Основні етапи розвитку наркологічної служби в Україні.

До кінця 60-х років минулого століття допомогу наркологічним хворим надавали в психіатричних закладах. Переважно це були хворі з алкогольним делірієм. Паціентів, хворих на наркоманію, було небагато. Зі зростаннямконтенгенту, що потребував наркологічної допомоги, поступово для цього було виділено частину відділень і психіатрів амбулаторної служби. Організація перших подібних структур у складі психіатричної служби відбулося в 1969-1972рр.

Наказом МОЗ СРСР № 270 від 1976 р. визначено перехід до створення самостійної наркологічної служби.

Наркологічні відділення були двох видів: спеціалізовані (зазвичай для лікування алкогольних психозів) і наркопромислові. В останніх лікування отримували хворі на алкоголізм, які одночасно із цим працювали на промислових підприємствах.

Під це загальна назва в медицині підводяться всі захворювання, які пов'язані або зумовлені психологічною залежністю організму до негативно діє на нього речовин. Алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - всі ці захворювання вивчає, досліджує і лікує медична наука наркологія. Лікарі - спеціалісти, якіпрацюють у ційгалузі, називаються наркологами.

Як самостійнамедична наука наркологія проявила себе порівняно недавно. Ще в першійполовині ХХ століттявсіпитання, пов'язані з нарко - та алко - залежностямирозглядалися в областіпсихології. І лише в кінцісемидемсятых - на початку вісімдесятихроківминулогостоліттявиділили в наркологіюсамостійну науку.

Наркологічна служба організована в такий спосіб:

= у сільській місцевості при ЦРЛ працюють кабінети, в яких здійснюють диспансерне спостереження, проведення наркологічних професійних оглядів, надають консультативну допомогу й амбулаторне лікування хворим наркологічного профілю. Стаціонарну допомогу надають у стаціонарних відділеннях міжрайонних і обласних наркологічних диспансерів. Зазвичай у кабінеті нарколога при ЦРЛ працюють лікар і медична сестра;

= у містах створені міські наркологічні диспансери (часто виконують функції міжрайонних, надають стаціонару допомогу населенню кількох районів області); до складу диспансерів входять одне або декілька стаціонарних відділень і поліклінічна служба;

= обласні диспансери мають кілька стаціонарних відділень (зазвичай вузькоспеціальних – для лікування алкогольних психозів, для лікування чоловіків із наркотичною залежністю, жінок із наркотичною залежністю та ін.), поліклінічне відділення, кабінет оглядів на стан алкогольного сп’яніння, організаційно-методичний відділ та ін.

Підстави для завершення диспансерного спостерігання:

1. Тривалість ремісії – понад 3 роки (для наркозалежних – 5 років).

2. Смерть хворого.

3. Зміна місця проживання хворого (сюди варто віднести позбавлення волі на строк понад 1 рік.

4. Переведення хворого в інший медичний заклад через наявність іншого захворювання.

5. Відсутність відомостей про хворого понад 1 рік.

Найчастіші причини зарахування в групу ризику:

1. Звертання за медичною допомогою в стані сп’яніння.

2. Здійснення протиправних дій у стані сп’яніння.

3. Керування транспортним засобом в стані сп’яніння.

4. Порушення кримінальних справ за незаконний обіг наркотичних речовин.

5. Виявлення наркотичних проблем під час профілактичних оглядів.

Основні документи наркологічної дільниці:

· Амбулаторні картки

· Форми № 30 ПС

· Журнал обліку диспансерних хворих

· Журнал зняття з обліку

· Журнал лікування

· Паспорт дільниці

· Звіти дільниці

· Журнал групи ризку.

Функціональна структура наркологічного диспансеру

1. Кабінетидільничнихпсихіатрів-наркологів.

2. Організаційно-методичнийкабінет.

3. Кабінетекспертизи алкогольного сп’яніння.

4. Кабінетнаркологічноїекспертизи.

5. Підлітковийнаркологічнийкабінет.

6. Кабінетанонімноголікування.

7. Кабінет психолога.

8. Кабінет терапевта.

9. Кабінет невропатолога.

10. Кабінетинемедикаментознихметодівлікування: фізіотерапії, гіпнозу, електросну, голкорефлексотерапії, оксигенотерапії та ін.).

11. Денний та нічнийстаціонари.

12. Лікувально-трудовімайстерні.

Допоміжніпідрозділи: клініко-діагностичналабораторія, кабінетфункціональноїдіагностики.

Наркологія.

Психічна й фізична залежність, яка виникає в внаслідок зловживання психоактивними речовинами, що належить до наркотичних засобів, визначається як наркоманія.

Зловживання речовинами, не внесеними в список наркотиків, визначається як токсикоманія. Виділяють 10 груп речовин що вважаються наркотичними: алкоголь, опіати, канабіноїди, седативні та снодійні речовини, кокаїн, інші стимулятори (включаючи кофеїн), галюциногени, тютюн.

Всі наркологічні хвороби шифрують літерою «F».

Всі речовини позначено певними цифровими кодами: код 10 – алкоголь, 11 – опіати, 12 – канабіноїди, 13 – седативні та снодійні, 14 – кокаїн, 15 –інші стимулятори, 16 – галюциногени, 17 – тютюн, 18 – леткі розчини, 19 – поєднання кількох речовин (залежність від них раніше називали «полінаркоманія» або «політоксикоманія») або речовини що не входять в інші групи.

У розвитку наркоманії виділяють три стадії.

І стадія (початкова) – виникає психічна залежність, наркотики поступово відтісняють із життя хворого роботу і колишні захоплення; регулярне вживання наркотиків, зростання толерантності до них.

ІІ стадія (розгорнута) – характеризується максимальним підвищенням толерантності до наркотику, зміною характеру наркотичного сп’яніння, появою абстинентного синдрому.

ІІІ стадія (кінцева) – супроводжується різким зниженням толерантності до наркотику, відсутністю позитивних переживань після його вживання, розвитком грубих соматоневрологічних порушень.

Абстентичний синдром при опійній залежності характеризується таким симптомами: чихання, сльозотеча, біль у м’язах, судоми, абдомінальні спазми, нудота, блювання, діарея, розширення зіниць, утворенням «гусячої шкіри», озноб, тахікардія, підвищення артеріального тиску, позіхання, дисфорія, неспокійний сон.

Діагностика

Для діагностування синдрому залежностінаркологіяспирається і ґрунтується на наступнихкритеріях:

1. Відомостівідродичів про вживанняпацієнтомнаркотичнихречовин.

2. Виявлення на шкіріпацієнтамісць, де булипроведенінеодноразовіін'єкції (цеможуть бути рани, синці, рубці).

3. Абстинентний синдром, який буде розвиватисяпід час госпіталізації, оскількипрепарати, щовикликаютьзалежність, будуть в недоступності для пацієнта.

4. Кров у сечі, потіабослині ( виявляється за допомогоюспеціальнихдосліджень).

5. Психотичнізміниособистості.

6. Соматичнапатологія.

Так само для діагностики синдрому залежності наркологи вдаються до певнихметодівдосліджень. У пацієнтаобов'язковобереться кров на загальнийаналіз, на біохімічнийаналіз, і на аналіз, якийвиявитьнаявністьнаркотичнихречовин в організмі, сеча, на загальнийаналіз.

І, оскільки, у наркозалежнихпацієнтів часто зустрічаютьсявіруснізахворювання ВІЛ або гепатит, то для встановленнядіагнозуобов'язковимвважається імуноферментнийаналіз, якийвиявляєнаявністьінфекцій в організмі.

Лікування

У наркології існує ціла безліч методів лікування, захворювань синдрому залежності. І цепояснюєтьсятим, що у кожногопацієнта хвороба протікає по індивідуального плану розвитку.

Першийетаплікування таких пацієнтів - медикаментозний, найпоширеніший і ефективний на перших етапахрозвитку хвороб. Спочаткулікування проводиться дезинтоксикаціяорганізму, за допомогоюпевних процедур і заходів і жорсткекупіруванняабстинентного синдрому. На другому етапілікуваннявсіметодиспрямовані на відновленняметаболічнихпроцесівворганізмі і сну пацієнта. На третьомуетапі проводиться терапія головного симптомокомплексу синдрому психозависимости. Четвертийетаплікування в наркології - цетерапія, спрямованапротиповтореннянападівзахворювання, противиникненнярецидивівпісляпроходженнялікувального курсу та реабілітації.

Психотерапія - один з основнихметодівлікуваннязалежнихпацієнтів. Застосовуютьпсихотерапію до хворих в наркології, різнихтипів: гипнотерапию, сімейнупсихологічнутерапію, різнітренінги, індивідуальнізаняття з фахівцями і груповізаняття.

Так само наркологами часто застосовуються і такіметодилікування, як голкорефлексотерапія, плазмоферез і гемосорбція.

Профілактика

Профілактичніметоди в наркологіїспрямованівинятково на максимальнезниженнячисельностізалежних людей у суспільстві. Для цьогопроводяться ряд методичних і організаційнихзаходів. В ціломупрофілактичнийнапрямокнаркологіїґрунтується на чотирьохважливих аспектах: морализация населення, залякуванняосіб, якіперебувають у групіризику, просвітавсіхверствнаселення, починаючи з дітей і підлітків, формування у суспільствісвітогляду з повнимзапереченнямзастосування будь-якихалкогольнихчинаркотичнихречовин.

Саме профілактичні методи, що проводяться наркологами у суспільстві, відіграють важливу роль в мінімізації поширення захворювань синдромом залежності.

Висновок

Отже, протягомостанніх 20 роківспівробітникивідділуекспериментальноїнейрофізіології (керівник — проф. Т. М. Воробйова) Українського НДІ клінічної та експериментальноїневрології і психіатрії (директор — проф. П. В. Волошин) створили реалістичнімоделіалкоголізму, табакокуріння, наркологічноїзалежності, виявилизв’язокформуванняпатологічного потягу до алкоголю з емоціонально-вольовим станом. Ними встановлено, що структурами, які першими зазнаютьпошкодженняпід час систематичного введення алкоголю, являютьсялімбічніструктуримозку, зокремаемоціональніапаратигіпоталамусу, гіпокампу та миндальовидного комплексу, дефектністьяких по мірірозвиткухворобипроявляєтьсяклінічнорізноманітнимиемоціональнимипорушеннями.

Внаслідокклінічнихдосліджень, якіпроводяться на базівідділеннянаркології 15-ї міськоїклінічноїпсихіатричноїлікарні (головнийлікар — П. Т. Петрюк) відділомнаркологіїрозробленакласифікаціяемоціональнихпорушень при алкоголізмі та запропонованідиференціальнісхемилікуванняпсихотропнимиречовинами і солями літію (О. Г. Плотніков, Н. С. Толстая), вивченіособливостіперебігуалкоголізму, обваженогосудинними хворобами (Ю. О. Мануйленко, О. І. Мінко та ін.), впливомрадіонуклідів (З. М. Болотова, М. І. Момот та ін.), нікотинізмом (В. В. Шалашов).

Список використаної літератури.

1. Абрамов В. А., Абрамов А. В., Бурцев А. К., Воропаев Н. Е., Лебедев Д. С. Частная психиатрия: Учеб.пособие для самоподготовки студентов / Донецкий гос. медицинский ун-т им. М.Горького / В.А. Абрамов (ред.). — 2.изд., доп. и перераб. — Донецк, 2001. — 144с.

2. Бітенський В. Психіатрія. Курс лекцій: Навч. посіб. / Валерій СеменовичБітенський (ред.). — О. :Одеськиймедуніверситет, 2005. — 336с.

3. Голдберг Д . Психиатрия в медицинской практике / В.И. Полтавец (науч.ред.)Александра Абессонова (пер.с англ.), Денис Полтавец (пер.с англ.). — К. : Сфера, 2003. — 303с.

4. Кирпиченко А. Психиатрия и наркология: Учебник для студ. спец. "Лечебное дело" учреждений, обеспечивающих получение высшего образования / Александр Андреевич Кирпиченко (общ.ред.). — Минск :Вышэйшая школа, 2005. — 574с.

5. Напрєєнко О. Психіатрія: Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. ІІІ-ІV рівнівакредитації / ОлександрКостянтиновичНапрєєнко (відп.ред.). — К. :Здоров'я, 2001. — 584с.

6. Психіатрія / В.М. Заболотько (голов.ред.). — К. : МВЦ "Медінформ", 2003. — 528с.

7. Психіатрія, психологія, психотерапія- шляхи взаємодії: Матеріаливсеукр. наук.-практ. кон., 21-22 жовтня 2005 р. / Українськаспілкапсихотерапевтів. Дніпропетровськийосередок / С.С. Светашев (ред.) — Д., 2005. — 120с.

8. Юр'єва Л. Психіатрія. (Клініко-діагностичніалгоритми): Навч.-метод. посіб. для лікарів-інтерніввищ. мед. закл. освіти IV рівняакредитації / Дніпропетровськадерж. медичнаакадемія / Людмила МиколаївнаЮр'єва (ред.). — Д. : АРТ-ПРЕС, 2002. — 168с.