Промислові технології та їх види, інформаційні технології

Тема 1.1. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ

Зміст

1. Промислові технології та їх види, інформаційні технології.

2. Виробничі та технологічні процеси, типи виробництв.

3. Класифікація технологічних процесів та їх основні види.

Промислові технології та їх види, інформаційні технології

Технології за своєю функцією в системах технологій діляться на інформаційні та промислові. Промислові за цією ж ознакою діляться на чотири види: видобувні технологи, технології збагачення, технології переробки, технології обробки і призначені для переробки матеріальних ресурсів на певний продукт.

Інформаційні технології — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передачі, обробки, збагачення та доведення до користувача інформації про стан об'єкта, процесу чи явища з використанням обраного комплексу технічних засобів.

Технологія змінює якість чи первинний стан матеріалу. За аналогією з процесом переробки матеріальних ресурсів, який визначається сукупністю засобів і методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форм сировини чи матеріалу, процес переробки інформації також можна визначити як технологію (рис. 1).

Рис. 1. Інформаційні технології як аналог промислових технологій

Принципова відмінність інформаційної технології від промислової полягає в тому, що вона крім, рутинних операцій, містить елементи творчого характеру, які не піддаються регламентації та формалізації. Метою будь-якої інформаційної технології є виробництво інформації для наступного аналізу і прийняття на його основі певного рішення.

Інформаційна технологія виникла на землі разом з виробництвом кілька мільйонів років тому і у своєму розвитку пройшла кілька етапів. До другої половини XIX ст. панувала "ручна" інформаційна технологія. Вся обробка інформації виконувалася вручну за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг. Зв'язок здійснювався шляхом пересилання пакетів, листів тощо.

Винахід друкарської машинки, телефону, диктофону, модернізація системи поштового зв'язку дали змогу суттєво удосконалити як окремі операції, так і весь технологічний процес обробки інформації, підвищити продуктивність управлінської праці. Така "механізація" інформаційної технології стала базою формування діючих організаційних структур в економіці, системах технологій та інших галузях.

На зміну "механічній" інформаційній технології у 40-50-х роках XX ст. прийшла "електрична" технологія, заснована на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів. Різко підвищилась якість, кількість і швидкість обробки документів та інших видів інформації.

З появою і широким розвитком ЕОМ та периферійної техніки настала ера комп'ютерної інформаційної технології, яка названа "новою" (сучасною, безпаперовою) інформаційною технологією.

Основу нової інформаційної технології (HIT) становить розподілена комп'ютерна техніка, "дружнє" програмне забезпечення, розвинені комунікації. Користувачеві-непрограмісту надано можливість прямого спілкування з ЕОМ шляхом роботи у діалоговому режимі. При цьому потужні програмно-апаратні засоби (бази даних, експертні системи та бази знань, системи підтримки прийняття рішень тощо) створюють комфорт у роботі, дають змогу не лише автоматизувати процес зміни форми та місцезнаходження інформації, а й змінювати її зміст. Комп'ютери допомагають людині підвищити продуктивність праці завдяки збільшенню обсягів індивідуального виконання робіт.

Поняття "нова інформаційна технологія" має подвійне тлумачення: з практичного погляду — це сукупність автоматизованих процесів циркуляції і переробки інформації, опису цих процесів, пов'язаних з конкретною предметною галуззю і реалізованих за допомогою сучасних техніко-економічних засобів, що виконують заданий перелік функцій; з теоретичного погляду — це науково-технічна дисципліна, в рамках якої досліджуються проблеми розробки та застосування автоматизованих процесів циркуляції і переробки інформації.

Вивчення, систематизація, аналіз, модернізація, ефективна взаємодія промислових технологій та їх заміна в перспективі більш досконалими неможливі без широкого використання інформаційних технологій.

Видобувними технологіями називається сукупність усіх дій людей і засобів виробництва, які потрібні для видобування корисних копалин із надр на поверхню Землі.

Основними критеріями, за якими оцінюється техніко-економічна ефективність видобувних технологій, є:

1. продуктивність видобутку — кількість видобутої сировини за певний проміжок часу (зміну, добу, місяць, рік);

2. собівартість видобутку— загальні витрати на добуток певної кількості сировини;

3. віддача пласта— ступінь вилучення корисних копалин пластів, де вони залягають. Технологія повинна забезпечувати, щоб у

земних надрах залишалося якомога менше недовидобутих сировинних ресурсів;

4. екологічний вплив.

У добувній промисловості основними методами видобутку сировини є відкритий (кар'єрний), підземний (шахтний), свердловинний спосіб.

Технології збагачення використовують для одержання сировини з можливо більшим вмістом корисних елементів. Збагачення корисних копалин дає змогу підвищити ефективність виробництва за рахунок таких факторів:

• розширення сировинної бази промисловості внаслідок комплексного використання сировини і залучення в експлуатацію бідних за вмістом корисних копалин;

• більш повного використання промислового обладнання при переробці висококонцентрованої сировини;

• зниження транспортних витрат і підвищення якості готової продукції.

У промисловості використовують попередню підготовку сировини і збагачення корисних копалин. Залежно від вимог технологічного процесу попередня підготовка сировини являє собою (крім сортування) або подрібнення матеріалів (наприклад, апатито-нефе-лінової породи для виробництва фосфорних добрив), або, навпаки, укрупнення (брикетування) частинок сировини і агломерацію — спікання.

Фракції сировини, збагачені одним з корисних компонентів, називають концентратами. Фракції, які складаються з мінералів, що в даному виробництві не використовуються, тобто з пустої породи, називаються хвостами.

Методи збагачення сировини залежать від агрегатного стану вихідних корисних копалин і властивостей корисних компонентів. Методи збагачення мінеральної сировини в твердому стані поділяються на механічні, фізико-хімічні і хімічні. Ці методи грунтуються на різниці компонентів сировини за такими властивостями: густина, розмір і форма зерен, міцність, електропровідність, розчинність, змочуваність, магнітна проникність та ін.

Одним з основних видів механічного збагачення є електромагнітна сепарація. Цей метод застосовують, коли сировина складається з магнітних матеріалів (тих, що притягуються до полюса магніту) і немагнітних (тих, що не притягуються до магніту). Таким чином, наприклад, відділяють магнітний і хромистий залізняки (магнітні матеріали) від пустої породи (немагнітної частини сировини).

На рис. 2 показана принципова схема електромагнітного сепаратора. Подрібнений матеріал подається на стрічковий транспортер 1, який має барабан 2 з установленим всередині електромагнітом 3. Коли стрічка транспортера дотикається до поверхні обертового барабана, немагнітні частинки матеріалу не притягуються до магніту і попадають в бункер 5. Частинки магнітного матеріалу притягуються магнітом і рухаються разом зі стрічкою до тих пір, поки барабан не пройде зону дії магніту. Лише після цього вони відриваються від поверхні стрічки і зсипаються в бункер 4.

До механічних методів збагачення належить також гравітаційне розділення (сухе та мокре), яке ґрунтується на різниці швидкостей осідання частинок в рідині або газі ( залежно від густини частинок).

Рис. 2. Схема електромагнітного сепаратора

До фізико-хімічних способів збагачення належить флотаційний V метод (від англ. — flotation). Він ґрунтується на різній змочуваності компонентів сировини. При цьому гідрофобні речовини (які погано змочуються) спливають на поверхню рідини, збираючи на своїй поверхні велику кількість бульбашок повітря. На цьому ґрунтується дія флотаційної машини. В її великих резервуарах подрібнену руду змішують з водою, до якої додають спеціальні піноутворюючі речовини. Крізь цю суміш проганяють повітря. При цьому утворюється велика кількість піни — дрібних повітряних бульбашок, які налипають на поверхню частинок руди, що мають гідрофобні властивості, і виносять їх на поверхню води. Пуста порода тоне, а частинки корисної копалини спливають.

Рідкі речовини сировини концентрують випаровуванням, виморожуванням, виділенням домішок в осад чи газову фазу. Газові суміші поділяються на компоненти за допомогою різних фізичних та фізико-хімічних методів (наприклад, абсорбція — поглинання окремих газів рідинами; адсорбція — поглинання газів твердими матеріалами, розділення зріджених газів на фракції).

Хімічні способи збагачення ґрунтуються на різній розчинності частин сировини в тому чи іншому розчиннику, різній здатності елементів сировини вступати в ті чи інші хімічні реакції, на випалюванні мінералів (розкладання карбонатів, видалення вологи й органіки).

Питома вага сировини і матеріалів у собівартості продукції в цілому по промисловості становить понад 65%. Тому правильний вибір сировини, раціональне її використання є важливим фактором підвищення ефективності виробництва. При реалізації технологій збагачення в процесі одержання з гірничої маси концентратів у відходи потрапляє багато різних компонентів і хімічних з'єднань, для виробництва яких існують свої технологічні процеси з видобутком інших сировинних ресурсів. Тому дуже важливим напрямком розвитку технологій забезпечення є комплексне використання природних мінерально-сировинних ресурсів з метою максимального вилучення з них корисних елементів.

Такий підхід дає можливість:

• зменшити кількість первинних відходів збагачення;

• значно зменшити (в окремих випадках і зовсім припинити) видобуток сировини для інших компонентів.

Основні критерії оцінки технологій збагачення:

1. продуктивність збагачення;

2. енергоємність;

3. комплексність переробки;

4. екологічний вплив.

В основі технологій збагачення лежать, переважно, різні фізи-ко-хімічні процеси (випалювання, промивання, обробка хімічно-активними речовинами), що пов'язано з виділенням великої кількості шкідливих речовин у навколишнє середовище.

Робота гірничо-збагачувальних комбінатів пов'язана з виділенням великої кількості диму і газів, які забруднюють атмосферу і порушують екологічний баланс регіону, де розташовані підприємства. Тому у собівартість збагачення повинні включатися і витрати, пов'язані з очищенням відходів збагачувальних виробництв (очисні газовловлювачі, фільтри стічних вод та ін.).

Технології переробки призначені для подальшої переробки збагаченої сировини з метою одержання матеріалів, необхідних для всіх галузей промисловості: металів, пластмас, хімічних матеріалів, будівельних матеріалів та ін.

Найбільш вагомою в групі технологій переробки є металургія — галузь промисловості, яка займається виробництвом металів і сплавів з руд та іншої сировини.

Технології обробки передбачають виготовлення продукції, що відповідає своєму службовому призначенню з матеріалів переробних виробництв. Серед промислових технологій обробки розрізняють обробку тиском, зварювання, обробку різанням, електрофізичні методи обробки, технології литва тощо. Пріоритетним напрямком розвитку групи технологій є впровадження маловідход-них ресурсозберігаючих технологій.