Схема патогенезу вегетативних дисфункцій у дітей

                                              Вегетативні порушення різних структур ВНС

етіологічні фактори можуть призводити до уражень вегетативної нервової системи на органному, клітинному, тканинному, мембранному та внутрішньоклітинному рівні, що і складає морфологічний субстрат вегетативної дисфункції та психологічних відхилень (психовегетативного синдрому).

Вегетативна дисфункція виражається зміною вегетативної реактивності з порушенням обміну речовин (гіперхолестеринемією, диспротеїнемією, гіпер- та гіпоглікемією тощо), системи зсідання крові та фібринолізу, процесів імуногенезу.

В результаті вегетативних дисфункцій порушується іннервація внутрішніх органів, що може зумовлювати дискінезії шлунково-кишкового тракту, функціональні кардіопатії, судинні дисфункції тощо. При ураженні та подразненні структур вегетативної нервової системи у різних органах виникають стереотипні морфологічні зміни (спазм судин, дистрофія), пов’язані з виділенням медіаторів (норадреналін, ацетилхолін, серотонін), гормонів кори наднирників, біологічно активних речовин (поліпептиди, простогландини). Ці гуморальні зміни, у свою чергу, поглиблюють вегетативний дисбаланс.

Таким чином, згідно з провідними механізмами патогенезу, вегетативна дисфункція – це самостійне захворювання, яке має поліетіологічне походження і об’єднує три провідних синдроми – психовегетативний, вегето-судинно-трофічний та прогресуючої вегетативної недостатності з клінічною реалізацією в патологію серця, судинної циркуляції, неврологічні та трофічні порушення, а також розлади адаптації.

http://intranet.tdmu.edu.te.ua/data/kafedra/internal/pediatria_fpo/lectures_stud/%D0%A4%D0%9F%D0%9E/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F/2%20%D1%80%D1%96%D0%BA/%D0%92%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%84%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9.htm

Діагностика і клінічна картина ВСД за гіпотонічним типом

Нейроциркуляторная дистония – заболевание, которое характеризуется сочетанием нескольких клинических синдромов: кардиалгическим (боли в области сердца), повышением или понижением АД, общеневротическими проявлениями, дезадаптационным синдромом.

Причинами НЦД являются как внутренние, так и внешние факторы. К внутренним факторам относятся наследственно-конституционные особенности – в виде функциональной недостаточности регулирующих структур мозга и эндокринных желез. К внешним факторам нужно отнести: психотравмирующие факторы, неблагоприятное экологическое воздействие (жары, холода, загазованности, шума, вибрации), производственные вредности (работа операторов ЭВМ и др.), перенесенную инфекцию, курение, злоупотребление алкоголем, гиподинамию.

Клиническая картина НЦД. У разных больных может отличаться и складываться из симптомов разнообразного характера со стороны сердечно-сосудистой и нервной систем.

В картине болезни могут преобладать явления невроза: нарушение сна, общая слабость, быстрая утомляемость, головокружение. Могут отмечаться нарушения психики, с наклонностью к ее угнетению (иногда – с апатией). Наряду с этим возникают боли в области сердца разнообразного характера, но отличающиеся от стенокардических; они ослабевают или проходят после приема седативных средств или использования горчичников. Почти у 50% больных появляется одышка, причем независимо от физической нагрузки.

АД может иметь тенденцию, как к понижению, так и к повышению. Наиболее распространенной формой НЦД является артериальная дистония по гипертоническому типу – пограничная гипертония. Последняя характеризуется мобильностью АД, а в ряде случаев – снижением АД, а также другими расстройствами (региональные нарушения тонуса сосудов, кардиалгический синдром, преходящие изменения венозного давления).ПОПОВ