Поняття «ПГТС» та «коадаптивність»

ВСТУП

В останній час новини про нові науково-технічні розробки, що полегшують життя людини, перемежаються новинами про аварії, НС, масові захворювання, природні катаклізми. Для країн СНД та України все це відбувається на фоні депопуляції етноса: смертність населення поки що перевищує народжуваність.

За для зменшення негативних наслідків своєї діяльності людина ввела до практичної діяльності систему експертизи, яка являє собою дослідження будь-якого питання на основі спеціальних знань із представленням мотивованого заключення щодо стану досліджуваного об’єкту, процесу, явища. Поступово експертиза знаходить своє місце серед багатьох галузей науки та практики, в наш час особливого значення набуває саме екологічна експертиза (ЕЕ).

Поняття екологічної та геоекологічної експертизи.

ЕЕ зародилась як напрям біоекології, поступово охопила всі галузі пов’язані із охороною природи і зараз через законодавчі акти пронизує все наше життя. ЕЕ стала обов’язковою і поступово утворила специфічну галузь зі своїми методами, механізмом нормативно-правового регулювання, технологіями, кадрами. Вперше ЕЕ виконувалась на законодавчому рівні в Японії 1965р., потім в США 1969р., потім у країнах Європи та світу. В Україні ЕЕ стає обов’язковою після прийняття в 1991 р. «Закону про охорону оточуючого середовища», в 1996 р. цей закон був доповнений розділом «Екологічна експертиза». В англомовних країнах подібною до процедури ЕЕ виступають екологічний аудит та система ОВОС, крім того має місце суспільна екологічна експертиза, яка виконується третьою стороною: спеціалістами різних галузей. Поряд із ЕЕ виник напрям географічної експертизи – питання доцільності географічної інспекції природно-господарських систем з метою охорони природи і раціонального природокористування вперше позначив В.Б. Сочава. Мета географічної експертизи полягає у виявленні з географічних позицій недоліків і переваг певних проектів та планових рішень. ГЕ досліджує географічні особливості територій та вплив господарського підприємства на середовище на базі врахування географічних закономірностей.

Згідно із законом України «Про ЕЕ», 1995р., повинна проводитись ЕЕ екологічних ситуацій населених пунктів та регіонів, але на практиці справа така, що ЕЕ має місце в дуже рідких випадках найчастіше при проведенні меліоративних робіт. ЕЕ в більшості випадків зводиться до перевірки відповідності проектів вимогам нормативних документів – зведена до норо контролю, в кращих випадках ЕЕ надає оцінку екологічного стану різних типів середовищ і можливі аспекти їх змін. ЄЄ проводиться спеціалістами із технічною освітою, крім того аспекти впливу природного середовища і його адаптації до уваги не беруться, аналізу підлягає лише вплив підприємства на екологічний стан природного середовища.

Основне завдання ЕЕ згідно нормативних документів – всебічний контроль за дотриманням при проектуванні певних вимог природоохоронного законодавства, діючих нормативно-технічних та методичних документів. Фактично завдання ЕЕ суто природоохоронні, тобто діють за принципом «ліквідації наслідків», а не їх попередження. Необхідно не виправляти наслідки, а їх попереджувати, не тільки охороняти, але й розвиватися в єдиній системі «людина-економіка-суспільство». Сучасна ЕЕ з такими завданнями не справляється, а технічна освіта експретологів явно недостатня для проведення комплексної екологічної експертизи.

Необхідна експертиза, яка б на новому рівні інтегрувала всі позитивні моменти географічної та екологічної експертиз, найбільш повно відповідала сучасній системно-синергетичній картині світу, де людина і її діяльність виступають частинами триєдиної системи.

На Україні має місце, окрім ЕЕ і екологічний аудит, який виступає в якості видом діяльності при різного роду інвестиціях, оцінці вартості підприємств, маркетингових дослідженнях конкурентоздібності продукції та ін. Екоаудит проводять спеціалізовані підприємства з метою оцінки діяльності певного підприємства з точки зору інтересів самого підприємства, підвищуючи його конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість, також оцінюється екологічна ефективність управління підприємством з метою збереження оточуючого середовища. Екологічний аудит проводиться за ініціативи самого підприємства і має характер екологічного самоконтролю. Екологічна експертиза, на противагу попередньому, завжди вносить обмеження в діяльності підприємства, оскільки вона в основу регулювання ставить штрафи та заборони. Екологічний аудит здійснюється незалежно від ЕЕ.

Термін геоекологічної експертизи належить В.С. Преображенському, теоретичні і методичні основи ГЕЕ розроблені Е.А. Позаченюк . В даний час ГЕЕ можна розглядати з декількох позицій: як новий науково-практичний вид експертної діяльності в рамках ЕЕ; як метод дослідження і ухвалення рішень в разі виникнення складних ситуацій, викликаних природними і антропогенними чинниками; як розділ експертології - нового наукового напряму конструктивної географії.

Під ГЕЕ розуміється науково-практичний вид експертної діяльності, направлений на міждисциплінарну оцінку цілісного процесу розвитку конкретної природно-господарської територіальної системи, з метою знаходження механізму коадаптивного поєднання господарської підсистеми з природною, а також всієї природно-господарської територіальної системи і її навколишнього середовища.

Основними термінами в наведеному визначенні є поняття «Коадаптивність» та «Природно-господарська територіальна система ПГТС». Розглянемо їх більш детально.

Поняття «ПГТС» та «коадаптивність»

«ПГТС».Дискусійним питанням дотепер залишається обгрунтування цілісності, єдності природного і антропогенного в сучасній географії. Появі терміну ПГТС передувала історія винайдення терміну, так в 60-х роках в Інституті географії АН СРСР з'явилася концепція про геотехнічні системи під якими розуміють систему в якій всі природні і технічні елементи настільки взаємозв'язані, що функціонують у складі єдиного цілого.

Ще одним терміном слугує саме термін ПГТС, запропонований Г.І. Швебсом. На основі морфологічних, генетичних, динамічних і соціально-екологічних принципів з урахуванням сукупності природних і економіко-технологічних ознак, умов раціонального використання природних ресурсів і охорони, як природних ресурсів, так і всього навколишнього середовища, відокремлюються природно-господарські територіальні системи (ПГТС).

При їх виділенні в основі таксонів лежить природна система з набором екологічних характеристик, а ядром вибирається економічна або технологічна складова. На прикладі агроландшафтних систем П.Г. Щищенко і Г.І. Швебс виробили систему територіальних одиниць: природно-господарський контур (ПГ-контур); природно-господарський масив (ПГ-масив); природно-господарська місцевість (ПГ-місцевість); природно-господарський район (ПГ-район); природно-господарський округ (ПГ-округ). Проте для інших типів ПГТС (селітебних, промислових і т.ін.).

З метою проведення ГЕЕ була розроблена класифікація типів ПГТС Позаченюк Е.А. (див. табл.1). Залежно від ступеня і спрямованості господарської дії ПГТС поділяються на три типи: 1) природні слабоперетворені; 2) конструктивні; та 3) похідні, з різним ступенем деградації ПГТС. Типи ПГТС складаються з класів, що виділяються залежно від виконуваної провідної функції. Види ПГТС виділені виходячи з функціональної однорідності природокористування, обумовленою технологією (характером) антропогенної дії на природну підсистему.

При подальшому аналізі ПХТС, дуже зручний такий прийом їх вивчення, як пошарове накладення інформації про природну (на рівні однієї з моделей ландшафту) і господарську (на рівні необхідної в певній меті інформації: джерел забруднення, конструктивних систем і т.д.) підсистеми.

Таким чином, ПГТС є сукупністю природних і технічних систем, територіально, технологічно і економічно взаємопов'язаних між собою, раціонально використовуючих і охороняючих природні, економічні і трудові ресурси, що мають загальну господарську, соціальну і екологічну інфраструктуру і створюють єдине, пропорційно розвинене ціле.

Таблиця 1

«Коадаптивність».Введення в наукову літературу терміну «коадаптація» пов'язане з розвитком біології популяції, динаміки рослинності і екології. Слово «коадаптація» утворене за допомогою приставки ко- і слова адаптація. Термін «адаптація» (adapto – пріспособляю) вперше ввів на початку ХIХ століття Ч. Белл. Під адаптацією розуміють еволюційно виникле пристосування організмів до умов середовища, що виражається в зміні їх зовнішніх і внутрішніх особливостей. Приставка ко- має іноземне походження і додає значенню слова – сумісний, взаємний. З введенням А. Тенслі поняття «екосистема» і використанням екосистемного підходу з'являється термін «коадаптація» під якою розуміють взаємне пристосування різних форм живого, що мешкають сумісно. У концепції сталого розвитку вживається термін коеволюція. Таким чином, терміни «адаптація», «коадаптація», «коеволюція» виникли спочатку в біології і відображали різні сторони процесу пристосування організмів до навколишнього середовища.

Подальший розвиток екології призвів до розширення об'єктів вивчення, екологизації наук і розширення застосування екологічного підходу в більшості наук, у тому числі і географії. Біологічне значення понять «адаптація», «коадаптація», «коеволюція» в даний час переноситься на процес взаємодії суспільства і природи.

Поняття «адаптація» спочатку в географії вживається у землеробстві. На сучасному етапі землекористування враховують певні природні умови ландшафту до його «спеціалізації». Г.І. Швебсом введено поняття адаптивна географія, основна задача якої – оптимізація взаємодії природи і суспільства через правильне взаєморозташування природних і господарських об'єктів, науково обгрунтовану організацію території.

В даний час можна говорити про адаптивну систему не тільки землеробства, але і будь-якого виду природокористування (наприклад, адаптивна система промислового, рекреаційного і ін. видів землекористування). Адаптивні властивості суспільства розкриті Е.С. Маркаряном, який вважає, що «виробнича діяльність людей, безвідносно до її конкретних форм, повинна носити за своєю кінцевою метою адаптивний характер». Суть адаптивної поведінки полягає в здатності системи приводити себе у відповідність з умовами середовища або направлено змінювати середовище до необхідних для себе умов. Надалі, у зв'язку з розповсюдженням концепції сталого розвитку, поняття «коеволюція» В.І. Моїсєєвим трактується як паралельна, сумісна, взаємозв'язана еволюція природи і суспільства. Неспівпадіння швидкостей природного еволюційного процесу, що йде дуже повільно, і соціально-економічного розвитку людства, що відбувається набагато швидше, веде при некерованій формі взаємостосунків до деградації природи.

У географічних науках з'являється нова концепція, позначена як коадаптивна концепція природокористування. Суть її полягає в такій організації території, при якій регіон функціонував би як цілісна стійка система, де господарська підсистема узгоджена з природної за принципом сумісності природи природного ландшафту. Поняття «коадаптація» витікає з розуміння, по-перше, цілісності системи «природа – суспільство» (людина і його господарська діяльність – структурна частина цілісної природно-суспільної системи), по-друге, з визнання принципу сумісності, який є ведучим при взаємодії суспільства з навколишнім середовищем (господарська підсистема повинна бути сумісна з природною аналогічно відповідності природних компонентів один одному). «Коадаптація» розглядається як процес, що характеризує сумісність природної і господарської підсистеми в часі. Розвиваючи далі поняття «коадаптація», виникає термін «коадаптивність» - це результат процесу сумісності природної і господарської підсистеми, виражений в просторі за даний часовий інтервал. Коадаптівность виражається на декількох рівнях: світоглядному, конкретнонауковому, методичному.

На світоглядному рівнікоадаптивність розглядається, як одна з умов реалізації концепції сталого розвитку, аспект раціонального природокористування, шлях виходу з екологічної кризи. На конкретнонауковому рівні коадаптивність передбачає як сумісність природної і господарської підсистеми в межах адміністративних територій, так і з навколишнім середовищем. На  методичному рівні вироблення оцінки ступеня коадаптивності природної і господарської підсистеми. Під ступенем коадаптивності розуміють рівень сумісності природної і господарської підсистеми, виражений в кількісних або якісних характеристиках за даний інтервал часу.

ГЕЕ базується на аналізі коадаптивності природної і господарської підсистем, у зв'язку з чим передбачається аналіз сумісності, по-перше, господарської і природної підсистем в межах об'єкту, по-друге, об'єкту і його середовища.