Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в СРСР у 1960-1980-ті рр. впливали на стан української науки?

Екстенсивний розвиток – (лат. extensivus – розширяючий, подовжуючий) – спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх факторів виробництва, насамперед зростання трудових ресурсів, за незмінного якісного рівня технічної основи виробництва та інших факторів. Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж кваліфікації й рівня освіти працівники, такі ж форми організації праці, споживається вдвічі більше сировини, вдвічі розширюються посівні площі тощо. В даному випадку продуктивність й ефективність праці залишаються незмінними. У цьому полягає головна відмінність екстенсивного шляху розвитку від інтенсивного, що базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва, економній витраті людських, фінансових і природних ресурсів тощо. Водночас накопичення засобів праці може зумовити підвищення фондоозброєності праці, яке, у свою чергу, зумовлює зростання продуктивності праці, що не дає можливості віднести його лише до екстенсивного шляху розвитку.

Ознаками екстенсивного шляху розвитку є кількісне нарощування обсягів використовуваних виробничих ресурсів, що забезпечує понад 50% приросту продукції, швидкий розвиток галузей і комплексних галузей, які використовують традиційні, а не якісно нові технології та ін. Загалом існує або переважно екстенсивний шлях розвитку, або переважно інтенсивний шлях розвитку, оскільки вони взаємопоєднуються ф взаємодоповнюються. Екстенсивний шлях розвитку народного господарства означає посилення витратного характеру економіки. Він, як правило, певною мірою поєднується з інтенсивним. Економіка колишнього СРСР, а відтак економіка України в 90-х XX ст. розвивалася переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і втричі – ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10-12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Франція виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, ніж Україна, але споживає при цьому майже у 3 рази менше газу. Внаслідок зростаючої обмеженості ресурсів (в Україну необхідно ввозити майже 35 млн. т нафти, 65 млн. куб. м газу, 35 млн. т коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів, бавовну та інші матеріали). Цей шлях все більше стає безперспективним. Щоб перейти до переважно інтенсивного розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, відносини власності (насамперед економічної), господарський механізм, проводити раціональну економічну політику.

№ 60

Розкажіть про особливості політичного і духовного розвитку українського суспільства в 1970-ті – 1980-ті рр.

Період 1965-1985 pp. дістав назву «застійного». Лозунг комуністичного будівництва залишився, але комунізм відсунули в неокреслене майбутнє. Запартійною фразеологією цей період називали періодом розвинутого соціалізму.

Було припинено хрущовські реформи. Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику замовчування відомостей навіть про ті злочини, які сталинадбанням гласності при Хрущові. Знову було заблоковано дослідникам, письменникам та журналістам доступ до архівів, які містили дані про злочинирежиму. Відбулася реанімація сталінізму

Два десятиріччя партапаратної диктатури характеризувалися не застоєм, а досить-таки інтенсивними процесами в усіх сферах суспільного життя. Вони носили негативний характер, оскільки економічні, політичні й національно-культурні проблеми суспільства, які вимагали термінового розв'язання,замовчувалися й заганялися у глибину. Партійно-державна верхівка штучними заходами підтримувала видимість зовнішнього благополуччя. Такаегоїстична політика загрожувала соціальним вибухом величезної сили.

Русифікація, Леонід Брежнєв не був войовничим шовінистом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на "зближення націй", тобто нівелювання національних відмінностей. В суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, радянське керівництво повиннебуло знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. За ідеологічною завісою ховався вже давно відомий порядок денний - русифікація.

Кремль та його вірний намісник в Україні Володимир Щербицький (перший секретар ЦК КПУ в 1072-1989 pp.) проводили систематичну політикурозширення вживання російської мови в Україні та обмеження української. Влада використовувала ряд прямих і непрямих засобів, щоб змусити людейкористуватися російською мовою. Успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Найцікавіші й найважливішіпублікації в Україні виходили російською мовою. Спостерігався сильний тиск у містах, спрямований на використання російської мови, а з українськоїзнущалися, як з "селюцької". Якщо людина розмовляла виключно українською мовою, то це навіть могло поставити під сумнів її політичну лояльність. Підвивіскою "обміну спеціалістами між республіками" заохочувалось переселення в Україну росіян та направлення аїнців У ^Інші республіки. Ці процесиспричинилися до значного У^-ьшення кількості росіян, котрі проживають в Україні.

Демографічні зміни. З 1960 по 1989 pp. населення України оосло з 42,5 до 51,7 млн. чол. На протязі 60-80-х років неухильно меншувалась частка українців серед населення республіки (з 76 8 % У 1959 p. до 72,7 % у 1989 p.), та зростала частка росіян (з .,6;7% до 22,1%).

Індустріалізація, урбанізація і модернізація значно зменшили традиційну класову структуру населення. У 1970 p. із загальної кількості робочої сили (16 млн. чол.) близько 2/3 класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу. В Україні дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фахівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 pp. їх число подвоїлося з 700 тис. до 1,4 млн. Але й тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціальній групі понад третину.

№ 61