Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.

Слово етикет французького походження (etiquette) на початках позначало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.

Етикет - це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет - норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його - співпраця і взаємопорозуміння.

Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування.

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом".

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: "Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець -це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має "простір для маневру", має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: "недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення"

Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні

Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторювалися стандартні стереотипні ситуації, що мають етикетний характер. Ці етикетні ситуації представлені парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати.

1. Вітання. Першим вітається молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Вітаючись, треба привітно усміхнутися і дивитись людині у вічі, зняти капелюх та окуляри та ін..

2. Звернення до незнайомої людини має таку послідовність: вітання, вибачення і прохання, подяка, прощання.

3. Знайомлення. При знайомстві обов’язково треба представитись(ім’я чи прізвище, або всі три компоненти – ім’я, прізвище, по батькові). Залежно від ситуації можна назвати посаду, фах, місце проживання тощо.

4. Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за будь-яких обставин, допомога добрим словом у скруті. Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати та подякувати.

5. Відмова. Якщо людина не завжди може задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію, вона змушена відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою і переконливою (на жаль, дуже шкода, вибачте тощо). Варто уникати відмови, вживаючи слово Ні!.

6. Зауваження, критика. Критикувати людину необхідно так, аби не образити. При цьому слід дотримуватися наступного:

-     вказувати на помилки лише віч-на-віч;

-     уникати прямої критики;

-     робити це по-дружньому;

-     схвалювати те, що співбесідник виконує як слід;

-     просити вибачення за зроблене зауваження тощо.

7.    Комплімент. Основне його призначення – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію. Не слід робити багатозначних компліментів. Комплімент повинен бути щирим. Варто уникати незрозумілих слів.

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.