Чинники відбору системи репрезентативних показників соціального розвитку

ЛЕКЦІЯ 10.

Методика діагностики регіонального соціального розвитку

1.Чинники відбору системи репрезентативних показників соціального розвитку

2.Інтегральний індекс соціального розвитку

Чинники відбору системи репрезентативних показників соціального розвитку

Розвиток соціального потенціалу особистості, соціальна безпека людини, її соціальний захист забезпечується фактичною реалізацією соціальних стратегій, які, у свою чергу, повинні базуватись на результатах діагностики соціальної сфери.

Необхідною умовою достовірності результатів діагностичних висновків має бути надійність показників, які деталізуватимуть результати державного управління у сфері соціальної політики. 

Відбір системи репрезентативних показників соціального розвитку зумовлений рядом чинників:

- наявністю регіональної інформаційної бази; 

- можливістю чи неможливістю кількісно виміряти результати окремих напрямів державного управління у сфері соціальної політики; 

- висновками експертного опитування; 

- аналізом показників для характеристики людського розвитку, запропонованих науковцями. 

Щодо останнього чинника, то застосування певних соціальних показників, використовуваних ученими, вважаємо за недоцільне. Для прикладу критично проаналізуємо запропоновані науковцями індикатори, що характеризують стан та охорону здоров’я: це і показники середньої тривалості перебування хворого у стаціонарі, охоплення щепленням проти різних хвороб дітей, чисельності лікарів тощо.

Проте суто медичні фактори - лікувально-профілактичні та санітарнопротиепідемічні заходи (щеплення проти інфекційних захворювань, якість лікування та обстеження хворих тощо) - лише приблизно на 10% визначають стан здоров’я. Схожа ситуація із фінансуванням.

В Україні фінансування медичної галузі йде на утримання системи, а не пацієнта, і планується на ліжко-місце, а не на скільки людей прийде лікуватися або скількох вилікують. Так, за період 2000-2007 рр. фінансування медичної галузі зросло майже в п’ять разів - від 4,4 млрд грн до 21, 6 млрд грн - з урахуванням інфляції, це майже втричі.

Всесвітня організація охорони здоров’я в генеральній стратегії для національних служб охорони здоров’я “Здоров’я для всіх у двадцять першому столітті” визначила критерії, до яких мають прагнути всі країни. Серед яких - відсоток валового національного продукту, що витрачається на охорону здоров’я, має дорівнювати 7-8%. 

У 2007 р. на утримання системи охорони здоров’я витратили 48 млрд грн, з них - 18,8 із державного бюджету, 15,6 - із місцевих бюджетів і 13,7 млрд грн пацієнти витратили на лікування в державних клініках: це 8% ВВП, хоча офіційна статистики дає дані 3,6%, однак на ефективності роботи галузі це не позначилось. 

Тому під час соціальної діагностики не використовуватимемо показники фінансування соціальних галузей. Отже, системний аналіз проблеми відбору показників діагностики дав змогу синтезувати їх ієрархічну структуру, в якій кожний показник має самостійне значення і водночас є складовою узагальнюючого індексу демографічного розвитку чи матеріального добробуту, рівня освіти чи розвитку ринку праці.

Найбільш вагомими чинниками демографічного розвитку експерти визначили індикатори рівня народжуваності, рівня дитячої смертності, стану здоров’я населення та міграції. Хоча фахівці і виділили рівень народжуваності як такий, що визначним чином впливає на демографічний розвиток, однак, на думку науковців, тенденції народжуваності поряд із смертністю важко інтерпретувати однозначно.

Теоретики вважають, що показники народжуваності та смертності не мають належного рівня варіації залежно від соціально-економічного розвитку регіону. Тому при діагностиці регіонального соціального розвитку ми не будемо використовувати показники, що репрезентують згадані характеристики демографічної ситуації.

Управлінці-практики вагомим індикатором демографічного розвитку назвали стан здоров’я населення та рівень дитячої смертності. Протягом тривалого часу лікарями, демографами, а також біологами вирішувалось питання: якою мірою і за якою повнотою демографічні показники можуть служити показниками здоров’я населення.

На сьогодні доведено, що цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я тільки демографічні показники. Якісною оцінкою здоров’я населення є дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя. Інформативність показника смертності немовлят полягає в тому, що його значення тісно пов’язане з такими характеристиками суспільства, як рівень охорони здоров’я, рівень освіти та культури населення, стан навколишнього середовища тощо. За часів існування СРСР цей показник не публікувався в загальнодоступних джерелах. У міжнародній статистиці комплексним показником оцінки стану здоров’я є середня очікувана тривалість майбутнього життя - величина, що акумулює

повікові показники смертності і є надійнішим показником суспільного здоров’я порівняно з показником загальної смертності. Необхідність врахування при діагностуванні соціального розвитку показника очікуваної тривалості життя людини обґрунтована також у класичній методиці, що застосовується ПРООН для розрахунку ІЛР, та в методиці Е.Лібанової.

Науковці також вважають за необхідне обраховувати показник смертності немовлят під час діагностування. Експерти сходяться в тому, що на регіональну варіацію демографічного розвитку суттєво впливають показники міграції.

Матеріальний добробут населення - ще один аспект соціального розвитку, який діагностуватимемо. На основі вивчення думки експертів щодо чинників, які впливають на матеріальний добробут населення, та аналізу показників, запропонованих науковцями для вимірювання цього самого аспекту людського розвитку, ми прийшли до висновку, що базою характеристики матеріального добробуту повинні стати показники рівня доходів, майнового розшарування та бідності. 

Доцільність аналізу рівня освіти під час діагностики соцільного розвитку регіону обумовлена результатами експертного опитування та доведена науковцями. До дошкільних навчальних закладів належать ясла, ясла-садки, дитячі садки, ясла-садки сімейного, комбінованого, компенсуючого типу (спеціальні та санаторні), навчально-виховні комплекси тощо.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, навчально-виховні комплекси (об’єднання), санаторні школи всіх ступенів, а також спеціальні школи. 

Базову загальну середню освіту забезпечують загальноосвітні навчальні заклади першого ступеня (початкова школа) та другого ступеня (основна школа). Відсоток охоплення дітей та підлітків базовою середньою освітою розраховується як відношення чисельності дітей у початковій та основній школах до загальної чисельності дітей відповідного віку на початок наступного за звітним року ; - 3 o - чисельність студентів ВНЗ І-ІІ рівня акредитації в розрахунку на 1 тис. осіб відповідного віку (‰); - 4 o - чисельність студентів ВНЗ III-IV рівня акредитації в розрахунку на 1 тис. осіб відповідного віку (‰).

До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: I - технікуми, училища, II - коледжі та інші прирівняні до них заклади, III і IV - академії, університети, інститути, консерваторії. Управлінці-практики вагомими індикаторами ринку праці назвали показники, що характеризують рівень економічної активності та безробіття, мотиваційну складову праці.

Під час діагностики ми аналізуватимемо деякі показники, що репрезентують зайнятість міського населення, оскільки тільки воно за відсутності роботи в переважній більшості не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Також недостатня надійність низки індикаторів по сільській місцевості зумовила вимушене обмеження даними по містах. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. 

Рівень економічної активності визначається як відношення (у відсотках) кількості економічно активного населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку; - 2 r - рівень зайнятості міського населення (%). Рівень зайнятості визначається як відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення; - 3 r - рівень безробіття міського населення за методологією Міжнародної організації праці (МОП) (%).

Безробітні (за методологією (МОП) - особи (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); упродовж останніх чотирьох тижнів активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; протягом найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних також відносять осіб, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості. Рівень безробіття (за методологією МОП) визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15-70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціальнодемографічної ознаки; - 4 r - співвідношення рівнів зареєстрованого безробіття та визначеного за методологією МОП (коефіцієнт). Зареєстровані безробітні відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” - це працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.