Суспільно-політичне життя УРСР у 30-х рр. Сталінський режим

Перші судові процеси.

Посилення репресій проти української інтелігенції у першій половині 30-х рр.

3. Апогей репресій. Утвердження сталінського тоталітар­но­­­­­го режиму

1.З кінця 20-х рр. починає утверджуватися сталінський тоталітарний режим, культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенції.

Вже на початку 1928 р. відбувся процес над старими спеціалістами Донбасу, який дістав назву “Шахтинська справа”. Стара технічна інтелігенція була звинувачена у “шкідництві”. З 49 засуджених 7 розстріляли. Цей процес провели, щоб залякати старих спеціалістів–інженерів.

У березні 1930 р. в Харкові відбувся процес над Спілкою визволення України, за яким проходило 45 видатних діячів української національної інтелігенції: академіки С. Єфремов, М. Слабченко, В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Усього по Україні за справою СВУ було репресовано до 5 тисяч чоловік. Обидва ці процеси були сфабриковані ОДПУ.

У січні 1930 р. була ліквідована Українська автокефальна православна церква.

2.У першій половині 30-х рр. репресії проти української інтелігенції набувають більшого розмаху, особливо у 1932–1933 рр., що не випадково співпадає з голодомором. До українських діячів широко застосовується звинувачення в націоналізмі. Почалася критика М. Скрипника, не витримавши якої, 7 липня 1933 р. він покінчив життя самогубством. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий, протестуючи цим проти переслідувань діячів української культури.

У грудні 1933 р. заступник наркома освіти А. Хвиля оголосив кобзу та бандуру “класоворожими” інструментами. У грудні 1934 р. в Харкові, під час заключного етапу Республіканської олімпіади міста і села, були заарештовані і розстріляні майже триста українських кобзарів та лірників.

З 1933 р. починаються широкі репресії проти діячів української культури, жертвами яких стали близько 500 письменників. У 1933 р. були заарештовані

Л. Курбас, художник М. Бойчук та вся його школа. Всі існуючі літературно-художні об’єднання були ліквідовані. У 1934 р. була створена Спілка радянських письменників України, а потім інші спілки. Тобто весь процес творчості підпадав під контроль партійних чиновників. Гоніння зазнала й українська наука. У 1934 р. при загадкових обставинах помер М. Грушевський.

Провідниками сталінської політики в Україні були в першу чергу представники вищого державно-партійного керівництва. У 1928–1938 рр. генеральним (першим) секретарем ЦК КП(б)У був С. Косіор, а з 1938 р. його замінив М. Хрущов (1938–1947, 1947–1949 рр.). У 1933 р. в Україну з надзвичайними повноваженнями був присланий П. Постишев, який став другим секретарем ЦК КП(б)У. З 1933 р. ДПУ (потім НКВС) УРСР очолив Балицький.

Особливого розмаху сталінські репресії набувають після вбивства Кірова

(1 грудня 1934 р.). В Україні органи держбезпеки “викривають” багато “контрреволюційних організацій”, серед яких найбільші були: у 1933 – “Український національний центр”, “Українська військова організація”, “Польська організація військова”, у 1934 – “Білогвардійський терористичний центр у Києві” та ін.

3.Пік репресій припадає на 1937–1938 рр., коли жертвами їх стають кілька мільйонів чоловік, з яких кілька сотень тисяч було розстріляно. Серед жертв були різні люди, також і відомі діячі в Україні: С. Косіор, Е. Квірінг, Х. Раковський,

Ю. Коцюбинський, Ю. Медведєв, В. Чубар, В. Затонський та багато інших. У 1937 р. застрелив себе і дружину П. Любченко, який у 1933–1937 рр. був головою РНК УРСР. З 62 членів ЦК(б)У, обраних на ХІІІ з'їзді КП(б)У, 55 було репресовано, з 11 членів Політбюро – 10 репресовано, з 5 кандидатів у члени Політбюро – 4. Кількісний склад КП(б)У зменшився з 1933 по 1938 рр. на 266 тисяч чоловік, майже наполовину. Широкими були репресії й проти військових кадрів. Були репресовані тисячі офіцерів, серед яких Якір – командуючий Київським військовим округом, Дубовий – командуючий Харківським військовим округом.

Наприкінці 30-х рр. завершується згортання українізації, що особливо активізується після самогубства Скрипника. У 1938 р. були закриті навчальні заклади з національними мовами навчання, а у 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та інші ради.

Наприкінці 30-х рр. сталінський тоталітарний режим остаточно затвердився в усіх сферах життя – економічній, політичній і духовній. 30 січня 1937 р. надзвичайний ХІV Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову конституцію УРСР, яка була дуже демократичною, але тодішня суспільна практика це заперечувала.

Західноукраїнські землі в 20 – 30-х рр. ХХ ст.

1. Політика польської влади щодо західноукраїнських земель у 20 –

Ті рр.     

Посилення українського національно-визвольного руху у Польщі в 20 – 30-ті рр.