Предмет і зміст дисципліни «Охорона праці в галузі». ЇЇ зв'язок з іншими дисциплінами

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Бердичівський коледж промисловості, економіки та права»

Охорона праці в галузі

Конспект лекцій

Викладач: Переуда Ю.Л.

Бердичів, 2011

В с т у п

«Гідна робота – це безпечна робота»

Хуан Сомавія / Juan Somavia

Генеральний директор МОП

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і, на жаль, залишається в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, гірнича справа (останнє трагічне свідчення цьому – загибель і травмування гірників на шахті ім. Засятько Донецької області у 2007 р.). Тому вже з часів Середньовіччя вчені надавали великого значення дослідженню умов праці у гірничій галузі.

Вчені з давніх часів вивчають умови праці та безпеки людини. Ось короткий перелік деяких вчених із давніх часів до наших днів.

Розглядали умови праці Арістпотель (384-322 до н.е.), Гіппократ (460-377 до н.е.), Агрікола (1494-1555). Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» – Рамацціні (1633-1714 ).

Георгій Агрикола (1494-1555 рр.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711-1764 рр.), який у 1742 р. у своїй науковій праці з основ металургії та рудних справ проаналізував умови праці гірників, розглянув різні питання гігієни, безпеки та організації їх праці, відпочинку, обґрунтував режими і принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895) досліджували умови праці та безпеки людини як фактор соціально-економічного розвитку капіталізму. «Економічні епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим як виробляється». Значний внесок у розвиток теорії безпеки внесли видатні вчені: В. Л. Кирпичев (1845-1913), А. А. Пресе (1857-1930), Д. П. Нікольський (1855-1918), В. А. Левицький (1867-1936), А. А. Скочинський(1874-1960), С. І. Каплун (1897-1943) та ін.

В. І. Ленін (1870-1924) вивчав умови праці як фактор росту революцій­ного настрою мас. У таких творах як «Развитие капитализма в России», «Научная система вижимання пота», «Закон о вознаграждения рабочих от несчастных случаев» та інших містяться основоположні ідеї, покладені в основу радянської системи охорони праці та безпеки. Наприклад, «Труд должен быть организован без всякого вреда для рабочего человека».

Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров’я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої.

Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економіки, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з’явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у 1847 р. О.М. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, що мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч-ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі-льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна, або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.

Видатний вчений-фізіолог І.М. Сєченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обґрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку.

Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис-лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м’язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918).

 У 1915 р. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як С.І. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, А.М. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Багато вчених своїми розробками у різних галузях науки сприяли розвитку охорони праці: зокрема, академік С.І. Вавілов (1891-1951) відкрив люмінесцентне освітлення, яке будучи за своїм спектром близьким до природного дало можливість краще з меншими затратами енергії нормувати освітлення приміщень; вченим-гігієністом Л.І. Медведєм розроблені методи зниження небезпечної дії пестицидів та інших хімічних речовин на людей і тварин; вчені інституту електрозварювання ім. Патона НАН України розробили і впровадили у виробництво різні способи електрозварювання з використанням промислових роботів та автоматизованих пристроїв. Створенню роботів на виробництві надається велике значення, оскільки вони замінюють людей в особливо небезпечних умовах праці: космосі, під водою тощо.

На сьогодні у виробництві з метою запобігання травматизму, про-фесійних захворювань, аварій широко використовують технічні засоби безпеки праці, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними вченими.

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з охорони праці проводяться у Національному науково-дослідному інституті охорони праці Національної академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах та навчальних закладах.

В Україні створений навчальний та науково-інформаційний центр з охорони праці. Видавництво «Основа» започаткувало тиражування нормативних актів, посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та інші програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держгірпромнагляду.

Працями багатьох вчених створені наукові передумови для розробки засобів та методів захисту від небезпеки. Комплексною науковою дисциплі­ною, що вивчає небезпеку та захист від неї людини, є охорона праці.

Предмет і зміст дисципліни «Охорона праці в галузі». ЇЇ зв'язок з іншими дисциплінами

Охорона праці має тісний зв’язок з такими науками, як безпека життєдіяльності, гігієна і фізіологія праці, психологія, ергономіка, інженерна психологія, соціологія, екологія, технічна естетика та ін.

Сучасне законодавство України з охорони праці ви­магає більш якісної підготовки спеціалістів для всіх галузей народного господарства. Об’єктивни­ми причинами цього є глибокі суспільно-економічні зміни, які привели до появи нових форм господарювання і власності.

Сучасний спеціаліст повинен мати достатній обсяг те­оретичних знань у галузі охорони праці та уміти з їх допо­могою вирішувати практичні задачі зі створення безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» «Охорона праці – це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак­тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності» (рис.1).

Рис. 1. Складники охорони праці як системи

З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає знання різних напрямів науки і техніки, а саме:

– інженерних наук;

– наук про суспільство;

– гуманітарних наук;

– наук про людину;

– природничих наук.

Структура наук про безпеку праці зображена на рис. 2.

Рис. 2. Структура наук про безпеку праці

У Концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна з основних (базисних) потреб людини, тому метою Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування нинішнього і майбутнього поколінь.

«Охорона праці в галузі» – нормативна дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах з метою формування в майбутніх фахівців знань про стан і проблеми охорони праці в галузі, що відповідає напряму їх підготовки, вивчення складових і умов функціонування СУОП, шляхів, методів і способів забезпечення здорових умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з діючими законодавчими й іншими нормативно-правовими актами.

Метавивчення дисципліни полягає у формуванні у майбутніх фахівців умінь та компетенції для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професійної діяльності з обов’язковим дотриманням усіх вимог безпеки праці у конкретній галузі.

Завдання вивчення дисципліни передбачає забезпечення гарантії збереження здоров’я і працездатності працівників у виробничих умовах конкретних галузей господарювання через ефективне управління охороною праці та формування відповідальності у посадових осіб і фахівців за колективну та власну безпеку.

У процесі трудової діяльності на людину впливає, як правило, комплекс несприятливих факторів виробничого середовища, в результаті чого можливі виробничі травми і професійні захворювання.

Велика розмаїтість зазначених факторів, зміна їх кількості і рівня впливу, з одного боку, і обмеженість можливостей систем захисту людини, багатогранність прояву її психічних особливостей (наприклад, багатоваріантність поведінкових реакцій, неадекватність дій до виниклих зовнішніх умов тощо) дозволяє стверджувати, що досягнення абсолютної безпеки нереальне.

Комплексний характер впливу факторів виробничого середовища на працюючих визначає необхідність комплексного системного підходу при вирішенні питань профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань.

Практика засвідчує, що запобігання виробничому травматизму, як явищу, не може бути забезпечено реалізацією якогось одного – навіть дуже ефективного заходу. Для цього необхідно використовувати можливості комплексного підходу, а саме:

· техніки і технології виробництва (безпека виробництва);

· системи організації і управління виробництвом (організація без­пеки);

· медицини праці (виробнича санітарія);

· ергономіки і психології праці (психологія безпеки);

· економіки виробництва (економіка охорони праці);

· чинної законодавчої бази охорони праці.

Функціональна структура охорони праці з позицій наукової організації праці наведена на рис. 3.

В умовах сучасного виробництва комплексний системний підхід і його реалізація на практиці забезпечує створення і функціонування багаторівневої системи управління охороною праці.

Рис. 3. Функціональна структура охорони праці
з позицій наукової органі­за­ції праці

Справжній стан безпеки праці у виробничих системах визначається частотою, повторюваністю і вагою небезпечних ситуацій, що виникають у процесі праці, а також часом їх існування і кількістю людей, що підпадають під їх влив. Тому керівник виробництва повинен уміти вчасно виявити або розпізнати небезпечний і/або шкідливий вироб­ни­чий фактор і прийняти обґрунтоване рішення для його профілактики, спираючись на досвід і знання, отримані на попередньому етапі виробничої діяльності, а також з огляду на ефективність рішень, що раніше приймалися.

В умовах сучасного виробництва вирішення проблеми забезпечення безпеки праці бачиться в реалізації принципу управління безпекою праці як однієї із складових поняття «якість життя людини», а також у визначенні рівня допустимого ризику як інтегрального критерію досяг­нутого рівня техніки, технології, організації і управління виробництвом.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

Лекції № 1 і № 2. МІЖНАРОДНІ НОРМИ І ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
 В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ¨

Лекції № 1

 1. Стан безпеки праці в світі

 2. Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україна

 3. Міжнародні стандарти SA 8000 «Соціальна відповідальність» і  ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

4. Основні принципи та впровадження соціальної відповідальності

5. Європейський Союз і законодавство з охорони праці

6. Міжнародні організації в сфері охорони праці: МОП, МАГАТЕ, ВООЗ, СНД

Лекції № 2

7. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

 8. Соціальний діалог в Україні

 9. Безпека праці в Україні

10. Основні законодавчі та нормативно-правові акти про охорону праці

Стан безпеки праці в світі

Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на­самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, не­зважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень ви­робничого травматизму, у тому чи­слі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань. Причо­му це стосується і тих країн, де їм приділяється, здавалося б, підвище­на увага. До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються пи­тання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,— вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за дани­ми Стенфордського університету, в США 14% жителів мають таку за­лежність).

Згідно з даними МОП, щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з тру­довою діяльністю людини, і 160 млн. професійних захворювань. На ви­робництві гине майже 354 тис. пра­цівників, з них у країнах з розвине­ною ринковою економікою — 16,2 тис, у колишніх соцкраїнах — 21,4 тис, у Китаї — 73,6 тис, в Ін­дії — 48,2 тис, в інших країнах Азії і Тихого океану — 83 тис, у країнах Близького Сходу — 28 тис, у країнах Африки південніше Сахари — 54,7 тис, у країнах Латинської Аме­рики та Карибського басейну — 28,6 тис. (цифри округлено.— Прим, автора). Близько 12 тис. загиблих — діти.

До цих даних необхідно додати кількість тих, хто одержав профза­хворювання і вибув з виробничого процесу,— цей показник у 2004 р. становив 2,2 млн. осіб, причому се­ред захворювань 32% становили онкологічні, 23% — серцево-судинні, 19% — травматологічні, 17% — ін­фекційні.

Щодня у світі відсутні на робо­чому місці внаслідок хвороби (тим­часової непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів США, або май­же 4% світового валового внутріш­нього продукту.

Взагалі галузевий аспект безпе­ки праці потребує окремого розгля­ду, оскільки деякі галузі економіки є найбільш небезпечними для зайня­тих у них працівників.

Велика кількість нещасних випад­ків на виробництві стається на дріб­них і середніх приватних підприєм­ствах. У Бельгії, наприклад, полови­на нещасних випадків зі смертельни­ми наслідками і 40% профзахворювань припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в 2001 р. створено спеціаль­ний' підрозділ (Всесвітня служба страхування від нещасних випадків на виробництві — AUVA) для обслу­говування підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб.

Багато уваги приділяється питан­ням охорони праці та здоров'я на виробництві у Європейському Сою­зі і країнах, що входять до нього. У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються пробле­мами трудового життя. З числа тем, що особливо дослі­джуються у ЄС, відзначимо пробле­му стресів на робочому місці. Зазна­чене агентство ЄС визна­чило стрес як «негативно забарвле­ну емоційну реакцію на трудовий процес, що виникає внаслідок пси­хічних перенавантажень працівни­ків, у тому числі через надмірні вимо­ги до роботи, авторитарного керів­ництва, конфліктів на робочому міс­ці, насильства і моббінгу». До «класичних» факторів стресу віднесено також шуми, вібрацію та монотонність праці. За даними агентства, до 40 млн. працівників у країнах ЄС страждають на захво­рювання, пов'язані зі стресом. На наслідки стресів припадає 25% ро­бочих днів, пропущених через хворобу, а витрати тільки з оплати  лі­карняних у зв'язку з цим становлять 20 млн. евро на рік. У цілому ж еко­номічні втрати від стресу оцінюються в 150 млн. евро.

Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська кон­федерація профспілок (ЄКП) запро­понувала включити до неї превен­тивні заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно робото­давців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також по­ширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зай­нятості.

Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і нар­котиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці. Хоча в країнах ЄС алкогольно залежними вважаються лише 5% працівників, зловживання алкоголем є головною причиною смерті молоді у віці 15—19 років і 30—50% дорож­ньо-транспортних подій. Найбільш «питущими» країнами визнано Ір­ландію (12,3 л чистого алкоголю на рік на одного дорослого жителя), Ру­мунію (11,7 л) і Швецію (10 л). У Фін­ляндії з причин, пов'язаних із вжи­ванням алкоголю, щороку втрача­ється близько 5 млн. робочих годин, або 2,5 робочого дня на одного працівника. За даними ВООЗ, у 2002 р. у країнах ЄС із вживанням алкоголю було пов'я­зано 600 тис. нещасних випадків на виробництві зі смертельними наслідками, їх серед­ньорічне зростання перевищує 7%.

Ще кілька цифр по ЄС: на нічних роботах у країнах ЄС у 2004 р. бу­ло зайнято близько 20 млн. працю­ючих, або 12% економічно активно­го населення; найвищі показники відзначено у Велико­британії (21,3%), Ісландії (19,2%) та Австрії (12,8%), найнижчі — в Іспанії (9,9%).