Політична опозиція царату першої чверті XIX ст. Декабристські організації в Україні

1. Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор’ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту на сільськогосподарську продукцію. Це спричинило зростання товарності поміщицьких господарств, які глибше втягувалися в ринкові, товарно-грошові відносини. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян-кріпаків (праця яких малопродуктивна), перш за все збільшуючи панщину. Але це обмежувалося законом, проте його обходили, призначаючи селянам непосильні для виконання на один день панщини завдання – уроки, тобто через урочну систему. Селяни були також змушені продавати частину свого врожаю з тим, щоб заплатити оброк грішми. Надмірна експлуатація розорювала власні господарства селян. Розорюючись, вони були неспроможні платити податки державі, виконувати повинності перед своїм паном. Повністю розорених селян поміщики переводили до свого двору на повне утримання, що дістало назву – місячина. Окремою катего-рією феодально-залежного населення були військові поселенці, яких змушували не лише відбувати повинності у повному обсязі, але й нести військову службу.

Розорення селянських господарств підривало основу феодально-кріпосни-цької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально-кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. У 1847–1848 рр. проводилася “інвентарна” реформа на Правобережжі. Але селян половинчасті міри не задовольняли, про що свідчило посилення антифеодальної боротьби. У 1813–1835 рр. на Поділлі діяв У. Кармалюк. У 1800–1860 рр. відбулося

2 400 селянських виступів, а у 1861–1862 рр. – 1 700 селянських виступів, з яких у березні – травні 1861 р. – 640 виступів. Відбувалися й масові селянські виступи. Навесні – влітку 1855 р. “Київська козаччина” охопила на Київщині 422 села і 183 тисячі селян, а навесні 1856 р. “Похід в Таврію за волею” на Катеринославщині охопив 574 села і 76 тисяч селян.

Криза була системна, всеохоплююча. В надрах феодально-кріпосницької системи визрівали капіталістичні (ринкові, товарно - грошові) відносини і підривали її зсередини. Криза феодально – кріпосницьких порядків визначилася і у промисловості. Зростала кількість промислових підприємств: наприкінці XVIII ст. – 200, у 1825 р. – 649, у 1861 р. – 2873 ( з яких 15 % фабрики ). У 30 – 40-х рр. XIX ст. почався технічний переворот у промисловості (ручна праця витісняється працею машин, фабрика замінює мануфактуру). У промисловості капіталістичні відносини діставали перевагу над кріпосницькими, про це свідчить співвідношення підприємств,

а також частка вільнонайманої праці в промисловості, яка становила у 1825р. –25%, а у 1861 р. – 74 %. Про поширення ринкових, товарно - грошових відносин засвідчував і розвиток торгівлі. З 13 найбільших ярмарок Росії 10 діяли на території України. Окрім цього, діяли 12 тисяч місцевих ярмарків, базарів, торгів.

2. Проте відсталість Росії ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. Вже на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату. Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях – масонських ложах, які діяли у 1817 – 1822 рр. Масони кінцевою метою ставили об’єднання всіх народів світу в “розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх”. У цілому це був поміркований демократизм. Масонські ложі діяли у Києві – “З’єднаних слов’ян” (1818 – 1822 рр.), в Одесі – “Понт Евксинський” (1817 р.), “Трьох царств природи”, у Полтаві –“Любов до істини” (1818 – 1819 рр.). У полтавській ложі виразно виявилася національно-визвольна спрямованість. Її засновниками були І. Котляревський, С. Кочубей, Г. Тарновський та ін. Ця ложа була заборонена. У 1822 р. царський указ заборонив діяльність масонських лож.

У 1821 – 1825 рр. у Полтаві діяло таємне “Малоросійське товариство”, яке очолював Василь Лукашевич. Це була громадсько-політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Що ж до України, то прагнули будь-яким чином здобути її державну незалежність. Членами товариства були

С. Кочубей, Г. Тарновський, С. Андрущенко та ін. Його осередки діяли у Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові та ін.

З’являються в Україні і організації декабристів – дворянських революціонерів. У 1821 – 1825 рр. діяло “Південне товариство”, керівником якого був Павло Пестель. Воно налічувало 101 члена. Діяли три управи товариства: Тульчинська, Васильківська, Кам’янська. Програмним документом була “Руська правда” (автор Пестель). Програмні вимоги: повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Але Російська держава за устроєм вбачалася унітарною, а національні регіони ніякої автономії чи самостійності не отримували.

У 1823 – 1825 рр. діяло “Товариство об’єднаних слов’ян”, з центром у Новгороді-Волинському. Його організаторами стали брати Борисови, Горбачевський,
 Ю.Люблінський. Усього товариство налічувало до 60 членів. Метою його було визволення слов’янських народів від монархічного деспотизму та іноземного панування і об’єднання їх у федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва. Досягти цього планували шляхом військового повстання за участю народу.

Восени 1825 р. обидві організації об’єдналися в єдине „Південне товариство”. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі відбулося повстання на Сенатській площі, а 29 грудня 1825 р. – 3 січня 1826 р. повстав Чернігівський полк в Україні. Обидва повстання були придушені, а їх учасники жорстоко покарані.