Час відпочинку та його види

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, упродовж якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов'язків, і який вони можуть використовувати за власним розсудом. Відповідно до Конституції України (ст. 45) кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи уночі.

Важливо те, що і максимальна тривалість робочого часу, і мінімальна тривалість часу відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідні, святкові і неробочі дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом. Тобто жодним керівникам, підприємцям та іншим фізичним і юридичним особам не надане право регулювати ці питання.

Законодавством передбачені такі види відпочинку:

1) перерви впродовж робочого дня (для відпочинку і харчування);

2) щоденний відпочинок (перерви між робочими днями та змінами);

3) щотижневі дні відпочинку (вихідні дні);

4)святкові і неробочі дні;

5) відпустки.

Згідно зі ст. 66 КЗпП, працівникам надається перерва для відпочинку і споживання їжі тривалістю не більше двох годин. Така перерва не є робочим часом і має надаватися, як правило, через 4 год. після початку роботи. Час початку роботи і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На час перерви працівники можуть відлучатися з місця роботи. Але на тій роботі, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові має бути надана змога споживати їжу впродовж робочого часу.

Для деяких категорій працівників і у деяких випадках нормативні акти встановлюють додаткові перерви, які зараховуються до робочого часу. До таких додаткових перерв, зокрема належать: перерви для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; перерви для відпочинку на вантажнорозвантажувальних роботах; перерви для зігрівання працівників які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку, згідно ст. 70 КЗпП, має бути не менше ніж 42 год.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи організації. Зазвичай це субота або понеділок. Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переносять на наступний після святкового чи неробочого (частина третя ст. 67 КЗпП).

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких не можливе, вихідні дні надаються у різні дні тижня згідно з графіком зайнятості, що затверджує керівник підприємства, установи, організації за погодженням з профспілкою.

Робота у вихідні дні заборонена. Залучення окремих категорій працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, передбачених ст. 71 КЗпП, за письмовим наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації з дозволу профспілки.

Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайне усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів у подальшому; виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт для запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Відповідно до ст. 73 КЗпП, святковими і неробочими дня ми є:

- 1 січня — Новий рік;

- 7 січня — Різдво Христове;

- 8 березня — Міжнародний жіночий день;

- 1,2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня — День Перемоги;

- 28 червня — День Конституції України;

- 24 серпня — День Незалежності України.

Неробочими днями є дні релігійних свят:

- 7 січня — Різдво Христове;

- один день (неділя) — Пасха (Великдень);

- один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (підприємства, установи, організації, що безперервно діють), роботи, зумовлені потребою обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП у грошовій формі в подвійному розмірі або за бажанням працівника наданням іншого дня відпочинку.

Оплата праці працівників охорони здоров’я при відхиленні від нормальних умов праці

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовійформі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ниморган виплачує працівнику за виконану роботу.

Підґрунтям для організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідники).

Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогоюяких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікаційумов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісний бік праці.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Встановлюють у формі тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу, виконану понад встановлених норм, за трудові успіхи і винахідництво та особливі умови праці. Складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.