2. Природні та економічні ризики економічного зростання острівних держав.
3. Океанія – регіон екзотичного туризму.
4. Вплив на економіку Нової Зеландії зйомки фільму «Володар перстнів».
7
25
Розділ V. Америка
7.1
Тема 1. Загальна характеристика Америки
Знаннєвий компонент:
називає склад регіону;
наводить приклади країн Америки, що належать до різних форм державного правління, різних типів та підтипів за рівнем економічного розвитку;
показує на карті
субрегіони (Північна Америка, Центральна Америка і Карибський басейн, Південна Америка);
країни Америки та їх столиці;
мегаполіси (Приатлантичний, Приозерний, Каліфорнійський);
основні райони видобування мінеральних ресурсів (Техаський, Аляскинський, Каліфорнійський, Мексиканської затоки, Західноканадський, Центральноамериканський басейни видобування нафти, Аппалачський (США) і Західний (Канада) вугільні басейни, рудний пояс Анд, Кордильєр);
райони обробної промисловості (Приатлантичний, Приозерний, Примексиканський);
трансконтинентальні магістралі (Трансамазонська, Панамериканське шосе), найбільші морські порти (Лос-Анджелес, Ванкувер, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна, Колон, Сантус); позакласові аеропорти (Атланта, О’Хара в Чикаго, Лос-Анджелес, Даллас); найбільші фінансові центри Америки (Нью-Йорк, Вашингтон, Сан-Франциско, Бостон, Торонто, Чикаго);
світові міста в Америці (Нью-Йорк, Чикаго, Торонто, Сан-Паулу, Лос-Анджелес, Мехіко, Буенос-Айрес, Сан-Франциско, Вашингтон, Ріо-де-Жанейро, Маямі, Бостон, Філадельфія, Монреаль); Діяльнісний компонент:характеризує особливості формування населення субрегіонів;
порівнює рівні і темпи урбанізаційних процесів, форми сільського розселення в окремих країнах регіону;
визначає забезпеченість окремих країн певними видами природних ресурсів; вирізняє основні риси господарства ключових країн нової індустріалізації та невеликих країн плантаційного господарства в регіоні;
ранжує країни за рівнем розвитку третинного сектору;
пояснює розміщення основних промислових районів і центрів, світових міст у регіоні;
обґрунтовує напрямки розвитку транспортної інфраструктури в регіоні;
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про причини нерівномірності соціально-економічного розвитку субрегіонів Америки; оцінює вплив інтеграційних процесів у регіоні на економічний розвиток країн;
дискутує щодо ролі США у соціально-економічному розвитку країн регіону; висловлює власні судження про роль ТНК в економіці країн регіону;
пропонує власні оригінальні ідеї щодо подолання відсталості окремих країн регіону
Особливості географічного положення Америки. Склад регіону. Сучасна політична карта Америки: форми державного правління і територіального устрою країн, типи країн за рівнем економічного розвитку. Інтеграційні процеси. Міжнародні організації НАФТА (NAFTA), МЕРКОСУР (Mercosur). Країни Америки-члени NATO. Країни Америки у полі геостратегічних інтересів США.
Природні умови регіону. Господарська оцінка мінерально-сировинних, водних, земельних, біологічних ресурсів. Рекреаційні ресурси.
Населення Америки: природний рух та міграції. Статево-вікова, етнічна, релігійна структура населення. Урбанізаційні процеси. Система розселення. Працересурсний потенціал.
Особливості економіки країн Америки. Роль ТНК в економіці регіону. Первинний сектор економіки: основні райони видобування палива, рудної та нерудної сировини. Сільське господарство: вплив природних, історичних чинників та глобалізації на спеціалізацію. Лісове господарство. Аквакультура.
Вторинний сектор економіки: електро-енергетика, металургія, машинобудування, хімічна, лісова, легка, харчова промисловість. Основні промислові райони регіону.
Третинний сектор економіки: найбільші фінансові, торгівельні, освітні центри, туристичні райони. Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли. Вплив розташування невеликих країн на перехрестях міжнародних торговельних шляхів на їхню спеціалізацію (країни «зручного прапора», «країни-офшори», «країни-готелі», ін.).
Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Америки, особливості їх участі в МПП. Зв’язки України з країнами Америки.
Практичні роботи
18. Нанесення на контурну карту методом картодіаграми обсягу ВВП країн Північної, Центральної і Південної Америки.
19. Порівняння асортименту продукції експортноорієнтованих виробництв обробної промисловості країн Південної Америки та Південно-Східної Азії.
Дослідження
1. Площа країни як чинник її економічного розвитку (на прикладі країн Америки).
2. Моноспеціалізація країни – благо чи зло (на прикладі країн Америки)?
3. «Бананові республіки»: типові ознаки, сучасний розвиток.
4. Країни Латинської Америки у полі геостратегічних інтересів США.
5. Панамериканське шосе – дорога через три Америки.
6. Туризм як чинник розвитку країн Карибського басейну.
7.2
Тема 2. Субрегіони та країни Америки
Знаннєвий компонент:
називає основні складники третинного, вторинного та первинного секторів економіки високорозвинених країни та країн, що розвиваються;
показує на карті найбільші міста, світові міста, промислові райони, технополіси, найбільші морські порти, аеропорти, фінансові й туристичні центри країн. Діяльнісний компонент:
аналізує статистичну інформаціющододинаміки чисельності населення, природного та механічного руху, статево-вікової структури населення країн;
проектує вплив демографічних процесів на працересурсний потенціал країни;
знаходить та систематизує необхідну інформацію для характеристики країн регіону;
складає комплексну економіко-географічну характеристику США, Канади, Бразилії;
використовує тематичні карти для обґрунтування особливостей системи розселення та розміщення виробництва товарів і послуг у межах країни,
рейтинги показників соціально-економічного розвитку країн для обґрунтування їхнього місця у світі та регіоні;
порівнює чинники міжнародної спеціалізації США, Канади, Бразилії;
ранжує чинники спеціалізації США, Канади, Бразилії;
ілюструє добіркамистатистичної інформації, діаграмами процес переходу США від постіндустріального до інформаційного суспільства;
пояснює розміщення основних районів (центрів) обробної промисловості країн, особливості спеціалізації сільського господарства;
характеризує структуру експорту й імпорту товарів та послуг США, Канади, Мексики, Бразилії;
обґрунтовує основні напрямки експорту капіталу й технологій та закордонного підприємництва із США.
Оцінно-ціннісний компонент:
робить висновки про доцільність використання досвіду США та Канади, потенціалу української діаспори в цих країнах у реформуванні економіки в Україні;
оцінює роль економічної свободи, підприємництва в соціально-економічному розвитку США;
зіставляє позитивні й негативні економічні та екологічні наслідки глобалізації в Бразилії;
пропонує власні ідеї щодо призупинення знелісення сельви, збереження унікальності культури корінних народів регіону;
висловлює власні судження щодо перспектив взаємовигідного співробітництва України з Канадою, США та окремими країнами Латинської Америки
Північна Америка – найпотужніший регіон економічної активності в світі.
Последнее изменение этой страницы: 2018-06-01; просмотров: 343.
stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...
