Розгортання нац.-визвольної війни в 1648-1649рр. Зборівський мир.

В жовтні козацько-селянське військо дійшло до Львова та оточило його, проте брак продовольства, смерть від чуми Кривоноса, бездоріжжя, епідемії змусили Хмельницького зняти облогу, задовольнившись викупом

Почавши переговори з посланцями Яна Казимира, Хмельницький припинив бойові дії, хоча міг іти на Варшаву.

О.Субтельний вважає, що Хмельницький ще сподівався пристосувати політичну систему Речі Посполитої до потреб українського козацтва. М.Грушевський стверджував, що гетьман не був готовий створити Українську державу. На думку ж І.Крип'якевича, мета походу Хмельницького була тільки політичною -домогтися миру з Польщею.

В грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

Наприкінці червня 1649 р. Хмельницький разом із ханом Ісламом-Гіреєм оточив польські війська під Збаражем, а сам із головною частиною військ вирушив на Зборів, де оточив 30-тисячну польську армію Яна Казимира, яка йшла на допомогу обложеним наприкінці липня. Саме тоді, коли перемога козацького війська була близькою, хан Іслам, підкуплений поляками, зрадив Хмельницького і змусив його піти на переговори з польським королем. У серпні 1649 р. було укладено Зборівську угоду. Згідно з нею встановлювався реєстр у 40 тис. козаків, на Київщині, Чернігівщині та Бра-цлавщині урядові посади мали право обіймати лише козацька старшина та православна шляхта. Повстанцям було подаровано амністію.

Умови Зборівського договору влаштовували не всі верстви населення. На Запорожжі навіть відбувся виступ проти гетьманської адміністрації, що його придушив сам Хмельницький.

20.Утворення Укр. Гетьманської держави

Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, і Хмельницький задовольнився козацькою автономією в межах Речі Посполитої. Але разом із тим під час війни формується українська державність - переважно військового гатунку. Створюються центральні й місцеві органи влади, запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ.

Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але фактично ним стала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував гетьман, який видавав універсали, організовував фінансову та судову системи, керував зовнішньою політикою.

При гетьмані існував уряд - Генеральна канцелярія, що складалася з генеральної старшини - генерального писаря, генерального судді, генерального хорунжого, генерального обозного, військового скарбничого,

Територія козацької республіки становила близько 200 тис. кв. км і була поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею і гетьманською резиденцією було м. Чигирин. На місцях адміністративну владу здійснювали полковники й сотники, а у селах - старости. Починає формуватися козацька, селянська і державна власність на землю.

Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема - не допустити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої соціально-економічної системи. Особливо це стосувалося селян, які не потрапили до реєстру. Але тут гетьман проводив досить гнучку політику. З одного боку, він не допускав безконтрольних селянських заворушень, а з іншого - всіляко прагнув уникнути поновлення найжорстокіших форм експлуатації кріпаків.

Велику увагу Б.Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було встановлено військово-політачну спілку з Кримським ханством, Трансильваніею, Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією.

22. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.

Але Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під М.Берестечком, де й сталася вирішальна битва у червні 1651 р. Татари і тут покинули поле бою, ще й захопивши у полон Б.Хмельницького. Полковникові І.Богуну вдалося вивести частину козаків з оточення. В цей час на територію України насуваються литовські війська під орудою князя Радзивілла. Перевага залишається на боці поляків, і Б.Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмежувалася тепер Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки.

Умови Білоцерківського договору викликали масове невдоволення українського народу і спровокували численні стихійні виступи. Частина селян переселилася на територію Російської держави.

Б.Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили, і у травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. І хоч це не означало кінець війни, Білоцерківська угода втратила свою силу.

Нова велика збройна сутичка сталася під м.Жванцем, де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду. Вона припиняла воєнні дії і дала можливість татарам збирати данину на західноукраїнських землях. Стосовно України підтверджувались лише права і зольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось. Цілком очевидно виникла проблема зовнішньополітичної переорієнтації, бо основний військово-політичний союзник - кримський хан - не міг сприяти реалізації ідеї державності України.

В цій ситуації перед Б. Хмельницьким постає необхідність зовнішньої військово-політичної допомоги. Розуміючи, що завоювати повну незалежність можна лише пройшовши попередній період протекторату когось із сусідів, гетьман шукає сильну державу-покровителя. В якості найбільш реальних розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Контакти з останньою почалися ще у 1646 р., але через вичікувальну позицію Москви справа нічим певним не закінчилась. Тоді ставка робиться на Отгоманську Порту, і вже на початку 50-х років з нею підписується нова угода, згідно з якою вона бере Військо Запорізьке під свій захист.

23.24.Українсько-московська державна угода 1654 р.

Незабаром для Б.Хмельницького стає очевидним формальний характер підтримки з боку Туреччини, і знову активізується проросійська спрямованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.

На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну проти Польщі.

8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і во-льностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Окремі статті дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні.

Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.

Воєнні дії проти Польщі в 1654-1656 рр.

Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством.

Польща не полишила своїх агресивних планів щодо Україні. У березні 1654 р. її військо вдерлося на землі Поділля, Волині і Брацлавщини. Згодом головні воєнні дії розгорнулися в Білорусі та на Смоленщині. Туди ви рушили 20 тис. козаків. До кінця 1654 р. українсько-московське військо змусило ворога відступити. Але Польща, утворивши коаліцію з Кримським ханством, знову розгорнула бойові дії в Україні.

Взимку 1656 р. польсько-шляхетське військо пішло на Умань. Місцева залога, керована Іваном Богуном, відбила наступ противника. На допомогу їй прийшли козацькі полки Богдана Хмельницького та московське військо під командуванням воєводи В.Шереметьєва. Вони завдали полякам і татарам значних втрат в Охматівській битві, змусивши їх відступити. Українсько-московське військо визволило Поділля та більшу частину Східної Галичини.

19 вересня поблизу Городка відбувся бій, в якому поляків було розгромлено. Але раптовий напад на Поділля кримських татар змусив козаків з боями відступити на Придніпров'я. Невдовзі татари відмовилися від воєнної підтримки поляків, проти яких виступила і Швеція.

Вільненське перемир'я 1656 р. Події 1656-1657 рр.

Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б.Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів - приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі.

Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.