Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими (див. Цивільне право. - Ч. 1.- К., 1997. - С. 8-9). Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах - на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшла мова. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одісей", 1998. - С. 6). Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання.

Спільність трудового права й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють колективний процес праці. У той же час трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право - трудові відносини власників засобів виробництва - членів колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадянами, а право соціального забезпечення - в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання.

Існує зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому будуть створені спеціалізовані трудові суди, як це має місце у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, ФРН та ін.), то доцільним буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.

Функції трудового права

Нині в загальній теорії права немає єдності поглядів щодо питання про функції права. Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом узяте (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. - М.: Юрист-ь, 1999. - С. 252).

Функції трудового права - це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і задач трудового законодавства. Трудове право виконує наступні функції: регулятивну, соціальну, захисну, виробничу, виховну. На сучасному етапі зміст і співвідношення функцій змінилося. Серед тенденцій розвитку трудового права спостерігаються посилення захисної функції, розширення сфери договірного регулювання трудових відносин, удосконалення механізму здійснення соціального партнерства на всіх рівнях тощо.

В умовах становлення ринкової економіки особливого значення набуває соціальна функція. У багатьох розвинутих країнах спостерігається посилення уваги до інтересів і потреб окремої людини. Ця функція не замикається тільки на охороні праці, а виявляється ще й у все більш повному закріпленні й забезпеченні прав людини в сфері праці. Однією з проблем трудового права України є імплементація міжнародно-правових стандартів у сфері трудових відносин в юридичну практику. Донедавна мова йшла про Загальну декларацію прав людини 1948 р., пакти про права людини 1966 р., конвенції і рекомендації МОП. У зв'язку з прийняттям України в члени Європейського Союзу актуальною є проблема адаптації законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини. Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство і співпрацю, укладення галузевих колективних угод, приведення чинного законодавства України у відповідність зі стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів законодавчих актів України у відповідність з нормами ЄС. Мова йде про регіональні акти про права людини (акти Ради Європи, Європейського Союзу), в тому числі про акти в галузі праці.

Важливою є проблема співвідношення соціальної і виробничої функцій. Сьогодні багато говориться про пріоритет прав та інтересів працівника над інтересами виробництва, які представляє роботодавець. Разом з тим не можна не враховувати й інтереси роботодавця. Як справедливо зазначає П.Д. Пилипенко, інтереси виробництва (а це цілком закономірно, оскільки випливає з мети підприємництва - отримання прибутку) повинен забезпечувати сам власник. І саме тому, щоб він досягав цього не шляхом надмірної експлуатації працівників, має існувати трудове законодавство, яке буде забезпечувати захист інтересів останніх. Однак при цьому воно має виходити з загальних принципів охорони також інтересів власника як суб'єкта вже не тільки трудових, але й майнових інтересів (Пилипенко П. Окремі зауваження до проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1996. - №9. - С. 63). В умовах кризової ситуації в економіці інтереси роботодавців також потребують захисту.

Соціальна функція виявляється у державному втручанні в регулювання відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень. Держава повинна виступати гарантом соціального партнерства на всіх рівнях. Необхідна підтримка працівника державою як більш слабкої сторони у відносинах з роботодавцем. Незважаючи та те, що внаслідок кризового стану економіки багато положень ще залишаються декларативними, соціальна функція в умовах переходу до ринкових відносин повинна бути провідною. Такий висновок випливає і з Послання Президента України Верховній Раді України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки". У Посланні підкреслюється обов'язок держави активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів, здійснювати політику, "яка має не лише забезпечувати ринковий вектор розвитку, а й надавати йому більшої соціальної спрямованості, націленої на кінцевий результат - утвердження в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки" (Урядовий кур'єр. - 2000. - 23 лютого).

У сучасних умовах необхідно підкреслити й посилення захисної функції трудового права. Ця функція полягає у захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колективних суб'єктів трудового права у соціально-трудовій сфері. Йдеться про захист прав у разі їх порушення. Оскільки в останні роки значно зросла кількість порушень трудових прав працівників, проблема забезпечення їх надійного захисту загострюється. Враховуючи посилення уваги до прав людини у сфері праці, вважаємо доцільним сформувати окремий інститут захисту трудових прав працівників, визначити місце цього інституту в колективному трудовому праві.