Види цивільно-правових строків і термінів.

Тема 10. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві.

План лекційного заняття

1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

2. Види цивільно-правових строків і термінів.

3. Поняття та види позовної давності.

4. Перебіг позовної давності.

5. Наслідки спливу позовної давності.

Семінарське заняття

1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

2. Види цивільно-правових строків (термінів).

3. Поняття та правове значення позовної давності

4. Види строків позовної давності

5. Загальні правила обчислення позовної давності.

6. Визначення початку перебігу строку позовної давності

7. Зупинення та перерва строків позовної давності.

Індивідуальне заняття

1. Визначення початку перебігу строку позовної давності.

2. Зупинення та перерва строків позовної давності.

Завдання для самостійної роботи

1. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

2. Наслідки спливу строків позовної давності.

Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов´язані з факто­ром часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття «строк», «термін», «давність», «своєчасно», «негайно» та інші, що ві­дображають часові зв´язки, часто входять до змісту правових норм.

Так, в статтях 57, 250, 340, 343, 564 ЦК та інших на особу покладається обов´язок «негайно повідомити...» В статтях 700, 704, 846, 919, 938 ЦК та інших йдеться про необхідність вчи­нення певних дій «в розумні строки...» Широко застосовуються і словосполучення «на момент», «у момент», «в будь-який мо­мент» (статті 35, 36, 126, 144, 514 та інші).

В ЦК України законодавець вперше легалізував поняття «строк» та «термін».

Під строком у цивільному праві розуміють певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсут­ній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Цей проміжок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридич­них фактів, найчастіше - до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об´єктивний характер і, як правило, не залежить від волі суб´єктів цивільних правовідносин.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін може визначатися або вказівкою на час, або подією, яка має від­бутися.

Види цивільно-правових строків і термінів.

Різноманітність строків, які регулюються нормами цивільно­го права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікувати строки можна за різними категоріями.

І. За правовими наслідками:

правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з яки­ми пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієз­датності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові са­мостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа за­губила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави. 2. За підставами встановлення:

законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленіс­тю. Так, при порушенні переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений ЦК України;

судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи господарським судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Ска­жімо, якщо в господарському засіданні сторони не можуть дійти згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, гос­подарський суд може зобов´язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних пра­вовідносин.

3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домо­вленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені за­коном, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Нап­риклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 7-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили не­гайного виконання цього зобов´язання.

4. За призначенням:

строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можли­вості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторона­ми. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі пору­шення і отримати цей захист (строки позовної давності).

5. За способами визначення, тобто строки, які визнача­ються:

календарною датою (строк повернення боргу);

певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);

вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання на­вігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

6. За ступенем визначеності:

визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).

Обчислення строків.Правила щодо визначення та обчислен­ня строків встановлені статтями 252-255 ЦК України, стаття­ми 67-73 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та статтями 50-53 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

Строки можуть обчислюватись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, ук­ладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попе­редити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислюваль­них робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчис­люватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюєть­ся місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчуєть­ся в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно ЗО вересня, оскільки у вересні останній день - 30 число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він за­кінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія має бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припи­няється робота.

Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його за­кінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, ви­пискою з реєстру поштових відправлень тощо.

 2.1. Претензійні, присікальні, гарантійні строки та строки набивальної давності

Претензійні строки - це встановлений законом строк, про­тягом якого сторона, право якої порушено, зобов´язана перед зверненням з позовом до господарського суду направити поруш­никові претензію.

Мета претензійного порядку - звільнити судові органи від розгляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами само­стійно в досудовому порядку.

Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред´явлення та розгляду претензій.

Чинне законодавство не обмежує потерпілу сторону часом звернення з претензією, окрім випадків, передбачених у транс­портному законодавстві. Щодо загальних строків розгляду пре­тензій, то вони встановлені у ст. 7 ГПК України. Претензія під­лягає розглядові протягом одного місяця від дня отримання. Якщо ж обов´язковими для сторін правилами чи договором пе­редбачене право перепровірки забраковано! продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов´язані з якіс­тю та комплектністю, розглядаються протягом двох місяців.

Порядок пред´явлення претензії перевізникові, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти встановлено транспорт­ними кодексами (статутами).

Якщо ж позивач звертається з позовом до господарського суду і не подає доказів того, що ним вживалися заходи досудо-вого врегулювання спору, то суддя відповідно до п. 7 ст. 63 ГПК України повертає заяву без розгляду для усунення допущених порушень.

Строки оперативного захисту порушених прав. Законодавс­тво, практика, наука цивільного права дозволяють захищати порушене суб´єктивне право власними односторонніми діями і без звернення до юрисдикційного органу. Це, зокрема, має місце при застосуванні оперативно-господарчих санкцій.

Так, при порушенні зобов´язань контрагентом потерпіла сто­рона може відповідно на це відреагувати: скасувати знижки, що надавалися; відмовитися від оплати неякісної продукції, яку постачальник постачає; відмовитися від поставки продукції, строк поставки якої прострочений, і нарешті, в односторонньому порядку розірвати договір.

Але застосування заходів оперативного впливу має бути пов´язане з необхідністю дотримання сторонами певного поряд­ку й строків, що встановлюються законом або договором.

Види оперативно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані до порушника, передбачає і ст. 236 Господарського кодексу України.

Присікальні або преклюзивні строки. Це також строки здійс­нення суб´єктивних цивільних прав, і вони, як і строки позовної давності, мають за мету усунення невизначеності у правовідно­синах. Хоча законодавець не користується терміном «присікаль­ні строки», він широко вживається у цивільно-правовій науці. На відміну від строків позовної давності присікальні строки - це строки існування прав та обов´язків, на які не поширюються за­гальні правила щодо зупинення, перерви чи поновлення строків позовної давності.

Так, закінчення строку позовної давності позбавляє сторону захисту суб´єктивного цивільного права в примусовому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незва­жаючи на закінчення строків позовної давності, добровільно ви­конає покладені на нього обов´язки. Закінчення ж пристального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими або зупиненими.

Присікальні строки передбачені різними статтями ЦК України. Так, до присікальних строків можна віднести 6-місячний строк для збереження загублених речей, після чого особа, яка знайшла загублену річ, за певних умов набуває право власності на неї, а власник, відповідно, втрачає на право на цю річ (ст. 338 ЦК); строки пред´явлення претензій до органу транс­порту, по закінченню яких позивач позбавляється права зверну­тися за судовим захистом (ст. 925 ЦК), оскільки в цих випадках господарський суд на підставі п. З ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі, та деякі інші строки.

У літературі пропонується така класифікація присікальних строків: 1) строки, протягом яких виконання обов´язку веде до припинення суб´єктивного права; 2) строки, в які невиконання обов´язку є перешкодою для виникнення суб´єктивного права; 3) строки, в які нездійснення права викликає припинення цього права; 4) строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім продовжує своє існування´.

Гарантійні строки. Ці строки встановлюють з метою збіль­шення відповідальності за якість продукції товарів, які призна­чаються для довготривалого користування. Гарантійні строки -це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умовами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.

Протягом гарантійного строку покупець або замовник, який виявив недоліки у товарах, має право за певних умов вимагати від контрагента: а) замінити товар; б) зменшити ціну; в) безоп­латно усунути недоліки; г) розірвати договір з відшкодуванням збитків.

Традиційно розрізняють такі гарантійні строки: експлуата­ції, збереження, придатності. Залежно від виду гарантійного строку змінюються і правила його обчислення: гарантійні стро­ки експлуатації продукції обчислюються від дня початку вико­ристання продукції; товари - від дня їх продажу через роздрібну торговельну мережу; на будівельні об´єкти - від дня підписання акта про їх приймання відповідною комісією.

Гарантійний строк експлуатації (використання) поширюєть­ся як на основні вироби, так і на комплектуючі, і закінчується для них одночасно, якщо інше не передбачене стандартом або технічними умовами. Гарантійний строк експлуатації продов­жується на той час, протягом якого усувалися недоліки, або починається спочатку у випадках заміни неякісної продукції на іншу.

Гарантійні строки збереження та придатності обчислюються від дня виготовлення продукції чи товарів.

За своїм характером гарантійні строки є присікальними, ос­кільки вони визначають у часі межі відповідальності продавця, постачальника, виготовлювача за якість товару.

Закінчення гарантійного строку припиняє право споживача вимагати усунення недоліків чи надання відповідної компенса­ції у вищезазначених випадках.

Строки надувальної давності. Це строки, впродовж яких особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і без­перервно володіє цим майном, може стати його власником.

Цей інститут відомий законодавцям багатьох країн. Так, ЦК Російської Федерації встановлено два види строків набуваль-ної давності: право власності виникає на боці безтитульного володільця, якщо він володів нерухомим майном протягом 15 років; рухомим майном - протягом 5 років (ст. 234 ЦК РФ).

ЦК УРСР 1963 р. не передбачав загального правила щодо ви­никнення права власності за давністю володіння, але в одній із норм ЦК зазначалося: якщо протягом 6-ти місяців від дня пере­дачі сільгосппідприємству бездоглядної робочої чи великої рога­тої худоби хазяїн цієї худоби не з´явиться, то худоба безоплатно переходить у власність її нового володільця.

Водночас ст. 119 Земельного кодексу України надавала мож­ливість набути право власності на земельну ділянку в силу набувальної давності за умови:

- відкритого володіння чужою ділянкою;

- добросовісного володіння;

- безперервного;

- протягом 15 років.

Підстави набуття права власності за давністю володіння пере­дбачені і в ст. 344 ЦК України. Особа, яка добросовісно заволоді­ла чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років (рухомим - протя­гом п´яти), набуває за загальним правилом право власності на це майно. Набувальна давність як один із способів набуття пра­ва власності буде розглянуто в главі «Право власності».

 3. Поняття та види строків позовної давності

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними пра­вами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність- це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протя­гом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у про­цесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідно­син. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту поруше­ного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створю­вало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюю­чи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Так, позовна давність не поширюється:

- на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійс­ності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»);

- на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладів. Характер взаємовідносин, які виникають між клієнтом та банком, передбачає право клієнта в будь-який час вимагати повернення внесених грошових внесків. Застосування позовної давності в цьому випадку суперечило б суті укладеного контрагентами договору;

- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю. Водночас, такі ви­моги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред´явленню позову;

- на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акту органу державної влади, влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким по­рушено його право власності або інше речове право;

- на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра­ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко­дування);

- на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом, стосовно виконання зобов´язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не по­ширюється позовна давність. Так, відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі.

Не поширюється позовна давність на вимоги власника або ти­тульного володільця про усунення будь-яких перешкод у здійс­ненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не поєднані із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК). Ці порушення носять триваючий характер. Наприклад, незаконне заселення приміщення, незаконне зведення споруд на земельній ділянці тощо, тому початок перебігу позовної давності весь час автоматично відсувається.

Види строків позовної давності.У цивільному праві засто­совуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальни­ми, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік по­ширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3) про недоліки проданих речей;

4) про переведення на співвласника прав та обов´язків покуп­ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;

6) до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом на­сильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності вста­новлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалеж­но від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордон­ному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрах­тування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ України).

У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовної давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподія­ної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

 4. Початок перебігу строків позовної давності

Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту поруше­ного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності по­чинається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає, коли особа дізналась чи могла довідати­ся про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК). Так, якщо за договором позики боржник мав по­вернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов ви­никає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов´язків. Законодавець не ви­падково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг стро­ку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналась про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Так, наприклад, завод поставив підприємству 1-го числа бра­ковану продукцію. Підприємство прийняло продукцію за якіс­тю і склало акт про прийом лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 3-го числа, а з того моменту, коли він був зобов´язаний виявити дефекти. Відповідно до Інструк­ції про порядок прийому продукції виробничо-технічного при­значення та товарів народного споживання, затвердженої 25 квітня 1966 р. (П-7), приймання продукції за якістю має бути здійснене: при міжміській поставці - протягом 20 днів, при міській поставці - протягом 10 днів, а швидкопсувної - протя­гом 24 годин. Тому в даному випадку строк позовної давності починає свій перебіг не з того числа, коли замовник виявив брак і склав акт, а від того дня, коли продукція мала бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто відповідно з 21 чи 11 числа.

У зобов´язаннях, строк виконання яких не визначений або визначений момент витребування, давність починають обчис­лювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов´язання, а якщо при цьому боржникові надаєть­ся пільговий 7-денний строк на виконання, то давність почина­ють обчислювати з моменту його закінчення. Так, за загальним правилом, боржник зобов´язаний виконати зобов´язання, строк яких невизначений або визначений моментом вимоги кредитора, у 7-денний строк від дня пред´явлення вимоги, якщо обов´язок негайного виконання не передбачено законом, договором чи змістом зобов´язання.

Коли договір майнового найму укладено без зазначення стро­ку, він вважається укладеним на невизначений строк, і кожна зі сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, по­передивши про це контрагента письмово за три місяці. У цьому разі перебіг строку позовної давності починається з моменту за­кінчення строку, вказаного в письмовому повідомленні, але не менше ніж за три місяці з моменту відправлення повідомлення.

У ЦК та деяких інших спеціальних нормативних актах міс­тяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовної давності.

Особливість застосування позовної давності з вимог, що вип­ливають з перевезень і які пред´являються до перевізників, по­лягає у тому, що за загальним правилом строк позовної давності у цих випадках починається не з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а від дня одержання відповіді на претензію чи закінчення строку, вста­новленого для відповіді.

У КТМ України встановлено такі особливості обчислення строків позовної давності:

за вимогами щодо відшкодування збитків від втрати вантажу строк позовної давності починається після закінчення 30-ти днів від того дня, коли вантаж має бути виданий, а у змішаному пе­ревезенні - по закінченні 4-х місяців від дня прийняття вантажу до перевезення (ст. 388);

за вимогами щодо відшкодування збитків від нестач або пошкодження вантажу - від дня видачі або того дня, коли ван­таж має бути виданий, але не був виданий (ст. 389);

за вимогами, що виникають з договору перевезення пасажи­рів, - від дня, коли пасажир повинен був залишити чи залишив судно;

за вимогами, що випливають з проведення рятувальних опе­рацій, - від дня закінчення рятувальної операції.

Свої особливості має порядок обчислення строків позовної давності з вимог, що випливають з поставки некомплектної про­дукції при відвантаженні її вузлами (окремими частинами комп­лекту). Якщо за договором постачальник відвантажує продукцію вузлами, то зобов´язання вважається виконаним після відванта­ження останнього виробу в обумовлений договором строк.

Початок перебігу строків позовної давності по справах про стягнення неустойки визначається за загальними правилами, тобто від того дня, коли особа дізналась або повинна була дізна­тися про порушення свого права. Але особливість обчислення строків позовної давності в цьому випадку полягає в тому, що коли відповідно до договору або чинного законодавства неустой­ка підлягає стягненню за кожний день прострочки зобов´язань, то строк позовної давності обчислюється щодо кожного дня ок­ремо.

Так, договором підряду на капітальне будівництво (будівель­ний підряд) може бути передбачено стягнення неустойки за кож­ний день порушення строків здачі об´єкта чи за кожний день неусунення недоробок. За цих обставин строк позовної давності варто обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов´язання в межах шести місяців, що передують поданню по­зову.

Якщо після задоволення такого позову недоробки не будуть усунуті, то позивач має право звернутися з позовом про стягнен­ня штрафу знову ж таки в межах 6-місячного строку, що передує зверненню з позовом.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповноліт­ньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (п. 4 ст. 261 ЦК).