Геоекологічні проблеми Донецько-Придніпровського регіону

Геоекологічні проблеми найбільших річок (Дніпро, Дністр), Чорного й Азовського морів

2.1.1. Проблеми Дніпра

2.1.2. Проблеми Дністра

2.1.3. Проблеми Азовського моря

2.1.4. Проблеми Чорного моря

Геоекологічні проблеми Донецько-Придніпровського регіону

2.2.1. Проблеми Донецької області

2.2.2. Проблеми Дніпропетровської області

2.3. Екологічні проблеми Полісся.

2.4. Екологічні проблеми Карпат.

3. НАПРЯМИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ НА УКРАЇНІ.

ВСТУП

У 1991 р. всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха. За два роки до цього вчені із Академії наук України вперше розробили і склали карту стану довкілля за окремими компонентами природи. Із виконаних практичних робіт ви вже знаєте, що дійсно, вся територія України, за винятком окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінничини характеризується тим чи іншим ступенем забруднення, близько 15% території належить до категорії надзвичайно забруднених регіонів з підвищеним ризиком для здоров’я людини, до неї входить 30-км. Зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, зона окреслена лінією Дніпропетровськ-Кіровоград-Кривий Ріг-Нікополь-Запоріжжя, а також район Донбасу.

1. ПОКАЗНИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Загалом екологічний стан території України, як і будь-якої іншої держави, можна охарактеризувати за допомогою співвідношення декількох кількісних показників, розглянемо їх докладніше.

Природно-екологічний потенціал – екологічна здатність ландшафтів забезпечити населення необхідними для нормального існування природними умовами та ресурсами (тепло, чисте повітря, світло, їжа тощо). Оцінка екологічного потенціалу може бути виконана розрахунками за формулою: Е=О+Т+З+К – НП, де О – річна сума опадів у мм, Т – суми річних активних температур більше 10°С, З – річний коефіцієнт зволоження території; К – біологічна ефективність клімату (дні зі сприятливою погодою); НП – ступінь ураженості території несприятливими фізико-географічними процесами %. Таким чином Е є інтегральним показником природного екологічного потенціалу території.

На території України найвищі показники природно-екологічного потенціалу характерні для: гірських ландшафтів Карпат і Криму, узбережжя Азовського моря, території Львівської, Тернопільської областей. Низькі показники потенціалу характерні для більшої частини України: вся центральна та східна України, Північна, за виключенням Житомирської області, де середні показники потенціалу.

Природно-ресурсний потенціал – здатність ландшафтів без шкоди для навколишнього середовища надавати людству продукцію або виконувати корисну для нього роботу. Вимірюють цей потенціал у грошових одиницях на одиницю площі території. Високий ресурсний потенціал характеризує східні та центральні області України, низький його рівень спостерігається у Волинській, Рівненській, Херсонській областях.

Потенціал стійкості природних ландшафтів – їх можливість зберігати свою структуру і характер функціонування при зміні умов під впливом дії зовнішніх чинників. Розрізняють стійкість природних та інтегративних систем, якщо в перших стійкість забезпечується процесами природної саморегуляції, то в других – поєднанням процесів саморегуляції і управління. Потенціал стійкості визначають як інтегрований показник, результат оцінки по компонентної стійкості: метеорологічний потенціал атмосфери+потенціал стійкості природних вод+грунтів+біотичний потенціал. Так для території України високими показниками стійкості ландшафтів характеризуються: Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, частково Миколаївська та Вінницька, гірські системи Карпат і Криму лише частково, Львівська; низька стійкість природних ландшафтів характерна для півночі та півдня України, центр України характеризується середньою стійкістю.

Величина техногенного навантаження на природне середовище – ступінь прямого та опосередкованого впливу людей і їх господарства на природу в цілому та її окремі компоненти. Критичним вважають таке навантаження, при перевищенні якого відбувається руйнування структури ландшафтів і порушення їх соціально-економічних функцій. Показник розраховується за показниками соціально-економічної освоєності території (концентрація населення, промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, освоєність земельного фонду і рекреаційне навантаження) також сумарної забрудненості природного середовища (інтегральні показники радіаційної, хімічної забрудненості повітря, вод, грунтів). Показник техногенного навантаження розподілився по території України більш мозаїчно, але дуже високе навантаження у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, частково Київській, херсонській, Житомирській, Львівській областях. Низькі та середні показники техногенного навантаження характерні для іншої території України.

За наявністю зазначених вище показників можна розрахувати показник еколого-економічної збалансованості території, який характеризує ступінь екологічної рівноваги в інтегративних системах «суспільство-природа», і її можливість виконувати виробничу, антропоекологічну, естетичну та ін. функції. Нижче середнього рівня рівень еколого-економічного балансу характерне для областей: Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська,; низький рівень – Донецька, частково Дніпропетровська і Запорізька, південь Луганської областей. Високим та вище середнього еколого-економічний баланс є у: Закарпатській, Івано-Франковській, Львівській, Одеській областях та на півдні Криму.

Для досягнення еколого-економічного балансу регіонам України необхідно забезпечити:

1 – в економічній сфері: стабілізація та прискорення темпів розвитку економіки, опанування новими методами управління економікою, здійснення активної аграрної політики, зміцнення економічних передумов для глибокої перебудови соціальної сфери, забезпечення збалансованого ресурсозберігаючого економічного зростання та ін.

2 – в соціальній сфері: зростання інтелектуального потенціалу нації, інтенсивний розвиток освіти, особливо екологічних знань, реформування системи оплати праці, скорочення рівня безробіття, поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім’ї, поліпшення системи охорони здоров’я та ін.

3 – в екологічній сфері: гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища, поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра та якості питної води, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах та промислових центрах, запобігання забрудненню морів України і поліпшення їх екологічного стану, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи та ін.

Для виконання наведених вимог на терені України підготовлено Комплексну програму реалізації на національному рівні, програм прийнятих на Всесвітньому саміті з проблем сталого розвитку на 2003-2015 рр.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ КРИЗОВИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ.

Вся територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінничини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров'я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15% входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонскої області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ-Кіровоград-Кривій Ріг-Нікополь-Запоріжжя, а також район Донбасу.