Особисті немайнові права батьків та дітей

Cімейне право

1. Загальна характеристика сімейного права.
2. Умови і порядок укладення та припинення шлюбу.
3. Права та обов‘язки членів сім‘ї.
4. Усиновлення, опіка, патронат.

1. Сімейне право – сукупність правових норм, які регулюють стосунки між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми та іншими членами сім‘ї.

Основні джерела сімейного права: Конституція України ст..51,52) та Сімейний кодекс (10.01.2002),Закон «Про державну допомогу сім‘ям з дітьми» (21.11.1992), Закон «Про охорону дитинства» (26.04.2001, зі зм.), Закон «Про попередження насильства в сім‘ї» (15.11.2001), Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок укладення шлюбного    контракту» (10.06.1993).

Сім‘я – це союз осіб, пов‘язаних шлюбом чи родинністю, які спільно проживають, мають спільний побут, взаємні права та обов‘язки.

Шлюб – це сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2.

Умови укладання шлюбу:

- добровільна згода жінки і чоловіка на шлюб,

- досягнення ними шлюбного віку (18 років – для чоловіків, 18 – для жінок)

За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо це відповідає її інтересам (наявність дитини, вагітність, хвороба тощо).

Законодавство передбачає коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою:

- особи, які є родичами прямої лінії споріднення (батько, мати, дід, баба – син, дочка, онук, онучка);

- повнорідні та неповнорідні брат і сестра (походять від спільних батьків і матері, походять від різних батьків чи матерів);

- двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядька та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним дитина;

- вже одружені особи (можна укладати шлюб лише після припинення попереднього шлюбу);

- недієздатні особи.

Особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу в орган РАЦС, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров‘я. Приховання тяжкої хвороби (чи небезпечної) може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Шлюб реєструється через 1 місяць від подання заяви. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, у паспортах подружжя ставляться штампи про одруження. Закон не забороняє релігійного обряду шлюбу, але і не надає йому правового значення.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя, можуть укладати шлюбний договір – угоду, що укладається в письмовій формі, нотаріально посвідчується і яка регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права і обов‘язки, а також майнові права та обов‘язки подружжя як батьків.

Умови, за яким шлюб є недійсним:

- зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі,

- зареєстрований між особами, які є родичами,

- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

- шлюб зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка (за рішенням суду),

- якщо шлюб був зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства (за рішенням суду),

- якщо шлюб фіктивний (за рішенням суду).

-

Якщо порушуються вимоги, встановлені законодавством щодо укладення шлюбу , то такий шлюб є недійсним. Недійсність шлюбу може бути встановлена органом РАЦС та судом.

Підстави припинення шлюбу

- смерть одного з подружжя або оголошення його померлим,

- розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідокрозірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу РАЦС або на підставі рішення суду.

Через державні органи РАЦС шлюб розривається на підставі:

1. Заяви подружжя, яке не має дітей (постанова виноситься через 1 місяць після подання заяви).
2. Заяви одного з подружжя, якщо другий з подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім,

- визнаний недієздатним,

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше, як 3 роки.

Розірвання шлюбу за рішення суду може відбуватися на підставі:

1. Спільної заяви подружжя, яке має дітей. До заяви подається договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. При цьому договір між подружжям на розмір аліментів на дитину має бути нотаріально засвідчений. У разі невиконання договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого наказу нотаріуса. Рішення про розірвання шлюбу суд виносить після 1 місяця від дня подання заяви.
2. Позову про розірвання шлюбу, що може бути пред‘явлений одним із подружжя. Шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Не можна подати позов в суд, якщо дружина вагітна, якщо вона має дитину, якій менше одного року.

Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

1. Особисті немайнові права та обов‘язки подружжя

- право дружини на материнство, чоловіка - на батьківство (нездатність або небажання будь-кого з них мати дитину може бути причиною розірвання шлюбу),

- мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і смаків,

- рівне право на фізичний і духовний розвиток, на одержання освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку,

- мають право на зміну прізвища,

- мають право на розподіл обов‘язків і спільне вирішення питань життя родини,

- мають право на особисту свободу,

- зобов’язані піклуватися про родину.

Майнові права та обов‘язки подружжя:

1. мають право особистої приватної власності. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

- майно, набуте нею/ним до шлюбу,

- майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування,

- майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто,

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,- навіть тоді, коли вони були придбані на спільні кошти  подружжя,

- премії, нагороди, які вона/він одержали за особисті заслуги,

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування їй/йому моральної школи,

- страхові суми, одержані нею/ним за обов‘язковим або добровільним особистим страхуванням.

1. мають право загальної спільної власності – це майно, набуте подружжям за час шлюбу незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства тощо) самостійного заробітку або доходу.

 Кожен з подружжя може вимагати поділу майна і претендувати на половину. Суд може присудити одному з подружжя більшу частину, якщо цього вимагають його інтереси або інтереси неповнолітніх дітей, які з ним проживають.

  Обов’язок подружжя – матеріально підтримувати один одного. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї під час шлюбу (при непрацездатності, при інвалідності).   Якщо у зв‘язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім‘ї, хворобою, один з подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, він має право на утримання, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги (право на утримання триває 3 роки від дня розірвання шлюбу).

Особисті немайнові обов‘язки батьків та дітей 

- забрати дитину з полового будинку або ін.. закладу охорони здоров‘я,

- не пізніше 1 місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦС (видається Свідоцтво про народження),

- виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім‘ї, свого народу, Батьківщини,

- піклуватися про здоров‘я своєї дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток,

- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти,

- поважати дитину,

- забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини,

- забороняються фізичні покарання дитини батьками,

- повнолітні діти зобов‘язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати допомогу.

Особисті немайнові права батьків та дітей

- переважно право батьків перед іншими особами на особисте виховання дітей (вирішується питання виховання батьками спільно),

- право батьків залучати до виховання інших осіб,

- право дитини противитися неналежному виконанню батьками обов‘язків щодо неї, звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, а після досягнення 14 років – і до суду,

- право батьків та дитини на безперешкодне спілкування,

- право батьків на самозахист своєї дитини, право звертатися за захистом прав та інтересів своїх дітей до суду, органів державної влади. Відповідне право мають повнолітні діти щодо своїх непрацездатних, немічних батьків,

- право батьків на визначення місця проживання своєї дитини ( до 10 років – за згодою батьків, після 10-річного віку дитини – за спільною згодою батьків та самої дитини, з 14 років – дитина сама обирає місце постійного проживання) .

Майнові права та обов‘язки батьків та дітей

- діти мають право на майно, придбане батьками для забезпечення розвитку, навчання, виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо),

- якщо у малолітньої дитини ( до 14 років) є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження (потім повертають майно і доходи від нього),

- майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності,

- батьки зобов‘язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

- За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і у твердій грошовій сумі. Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається державна допомога. Аліменти можуть бути стягнуті  за виконавчим листом за минулий час, але не більше, ніж за три роки, що передували пред‘явленню виконавчого листа до виконання. Якщо повнолітні діти продовжують навчання і у зв‘язку з цим потребують матеріальної допомоги, то батьки зобов‘язані утримувати їх до досягнення 23-х років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

- Повнолітні дочка, син зобов‘язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. В іншому випадку з них також стягуються аліменти.  Діти зобов‘язані брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених важкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У певних випадках мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав.

1. Усиновлення – це прийняття усиновлювачем на підставі рішення суду у свою сім‘ю особи на правах дочки чи сина. Усиновленою може бути як особа, що не досягла 18 років, так, і повнолітня особа (за умови, що в неї немає матері і батька або вона позбавлена їхнього піклування.

Можна усиновити дитину з 2-х місячного віку, якщо дитина покинута в пологовому будинку, після спливу 2-х місяців з часу її знайдення. Рідні брати та сестри не можуть бути роз‘єднані при їх усиновленні (за наявності обставин, що мають істотне значення можуть бути усиновлені різними особами).

Усиновлювачем дитини може бути:

- повнолітня дієздатна особа,

- особа, що старша за дитину не менш, як на 15 років (якщо всиновлюють повнолітню особу – різниця у віці не менше 18 років).

 Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

- обмежені у дієздатності,

-  визнані недієздатними,

- позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені,

- були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано з їхньої вини,

- перебувають на обліку або лікуванні у психоневрологічному чи наркотичному диспансері,

- зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами,

- не мають постійного місця проживання та постійного заробітку,

- страждають на окремі хвороби.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків (безумовна згода може бути надана лише після досягнення дитиною 2-х місяців). Якщо батьки дитини: 1) невідомі, 2) визнані безвісно відсутніми, 3) визнані недієздатними, 4) позбавлені батьківських прав – згода батьків не потрібна. Письмова згода батьків засвідчується нотаріусом.

Для усиновлення дитини потрібна її згода,що дається у формі, яка відповідає вікові дитини (з 7 років – потрібна згода). Усиновлення проводиться без згоди  дитини, якщо вона у зв‘язку з віком або станом здоров‘я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини не потрібна, якщо вона проживає в сім‘ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Усиновлення вважається  здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена і вимагати нерозголошення цієї інформації іншими особами. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Усиновлювач може змінити відомості про місце народження та дату народження дитини (дата може бути змінена не більш, як на 6 місяців), може бути змінене прізвище та по батькові дитини. Усиновлення надає права і обов‘язки усиновлювачу щодо дитини в такому обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, - відповідні права та обов‘язки щодо усиновлювача. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні, здійснює орган опіки та піклування.

Опіка та піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (опіка встановлюється над дитиною,  яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років) для виховання , а також для захисту їх особистих і майнових прав.

Опіка та піклування над дітьми встановлюються  органом опіки та піклування, а також судом у певних випадках. Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не суперечать інтересам дитини. Якщо дитина проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров‘я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.  Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

Дитина , над якою встановлено опіку або піклування, має право:

- на проживання в сім‘ї опікуна чи піклувальника;

- на забезпечення їй умов для всебічного розвитку , освіти, виховання;

- на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки, піклування.

Патронат – передача органом опіки і піклування дитини-сироти (або позбавленої батьківського піклування з іншої причини) на виховання за плату в сім‘ю іншої особи до досягнення дитиною 18 років.На це потрібна згода дитини.

Обов‘язки патронатного вихователя:

- забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо,

- створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку,

- захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. Також такий договір може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов‘язків або якщо між ним і дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов‘язків за договором.